17 Тра, 2014

ЖИВИЙ ТЕАТР

ДОБРО І ЗЛО.

падший ангел

Для пробудженого актора-митця територією священодійства є Живий Театр, з його ігровою природою, відкритою парадигмою, де не має готових форм-відповідей, де дійство є відкриттям і народжується у присутності глядачів тут і зараз на чистий лист і в порожньому просторі. Це територія перфомансу. Дійства, що збувається, а не лише відбувається в повторенні!

Зрозуміло, що для такого театру потрібні особливі актори. Актори –жреці. Я б навіть прибрав слово актор, бо як поняття, це слово не вміщає того контенту, що ним являє собою Креатор-Жрець. Можна погодитися з тим, що таких Креаторів-жерців сьогодні днем з вогнем не знайдеш, але ж надія все таки залишається.  Грати треба до кінця. Що ж це за гра така – священнодійство?

Гра, вектор якої прямує до світла чеснот. Гра, що не тільки розважає, але й навчає. У такій грі Людина відкриває для себе простір позацивілізаційного формату,  отже зазирає за межі гравітації Матриці. Гра, що відживлює Людину і пробуджує в ній Бога.

Виходить з усього вищесказаного, що Матриця і є тим, що ми називаємо цивілізацією?

Цивілізація є результатом роботи кожного індивідуума з Матрицею. Які особистості – такий і колектив. Все у цій роботі залежить від кожної Людини. Усвідомлення Людиною власної відповідальності за ГРУ з Матрицею відкриває перспективу утворення векторного руху до Світла.

Отже, протилежна дія веде у дебрі тьми?

Зрозуміло, що неусвідомлена відповідальність, а разом і свідоме нехтування відповідальністю є падінням у вектор руху в протилежний бік, від Світла, тобто у тьму чи темряву порожнечі. Але, Всесвіт не є лише тільки матеріально проявленим.

Можливо і у так званій Пітьмі чи Тьмі на рівнях інакшої природи, є потужне насичення змістами інформації, до яких ми тут в нашому вимірі зараз ще не маємо доторку, або взагалі не можемо його мати, як риба з ріки немає доторку з комп’ютерними програмами.

Тому при несвідомому ставленні до життя з Людиною трапляється «лохотрон». Людина несвідомо, автоматично ловиться на свої ж власні пороки і в результаті біжить по колу допоки не загине.

Взаємодію з Матрицею не варто розглядати лише тільки як взаємодію з антибогом, котрий є створений тою ж самою дуальною природою сприйняття світу нашої з вами свідомості. А що, коли це також є пасткою, причому пасткою, що її створила матрична природа самої Людини? Бо хто ж все-таки розділяє щоб владарювати? Це робимо ми, Люди.

В «дуальному світі», як ми з вами його сприймаємо, це поняття протилежностей є панівним, передусім завдячуючи саме такому нашому сприйняттю НАШОЇ ж дійсності. Чи не тому, коли ми беремося розмірковувати про теорію єдності протилежностей, нам так важко абстрагуватися від гравітації цієї звичної для нашої людської природи системи координат?

Якщо все ж таки пробувати абстрагуватися від цієї парадигми, що певна річ не є такою простою справою як виглядає на перший погляд і потребує тривалої практики, то помічаємо в решті-решт розмагнічення цього, старого як світ, стереотипу і нам спадає його пелена з очей і починає відкривається розуміння суті конфлікту між добром і злом, як зміст матричної природи  «розділяй і владарюй».

Стає зрозумілим сам цей принцип, і ми можемо побачити, що розподіл буття людиною на добро і зло, творить подальшу безконечну фрактальну в’язь орнаменту тіла самої Матриці, котра оповиває людську свідомість новими, ще міцнішими та логічно переконливішими  ліанами своєї паразитичної суті.

Абстрагуючись, ми наче той астронавт, що відлітає від Землі, віддаляємо від себе це поняття добра і зла і бачимо, як це звичне для нас поняття, губить свою силу і втрачає вплив на нашу психіку. Ми чіткіше бачимо умовність цього «основного конфлікту життя», як астронавт бачить і розуміє умовність понять кордонів держав на поверхні Землі. Нам відкривається зміст того, що не все то золото, що блищить і те, що для одного добре, для іншого є злом і навпаки, тобто ми бачимо умовну природу цих понять, що є створена Людиною, а отже без Людини таких понять як Добро і Зло взагалі не існує. Це наші паразитичні віруси. Наші «риби прилипали»…

Але, якщо немає ні добра ні зла… То з’являється хаос. Людство не може вижити у хаосі, воно потребує структури, що чітко вирізняє добро від зла. Хіба є можливим жити без полярності добра і зла? Звичка – друга натура.

