09 Січ, 2015

ТЕМПОРИТМОВА ПАЛІТРА КРЕАТОРА

 

 bong-wsaf

 ” Все на світі має свій ритм. І стіл, і моя мова, і вітер, і не тільки ритм для вуха, звуковий, а ще й просторовий, в якості певного процесу, категорії нашого життя, процесу не тільки часового, але й просторового”.

                                                                                                            Лесь Курбас

В роботі з образною поведінкою ми зіткнулися з певною проблемою, котра повстала перед нами на перший погляд несподівано, але проаналізувавши суть цієї проблеми, стало зрозуміло її причини. Отже все по порядку:

Образна поведінка є поведінкою актора-креатора, організованою ним самим за допомогою асоціативних вчинків уявою, фантазією, емоціями, одночасно фізичним тілом через рух, жест, позу, мізансцену, слово, спів, взаємодію з фізичними предметами та об’єктами простору сцени чи декорації, а відтак із собі подібним креатором через взаємодію з ОБРАЗОМ і ТЕМОЮ ( Тема не завжди передує створенню образів. прим. Авт.).

Отже образ, ми створюємо від ідеї, котрою може бути будь-яка конкретика з якою зустрінеться наша увага.: предмет, об’єкт,явище природи, тварина, людина, мистецький (художній) твір і так далі, включаючи емоційні почуття і фізичні відчуття, зловлене поглядом, слухом у дійсності чи в уяві, словом,  від великого до найдрібнішого, що тільки може уявити собі актор-креатор.

Ця конкретна річ, об яку вдарилася наша увага, спричиняє процес образотворення в нашій уяві. Цей процес і є творчістю, тобто першим етапом творчості, якщо можна його так назвати. І ось на цьому етапі креативної структурованої імпровізації, ми зустрічаємося з дуже тонким явищем, котре одразу так просто і не зауважиш без попереднього розуміння цієї природи.

Що ж це за явище таке? Про що мова?

А от про що. Про темпоритмову природу образу і твору. Здається це й так зрозуміло, що кожен твір має свій темпоритм. Зрозумілим це стає тоді коли ти свідомо проробляєш цю темпоритмовість у взаємодії з тим, з чого тчеш образ.

А все розпочинається від незнаного. А найбільше незнаним для нас є наша власна природа. Тому що ми себе знаємо найменше, оскільки постійно розототожнюємо власний світогляд як точку спостереження за тим, чим ми не є, – за світом. Таке розототожнення споглядача відокремлює його в першу чергу від себе самого. Можна сказати, що саме так спрацьовує паразитична природа ментальної конструкції, що називається гординя. У мистецтві, впадання в гординю є найрозповсюдженішою пасткою для того хто його творить, і чого гріха таїть, для тих хто знається на ньому знається.

Але вернімося до головного, до темпоритму. Так ось. Темпоритм не лежить від нас осторонь, як, очевидно і все з чим і до чого ми маємо будь-яке відношення, оскільки ми завжди торкаємося до всього що ззовні і до всього що всередині нас тим що називаємо СОБОЮ! Здається це так просто?

Здається. Бо насправді це є простою справою. Ми не є відірваними від усього, що є нами і всім, що є не нами, оскільки ми це бачимо, чуємо і відчуваємо. Словом, світ є тим, що ми є. І тут важливо це зрозуміти як позицію не привласнення світу собі, а розкриття себе до світу.

І ось саме таким чином і в такій ситуації розкриття та взаємопросякненнні, ми інтегруємося в роботу образного творення, починаючи від самого створення образу і закінчуючи завершеним твором, якої б природи і сфери мистецької чи не мистецької діяльності він не був.

Ми підходимо ближче до суті питання. А питання просте; Чим відрізняється предмет від предмета, а об’єкт від об’єкта і так далі? Ясно що формою, матеріалом, кольором, фактурою і застосуванням. Це бачиться нами одразу. Але щось є таке, що різнить їх особливим чином котрий ми самі «одягаємо» на те, чого торкаємося нашою увагою. Цей чин є відлунням вібрацій того, з чим ми зустрічаємося нашою увагою чи уявою і нашою персональною вібрацією. І це є надзвичайно важливим нюансом у всіх процесах творення!

