17 Бер, 2016

СУТНІСТЬ І ОСОБИСТІСТЬ

6021380

Продовжуючи тему акторської природи, звертаю вашу увагу на те, що здатність ототожнювати себе з запропонованими обставинами є основою акторського таланту.  Так само це стосується і таланту режисера, мова про його здатність ототожнювати себе з трактуванням драматичного твору чи структуруванням поведінки акторів у просторі сцени на задану тему.

Драматург теж увіходить у стан тотожності відносно до кожного з персонажів, що він їх ставить у ті чи інші обставини, як і обставини драматичного сюжету і структури історії драми ним створюваної, уявно проживаючи всі перепеті,ї як героя так і решти персонажів що живуть у його драматичному творі. Екзистенція автора полягає насамперед в утриманні себе на відстані від того що він творить.

Саме поняття автора, вже є екзистенційним, адже автор завжди бачить світ так, як саме він (автор) здатен його побачити. Навіть коли він описує події від особи персонажа, чи змальовує вчинки персонажів, чи розповідає про когось, або про щось устами персонажа, він (автор) промовляє завжди від себе і лише тільки про себе. Такою є природа автора.

Навіть якщо він відмовиться від авторства власного твору і не підпише його в кутку чи внизу, чи на афіші чи де-інде, твір все одно буде його твором і ним самим – автором. Від твору не втечеш, як не втечеш від власного вчинку. Навіть якщо ми матимемо колективний твір створений групою однодумців, то твір цей буде їхнім спільним відбитком у просторі і часі… Така суть творення. Така природа креатора – перетворення дійсного у трактування (відбиток) власного сприйняття цієї самої дійсності. Така печать особистості, як знак сутності.

Що не кажіть, але процес Творення відбувається від самого початку сприйняття. Адже саме тому кожен з нас має свою власну думку стосовно будь-чого спільно баченого, чутого і так далі… словом,  реципійованого. Світ, як ми його звикли сприймати через призму колективної свідомості, мабуть таки насправді є умовністю, а загальновизнана дійсність є лише тільки «колективною змовою» людства. Тому ми шукаємо відповіді на одвічні питання у творчості і саме у творчості, як своїй власній та творчості ближніх, ми індивідуально й особисто отримуємо такі відповіді на оті одвічні питання. Звісно, якщо шукаємо, якщо запитуємося. Якщо відкриваємося…)))

То що ж із двоїною? Тема двоїни в однині є важливою у дослідженні акторського існування в ролі. Адже роль є поєднанням персонажної природи з природою особистості актора\актриси. Ми тому і ходимо до театру і дивимося вистави з різними виконавцями (якщо насправді саме для цього ходимо до театру), щоб через індивідуальне прочитання різними акторами одного і того ж персонажа краще зрозуміти суть характеру цього персонажа, його\її зміст, а також месидж, що його посилають нам через персонажа автор (драматург) режисер і актори. Колись таке пізнавання змісту вистави, було звичним ділом для «професійного» глядача…

У роботі над креативною структурованою  імпровізацією, ми з особливою увагою підходимо до природи двоїстості акторської особистості у стані гри. Що це таке і про що тут мова?

Ще колись К. Станіславський трактував роботу актора як відсоткове співвідношення природи актора і персонажа 70 % персонаж і 30% актор. Спробуй – но утримати оті відсотки… Чи не простіше розглянути не відсотковість, а тотожність, як взаємодію у грі актора з персонажем і гру від персонажа та гру від себе самого? Надто складно? Скоріше незвично. А якщо поглянути на гру, як на процес дистанційованого споглядання за собою, за своєю поведінкою?  А як це можливо? Відповідаю – тренуванням уваги.

Пробуємо вчиняти дію уявою і увагою. Для цього станьмо рівно в нейтральній позиції. Голова прямо, очі відкриті. Зверніть увагу на фізичний стан вашого тіла. Проскануйте своє тіло від голови до п’яток. Зніміть напруження. Тепер зверніть увагу на емоційний стан, розмагнітніть його в нейтральному вібраційному становищі. Так само з ментальним – зупиніть силою волі надмірність думок та мислерефлексій (при сталому тренуванні це дається не важко). Так само уважно скануємо дихання і серцебиття, температуру тіла і середовища.