Ми вже торкалися цього трохи вище. Матриця підкидає задачі, котрі легше вирішуються у парадигмі світу, що лежить у площині добро – зло, наші – ваші. Це стається увесь час з нами Людьми. І ми все ще не можемо вирватися з цих пут у які самі себе заплутали. Коли ми пробуємо вирватися з цієї системи добро-зло, то нам видається, що інакшого варіанту світогляду взагалі не існує, тоді ми лякаємося і біжимо назад до мамці Матриці, до звичного і знаного.

Старозавітська програма Матриці «Зуб за зуб, – око за око» обманює нас тим, що начебто бере на себе відповідальність за наше з вами життя і ми з радістю скидаємо зі своїх плечей тягар власної відповідальності за себе, тим самим добровільно і самоохотно робимося рабами Матриці.

Звертаючись до вчення, що його приніс людям Ісус, котре основане виключно на ЛЮБОВІ, то може варто замислитися над цим поняттям і заповіддю Вчителя не з площини добро-зло, а з вільної території. Тут потрібно вчинити самовилучення з гравітації конфлікту Добро-Зло. Для цього і проводяться спроби уреальнення Людиною себе у просторі чистоти. Тобто в пустоті. Пустий простір, порожній простір, нульова точка. Це потрібно для того, щоб бути вільним від оцінки і не впадати у «програму добро-зло».

Отже для того щоб осягнути зміст Хрестового вчення, треба вийти з власного простору буття. З позиції заангажованої програмами Матриці, заповідь Хрестова завжди буде викликати конфлікт, нерозуміння, або неясне, засмічене сприйняття її суті. Зрештою, свідченням цього і є сама Біблія і суспільні організації збудовані на ній – Церкви.

Як бачимо їх багато, бо все ще не позбавилися старого світобачення. Увесь час тлумляться і ворогують з милими (милість=любов) усмішками на устах. Тобто вся історія Християнства – війна. Варто згадати, що для хрещення Київської Русі треба було фізично знищити масу народу ( до 9 мільйонів з 11 ), що залишалося тим хто вижив?

Дві тисячі років стояння на місці… Перебування в ілюзії еволюції… Постійне питання; Що робити? Мільярди годин молитов, жертвоприношення, месіанство на кістках…

А що сталося з воїнами Русі – України, котрих винищили на безглуздих громадянських та імперських війнах… А довершили голодоморами тридцятих… В результаті – поголовна рабська свідомість. Через те і уряд і президент і економіка і політика і національна ідея і багато ще чого необхідного для здорового функціонування держави не працюють, бо не мають Мудрості. Немає в нас мудрості, немає ні мертвим, ні живим, ні ненародженим… І ще довго її нам усім бракуватиме…

Чому? Та все ж з тих самих причин, котрі спонукають шукати Любов у площині добра і зла. Тому драматична ситуація і тримається цієї координати, бо без них (добро і зло) просто не існує. А як же театр, як же ж кіно і вся драматургія з літературою, все мистецтво, історія, вся наша цивілізація без цих координат і цієї драматичної ситуації?

Ото ж то і воно! Далі вже нікуди пхатися з цим возом, з цією «кравчучкою».  Формула сюжету вже амортизувалася (морт = смерть) і Матриця запрягає все ще живих людей возити її мертвою (як Леніна в мавзолеї) і програмувати натовп сонних істот, котрі ще начебто пам’ятають, що вони Люди, але вже не знають навіщо це їм потрібно.  Як наслідок, маємо Нисходящий тренд усієї цивілізації.

Тому пора подивитися на себе і на світ у якому живемо з Нульової позиції. З території незаангажованої ні злом ні добром. Виникає питання – Потрібна нова релігія?

Боже борони! Досить вже релігій! Всі релігії є перетворені Матрицею на одну і ту ж саму програму «Розділяй і владарюй» В цьому суть будь-якої релігії. Переінакшення, реформатування знаного Добра і Зла під новий устрій, тобто виключно під себе, свого кумира, свого правителя, своїх устремлінь, свого світобачення.

