10 Гру, 2012

ЗМІСТ і ФОРМА

янгол

Щоразу торкаючись питання Змісту і Форми відчуваєш незглибимий простір їх взаємодії. Світ, у якому живе Людина, зітканий з форм, що променіють неоднозначними змістами. Ми всі це помічаємо, але не завжди розуміємо.

До одних форм Людина звикла ставитися як до сталих, чи довготривалих носіїв змісту, до інших, як до тимчасових. Так це насправді? І чи не є ця «сталість» і ця «тимчасовість» результатами одного і того ж самого процесу, – Людської творчості, а точніше, – набутої звички виставляти точки координат для того, щоб утримувати власну свідомість на відповідному рівні сприйняття Світу?

Очевидно, що ми маємо справу знову ж таки з тою ж самою дуальністю світосприйняття. А якщо згадати вплив спостерігача на елементарні частинки матерії (квантова фізика), то виникатиме питання стосовно ілюзорності сприйняття Людиною дійсності, що зіткана з форм та змістів, а саме, як їх розуміє Людина.

Оскільки Людина є в певному розумінні процесором взаємодії змістів і форм, то і сама вона є одночасно і змістом і формою і, що особливо цікаво, – одночасною сталістю своєї змістоформи і рухом цієї змістоформи. Постійним рухом, який не зупиняється ні на мить.

А це значить, що Людина, надаючи якійсь формі сталого змісту, попросту обманює себе, причому, самовільно й добровільно і при тому абсолютно не замислюючись ні на самому вчиненні цієї дії ні на результатах, чи наслідках.

Фізичний світ має свою особливу природу, яка проявляється у формуванні змістів у форми, які по різному утримують свою структуру триваючи у часі. Життя є процесом постійного перетворення і Людина звикло каже, що нічого немає вічного під сонцем, оскільки й сонце теж не є вічним.

Якщо співставити тривалість життя Людини і, наприклад, Сонця, то ми побачимо, з одного боку, величезну різницю у довготривалості життя цих двох форм, а з другого боку помічаємо, що ці два змісти мають між собою єдину цілісність, – вони увесь час перебувають у процесі власного перетворення.

Інакше кажучи, як і Сонце, так і Людина тривають в процесі руху, як внутрішнього, так і зовнішнього. Рухаючись внутрішньо, Зміст проявляється у новій зовнішній формі, а рухаючись зовнішньо, форма проявляє новий зміст. На цьому можна і закінчити ці міркування, оскільки ми дійшли до безкінечності. Але…

Людина, що має природу руху, ніколи не є ані тою самою формою, ні тим більше, тим самим змістом, що мить тому назад. Це відбувається поза свідомою волею самої Людини, оскільки вона живе своє життя в основному несвідомо.

Оце її «своє життя» є процесом внутрішнього руху, у якому Людина сприймаючи зовнішній Світ надає йому тих чи інших визначень як змістовного і, що головне, фіксує це все у ті чи інші форми.

 У зовнішньому Світі відбувається процес колективної творчості людей. Ми домовляємося як і що назвати, тобто визначити формально, що є що змістовно, і яке є яким якісно. В результаті цієї «творчості», ми і маємо даність формату людської цивілізації.

У відповідності до цього формату ми й організовуємо свою поведінку, як серед собі подібних (людей), так і серед інших живих істот, чи предметів, чи об’єктів, явищ, тощо, що по суті своїй і є рухом, а отже зміною координат не тільки зовнішніх, а й внутрішніх. Тому Людина й жива, бо рухається, тому й Світ живий, бо не стоїть на місці.

Оскільки вік Людини є обмеженим в часі і відрізок цього часу у співставленні з одними об’єктами є дуже маленьким, а з іншими дуже великий, то сприйняття перших об’єктів Людиною є такими, що є сталими формами, а других, такими, що є нетривалими.

Відповідна ситуація і зі Змістом. Як бачимо головну роль тут теж відіграє Час. З усього вище сказаного можна констатувати, що життя і є той самий час, проявлений у русі змісту через реалізування у формі.

Виникає обов’язкове запитання: Хто все це спостерігає? Адже вік Людини 70-90 років, то відповідно за цей відрізок часу можна зафіксувати лише певну інформацію, котра ставши досвідом індивідуума, так і залишиться його, і тільки його досвідом.

Сума цих досвідів складає суспільний досвід, що його всі сущі на Землі Люди одночасно мають і не мають. Як так? А так: Для того, щоб цей суспільний досвід став доступним, кожному з нас, то нам усім необхідно обмінятися інформацією про свій власний досвід, тобто вчинити взаємодію.

І тут викривається фантастична річ. У моменті обміну інформації власного досвіду Люди «придумують» свою реальність.

Ми створюємо у спілкуванні те, що насправді лише тільки думаємо, що маємо. Відповідно, ми проживаємо цю спільну колективно творену дійсність індивідуально. І в сей самий час індивідуального проживання, ми фіксуємо форми змістів відповідно того, що для нас індивідуально вони означають і яку персональну перспективу відкривають.

Тому, хто довше за всіх попожив на Світі, той і має досвід розуміння того, що все міняється і ніщо не стоїть на місці і жодна форма не є тюрмою змістові, а лиш тимчасовим варіантом реальної проявленості.

Мабуть тому у всі часи і у всіх народів до старших ставляться з повагою. Мабуть тому ми так азартно і наполегливо шукаємо коріння історії нашої цивілізації, не розуміючи до кінця, що по суті ми тільки те й робимо, що створюємо свою власну, а відтак і спільну нашу дійсність, а отже й історію.

 О.Д.

 

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>