Що ми робимо? Ми тренуємо нашу увагу. А разом з нею ми вчимося чутливості і гостроті сприйняття того, до чого ми торкаємося нашою увагою і чим саме є наша увага. Так само ми розвиваємо нашу уяву і фантазію, котрі і є головними інструментами нашого внутрішнього  процесу. Процес цей ще є тематично вільним, але таким, що ми у ньому свідомо вчимося утримувати нашою увагою суть пізнаваного змісту і досвід народження нових форм у поведінці. Ми вправляємося  у сприйнятті і висловлені одночасно.

Отже сприйняття. Перцепція. Відбиток дійсного на тлі досвіду особистості. Чи саме це не є  твором? Тут не треба бути великим митцем, щоб зрозуміти що сприйняття кожного з нас уже є актом творення. Несвідомим актом. І ще не мистецьким. Оскільки мистецтво починається там, де є визначеною тема. Бачите, навіть не сюжет, не історія навіть не жанр і не форма. А саме тема, як запропоновані обставини)))

Чому так? Бо природа теми, «як такої» (не люблю такого обороту висловлення), має у собі оцю преславну Двоїну – тема і контртема. І що важливо зазначити обидві складові цієї двоїни є одниною – Темою. Очевидно, що це є природньо для людини, оскільки сама людська природа має таку ж саму двоїну – Сутність і Особистість, що часто взаємодіють як тема і контртема.

Особистістю нам звично вважати соціального індивіда, особу, що має ім’я прізвище та дату і місце народження, освіту, професію, соціальний стан і прочая… А також можна розглядати людину як Сутність, котрою є невловима складова кожного з нас, яку ми часто називаємо душею, або нашим «вищим Я», чи іскрою Божою.

Особистість вчиняє вчинки, проживає різноманітні досвіди, що звуться життям, а Сутність наша споглядає за цим театром і пізнає своє втілення як досвід маріонетки, що прикидається персонажем. Прикидання (споріднення, порівняння, уподібнення) є дією актора незалежно від його акторської школи, оскільки прикидання є також і притворством, і обманом, і сублімацією, фокусом, ілюзіоном, розвагою, а разом з усім – грою. Що наше житіє? – Гра!

А кожна гра вимагає від гравців уміння триматися на відстані до об’єкту гри. Виграє завжди той, хто не залипає на предметі гри. Так і у акторській грі. Розототожнення у двоїні вимагає усвідомленого тримання силою волі уваги Сутності на спогляданні нею за процесом творення Особистості. Якщо той хто діє є Одиницею, тоді той хто споглядає є Нулем))) Це і є мерехтінням тотожності. Комп’ютерна технологія віддзеркалена у біосі в образі Людини Розумної.

Обнулитися, значить вийти з тіла маріонетки, відірватися від ототожнення себе з власним тілом. Це значить вийти з тіла і споглядати за власним тілесним Я з певної відстані. Споглядати, значить  зосередити свою увагу на тілі маріонетки, так якби дивився на чуже тіло. Тут важливо розуміти, що це теж є умовністю і грою із запропонованими обставинами.

Адже ми все одно чуємо, відчуваємо власне тіло і усвідомлюємо власні думки, бачимо і чуємо власними очима і вухами, відчуваємо тілом нюхом смаком… І одночасно начебто стоїмо трохи осторонь, як душа, що вийшла на мить з тіла. Наш розум не є нами. У цьому вислові заховано зміст про велику таємницю нашої цивілізації. Ми пришпилені до нашого мозку, як метелик шпилькою до коркового аркуша… Але ми творимо все і вся. І метелика і шпильку і коркового аркуша)))

Розототожнення нуля і одиниці. Нуль є креатором, а одиниця маріонеткою, що відчуває, мислить і діє. Маріонетка, суть котрої є двигун гри (зміст – дія – емоція), що ним керує сутність креатора – нуль. Нульова позиція дозволяє тримати дистанцію оті самі «станіславські» відсотки – 70% персонажа (одиниця, маріонетка) і 30% актор (нуль, креатор) або  – Особистість і Сутність, де Особистість грає, а Сутність споглядає і керує грою Особистості. Можливо саме таке співідношення є і у Грі Бога й Людини? Питання на віки)))

