02 Чер, 2017

ТРИЄДИНА ПРИРОДА ЛЮДИНИ.

ry524826

 

Ми підійшли до найважливішої теми котру можна назвати Духовною структурою людини.

Якось згадалося, що Гурджієв висловився про природу людини як про машину, що працює автоматично і допоки свідомість людська спить, життя наше є автоматичним процесом. Машина працює некеровано, тобто безсенсовно.  Що це значить?

Ми маємо організм, котрий самодостатній у своєму біологічному існуванні. Це наш транспорт. Наш персональний засіб пересування як у фізичному просторі, так і у просторах тонкої матерії. Коли ж так, якщо цей засіб пересування всеможливими просторами є моїм, тоді автоматично виникає запитання, –    А хто є той «Я», той  «Driwer»,  що керує тим транспортом? Ну, якщо не «Driwer»,тоді «passanger”?

Ми ж кажемо, – «Моє тіло. Або, моя голова. Мій розум. Мої думки. Мої почуття. Моя душа. Мій, моя, моє, мої…»  Отже ми вчиняємо такими думками певне позиціювання свого Я. А де ж оте моє «Я» знаходиться? В тілі, котре є моїм? Якщо тіло моє, тоді «Я» в тілі? Якщо думки мої, то «Я» в голові? Якщо душа моя, то «Я» в серці?

Як бачимо, відповісти на ці  питання лінійними, логічними діями розуму не так то і просто. Напевно що неможливо, бо тоді відповідь моя буде теж неповною, бо оте моє «Я» все одно буде десь інде.  Тоді виходить, що існує оте моє «Я», а разом з ним і все решта; тіло, розум, душа, дух, одним словом життя? Адже життя також є моїм?

Шукати відповіді через привласнення дійсного, справа невдячна, бо коли позиціонуєш себе, тобто оте «Я» відносно усього до чого торкається моя увага, то відбувається формування дуальної реальності, – «Я» і все інше. Відбувається розототожнення  розділення, відокремлення. Отого «Я» від усього сущого.

Наше Его постає такою гравітаційною дірою, що ловить в неї оте моє  «Я». Відбувається таке собі падіння в лінійну свідомість, коли «Я» жорстко позиційоване як опонент до всього іншого, інакшого, не такого як оте моє «Я».

Тут можна довго блукати у роздумах цих і посилатися на подібні думки з метою обгрутування своїх припущень, гіпотез та переконань. Можна, але чи конче це вже так потрібно? Кому потрібно, той сам це може зробити. Дозволю собі лише навести приклад того, як казав Крішнамурті відповідаючи на запитання про власні знання:

“Питання: Як ви дізналися все те, про що ви розповідаєте, і як можна нам дізнатися про це?”

“Я ніколи не читав ніяких книг на всі ці теми, – ні Упанішад, ні« Бхагавад-Гіти», жодних книг з психології;

але якщо ви стежите за власним розумом, то все це буде в ньому.

Тому, коли ви в один прекрасний день підете  шляхом самопізнання, книги виявляться несуттєвими.

Це заняття подібне до того якби ви опинилися у незвіданій країні  і почали відкривати там щось нове, здійснювати дивовижні знахідки;

Але все це буде зруйнованим, як тільки ви станете надавати особливого значення собі самому. У той самий момент, як тільки ви скажете: «Я відкрив, я знаю, я – велика людина, тому що я знайшов ось це і оте», – вас вже немає, ви загинули.

Якщо вас чекає довга подорож, ви мусите взяти з собою дуже небагато; бажаючи піднятися на велику висоту, ви маєте вирушити без нічого.

Відкриття і розуміння приходять завдяки самопізнанню, завдяки спостереженню за кроками власного розуму.

Те що ви розповідаєте про свого сусіда, як ви розмовляєте, як ходите, як дивитеся на небеса, на птахів, як поводитеся з людьми, як зрізуєте гілку з дерева, – все це важливі речі, тому що вони діють подібно дзеркалам, котрі показують вас такими, якими ви є насправді;

і якщо ви пильні, то ви щомиті  відкриваєте все це знову і знову. “

(Дж. Крішнамурті).

Христос  колись вів дискусію з книжниками… Взагалі то, невдячна справа, вести дискусії з книжниками. Книжна наука, відвертає увагу людини від себе самої і переводить на висловлення авторитетів. А писарі пишуть і переписують оті висловлення в догоду владарям світу, хоч самі переконані, що роблять це через благе намагання допомогти людям знайти себе у собі…  Парадокс. Я не записую ні за ким іншим, лише пишучи розмірковую над темами, що їх сам і досліджую на практиці.

Тому розслабтеся вельмишановні читачі, все що вам потрібно дізнатися ви маєте в собі, а моя робота є всього лише грою з дійсністю та власним прикладом натякнути вам про це.  А дійсність не є сталістю, бо корінь її в дії, тобто у переміні.  Тому наймарнотнішою з усіх марнот, є спроба зловити дійсність у сталість, вона, ця дійсність, одразу вмирає в наших ілюзіях. Марнота марнот…

Мабуть тому лінійна свідомість книжників нездатна сприйняти нелінійність Христа, котрий якраз і не був книжником, він  жив вільно без упереджень, знаючи і чуючи що є чим. Якось він сказав своїм учням; «якщо ви не станете, як діти, не увійдете в Царство Небесне». Діти не мислять лінійно. Вони бачать світ таким яким він є на відміну від дорослих, котрі завжди бачать тільки те чого бажають бачити, або чого страшенно бояться.