Ось, що таке релігія. Ось тому все і стало, зупинилося, завмерло згасло і затвердло так само просто і несподівано, як став Вічний Гольфстрім через людську захланність і глупість (Катастрофа у Мексиканській затоці спричинена добуванням нафти з дна морського англійською «ВР» Брітіш Петролеум 2012 рік).

Потрібна Мудрість. А для Мудрості потрібно звільнити увесь внутрішній простір від переконань нав’язаних матричною системою цінностей. Потрібне не тотальне перезавантаження програм, а вихід з під влади будь-яких програм. Тоді це Анархія? Так! Вищий порядок високо свідомих співгромадян. Свідомих сучасників процесів, котрими керують людські індивідууми, а не програми Матриці. Чи можливо це? Питання скоріше риторичне, але так хочеться вірити, що перспектива все ж таки є!

Для цього треба викинути все старе лахміття, щоб побачити все безглуздя старих прив’язок і догм, традицій і культурних цінностей, котрими спекулюють Добро і Зло. Адже багато з того, що колись штовхало Людину до нових звершень, тепер не працює. Не працюють традиції, закони, церкви. Розгублені наука і мистецтво. Розгублена Людина, що немов поміж «трьох беріз»  держава-сімя-професія роками блукає сновидою посеред білого дня шукаючи Мудрості і не знаходячи її гине у матричних тенетах і пастках. Ось тобі дядечку і театр…

Про театр питання одвічне,  – Бути чи не бути? Увесь секрет цього питання у тому, що воно взагалі то є зайвим, тобто непотрібним. Так показав нам Шекспір монологом Гамлета «Бути чи не бути» принцип роботи матричного коду. Благий намір – її підпільна суть.

Це програмка Матриці, котра ловить нас усіх з однаковим успіхом, як дурнів так і мудрих, для того, щоб зупинити і втримати у ярмі «дійних корів», про це зрештою і говориться у самому  «Гамлеті» прозрінням Гамлета у фіналі – « … а далі тиша…». Ось Тиші якраз зараз потрібно якомога більше. Бо саме в тиші народжується справжнє мистецтво життя.

«Тиша є мовою, якою промовляє до Людини Бог» ( так сказав Б. І. Антонич). Тому в тиші тримай серце своє, бо в тиші ніщо тебе не може зачепити, підюдити, спровокувати, налякати. Тиша, як і Пустота є Божественним простором, а то й самим Господом, Цільним і Єдиним. Бо тільки Тиша здатна умістити в собі все те, що створено,  твориться і буде створено у всіх Всесвітах.

Людина здатна сама творити цю Божественну Тишу. Ми постійно потребуємо її. Тому ми приходимо в Храм, де панує тиша, в музей, а також ідемо до лісу, в поля, пірнаємо в глибини океану, летимо в космічні простори. Нас вабить Тиша, бо саме в Тишині ми найкраще чуємо Себе. Чуємо Суть Свою. Замислюємося над тим, Хто Я і Чого Я тут?!

Згадати все, і розпочати свою місію, ось сьогоденне завдання Людини! Хто не згадує, той не використовує свій шанс пізнати Бога в собі і тим самим стає все більше узалежненим від програм Матриці, бо пізнавати Бога в собі, значить здобувати Свободу і Волю. Тільки свобідна і вольова Людина може Творити Вічні Твори. Найголовніший вічний твір, – Ти сам, а точніше – Твоя Душа.

І на завершення смію сказати наступне:

БОЖЕСТВЕННЕ СВЯЩЕНОДІЙСТВО

 Obnazhjonnyjj-Dali

Я тут багато посилаюся до Бога і дозволяю собі бути з Ним за панібрата. Це не значить, що я зневажаю Того, кого вважаю Богом. Ні навпаки. Адже ми завжди «на ти»  з найближчими. Це, передусім, прояв моєї вдячності Йому за те, що мені подаровано і що мені відкрито шлях до пізнавання Божественного начала у собі і себе у Ньому. А головне, що вчиняючи конкретні вчинки, я здобуваю знання, котрі складаються в єдину Мудрість Цілого і Єдиного. Знання – не віра, але без Віри знань не одержиш.

Віра не дається, Віра, як і влада, здобувається щоденною духовною роботою. Віра ще не є знанням. Віра є предтечею знанням. Віра ініціює інтуїцію, а Знання вмикають розум. Віра підтримує мене в передчутті перспектив до реалізації в дії і в поведінці того, що я знаю, а Знання укріпляють мене у пізнаваному.