В креативній імпровізації ми розпочинаємо поведінку від предмету-образу. Предмет з нюансом – порушенням уявляємо і обсервуємо цей нюанс-порушення детально його вивчаючи, як  і саме тіло предмету, як  і суть нюансу, дефекту- порушення. Це відбувається спершу на рівні уяви і фантазії, а потім через нейтральне крокування у просторі сценічного майданчика чи репетиційної кімнати ми перетворюємо нашу ходу у поведінку асоціативної характерної стилізації. Від стопи аж до жесту руками і головою розвиваючи пластику всього нашого тіла у тілесну поведінку  на тему образу  –  “предмет-нюанс”.

Триваємо в такій імпровізації кілька хвилин споглядаючи за власною поведінкою, а точніше за особливими тілесними пластичними структурними кусками з одного боку, а з другого асоціативними, змістовними, логічними та алогічними спалахами уявного, знаного з досвіду власного пережитого чи отриманого з зовнішніх джерел (побачене, почуте, прочитане, відчуте), чого торкається наша увага.

І чим більша і чіткіша відстань споглядання «нуль-одиниця», тим чіткіша інформаційна взаємодія Сутність-Особистість, тим густіший процес пізнавання і відкриття, а водночас створення нового і незнаного поведінкового, в імпровізації. Відбираючи оті яскраві структурні куски ми можемо на їхній основі розвинути різноманітні стилізовані ігрові поведінки.

Персонажні стилізації. Таких нам треба напрацювати щонайменша п’ять різних ритмів і різних стилістичних вчинків тіла у просторі. Це доволі копітка робота. Через повторення структурного куска кілька разів, ми викрісталізовуємо поведінку тілом до сталої чіткості фіксованої форми.

Так ми проробляємо кожну з п’яти стилізацій. І коли вже ми можемо спонтанно перемикати нашу увагу з одної стилізації на іншу, тоді пробуємо запустити спонтанність перемикання і здобувати в процесі гри цими стилізаціями розототожнення з вчиненим (грою), що необхідно для схоплення тематичного змісту у фазі гри, а також після гри, вже у фазі аналізу.

Таким чином, проаналізовуючи вчинене, ми можемо висловитися про наш досвід і тематично вивірити вектор майбутньої імпровізації «На тему» у якій ми спробуємо народити ще й словесну структуру – монолог. Утримуючи спонтанність перемикання з однієї на іншу (будь-яку з п’яти) чітку персонажну стилізацію, ми знаходимо себе у голограмній структурі поведінки тілом і голосом, творячи вже вербальний процес –  «монолог персонажа на тему».

Відібрану тематичну визначеність фіксуємо і записуємо структурні куски монологічного матеріалу у вигляді драматичного тексту. Далі опрацьовуємо текст на драматургічному столі, вичищаючи структурність композиції у темі, аж потім пробуємо зіграти “на ногах” через спонтанність імпровізації оцими стилізаціями (вибраними п’ятьма). Після цього знову коректуємо і фіксуємо текст  і поведінку в просторі на папері. Потім знову проба через гру вже зафіксованого текстового матеріалу і структурованими стилізаціями, знову аналіз та опрацювання тексту у тематичному векторі. І так аж до детальної фіксованої форми слова і дії.

В результаті такої роботи ми маємо «на виході» чіткий фіксований твір «Монолог персонажу» у формі пластично-мовного акту гри актора\актриси.

Отриманий результат відбираємо відповідно до загальної теми, з якою на даний момент працює наша робітня. У комбінації з іншими творами акторів-креаторів, та у спільних поведінках «На тему» ми здобуваємо конструкції парної і колективної гри, з чого формуються окремі компоненти, а потім і тіло цільного дійства – креативи (вистави).

Отже Нуль і Одиниця, як «комп’ютерна мова» та  Сутність і Особистість, як божественний діалог, що відкривають нам «тут і тепер» нову суть природи образу у роботі акторів-креаторів, а також дарує нам нові змісти, як в уже знаних нами структурах фіксованих власних творів так і в новому, набутому пробами досвіді нашого особистого творчого поступу. Такою є еволюція актора – креатора, таким є процес творення театрального твору – креатива.

16.03.16  Київ.

Tomasz-Alen-Kopera-14

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>