Чому? А тому, що ми самі триваємо у процесах вібраційних перетворень відповідно до обставин як внутрішньо організованих так і зовнішньо стрінутих нашою персоною. Як гукнеться так і відлунює! Саме ЯК ГУКНЕТЬСЯ! Тому що «гукаємо» ми завжди першими. Наша увага, уява, асоціація, фантазія, наш зір, слух, і все чуттєве сприйняття як внутрішнього так і зовнішнього є «Гуканням» у якому ми випромінюємо імпульс суті нашого змісту темпоритмовим проявом нашого  стану.

Тому, можна сказати наступне; все йде від нас і все, що приходить, приходить в наслідок того стану у якому ми перебуваємо, темпоритмового стану. Навіть коли щось стається катастрофічне з нами, навіть коли щось трапляється несподіване, радісне чи печальне, причину варто шукати у собі самому. Але оскільки ми не вміємо бути присутніми і завважувати все, що ми творимо тут і тепер і, у що перетворюємося темпоритмово, то й питати з себе ми не привчені. Тому ми шукаємо всі причини ззовні, там-десь, у тих-когось скоріше, аніж у собі самому… Така наша культура. Так ми виховані. Такими ми є насправді. Маємо те, що маємо, і тут постає пряме питання;– ЩО Є ТИМ, ЩО МИ МАЄМО?

Відповідь, або спроба відповісти в контексті теми;  – Темпоритм. Отже сценічний персонаж від персонажа відрізняється передусім темпоритмом, а вже потім іншими характеристиками котрі притаманні його прототипу – людині чи тварині, істоті чи предмету, словом, тої чи іншої ролі, що грає актор. Чи творить актор-креатор. Так само з персонажами створеними драматургами письменниками та іншими персонажотворцями. Завжди кожному персонажу притаманний свій темпоритм або у поведінці вираження (театр), чи у засобах вираження (література, малярство, музика, скульптура і так далі).

Якщо мисль є матеріальною, і сьогодні це розповсюджене поняття нікого особливо вже не дивує, то що є насправді оцією мислю, котра є матеріальною? Спроба відповіді; – вібрація, а значить темпоритм. І цей темпоритм у зустрічі з нами вступає у взаємодію на рівні своєї природи – темпоритмовості.

Отже при зустрічі відбувається трансформація і перетрансформація темпоритмів об’єкту контакту і темпоритму особистості людини. І, оскільки подібне притягує подібне, далі відбувається така  взаємодія, що корелюється відповідно до тих орієнтирів, що їх тримається сама особистість автора (актор-креатор). Отже стається вібраційна перетрансформація темпоритмовостей одного і другого з перевивібровуванням у спільному діапазоні частот. Це як у настроюванні на музичну тональність в музикуванні.

Але в музиці є стала даність – мелодійна структура. А у творчому процесі все вібрує у хаосі  перспектив. Тому креатор вивібровується сам відповідно того, що спонукає його до дії (відповідно до тої Теми, що її чує креатор) і вчиняє найпершою дію протемпоритмічного перетворення, відкриваючи собі таким чином перспективу напрямку наступної дії, а відтак прозираючи шлях котрим рушить далі, творячи ту чи іншу реальність твору.

То ж ми бачимо, що суть природи мислі у її частоті вібрації, а значить у темпоритмі. З відси ми можемо припустити, що перспектива  того чи іншого творчого процесу лежить у темпоритмовій характеристиці природи взаємодії креатора з тим, що він контактує увагою і уявою. При цьому розуміємо, що перетворення відбувається у самому креаторі і сприйняття того з чим він у контактує, пов’язане в першу чергу з його власною характеристикою темпоритмового перетворення, прилаштування, приспособлення, прикидання, тощо. Як бачимо усі ці перелічені характеристики і багато чого іншого, теж пояснюють темпоритмічну природу взаємодій креатора  речами найрізноманітнішої природи.