Очевидно, що дитина має вільну голограмну природу, котра є найчистіше проявленою божественністю. Подорослішавши ми здобуваємо наші переконання, вірніше нас ловлять чужі переконання і ми відповідно, залипаємо на логіці отих переконань та впадаємо в ілюзорність власного сприйняття світу через призму отих самих чужих переконань, що ми самі прийняли за свої особисті.

Лінійна свідомість тримає процеси у площині Евклідової геометрії, тої первісної, у  котрій ще не було сфери. Простіше кажучи  – Від точки А до точки Б, а там і до чергової точки. Як там у савєтській  дитячій счіталочькє –  «А і Б сідєлі на трубє, А упало, Б пропало, хто лишився на трубє?» Ото ж то… Хто має очі…

Людське Его, як самі вже можемо відчути, не є лінійним. Его скоріше  має природу притягування і відштовхування. В ньому якраз і сходяться протилежності. Его не є поганим чи добрим. Его просто є єдністю протилежностей, котра у реальності фізично проявленого світу віддзеркалює будь який інший об’єкт і тим самим пізнає як його, так і свою природу шукаючи подібності і  відмінності. Ось у цім процесі пошуку й криється, на наш погляд, ключик, що відкриває суть питання – Що таке оте «Я»?

Можна сказати, що «Я» є точкою перетину всеможливих протилежностей. Прийняттям і віддзеркаленням усього сущого. Тобто «Я» є божественним досвідом пізнання.  «Я» в запропонованих обставинах, як це назвав свого часу Костянтин Сергійович Станіславський, є переживанням дійсного моменту навіть в уявному сюжеті.

«Повернімося до наших баранів…» Отже Его. Его не є лінійним. Лінійним є логіка процесів мислення тої структури людини, що її звично нам називати персоною. У самій назві «Персона» вже чується відокремленість позиціювання отих А і Б, що «на трубє».

Персональний погляд на суть речей. От і я зараз роблю те ж саме, пишучи цей текст оцих моїх роздумів. Персональний погляд на речі, персональна відповідальність,  персональний підпис. Персональний компютер. ПК, як точка відліку і обсервування дійсності та взаємодії реального й  віртуального світів. Портал у потойбіччя паралельної реальності.

ТО що ж таке ота наша персона?

Сукупність досвідів та знань здобутих, набутих особисто та  нав’язаних, накинутих іншими своїх знань, своїх досвідів та переконань? Як бачимо персона є певною структурою, що оперує інформацією внутрішнього і зовнішнього просторів. Персона є…

От Віккіпедія каже;

–  Персо́на (лат. persona, від етруського — маска) — роль, особа) — Особа, людина як окрема особистість.

Або от ще:   Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПЕРСО́НА, и, жін.

  1. уроч., заст., ірон. Особа, людина як окрема особистість. Начальник тилів армії Кушкін не раз виявляв симпатію до скромної персони Сидорчука (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 144); До Бреста збирався виїздити і Ян Замойський. Як персону світську, його не запрошували на собор (Іван Ле, Наливайко, 1957, 432);

//  Поважна, знатна особа. Сказала раз свиня собі: — Ну, чим я не персона? (Павло Тичина. II, 1947, 152); [Рая:] А що він за така персона? Чому його не зачіпати? (Вадим Собко, П’єси, 1958, 279).

 Ваша (твоя і т. ін.) персона, заст., ірон. — ви, ти і т. ін. [Халява:] Даби персоні вашій догодити, Все мусимо найщирше учинити (Марко Кропивницький, V, 1959, 270); — Та ми ж з персоною твоєю Троянський ввесь возили род (Іван Котляревський, I, 1952, 253); Власною персоною — сам (сама) особисто. Шляхом котив фаетон. Лукія злякалась. Чи не молодий граф власною персоною виїхав наздоганяти втікачку? (Олесь Донченко, III, 1956, 72); — А Маковей… ось він власною персоною! (Олесь Гончар, III, 1959, 214); Персона ґрата: а) (дипл.) особа, кандидатура якої на посаду дипломатичного представника в якій-небудь державі схвалюється урядом цієї держави; б) (заст.) взагалі особа, до якої Ставляться прихильно. Отець Аркадій був тоді на вершині свого життєвого розмаху, був «персоною грата» як для комісара поліції, так і для єпископа греко-католицької церкви (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 508).

  1. Одна людина, їдець (за столом під час обіду, вечері і т. ін.). Стіл був накритий на дев’ять персон (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 385); Осторонь на столі стоїть на декілька персон непочата вечеря (Степан Васильченко, III, 1960, 222).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 331.

З цього бачимо, що персона  є соціальним форматом особистості людини. Я б назвав її Соціальною маскою. Це ззовні. А з середини? Чи можемо розглядати персону з внутрішнього простору? Очевидно, хто нам заважає?

