13 Кві, 2016

ТЕМА

Tomasz-Alen-Kopera-14

Насправді тема є найменше дослідженим об’єктом, через те, що природа її не лежить у просторі лінійного світу. Тема не може бути матеріально проявленою. Це притаманне тільки твору. Тема завжди є чимось більшим за будь який твір створений у взаємодії з нею. Тема безрозмірна. Це, очевидно, що тема, скоріш за все, такий собі «паралельний вимір», з якого як з «чорної діри» дме творами божественний протяг. Тема не є однорідною і складається з безмежної кількості підтем, та під-підтем і, так до безмежжя. Тема – це перспектива. Тема, це – «Колайдер» у якому розганяються частки проточастинок змістів з яких вибухає твір.

Ми не завжди маємо сильні власні переконання у тому, що є нашим твором. Часом (найчастіше) ми творимо спонтанно і підсвідомо у стані натхнення стаючи провідниками твору. Ми кажемо тоді що нами творить Бог. Можливо це і є найправдоподібнішим, все залежить від нашого з вами переконання, адже саме поняття фаховості не виключає спонтанність та випадковість адже випадок є непояснимим, а відтак приписуваним божественному провидінню ( «…и случай, бог изобретатель» О.С. Пушкін).

Проте, як і будь-що інше, з чим ми добре знаємося, завжди робить нас залежними від наших знань. Так само і у випадку з темою.

Є теми життя і є теми мистецтва. Теми життя начебто самі стаються в нашому житті і непомітно реалізовуються у(твір життя),  долю людини, сім’ї, родини, роду, народу, цивілізації…. Життя, як процес, з нами начебто стається, але це лише нам так здається, бо насправді ми самі його творимо своїми власними вчинками, як свідомими так і не свідомими. (В цьому полягає поняття усвідомленої присутності, про що неодноразово говорить у своїх творах Е. Толлє).

У мистецтві, тема реалізовується автором свідомо, бо це є основою фаху будь-якого виду мистецтва. Митець несе відповідальність за мить, котру фіксує у власному творі. Відповідальність, (усвідомлене священнодійство), перед темою і самим твором, де твір є окрім мессиджу ще й зафіксованим моментом змісту і форми, актуальністю авторського бачення дійсності.

То ж, як би ми не пробували стерти кордони між темами дійсного життя і темами в мистецтві, ми все ж будемо відчувати їхню відмінність у процесах творення і у результатах цих процесів, де мистецькі твори завжди мають своє особливе призначення у зустрічі з іншими людьми – глядачами чи слухачами.

Але окрім відмінностей існує і подібність, –  у житті тема окреслює діяльність в житті людини – її вчинки, а в мистецтві, тема організовує процес народження твору, і в цьому, очевидно, є найбільша таємниця перетворення незнаного в знане і навпаки. Єдине, що свідчить про спорідненість цих різновидів тем, – розуміння того, що темою завжди є перспектива конструктиву.

Інакше можна сказати, що тема художнього твору відрізняється від тем життєвих подій і явищ дійсності тим, що вона характеризує структурований зміст композиційно завершений, а отже самостійний організм – твір і присутність теми можна побачити у всіх структурних кусках композиційної будови твору.

Тема твору іманентно пов’язана з конкретно-чуттєвим, образним мисленням, тяжіє до сюжету як розвитку подій, в яких беруть участь персонажі. Таким чином, тема, конфлікт, сюжет, персонаж, мессидж  є різними гранями цілісного бачення людиною дійсності, пошуку прихованої сутності, сенсу буття.

З одного боку, розуміння і трактування теми як інспіратора образного мислення, конкретно-чуттєвої плоті проблеми (ідеї) художнього твору зосереджує увагу креатора на текстуальній реальності (коли створюється образ від відомого дійсного). Це застерігає від абстрактних розмірковувань з приводу змістовних реалій, споріднених з темою як естетичним явищем.

З іншого, креатор йде до теми не під впливом безпосереднього контакту з дійсністю, а виходить з уявного неміметичного світу, тобто акцентується не на “формах буття”, а на невидимих духовних субстанціях, енергіях світу (як первинних і справді істинних), станах чистої психічної реальності. Все разом означає, що тема стає стимулом до творчості.