А з цього можна вивести головну суть, що перетворення темпоритмової характеристики акторської поведінки у взаємодії його як креатора  з речами, що він з ними контактує і є Грою!

З позиції природи вібрації, така думка цілком зрозуміла. Гра, а значить і саме життя людей, є темпоритмовим перетворенням. То про що нам йдеться у світлі наших пошуків на терені образних поведінок і процесів творенні персонажною природи та сюжетних структур? Про темпоритм персонажа!

Кожна персонажна поведінка актора-креатора є особливим темпоритмовим малюнком. Особливою вібрацією і конструкцією вібрацій, котрі і вибудовують темпоритм персонажа. Тому персонажна поведінка актора-креатора, є передусім поведінкою його мислевих темпоритмічних конструкцій творених у грі відповідно до конкретних образів, що виникають в його уяві .

Саме тому темпоритмічна природа твореного актором-креатором персонажа, створює хвилі інформації у Ефірі*, якими відлунюється темпоритмічна змістовність самої персони актора-креатора, і торкаючись конкретних вібрацій тих чи інших структур поліваріантної природи майбутнього твору, і входячи з ними у резонанс, відлунюються, ловлячись інтуїтивним чуттям актора-креатора і, тим самим, відкриваючи йому перспективи що до народження його твору – персонаж.

А відтак, і всього що є цим персонажем; його історією, вчинками, подіями, усім сюжетним структурним утворенням включаючи вчинки, рухи, слова, емоції та взаємодію з реципієнтом – глядачем і того що є саме цією взаємодією в цілому, як театральне дійство, творене всіма присутніми у театрі.

Темпоритм є основою будь-якої поведінки, гри чи структурованого дійства. Так само можна це простежити і на прикладі тексту. Слово має величезну поліваріантну перспективу саме завдяки темпоритмовій природі у момент його висловлення. А передує слову мисль, котра вже є перетвореним темпоритмом образу у взаємодії з наміром автора висловлень. А перед мислю образ, а до нього предобразний контакт уваги та уяви автора з річчю, що повстала спонтанно чи сформулювалася свідомо волевим зусиллям самого актора-креатора.

Отже бачимо знову, що актор-креатор є точкою перетину вібрацій хаосу і саме завдяки цьому перетину і відбувається перетворення темпоритмом природи самого актора-креатора і всього чим цей креатор є в дану мить, і чим він стане в наступну мить і, що він створить собою чи у взаємодії з речами, чи з іншим таким самим як він креатором.

Очевидно, що хрест, є тим прадавнім знаком перетворення, суть котрого є у точці перетину, де вібрація вертикалі зустрічається з вібрацією горизонталі, перетворюючи таким чином усю конструкцію хреста в нову змістовну суть його дійсного і перспективного єства.

Тепер вернімося до самого початку.  Якщо гра є темпоритмовою імпровізацією, то граючи персонажними поведінками, ми актори-креатори, створюємо складну конструкцію поліперсонажної природи, що складається з різних темпоритмів породжених різними образними імпульсами, якими живляться образні поведінки. Тому ми можемо розглядати перспективи створення персонажа як поліваріантність образних поведінок. Що це нам дає?

А це дає нам перспективу для гри неочікуваними, спонтанними проявами темпоритмічної природи поведінки актора-креатора у процесі створення персонажа методом МСКІ. А відтак, розуміння конструкції того чи іншого персонажа (створеного актором-креатором чи створеним драматургом), як сукупності варіантів темпоритмічних конструкцій. А також необхідність дотримуватися чіткої фіксованої структури у грі.