То ж Персона є маскою, за котрою ховається справжнє наше Я? Так чи ні? «Маска, маска я вас узнал!» Життя є маскарадом, а нас цікавить той, хто є за маскою. Чи й справді там хтось є? Певно, що так, – скажете.  – Якщо є маска, то мусить бути її носій. Хух… Зірвати маску не завжди вдається навіть собі самому на самоті…  А знаєте чому все так не просто? Тому що пробуємо зробити це лінійно і логічно.

Спробуємо підійти до цього питання з іншого боку. Персона  є видимою, бо є тілесністю. А той хто за маскою є невидимим. Зірвати маску можна тільки убивши людину, та все ж ми не побачимо того хто за маскою. Отже персона не дається демаскуванню.  Персона іншого. А власна персона?

Тут відчувається перспектива, бо таким питанням ми увіходимо у внутрішній простір особистості людини. Тобто у власний внутрішній простір. І саме тут з того боку маски, ми можемо роззирнутися навсібіч. Роззирнутися можемо, але чи вдасться нам що небуть побачити, а якщо і вдасться, то чи матимемо достатньо сили волі сприйняти побачене, відчуте і почуте?

Здається що кожен з нас краще знає себе самого. Думаю, що скоріш за все це просто так нам здається. Тому що той хто за маскою, насправді непізнаваний логічно. Ми скоріше дивимося і бачимо внутрішню поверхню маски персони, і таким чином можемо помічати, що там де маска має випуклість ззовні, з середини це є ввігнутістю.

Тобто ззовні маска страшна, а за маскою перестрах. І так далі. Та ж сама єдність протилежностей…  Маска є не просто прикриттям істини, а скоріше засобом обману в першу чергу себе самого, а вже потім усіх інших, таких самих замаскованих обманщиків.

Але ми  обсервуємо  зараз не зовнішній простір, а внутрішній. А от хто саме є тим, що обсервує? Замислювалися ми над цим коли небуть? Думаю що більшість з нас колись та зачіплялися увагою за це питання. Спробуймо зробити це ще раз тепер свідомо. Отже відбувається певне розототожнення мого Я і моєї персони.

У тім внутрішнім просторі споглядання і обсервування я відриваюся від свого звичного досвіду, і саме оте розототожнення дає мені можливість дистанціюватися до себе самого й таким чином здобувати нову точку спостерігання. Одначе отой внутрішній простір не є лінійним і з ним не можна поводитися так як з зовнішнім простором, у якому ми переважно обсервуємо лінійно, знай логічно, відповідно до законів фізики та правил поведінки в соціумі, чи поза усякими правилами поведінки. В законі чи поза законом, але за поняттями іншими, але все такими ж лінійними.

Внутрішній простір обсерваторії має природу голограмну і тому навіть таке поняття як точка, не є однозначністю. То ж на внутрішньому так важко утримувати точку спостерігання. Бо тут все безперестанку перетікає з одної форми в інакшу залишаючи лише присмак змістів, котрі стають в свою чергу ілюзіями переконань.

Ми називаємо це нашим внутрішнім світом. Багатим чи бідним – це вже питання персональної щирості. Одне можемо побачити, що саме тут у внутрішньому просторі інформація є відкритою. Будь-яка інформація. А вже що ми робимо з цією інформацією, це вже питання іншого порядку, що потребує персонального втручання, або вірніше сказати – замаскованого вчинку персони над тим, хто не є персоною. Того хто не є лінійним, того хто є завжди відкритим і постійно готовий до взаємодії з отією осібною структурою, що зветься  персоною.

Відчуваєте, як ми просуваємося до серцевини змісту, котрий не має форми? Змісту, що є відкритим і найподатливішим  до формування чи формулювання. Однак, як би ми не формували і не формулювали отой зміст, ми ніколи не зможемо його вмістити повністю у достатній мірі у  самодостатню форму чи формулювання. Наша лінійна маска – Персона не здатна до цього.

А хто тоді здатен? І чи взагалі така здатність реально існує? Якщо взяти за припущення, що відкритий безмежний зміст є божою природою, то окреслити форму для цього буде надзвичайно складно. Пропоную скористатися словом і назвати цей зміст Сутністю.

Ми можемо відчувати цю Сутність, вірніше поле цієї природи, торкнутися якого нам завжди дано і дозволено, ба навіть запрошено, адже що не є закритим, є подарованим.  Тут немає непрошених гостей, бо увійти, і взаємодіяти з Сутністю нам дано як Дар. Нам. Тобто мені. Тобто тому, хто є «Я».

Знову оте «Я»! Вірніше знову ловлюся на лінійність самоідентифікування. Пробачте, звичка))) Але ж… Але ж.. Точка! Точка, котра збирає у собі мою увагу, мою свідомість. Концентрує все що є мною, тобто робить що раз то гострішим промінь мого чуття і бачення. І водночас тримається на відстані до об’єкту обсервування. Як багато тут простору?! Яка свобода тут для мандрування серед усіляких змістів і форм як знаних, так і незнаних…

Я бачу, чую та відчуваю голограму у якій одночасно й однопросторово переплетено інформації Сутності і Персони, що можна назвати; свідомого, підсвідомого, надсвідомого, несвідомого і понад свідомого. І серед усього цього є оте непізнаване «Я», котре так і не дається мені в руки і завжди втікає з за межі викадрованої уявою інформації. Оте моє «Я» завжди залишається за кадром, це оператор, споглядальник, астроном, лаборант що відкриває пробірки з новими незнаними світами.

