06 Тра, 2014

РЯТУЮЧИ СВОЮ ТИМЧАСОВІСТЬ

                             противник

.БЕСІДИ З МАЙСТРОМ.

– Не чекав?

– Так. Навіть не встиг кави випити.

– То попий, попий собі, я почекаю.

– Я по ходу розмови. Пробач, Майстре, Вітаю тебе!

– Дякую. Доброї миті тривання у свідомості!

– Дякую. Я почув тебе у молитві . Я побачив відповідь на питання, що ставлю собі і своїм друзям і просто випадковим зустрічним – Чого ми тут на цій планеті, що звемо її Земля?

– Чого?

– Ото ж то, що відповідь прийшла неждано і негадано.

– То, що Ти зрозумів?

– Я зрозумів, що ми всі тут на Землі тримаємо життя людських індивідуумів у такій тимчасовій сталості. Одні вмирають, а інші народжуються. Щось віднімається, а щось додається… Ні не так! Власне нічого не віднімається і нічого не додається. Колективна свідомість немов би дихає і сталість присутніх у цій формі життя (фізична галактика) триває не просто стоячи на місці, а рухається , як і все, що існує у Всесвіті. Рух цей, є духовним поступом кожного з нас сущих на Землі. Кожна Людина в міру власного інтелекту постійно мислить щось і про себе і про світ у якому живе, можливо не увесь час і не так уже й часто, як мені це здається, але є ж такі моменти, коли щось змушує Людину замислюватися над змістом власного життя і можливо над змістом життя усіх людей на планеті і всіх тварин і всіх рослин, словом всього що є?

– Ти мене запитуєшся, чи просто, як завжди сповіщаєш свої роздуми?

– Я роздумуюся у Твоїй присутності. Власне кажучи, суть того, про що кажу, Ти знаєш і саме Ти мені сказав про це у мить, коли я молився.

– Я нічого Тобі не казав. Ти сам почув. А вірніше Ти сам створив те, що почув.

– Як так? Значить я створив і Тебе?

– Можна і так це пояснити.

– Тобто?

– Ну не прикидайся дурником. Ти почув суть існування вашої цивілізації, котра, по Твоєму полягає у тому, що всі сутності проявлені матеріально, тривають у еволюційному прогресі розвитку як особистостей, (персони, що мають імена і біографії) і як таких, що Ви називаєте Душами. Це можна було б легко пояснити і навіть особливо переконувати Вас у цьому не треба, за винятком тих з Вас, котрі знаходяться у глибокій залежності від власних чи нав’язаних вам переконань різноманітними сімейними, родинними, суспільними, національними, політичними, релігійними інституціями та авторитетами.

– А що власне не так? Як насправді все є?

– Зрозумій одну важливу істину, знаходячись під водою в океані, тобто в середовищі, Ти будеш пізнавати Світ тільки через систему океанських форм і змістів. Тобто свідомість Твоя матиме тільки океанські приклади життя. Знаходячись на поверхні Землі Ти оперуєш поняттями значно ширшими, але все одно це крапля піску у зоряному Океані. Пізнаючи Світ Ти накопичуєш знання, котрі власне і тримають Тебе у форматі Твого ж світогляду. Тобто в рамках. І що б Ти не пробував зробити з цими знаннями, Ти завжди будеш пійманим гравітацією знаного. А незнане є вільним від неволі знаного. Розумієш?

– Здається так. Отже мої знання є моїми кайданами?

– Так. Це парадокс вашої цивілізації.

– Але я не завжди керуюся знаннями, я довіряю ситуації, інтуїції, Божому промислу.