Такий підхід відкриває нам розуміння того, що персонаж є чітко сформульованою і зафіксованою ментальною конструкцією, цілісним твором, а не «якоюсь» людиною, існуючою спонтанно і довільно, щойно виниклим бажанням і хотінням. Тому грати персонаж, органічно прикидаючись людиною, є тупиковим шляхом, що веде до копіювання життя у його побутовому вимірі, що є простором одноваріантності, лінійності реалістичних форм, котрі найчастіше претендують на мистецькість, але можуть реалізовуватися тільки у реалістичній природі. (Це як у гіперреалізмі,  створення художником документального в усіх найдрібніших документальних деталях жука, дарує світові ще одного жука, а не митця…)

У роботі з образними поведінками, ми переходимо на рівень поліваріантної природи персонажів, рівень, де реалістична природа перетворюється, модернізується в поліобразну структуру конструкції персонажу, що вібрує чіткими темпоритмовими вібраціями, з яких власне і створюється життя сценічного персонажа, його тривання у часопросторі дійства, котре вже не є реалістичним за формою і змістом живої людини з побутового формату життєвих аналогів, а є складним фіксованим за своєю конструкцією мистецьким акторським твором в нелінійному, ненаслідково-непричинному, логічному форматі поведінки.

Такий персонаж у грі актора є неочікувано багатогранним, що мов діамант на сонці, міниться різними темпоритмовими випроміненнями, у яких чітко проявляються провокативні змісти, що до сприйняття їх реципієнтом, а отже, несуть не стільки сюжетну лінійну інформацію єдиноликості персонажа, скільки випромінюють поліобразною мозаїкою картини замислу, народженої в роботі (взаємодії) митця, актора-креатора з темою і з реаліями його дійсного життя.

Таким чином ми підходимо впритул до природи нелінійності в акторській природі та нелінійності природи такого твору як персонаж, а відтак і сценічного дійства, як нелінійного, несюжетного твору, що складається з різноманітних поведінок акторів-креаторів, організованих ними в заданій темі і проявлених поведінкою через асоціативне мислення у взаємодії з образними утвореннями.

Можна цілком впевнено припустити наступне; коли в сюжетних структурах лінійна темпоритмова природа твору вібрує почергово, то у нелінійних творах це відбувається у мерехтінні темпоритмових структур одночасно. І хоч на виході у часовому форматі дійства до певної міри все сприйматиметься за логічно-лінійну матерію, насправді там завжди буде місце випадковому парадоксальному відкриттю. Бо природа креативної імпровізації в нелінійному форматі набуває природи неочікуваного прояву синергії в першу чергу у свідомості реципієнтів. Адже дійство креативи твориться не стільки на сцені, скільки в уяві реципієнтів.

Досвід показів креативи «СІМ» підтверджує ці наші  припущення. Відбувається цікава річ. Звична реакція самих акторів-креаторів на те що і як вони створили креативу, має далекий за орієнтацією чуттєвий відгук, що може досить різнитися з відчуттями тих хто був свідком творення цієї креативи.

Зрозуміло, що оцінка того, як це все відбувалося, існує і ми нею користуємося при аналізі та обговоренні зіграного дійства, але при цьому дозволяємо собі не хапатися за достовірність самої оцінки. Важливим тут є виховання власного відчуття точності свідомого утримання уваги на процесі гри на компонентах, з яких ця гра складається і на темпоритмовості елементів структури самого дійства креативи і кожного з монологів персонажів творених у цій креативі. Від великого до дрібненького через чуття великого у малому.

Примітки

  1. Лесь Курбас. Актор у нашій системі й праця над роллю\Лесь Курбас «Березіль»К.1988 с 56.
  2. Темпоритм  – Міра швидкості й ритмічності у виконанні, перебігу чого-небудь.( Великий тлумачний словник сучасної української мови. – “Перун”. 2005.).

Виконання певних фізичних і психічних рухів, які здійснюють задану дію в обмеженому просторі з встановленою швидкістю і в певному часі. Темп є ознакою ведучою, оскільки саме темп дії найчастіше характеризує стан психіки людини.

bong-wsaf

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>