Тепер зрозуміло, що «Я» це більше ніж будь-яка маска, котра називається персоною, особою, типом, громадянином, товаришем, партнером, другом, мужем, жоною, сином, братом і сестрою і так далі і тому подібними масками, що наросли на отому «Я» мов ті пластівці панциру мушлі…

Моє «Я» – кажемо. І в цю ж саму мить перемикаємося, або у сталість персони, або у тимчасовість вібрації, що відбувається нашою свідомістю у взаємодії з гравітаціями Персони і Сутності. Можна стверджувати, що «Я»,  «Сутність» і «Персона» є таким триєдиним голограмним утворенням, що є трансцедентним як по відношенню одне до одного, так і по відношенню будь-якої зовнішньої форми і змісту, сама ця трійця є трансцедентальною у всесвітах знаних і непізнаваних, що надає особливого змісту самому явищу життя кожного з нас сущих на Землі.

Отже, Персона є фізично проявленою природою особистості людини, що вібрує логікою випромінення та сприйняття інформації.

А Сутність є безмірною і позачасовою ( вічною ) структурою, що є постійно відкритою до нових досвідів і увесь час оновлюється.

І нарешті оте наше «Я» є нестабільним фокусом свідомості, що спирається на Сутнісну і Персональну структури, тому завжди є в русі ототожнення і розототожнення й голограмного мерехтіння у просторах фізичному та астральному. Можна розглядати оте «Я» як духовну практику Абсолюту, щоб уздріти і прийняти покладену відповідальність і сподівання за отой унікальний процес експедиції під назвою життя людської особистості.

Сотворені за образом і подобою, ми маємо троїсту природу, котра є нерозривною з Святою Трійцею: Дух, Отець і Син.

Отець – Сутність, Син – Персона, Дух – «Я».  В цих своїх роздумах часто помічаю гравітацію Его, що вібрує начебто гординею. Одначе, паралелі порівняння божої і людської природи наведені вище не є однозначними, тобто сталими, лінійними фактами. Адже Свята Трійця теж є лише перетлумаченим символом того ким і чим є Бог, і не тільки для тих з нас, хто вважає себе християнином.

Очевидно, що фізично проявлена тілесність, є біологічним організмом, котрий має в собі генетичні маркери нашого біологічного кореня (предків) і скоріш за все, не мавпи чи свині, а сконструйованого особливого генетичного коду нашим(и) Творц(ями)ем із зального біоматеріалу, з яким Він(вони) все ще продовжують працювати, залучаючи вже до цієї роботи тих з нас, хто виростає свідомістю і здатен не просто чути і розуміти суть життя, а бере  на себе відповідальність за кожну прожиту мить, не тільки своєї дійсності, а усі сукупні дійсності разом. Тих хто є присутніми і чують сутність кожного іншого.

А наша свідомість не є сталою, вона увесь час перебуває в русі. Свідомість, як ртутний стовпчик термометра, то здіймається угору в духовні сфери і тоді здатна осягнути величезні обсяги інформації перспектив незнаного, то падає і залипає на земному форматі інформаційних джерел знаного.

Свідомість може бути порівняна з птахом, що парить у високостях духу, споглядаючи широкості ландшафтів життя, а може бути уподібненою до птаха, що сидить на землі і порпається у грунті вишукуючи собі поживу. Десь приблизно так висловився колись Єжи гротовський про здатність людини розототожнюватися, аби пізнавати дійсність, як взаємодію високого і низького. Він  наводив цей приклад стосовно природи перформера, але на наш погляд перформером є кожен з пробуджених людей, що є креатором своєї  дійсності.

Свідомість, на нашу думку, скоріш за все є вольовим полем інформаційно-енергетичної структури духу людини, що оперує всіма видами і типами інформації як земного плану, тобто персонної природи людини, так і природи духовної, тобто вільними інформаційними джерелами Всесвіту.

Сутність, виходячи з практичних дослідів з групами креаторів і в моїх особистих пошуках, можна сформулювати як поняття частинки Цілого Єдиного. Божественного променіння. Чим вище зринає наша Свідомість, тим густішим і об’ємнішим є контент цієї частинки.

При наближенні «Я» до Сутності, нами глибше усвідомлюється істинна природа Людини, бачиться перспектива розвитку нашої Персони, а відтак відкривається координати цілості нашого «Я». Бо усвідомлена присутність перетворює лінійність Персони, Сутності і Я в єдиноцілісну голограмну структуру Особистість.

Присутність якраз і є ота триєдина мить, на відміну від розрізненого стану нашого існування, коли свідомість «Я» блукає у гравітаційних складках гримас маски Персони.

Залипання ж людей на власній Персоні, є психічною пасткою для більшості з нас. Знаходячись у Персоні, наша свідомість ототожнює наше «Я» в основному з тілесністю, де панують усі відомі фізичні закони.

Тут існування біосу ділиться на життя і смерть, де життя тіл залежить від джерел енергетичної підзарядки, а їхня смерть через нестачу енергії, амортизацію та руйнування. І, що головне, саме тут, в тілесності, панує боротьба за виживання, де кожен поїдає ближнього щоб виживати…

Пристосування тіл заради виживання, якраз і вимагає утворення  маскувальних здібностей усіх живих істот. Людина тут не є винятком, скоріше законодавцем моди маскараду. Так і виробилася наша Персона, котру ми звично асоціюємо з нашим «Я» і котра блокує нашу свідомість до злетів у вищі і тонші сфери інформації.