– Не говори дурниць, не обманюй себе. Нічого Ти не зможеш зробити супроти цих мурів, що звела ваша цивілізація. Ви себе замурували і продовжуєте замуровувати кожен себе самого і одні одних. Ви відчуваєте, що щось не так, але цього відчуття вистачає тільки для того щоб протиставляти свої каземати іншим казематам. Ви здатні знищувати одні одних заради того, щоб Ваші особисті стіни стали головними стінами колективного каземату. Ви увесь час будуєте Бастилію! Бо, що таке Бастилія? Це переконання над переконаннями. Це влада над владами. Це сила над силами. Народ над народом, релігія над релігіями, традиція над традиціями і так далі і тому подібна метушня постійного змагання за першість основного переконання, Головної Стіни світоглядної Тюрми. Ось що відбувається тут з вами, дорогий мій ЧолоВіче. А те, про що Ти почув, це всього лише відголос тих істин, котрі заледве можуть пробитися до сердець Ваших через товщу цих мурів. І щоб там не говорилося про Божий промисел, це такі ж самі стіни-перегородки, камери, а то й карцери, у яких пліснявіють Ваші Сутності. Ви ж навіть створили особливе переконання цьому пліснявінню, своє власне колективне пояснення, мазохістично називаючи це терпінням. Життя Ваше перетворено Вами ж самими на терпіння. А терплять тільки раби і в’язні. Ви ж самі і творите ці каземати супроти інакомислячих та тих, котрих не змогли настановити на путь істинний і для тих, котрі вважають, що схопили Бога за бороду та усамітнилися по різних недоступних для решти печерах, горах та дебрях. Так триває вже дуже довго.

– Значить ми всі є рабами?

– Ні. Ви ними не є! Ви ними себе вважаєте! Ось суть питання! Скажи мені хто Твій друг і я скажу хто Ти!

– Тобто мій друг є моїм віддзеркаленням?

– Сам бачиш.

– Стривай, а що ж… От же ж… Ти просто вибив мені з під ніг опору! Ти підвісив мене у просторі, де немає на що опертися!

– Так. Я це зробив. Ти ж саме в цьому зараз переконався і тепер будеш жити у цій камері переконання. А насправді, це ж Ти сам зробив із самим собою! Сам, друже мій. А перекладаєш на мене?

– Ага, Ти значить таким чином хочеш мене просвітити…

– Ні. Нічого я не хочу.

– Тобто Ти не стукаєш до мене?

– Ніколи.

– Значить це я стукаю до Тебе, а вдаю що це Ти до мене приходиш?

– Ти стукаєш першим. Пам’ятай істину, «Хто стукає, тому відчиняють». А не навпаки.

– Так-так-так… Істина . Але ж вона відома мені віддавна. Значить оце щойно я пишу ці слова, тому що знаю ці слова… Знаю цю істину… Знаю… Мої знання мене тримають в казематі! О Боже! Невже усе, що Ти тут сказав мені дійсно є правдою?

– Не сміши Всесвіт. Тобі правда дається увесь час, але вона по той бік твого каземату. Твої стіни хоч і міцні, але мають дотик до простору, де більше ніяких стін немає.

– Як-як? Немає? А я ж, слухаючи Тебе, подумав, що ми всі тут як у сотах у вулику.

– От бачиш, мислиш знаними поняттями, тому вимуровуєш нову Бастилію.

– Чому так?

– Тому що Ти мислиш у так званих законах лінійного всесвіту. Законах, що не є істинними знаннями, якщо так можна тільки висловитися, а точніше було б вжити слово КОН. Бо саме Кон є істиною без форми, тобто без мурів – казематів. Ви ж ловите Зміст у Форму, а це і є Бастиліюванням свободи Кону у невільничий Закон. Пригадуєш «Вор в законе»? Ну добре, про це іншим разом, А суть мною сказаного полягає у тому, що в системі лінійного виміру дійсності, котру Ви творите, Твоє уявлення про свою Соту – каземат, що не має доторку до зовнішнього простору, є просто помилковим уявленням. Ти уявляєш дуже багато і більшість Тобою уявленого є помилковими уявленнями. І так кожен з Вас творить свій стільник уявленого, але меду істини там дуже мало, або взагалі немає, Ви набиваєте свої соти ерзацом істини, брехнею возвеличення авторитетів до поняття істинного, але ані краплі істинного там немає. Ви створюєте ілюзію і вірите в неї, як у істинність змісту Вашої дійсності.

– Оце і є тією Бастилією, про яку Ти мені розповів?

– Так. Але розповів я Тобі про це не для того, щоб Ти забився у куток своєї камери і тремтів з розпачу безвиході.