Креатор вибудовує в уяві гротесково-химерний художній світ, структура якого порушує, «досліджує» проблему,  або принаймні розраховує, що створена ним структура вразить, заінтригує реципієнта (глядача, читача, слухача). Так виникають театральні твори, що не лежать у площині реалістичного чи лінійного мистецтва. Такі твори є перспективою театрального авангарду, діячі якого, власне, створюють не стільки «твори», а конструюють «процеси», що теж мають певну тему, адже їх назви бодай віддалено на неї вказують.

Таким чином, традиційний термін «тема» наповнюється новим змістом і його не конче треба співвідносити тільки з драматургічними напрямами міметичного плану.

В драматичному мистецтві тема найчастіше провокується контртемою. Протистояння теми і контртеми і створює драматичну ситуацію, а відтак і організовує структуру композиції, що ми звично називаємо її сюжетом чи історією.

Коли спробувати спроекціювати конструкцію взаємин тема – сюжет – композиція, то можемо зауважити, що явного однозначного підпорядкування у взаємодії людини з цією «трійцею» немає. І що цікаво, тут теж спостерігається природа взаємодії та взаємозалежності як у «двигуні гри», де ми маємо зміст – емоцію – дію, запускати його процес  ми можемо з будь-якого з цих трьох компонентів. А як з природою тема – сюжет – композиція? Чи не виглядає це формулою двигуна твору?

двигун гри

Модель двигуна гри. 

В такому трикутнику ми теж бачимо, що кожен його кут, кожна окрема складова спирається на дві інші, котрі в свою чергу тримаються за ту однуспільну. Форма опори найбільшої стійкості – тринога. Отже тіло твору спирається на цю опору, а точніше є самою опорою. Опорою чому? Проситься відповідь; – процесу сприйняття твору реципієнтом.

перетворення

Взаємо проникнені елементи твору: Тема-сюжет-композиція.

Але в природі теми є й інша особливість. Якщо ми визначаємо тему як вектор творчого руху, то тема набуває  одночасно образу цілі, мішені і поля інформації у яке ми мітимо потрапити.

Коли ж ми визначаємо тему як середовище, у якому вчиняємо творчий акт, то ми позиціонуємо себе вже у середовищі тіла теми і тим самим активізуємо нашу інформаційну систему – підсвідомість, пам’ять, відчуття і сприйняття оточуючих об’єктів (речі, предмети, архітектурні, технічні та природні структури, люди й інші живі істоти та рослини).

Тим самим ми ініціюємо процес асоціативного інтуїтивного мислення, з свідомо оперуючими уявою і фантазією в поєднанні з тим, що ми називаємо знаннями і досвідом. Таким чином ми усвідомлюємо (корегуємо), що саме є для нас визначена (обрана) тема, в результаті чого ми можемо її назвати більш точним поняттям – «про що».

Значить тема є певним об’єктом, природа якого має психологічне визначення, оскільки саме по собі вона просто не існує? Або існує у поліваріантності власного прояву у свідомості самого автора, що по суті на одне і те ж саме виходить; автор ініціює тему, як віддзеркалення змістів, що координуються у системи духовних етичних та естетичних понять культури його особистості. І у взаємодії з темою творить свій твір.

Оскільки тема у свідомості митця завжди має своє протилежне віддзеркалення – контртему, і таким чином ця дуальність позиціонується одне проти одного, як протистояння конструктивному еволюційному творчому вектору, деструктивно-руйнівним.

На прикладі «Чесноти і пороки» можна побачити це дуальне спарювання – протиставлення, що також вказує нам на те, що тема у протиставленні контртемі має позитивну, життєдайну, оптимістичну природу і тим самим є носієм духовної гармонії людини.

В світлі божественної парадигми світу, тема є носієм божественної природи конструктиву (як суть божественної природи людини), а контртема, відповідно, анти божественна, – деструктивна. Тому носієм теми є протагоніст – герой, а носієм контртеми антагоніст – антигерой, (у класичній драматургії) і їхнє протистояння, є позиційною основою не тільки персонажного конфлікту, якому підпорядковано структуру сюжету і характери персонажів – представників теми і контртеми, а головному конфлікту автора у його взаємодії з дійсністю.

В роботі з темою автору одночасно відкривається і доступ до контртеми. Ця двоїна живе у кожному з нас. Тому відчуття порушення гармонії ми креатори асоціюємо з тими явищами котрі променять контртемою. У роботі креатора з темою відкривається перспектива побудови (створення) внутрішньої конструкції структури того, що можна назвати тематичним каркасом майбутнього твору, на який, як костюм на персонажа, зодягається сюжет історії.