Точка контакту з Бог(ами)ом знаходиться якраз саме у «Тут і тепер». Бог не є віддаленим і відірваним від нас, як і ми не є віддалені й покинуті чи відсторонені та позбавлені Його уваги, сливе, Любові.

Саме у точці «Тут і тепер» стає зрозумілим той вислів у Господній молитві: – «Не введи нас у спокусу», через який твориться багато сперечань і непорозумінь. Бог не вводить, бо ввести може хтось інший, сторонський, відділений і відірваний, той, хто є ззовні. «Я» себе вводить у спокуси…

Май Бога в серці, – кажемо. І тут маємо можливість  відчути оту нашу точку «Я», що формулює свідомість у гравітації Сутності, й таким чином на нас сходить Святий Дух. Ото ж Бог є в тобі, Людино, і молячись просячи щоб не ввів тебе у спокусу, Ти оприСутнюєшся і мислиш у божому промені Сутнісного «Я» котре веде тебе життям свідомим.

В цьому стані стають зрозумілі слова; – «Не введи нас у спокусу», бо адресовані у корінь «Я» у середину свого Сутнісного єства, котре і творить твою реальність «Тут і тепер». Саме в цьому, на наш погляд, полягає сила молитви, що є звернена не на зовні, а всередину живого «Я».

Відповідним підтвердженням цій думці є ще одне висловлення Христове; – «Хто має, тому дасться і додасться, а хто немає, у того відніменьтся і те що має!». Мати, значить бути у моменті «Тут і тепер», значить вібрувати у Сутнісній основі, що є Божественною повнотою. Тому, хто знаходить себе у цій Сутнісній основі, дається розуміння власного «Я», як божественної природи ( сотворенні за образом і подобою), а відтак додається все потрібне для творення гармонії. Вгармонізована особистість, як знаємо, творить довкола себе гармонію краси і мудрості.

Той хто закисає у\на своїй Персоні, чує лише тільки свої персональні потреби, вірніше, не потреби, а те чого йому бракує. Такий  знаходиться у постійному стані нестатку як фізичного (все мало і мало), так і духовного (відчуття самотності). Такий рано чи пізно, втрачає все. Чи не так? Є над чим розмислитися…

А тепер згадаймо «Біоцентризм» Роберта Ланца:

У теорії Ланца «Біоцентризм» має сім  принципів:

  1. Все що нас оточує, є нашим твором, оскільки дійсність залучає нашу свідомість до створення того що ми називаємо дійсністю. “Зовнішня” дійсність, якщо така існує, повинна бути незалежною реальністю космосу. Але це безглуздо, тому що простір і час не є абсолютними фактами, а лише інструменти ментального процесу тварин і людини.
  2. Наше зовнішнє і внутрішнє сприйняття сплетені у єдине. Вони – дві сторони одної медалі і не можуть бути відірваними одне від одного.
  3. Поведінка субатомних часток свідчить, що всі частки і всі об’єкти, нерозривно пов’язані з присутністю спостерігача. Без спостерігача вони в кращому випадку існують у невизначеній царині хвиль імовірності.
  4. Без свідомості «питання» живе в невизначеній царині імовірності.  Будь-який всесвіт, що можливо, передував свідомості, існував у царині імовірності.
  5. Структура всесвіту є пояснимою тільки завдяки біоцентризму. Всесвіт точно настроєний для життя котре має прекрасний зміст, оскільки воно створює всесвіт, а не навпаки. Всесвіт є повнотою просторово-часової логіки.
  6. Часу, як такого, взагалі не існує за межами чуттєвого сприйняття тварин. Час є процесом котрим ми відчуваємо зміни у Всесвіті.
  7. Простір, як і час не є об’єктом чи річчю. Простір є іншою формою нашого розуміння форм життя і не має незалежної дійсності. МИ несемо простір і час як ті черепахи свої панцирі. Таким чином немає жодної абсолютної матриці у котрій фізичні явища відбуваються незалежно від життя.

(http://esoteric4u.com)

Тепер зрозумілішими стають слова Ісуса. І зрозумілішою молитва Господня, як практичне творення реальності і вдячність за все, що вже є у того, що молиться. Перед молитвою варто згадати просту істину, що Бог є у серці нашому і всім, що нам є потрібним і корисним Він вже нас обдарував.

То ж молитва є пробудженням змісту який у нас закладено від народження. Тотожність божественної повноти з нашим «Я», є вольовим вчинком свідомості вчиняючи який, людина пізнає свої Сутність і Персону. Сутність, котра має гармонію повноти й достатку, та Персона, що перебуває у постійному браку й нестатках.

Персоні завжди всього мало і завжди персона перебуває у потребах. Тому Персона і маскується, щоб приховати свою тотальну недостатність. Сутність, будучи повнотою, вібрує достатком і вдячністю за проживання моменту тут і тепер, бо якраз і перебуває у дійсному моменті.