– А для чого?

– Я про те, що Твої стіни мають доторк до вільного простору.

– Як так?

– Світ не є лінійним. Тому які б міцні стіни власних казематів Ви не будували собі тут на Землі, всі Ваші стіни завжди мають суть свою і вона полягає насамперед у відгородженні від вільного простору Цілого і Неділимого, з Чого Кожен з Вас і прийшов сюди. Розумієш?

– Здається, що розумію. Значить усі мої намагання сформулювати зміст є побудовою нової стіни?

– Або одної і тої ж самої.

– Сізіфова робота… Ну власне так і є. Раби роблять одне і те ж. А хто є вільним?

– Твій Дух є вільним.

– А душа?

– Душа зобов’язана трудитися, щоб чути Дух!

– Значить моя Душа також є рабом?

– Ні Душа Твоя є Учнем і Творцем водночас. Твоя Особистість, як Зміст, є вкладеною у форму Людської істоти, котра є створеною за допомогою генетичного матеріалу.

– Створена ким? Богом?

– Можна й так сказати.

– А можна і не так?

– Можна.

– А як є насправді?

– Насправді є так, що є ніяк.

– Ти мене знову розігруєш?

– Та ні просто тлумачу Тобі одне і те ж саме, а Ти не чуєш.

– Я чую, але не можу збагнути те що чую. То хто творить мене?

– Сутність Твоя є Твоїм Творцем. Ти є автором власного Твору під назвою Особистість.

– Це значить, що автором є моя Душа?

– Говори до гори… Ти мислиш лінійно і роздільно. Бо живеш у сотовій системі зв’язку. СОТОВІЙ! Розумієш? Розділяй і владарюй – ось причина Твоєї глухоти. Те, що Ти є, не є лише те, що Ти є!

– Здорово! Ти мастак висловлюватися! А хто я є?

– Ти є все. Ти не є обмеженням. Ось суть відповіді моєї. Ти є безмежним і вічним, а твориш свій твір – Людина, як тимчасовий формат, що має зміст у своїй тимчасовості.

– Який до біса зміст??? Що Ти мене тут розводиш? Тимчасовість наша є нашою бідою! Ми всі хочемо жити вічно! Ми тому і страждаємо, що вмираємо. Вмерла моя дитина від страшної хвороби, як і брат мій, якого я любив понад себе самого, вмерло так багато рідних і друзів. Вмерло так багато Мудрих Людей, кращих з кращих! Якого лисого це все відбувається Це несправедливо! Чуєш! Несправедливо!!!

– Ні. Справедливість тут ні причому. Справедливість, як уявлення про істину і є інструментом вашого поневолення. Всі хочуть справедливості, і у кожного з Вас справедливість, як поняття, має особисте формулювання. І як не дивно це формулювання є тимчасовим.

– Як так?

– А так, досить того, щоб якийсь авторитет, або ситуація поставила Тебе перед вибором життя чи смерть, як Ти почнеш відчувати, що Твоє переконання у справедливості починає змінюватися. Ти шукаєш виходу з ситуації і якраз Твоє поняття справедливості не дає Тобі можливості звільнитися. Твоя справедливість Тебе і ловить, а то й стає Твоєю згубою.

– Це просто інстинкт самозбереження так спрацьовує.

– Так. Інстинкт, що є рудиментом істот нижчого порядку. А Ти є Людиною.

– Так, я Людина.

– І в цій практиці, Твоя робота полягає у тому, щоб відкривати для себе суть різниці між Людиною і нелюдською природою, тваринною.

– Навіщо? Бо я вже був усім іншим до того як стати Людиною?

– Бо Ти все ще продовжуєш бути всім іншим. Ти продовжуєш бути і камінням і металами, рослинами і бактеріями, комахами і молюсками, птахами і рибами, звірами і Людьми. Все разом і є Ти. І Ти є планетою, Сонячною системою, Галактикою, Всесвітом. Часом і Простором. Усе це і набагато більше, за все що Ти знаєш і чого Тобі зараз ніяк не зрозуміти ще, усе це є ТИ.

– Солоденько і ріденько…

– От, маловірний… Усі віки Ти все одне і те ж.