Це можна описати наступним чином; тема і контртема не просто лежать у площині свого протистояння. Скоріше це голограмне структурне позиціювання особистості автора (креатора), оскільки кожна тема має підтеми наприклад Любов, має дружбу, приятельство, відповідальність, захоплення, симпатію, еротику тощо. Контртема так само; ненависть, ворогування, антипатія, підступність, несприйняття, огида, тощо.

 В лінійній конструкції ці підтеми вибудовують так звану «рибу» тіла твору (історії) тому тематично чітка побудова структури твору, є конструктивним аспектом фаховості автора (креатора) в організації дії як рушія сюжету створюваного ним твору так і в організації дієвого аналізу вже створеного ним твору.

Тематичний підхід в роботі над створенням поведінкової структури сюжетного твору, допомагає креатору організувати дієво-поведінковий процес під час креативної структурованої імпровізації і відповідно свідчить про тематичну зорієнтованість та підпорядкованість всіх тематичних структурних кусків у твореному ним творі.

А у голограмній природі тематичної конструкції ми помічаємо, що підтеми дотичні до підконтртем так само, як контрпідтеми дотичні до підтем-підтем, котрі у своїх асоціативних променях взаємоінформуються з контрпідтемами-підтем і так далі без кінця і меж.

Отже тематична лінійність має логічну конечність, знай, сюжетну, а тематична голограма має об’ємну структуру без сталого визначення власних кордонів, оскільки має природу скоріше фабули, аніж сюжету (фабула, як подієва конструкція)  структурованої  інформації, інтегрованої у різновекторні асоціативні зв’язки уяви і фантазії, знань та вмінь креатора.

Така природа теми вимагає особливої природи дійства, де дійова особа не є сталою змістоформою персонажа, а скоріше персоною – перформером, що оперує тематичними зв’язками у проявах власних вчинків (дія і слово), створюючи дійство не сюжетного, не лінійного характеру. Діючи не тільки від персонажа, а й від себе особисто, через різноманітні персонажні стилізовані поведінки, що виникають як спонтанно у грі креатора так і через такі, що є спеціально створеними і фіксованими.

В роботі креатора з темою над створенням моно креативи (монолог) чи це від персонажа чи від власної персони, завжди варто правильно структурувати тематичний підхід. Наприклад;

  1. Що мене, як автора, цікавить у темі яку я вибираю для роботи?
  2. Які підтеми я відкриваю у роботі над темою твору?Про що говорить мій твір ( не персонаж, а саме твір) тобто мій месидж?
  3. Причина мого месиджу, на що я опираюся у взаємодії з темою і контр темою?
  4. Вивірення і фіксування тематичної конструкції твору має відкриту природу і тому для кожного акту перед глядачем, вона є відкритою до тематичних нововведень і нових структурних вставок актуального змісту.

Оволодіння тематичним мисленням у процесах створення творів відкриває креатору розуміння драматургічних, акторських і, відповідно, режисерських задач, а також, вказує на  перспективи побудови сценічного твору – креативи.

Такі навички є необхідними кожному сучасному актору, режисеру і драматургу. Адже ця трійця і складає суть театру як такого.

P. S. З приводу тематичного аналізу п’єси є дуже цікавим дослідження Віри Фомічової, описане у книзі «Формула сюжета. Філософія. Теорія. Практика» авторів Олени Левченко та Віри Фомічової. Книга є результатом співпраці театрального практика В. Фомічової (Коста-Ріка) та філософа О. Левченко (Україна). В ній пропонується оригінальний сучасний підхід до розуміння театрального тексту на всіх етапах його творення та сприйняття. Автори обґрунтовують існування динамічного ядра, з якого починається процес становлення художнього тексту, а також визначають алгоритми його розгортання. Теорія пропонує свої виходи до театральної практики на всіх її рівнях: від драматургічного задуму до акторського втілення, тому книга буде цікавою і корисною як теоретикам і філософам мистецтва, так і театральним практикам, а також широкому колу читачів, які цікавляться питаннями мистецтва. Матеріал цієї роботи можна скачати тут: http://www.kurbas.org.ua/projects/levchenko/formula.pdf

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>