Персона ж постійно прагне або уникає, ловить або втікає, бажає або ж  боїться, а тому залипає на ілюзіях «Якби» як у варіантах мріяння про майбутнє, котрого ще немає, чи мандруючи такими самими ілюзіями нереалізованих можливостей у спогадах минулого, якого вже немає. Таким чином  наша свідомість ловиться у ці ілюзорні пастки уяви та фантазій, котрі блокують відчуття дійсного і роблять життя людини схожим на «Риштування коло порожнечі».

Наше духовне «Я», що є центром особистості, має властивість одночасно перебувати в цій двоїні Персона – Сутність, оперуючи інформаційними полями протилежностей і таким чином творячи реальність дійсності.  В залежності від того, природою котрої з цих протилежностей вивібровується «Я», відповідно таких якостей характеру набуває і вся особистість Людини.

Можна здогадатися, що поганих людей немає, а є лише такі, котрі ловляться на ту ж саму ілюзорну гравітацію Персони, у котрій свідомість людини блокується постійно відчуває нестачу; уваги інших, любові ближніх, самих ближніх і всього чим багаті інші, оті щасливіші, везучіші, славетніші, заможніші і величніші. Або ж, блокує засліпленням власного вивищенням над усіма іншими; гіршими, поганішими, дурнішими, біднішими, нікчемнішими, упослідженими.

Тут можна зауважити як маскарад Персони розфарбовують ментальні конструкції, що звемо їх пороками людськими: Гординя. Заздрість. Жадібність. Гнів. Нестриманість. Хтивість. Лінощі. Пороки природою своєю є паразитичними програмами, котрі й ловлять Персону в обмеженість ілюзій.

Але… Мудрість нам говорить, що все чого бракує «Я» в Персоні, можна навчитися відчувати і розуміти не як брак, чи нестачу, або відсутність, а як запрошення до творення та торування свого власного шляху до бажаного, треба лише навчитися одночасно чути як Персону так і Сутність.

Сутність є світлом Чеснот: Смиренність (прийняття). Доброзичливість. Щедрість. Лагідність. Стриманість. Доброчесність. Старанність. Чесноти є божественністю і відкриті кожному, навіть засліпленому блиском власної персони. Варто лише спробувати послухати природу чеснот, щоб відчути перспективу життя в гармонії.

Але свідомий рух у гравітацію чеснот є неабияким духовним трудом, що вимагає значного вольового зусилля від нашого «Я». Труд цей є не лише тільки усвідомленим процесом творення дійсності, а й перетворенням самої природи особистості з закритої лінійної наслідково-причинної залежності, на відкриту вільну голограмно-поліваріантну ініціативу.

Тож, інакше кажучи, почуваючи будь-яку потребу, наше «Я» одразу ж резонує з Персоною, і якщо у цей момент зробити вольову дію свідомості і почути променіння Сутності, то наше «Я» здобуває нову якість, що здатна утримати ці протилежності у моменті тут і тепер. Тоді особистість людини стає ціліснішою. В цій природі наша свідомість розмикається і перетворюється з лінійності розділенності на голограмну повноту.

В цій природі повноти зникає ілюзорний горизонт, за котрим ховалися наші страхи і мрії, натомість ми отримуємо реальне бачення дійсності, що нас оточує, а також себе самого, якими ми є у «Тут і тепер», відповідно відкриваючи істинну ситуацію творчого процесу перетворення з недостатності у  самодостатність.

Кожен з нас може згадати, що насправді щасливими ми буваємо у моментах творчих пошуків, коли ми здобуваємо гармонію процесів творення.

І ще важлива річ; Простір, як внутрішній так і зовнішній, є божественним і тому, як ми мислимо і як вчиняємо, так нам і віддається. Якщо промениш через Сутність, – мудрість сієш у світі, коли ж тільки через Персону, – дурнем прославишся, яким би ти заможним чи вродливим не був.

«Серце чистеє подай мені» – казав Григорій Сковорода у «Благодарному Еродії», то ж чистим серце стає лише тоді, коли вгармонізуєш свою триєдину природу. Тоді ти перебуватимеш у Дусі Святому і твоє «Я» буде продовженням божої волі. Тоді простір відгукнеться до тебе мудрістю і все необхідне прийде до тебе і ти знайдеш себе й відкриватимеш зміст життя серед таких як ти, хто шукає, хто вже крокує на шляху до істини.

Таким відгуком простору були і знову з’являються всі необхідні контакти й джерела мудрості. Книги, тексти, люди, ситуації. Ось і цього разу ненавмисне зустрівся з текстами, що їх вишукав і структурував у драматичний твір «Євангеліє від Діонісія» Денис Соколов.

Почавши читати, одразу зрозумів, що зустріч з цим текстом не є випадковою, а закономірним відгуком Простору на мої роздуми, про зміст життя людини, творчу природу митця, а відтак і  про Христа й християнство та про духовність у цілому.

«Христос навчав людей, та люди, так нічому і не навчилися. Вони написали собі іншого Христа. А нам цікавий той самий, кого найпершим стали називати Христом. Про навчання саме цього Христа і піде мова».