Пасивна Віра в Бога є лише ілюзією присутності Бога. Така віра може бути навіть пагубною (анекдот про Потоп, дядька на даху хати і три човни з рятувальниками). Від того, що я тільки вірую, моє пізнання і знання Бога не зрушується з місця стояння (дурень думкою багатіє), аж допоки я не вчинятиму певних конкретних вчинків. Тобто перейду від уяви до дії. Через дію, через поведінку я відкриваю для себе суть Бога і пізнаю Його так, як тільки я можу і здатен Його пізнавати.

Бог не є сталістю. Бог є процесом, – дією. Бог є життям. Життям кожного конкретного організму, незалежно від того, чи це органічна форма життя, чи не органічна. Тому пізнавання Бога є процесом усвідомлення того, що ти ніколи не буваєш відірваним від Нього, бо ти живеш. Живеш ти тому, що зміст твого життя є змістом Божественного досвіду через тебе і тобою. Один плюс один = два, як одна суть.  Один зв’язок, одне Ціле.

Тому Знати Бога в собі, значить свідомо жити. Знати Бога, значить бачити вищі змісти для власної практики. Знати Бога в собі, значить бачити Його в кожному іншому та інакшому. Значить, брати на себе відповідальність за увесь Всесвіт.

Мені  зрозуміло, що все це є лише моїм суб’єктивним баченням і розумінням такого питання як Життя Людини.

Моє життя в мистецтві не ділиться на життя в побуті і мистецтві. Життя не є розділеним і ділимим.  Життя є одне єдине. Чи не тому, коли ми починаємо ділити власне життя на різноманітні зони, ми губимо власну суть? Саме таку дію вчиняє з нами Матриця. Ділить і панує над нами.

І хоч поняття спільної людської реальності є загальноприйнятою умовністю цивілізації, та все ж, як би там не було, ми бачимо на власному прикладі, що Людина, як індивідуум, творить свою власну реальність через актуалізацію процесів взаємодії з цими ігровими структурами життя.

То ж від Людини залежить її власний вибір і яке життя вона творить і що в результаті проживає. На скільки вона стійка що до спокус Матриці. А це вже питання духовного рівня свідомості. Від рівня свідомості Людини залежить і рівень Ігрових структур, а відтак і рівень (мистецько-духовний) творів, творених людиною.

От, власне виходячи з цього, Ігрові структури мені передусім бачаться, як  механізми взаємодії (ГРИ) Людини і Бога у творенні, з одного боку Людиною її власної реальності (життя), а з другого – нового Божого досвіду (мистецтва). І важливо ще раз зазначити, що ці два процеси є нероздільними і складають одне Ціле.

То ж вернімося тепер до Ігрового театру. Що нового ми можемо запримітити, почути, відчути і на що звертаємо нашу увагу?  На Актора – креатора, що творить нову реальність тут і зараз. На нові змісти, котрі відкриваються як самим акторам так і глядачам. На те нове творене театром. На нове життя персонажів. На власне наше життя, що його ми живемо. На рівень свідомості, у якому твориться театральний твір і на те на якому рівні свідомості проживаємо своє життя ми. Кожен з нас. Особисто Я сам.

Ігровий театр та Ігрові структури, є темою моїх подальших досліджень. Креатор, природу якого я сповідую і досліджую, оперує цими інструментами – ігровими структурами,  у творенні персонажів, їхніх сюжетних поліваріантних структур, а головне, – ми пересвідчуємося в тому, що ігрові структури самі мають власну гравітацію, як і закон композиції, і самі пропонують креатору вищі і глибші голограми взаємодії і ГРИ.

Таким чином  я знову і знову приходжу до висновку, що Метод креативної структурованої імпровізації, створений в робітні СТУДіЯ А.К.Т., являється дієвим і безпосереднім інструментом у пізнанні природи Ігрових структур.

Оскільки принципи взаємодії з образним світом, з досвідом креатора, з темою, з композицією і триванням в спонтанному потоці імпровізації, наочно свідчать (презентаційні покази СТУДіЯ А.К.Т. в Центрі Курбаса), що даний метод є оригінальним процесом пізнання і навчання, а разом, і творенням самого Ігрового Театру, то мені залишається тільки анонсувати наступну тему моєї робітні на 2014 рік. Нею буде саме Ігровий театр та Ігрові структури.

О.Д.

Javlenie-lica-i-vazy-s-fruktami

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>