– Мені важко це втяти чітко і логічно розкласти на полиці.

– Дурненький, а навіщо розкладати? Творити нові соти-каземати? Будь вільним як вода, що немає форми і не противиться переконанням, бо для неї переконань не існує. А існують різні стани, яким вода не противиться, а використовує кожен для себе якнайкраще; рідкий, твердий (ЛІД), летючий (газ), а там і молекулярно вільний стан розчіпленого розмагніченого первинного буття. Ти створений самим собою за образом своїм і подобою, що вічно існує і є єдиним сущим, котре творить свої моделі-варіанти у різноманітності форм і змістів народжених у поєднанні протилежностей. У Тобі живе одночасно все можливе поєднання хімії фізики, математики, поезії, езотерики і всякої всячини, до розуміння котрої, Тобі ще жити і жити, творити й творити, відкривати й відкривати, народжуватися й перероджуватися, вмирати і воскресати.

– ….

– Що? Закипіли мізки?

– Закипіли… Значить моя свобода полягає у відмові від будь-яких переконань?

– Не сотвори собі кумира! – Ця істина дана Тобі і кожному з Вас від народження. Це компас Ваш, про котрий Ви забуваєте. Камо Грядеши?

– Не знаю…

– Ото ж то. Ти в переконаннях своїх є м’яким і тому – сліпим, але навіть коли будеш твердим у переконаннях своїх, то будеш так само сліпим і глухим.

– Так… Тепер я розумію Тебе. Ніщо не є сталим у цім Всесвіті, а все що стає сталістю, породжує протиставлення. Бо стати сталістю, значить триматися переконання. Бути вільним, значить не чіплятися за форми. І в мені живе ця суть. Бо суть ця є вічно вільною. Я чую цю природу. Я відчуваю, що значить бути вільним і бачу, що усі мої спроби звільнитися є лише переформатуванням одних форм на інші. І коли я оцінюю ці форми, коли хочу зловитися у найкращу з кращих, то тільки ловлю себе у новий каземат, як Ти кажеш, у нову Бастилію власного переконання, котре рано чи пізно буде зруйноване мною ж самим, або тим мною сторонським, чиє переконання буде більш доречнішим, відповіднішим, практичнішим… Значить ворогів немає?

– Так, є тільки Твоє власне переконання, котре має свої мотиви і потреби, що відбирають у Тебе Твої мотиви і Твої потреби. Тому Ви тут, на Землі, все ще сліпі і глухі.

– А хто нас робить сліпоглухими?

– Ви ж самі себе і робите.

– Щось все це так просто у Тебе?

– Бо все геніальне є простим.

– Бо геніальне є Божественним проявом?

– Бо Геніальне є вільним від переконань.

– Але геніальне викликає супротив інших переконань?

– Ні Геніальне відкриває розуміння того, що всі переконання є ілюзією, а вже люди самі реагують по різному на це своє відкривання істини, найчастіше, Вас лякає вибитий ґрунт з під ніг і Ви хапаєтеся за власне переконання, як той потопельник, що хапається за соломинку. ВИ РЯТУЮЧИ СВОЮ ТИМЧАСОВІСТЬ ПРОТИВИТЕСЯ ВІЧНОСТІ.

– Супер сказано!

– Істинно сказано, те що не потребує оцінки, бо оцінка Твоя ловить Тебе самого у ту ж саму…

– Бастилію!

– Я радий, з того, що Ти постукав до мене.

– Я теж радий, що Ти відкрився.

– Я завжди відкритий.

– Я завжди сумніваюся.

– Ти завжди сумніваєшся, бо той хто творить, не може не сумніватися.

– Я боявся в цьому собі признатися.

– Ти тримався власного переконання про себе і про Світ.

– Я все ще продовжую триматися цих переконань.

– Знаю. Для цього Ти і живеш…

– Щоб звільнитися від переконань?

– Ти й так є вільним. Тому звільнятися Тобі не треба.

– Треба не ловитися?

– Саме це я мав на мислі.

– Дякую.

– Живи вільним.

 свобода

Записано 6 травня 2014 року. Київ.

 

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>