«Євангеліє від Діонісія». (уривки)

  1. Христос: Наймаловірніший з усіх той, хто більш за інших молиться і думає, що від того йому буде дано більше за інших. Бо сам він не розуміє, у що вірить. Немов жебрак, ні на що інше не здатний, принижено молиться про виконання своїх бажань. Що клянчиш ти у бога? Чи думаєш, помилився він, пославши тобі те, що маєш, і повчати його хочеш, як слід тую помилку виправити? То значить не розумний твій Бог. Пощо його тоді Богом називаєш, навіщо в нього віриш і молишся йому навіщо? Сам ти не знаєш чого кланяєшся. І мало в тебе віри істинної. Кажу ж тобі, що бути маловірним гірше, ніж не вірити зовсім. Бо Бога заперечуючи, до Бога прийдеш.
  2. Христос: Кого ти слухаєш і кому поклонятися ти приходиш до храму? І хто є найшановнішими людьми в ньому? Книжники? Фарисей? А первосвященики? Всі, скільки їх перед Мене приходило, то всі злодії і розбійники та й того гірше. Бо не хліб і не золото твої крадуть вони, а саме життя твоє.

Устами та язиками шанують Бога, серце ж їхнє далеко від нього відстає. І уподібнюються до гробів побілених, які гарними лиш зверху здаються, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти.

І зачиняють ті лицеміри Царство Небесне перед людьми, бо й самі в нього не входять і тих, хто хоче увійти туди, не допускають. І люблять, що б люди називали їх: Вчитель! Учитель! А ти не називай їх вчителями. Вони сліпі вожді сліпих, а коли сліпий веде сліпого, то обидва впадуть до  ями. І століттями приховують вони ключі від істинних знань і підміняють їх напівправдою, яку наряджають в одежі Істини, через що вона є ще більш небезпечнішою і страшнішою, за брехню.

  1. Христос: Не фальшивих скарбів, та не земних благ проси у Отця Небесного, як грішники просять, лише одного проси: щоб прямими зробив стежки, що ведуть до Царства Його, щоб побачив ти Всевишнього за життя свого земного.

Бо, якщо не побачиш Бога за життя, то не побачиш і після.

  1. Христос: Намагайся побачити не Бога, а Божественність! Божественність, якою Він себе проявляє в усьому сущому, божественність, якою наповнений увесь Всесвіт.
  2. Христос: Щоб говорити з Богом, людині не потрібен храм рукотворний, бо дім Всевишнього – вся земля і небо, і зірки, і всі люди.
  3. Христос: Молитися про душу безглуздо. Ніхто душу твою не врятує, якщо сам про себе не подбаєш. І Царства Божого ніхто не принесе і не дасть тобі, якщо сам його не відшукаєш.
  4. Христос: Те небо про яке я кажу, є всередині кожного і зовні кожного, і Царство Боже саме в цьому небі, а не в якомусь іншому. І далеко за ним йти не треба, і не скажуть: «Ось, воно тут», або: «Там». Бо Царство Боже є всередині кожного.
  5. Христос: Горе тому, хто кордони на землі вчиняє і людей розділяє. Бо на небі немає меж, і на землі не повинно. Істинно кажу тобі: цей поділ – для ворожнечі і чвар причина, чи то поділ по межах, чи за мовою, чи по вірі – однаково! І якщо всередині себе людина є розділеною, то така ж сама ворожнеча і всередині її буде і тьма в ній, і немає їй супокою.
  6. Христос: Все живе і що неживим здається, незримо пов’язане один з одним і все що є окремо, являє собою частини єдиного цілого!
  7. Христос: Не бійся заблукати, коли будеш шукати свій шлях, бо лише найсильніші здатні на це. І тих, хто пішов з отари, Пастир любить більш за інших, бо тільки їм дано знайти заповітну дорогу.
  8. Христос: Немає провини худоби в тому, що вона в загоні знаходиться, бо загін той господар для неї збудував. Людина ж, на свій сором, створила те, на що не здатна жодна жива істота: спорудила своїми руками в’язницю собі та й сама себе туди помістила.

І горе, що діти людські народжуються в цій в’язниці. Вони дорослішають і не знають іншого життя, окрім життя батьків своїх, та й опісля бачити її не можуть, бо сліпими стали їх очі від мороку ув’язнення. І не бачать вони нікого, хто б жив по-іншому, тому й вважають, що таке їхнє життя – єдиний можливий спосіб існування. Бо якщо очі ніколи не бачили світла, то як дізнаєшся, що ти в темряві. І люди з усіх сил намагаються прикрасити свою в’язницю: хто дорогим оздобленням, хто красивою рабинею. Але немає від цього ніякої користі: з в’язниці треба вийти!

  1. Христос: Належить тобі спершу себе пізнати. Коли ти пізнаєш себе, тоді ти будеш пізнаний і прийнятий Всевишнім, і ти дізнаєшся, що ти – дитя Отця живого. І через тебе, як і через всі свої створіння, Він себе являє.

Коли ти пізнаєш себе, тоді знайдеш себе істинного, і всі таємниці, що сховані від тебе, – відкриються тобі. Якщо ж ти не пізнаєш себе, тоді ти в бідності і ти – біднота.

  1. Христос: Якщо не розумієш початок, то неможливо розуміти і кінець. Так і неможливо пізнати, що навколо тебе, якщо не знаєш що всередину тебе, бо немає тоді й самого пізнаваючого, котрому дано розуміти таємниці Отця Небесного.
  2. Христос: Не відокремлюй небо від землі, бо воно є продовження землі, так само не відокремлюй себе від землі, бо ти є її продовженням, а вона – продовженням тебе. Тому й кажу я: ти – всьому початок і всьому кінець. Коли побачиш це – тоді побачиш Царство Боже.
  3. Христос: Не тільки вірити, але перевірити все на собі, здобути й пізнати – ось до чого закликаю. А в те, що пізнав, вірити вже немає необхідності.
  4. Христос: Є ті, що не зазнають смерті, оскільки вже бачать Царство Боже.
  5. Христос: Заповіді даються для тих, що слухом чують – і не розуміють, очима дивляться – і не бачать. Бо виконання закону не може оживляти, не приносить благодать і не робить праведником. На це здатна тільки справжня віра, що діє Любов’ю.

Учень: Для чого ж тоді даним є закон?

Христос: Дано його для маловірних, в яких не вміщається Слово Боже, щоб уберегти їх від злочинів, доки не знайдуть справжнього розуміння.

  1. Христос: Якщо не любиш ближнього, але говориш, що любиш Всевишнього, – ти брешеш! В особі Отця Твого Небесного возлюби саме життя, як великий дар від Нього, возлюби всім сущим в тобі від краю й до краю. Полюбити ближнього, значить, полюбити всяке Творіння Боже всім серцем своїм без лукавства.
  2. Христос: Якщо не любиш ближнього, але говориш, що любиш Всевишнього, – ти брешеш!
  3. Христос: Будь ти навіть першим праведником на світлі і живи згідно з Законом Божим, і мовою говори ангельською та май усе знання і всю віру, але, якщо при цьому ти не маєш любові і таїш в серці злобу, нехай навіть до мізерного хробака, то ти лише як та мідь що дзвенить, і немає в тому жодної користі для душі твоєї.
  4. Христос: Стати Любов’ю, значить стати рівним Богу, значить Богом стати! Бо Любов і є Бог! І немає іншого шляху до Царства Його: Неможливе це простим людям, та можливе все Богові. Якщо Любов в тобі буде, то і Бог в тобі буде і ти як Бог будеш.
  5. Христос: Світло, що всередині тебе, дорогу тобі вкаже, Любов Істинна, що в твоєму серці оселиться, сама відкриє потрібні двері. Любов Досконала і Дух Святий приходять разом, бо вони єдністю є.
  6. Христос: Життя людини не залежить від статків й маєтків його. Ти ж, турбуєшся й журишся про багато чого, а душі твоїй потрібне одне – щоб Слово Боже немов насіння вкоренилося в тобі і плід свій принесло.
  7. Христос: Не богобоязним треба бути, а боголюбивим. Адже Бог полюбив тебе перш, так возлюби ж і ти Його Любов’ю Справжньою, Любов’ю, в якій немає страху, бо Досконала Любов виганяє страх, бо в страху є муки. Хто ж боїться, той недосконалий в Любові.
  8. Христос: Поділитися надлишком своїм з тими, хто потребує, – справа богоугодна. Але не можна купити Царство Боже ні за які скарби. Всі благі справи – це зовнішній світ людини, але не він висвітлює шлях в Царство Небесне. Та є світло усередині людини світла, і він висвітлює увесь світ. Якщо він не висвітлює, то – тьма.

І навіть якщо роздаси ти все що маєш, і тіло віддаси на спалення, але Любов не буде висвітлювати вчинки ваші, то не буде вам від того жодної користі.

  1. Христос: Хто має все, потребу маючи в самому собі, не має нічого.
  2. Христос: Все відкрито перед небом, не бреши і, що не від серця твого виходить, не роби цього.
  3. Христос: Якщо справжню силу маєш, то покинуть твою душу земні бажання і пристрасті, якими вона, мов божевільна, кипіла досі, і разом з ними підуть помилкові знання і судження, і Порожньо в душі твоїй стане, але наповниться вона Чистотою і Світлом!
  4. Христос: Дурень той, хто сумнівів не має.
  5. Христос: Будь чистим, як голуб, і мудрим, як змій. Світло, що врятує тебе, сам всередині себе відшукаєш.
  6. Христос: І навіть якщо сторінки Євангелія загублені будуть – їх можна завжди відновити з серця.

Що серцем чуєш, людино? У серці своєму відповідь знайдеш чи істинними є оці слова Христові. Усім хто чує в цих словах правду, раджу познайомитися з оригінальними текстами автора  за адресом: http://evang.ru/

Повертаючись до триєдиної природи Людини, де Сутність є божественною іскрою, Персона, соціальним форматом і «Я»,  мерехтливою свідомістю. В лінійній структурі інформацій неможливо передати усю глибину взаємодії цієї трійці. Це можна скоріше самому відчути і почувати серцем своїм.

Тому слова мої, хочу я того чи ні,  не в стані описати змісти і викривлюють суть питання. В цьому і полягає наша людська обмеженість – передавання інформації мовами і словами казаними чи писаними.

Тому кожен чує те що хоче почути і кожен розуміє що висловлюючись про щоб там не було, він здатен висловити лише маленьку частку правди змісту, бо більша частина інформації є лише шаблони, кліше та забобони.

То ж нехай цей текст залишиться для читача таким, яким він його здатен розуміти, без претензій на істинність цього змісту. Хто має очі… той бачить що творить.

О.Д.

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>