26 Кві, 2013

СТАРАРБАЙТЕР

Khristos-svjatogo-Khuana-de-lja-Krus

.ВЕСІДИ З МАЙСТРОМ.

Вітаю, Майстре!

–          Здоров був, Чоловіче!

Дякую за зголошення до розмови.

–          І тобі дяка у щире серце. Чую, що бентежить тебе останнім часом… Чую і дивуюся, що ти все ще блукаєш довкола суті своєї так і не наважуючись стати в центр її.

Сам знаєш. Можна було б на цьому і скінчити розмову писану, адже в спілкуванні з Тобою мені не потрібна ця писанина.

–          Та ні, потрібна. Ще й як потрібна. Тобі слово писане відкриває не тільки канал у спілкуванні зі мною, а ще й утримує його відкритим. Це твоя молитва і медитація, це твоя акція творення змісту, що його чує твоє серце. Власне, серце Твоє і є тим храмом у якому твориться твоя молитва. Я знаю все, що Ти хочеш запитатися, бо Ти фактично вже запитався і так само фактично вже одержав відповідь, точніше згадав відповідь на питання; – що є ХРАМОМ і який у ньому ЗМІСТ.

Мені, що, мовчки вислухати Тебе, чи все-таки я можу встрявати з конкретними запитаннями, що виникатимуть, пробач, що вже виникли?

–          Ти ж прекрасно знаєш, що твій вимір є простором ЧАСУ. У цьому ХРОНОСІ існує така природа, що потребує послідовності у вчинках проявленої матерії, а от у вчинках ТОНКОГО виміру ТИ є вільним. Ти завжди був, є і будеш вільним там, де Ти є безмежністю і безчассям. Кожен з Вас має цю природу і Ви завжди знаходитеся однією своєю половиною у просторі ЧАСУ і другою у просторі БЕЗЧАССЯ.

Як це точно підмітила Параска – Плитка Горицвіт з Криворівні, – « Не будьмо самі собою, бо ми -дочасність»?

–          Власне. Ти є з Довічності і у вічність прийшлим Ти є для того, щоб…

От власне для чого? Для чого я приперся сюди на цю прекрасну планету Земля? Що я тут роблю серед таких самих собі подібних Старбайтерів.

–          Ха-ха-ха! Старбайтер! Оце так вислів!

Ти сам мені його щойно підкинув.

–          Але Ти його застосував! Правильніше – Старарбайтер! Так! Саме Старарбайтером Ти і є!

Добре тепер я знаю, ким я є. Дякую. Але для чого я тут?

–          А Ти спробуй згадати! Чи Ти так само як усі ті, хто є сплячими, не бачиш і не чуєш змісту свого?

Зміст у кожного різний.

–          Ні. Ось у цьому якраз і помилка. Зміст – один на всіх і всі за одного. Зміст, сину мій, у Вас єдиний, а ось завдання Ваші різняться. І різняться передусім тим і тому, що сила кожного з вас  необмеженою. Ви є Богами «во плоті». Але згадати себе Богом не так просто, як це видається. Сам знаєш, що протидія Твоїй Темі є сильнішою.

Навіщо так?

–          А тому, що інакше Ви ніколи не зможете перетворитися на Богів. Контртема школить Вас. Кожен має своє завдання. Але завдання може виконати тільки той, хто пробудиться і згадає його зміст.

Але ж це несправедливо,- багато з нас так ніколи і не пробуджуються і вмирають не виконавши завдання, мало того, ми самі заважаємо собі, тобто тим, хто пробуджується і згадує і виконує, тобто творить.

–          Ну так. А що Ти хочеш? Тут У ХРОНОСІ інакше не буває. Тут така гравітація і така інформаційна атмосфера. Агресивно-пасивна.

Хіба так буває?

–          Так. Все буває і все є можливим. Тому немає нічого неможливого!

Так-так-так… Значить, Ти кажеш, що апріорно немає нічого неможливого?

–          Сам знаєш. Навіщо запитуєшся?

Щоб встигнути написати.

–          Ясно! Тоді поглянь у суть питання твого. Що Тебе турбує?

Мене все турбує! Мене турбую я сам у собі.

–          О, так! Турбуватися Ти мастак! Але, якщо сконцентруватися і вникнути у суть питання, то що Ти відчуваєш?

Я відчуваю, що в процесі концентрування і вникнення у суть питання, відповіді приходять самі собою. Я дійсно відкриваю ці відповіді, я наче пригадую їх формулювання.

–          Ну от, бачиш! То що тепер Ти чуєш? Що Тебе турбує?

Мене турбує те, що я увесь час глухну і сліпну. Так багато Ти мені всього пригадав і продовжуєш пригадувати мною  у мені, що просто злість мене бере, що я такий не тривкий і не стійкий… Знаєш, мене починає проривати обурення стосовно того, що діється довкола мене, стосовно того, що я вчиняю, чому мене втягує у всі ці непрості стосунки Людей? Я стаю об’єктом емоційних атак з боку інших. Одні заздрять, другі люблять, треті ненавидять, четверті…

–          Зупинися. Ти знаєш, що це є нормальним явищем.

Нормальним? Ти вважаєш, що так має бути?

–          Я вважаю, що так є. І це – аксіома.

Мені дорікають, що я постійно бачу тільки погане. Що радості в мене мало. Тішу я мало близьких і рідних…

–          «Страданіє, як кажуть возвиша», – так здається сказала Ліна Костенко устами Дяка з роману «Маруся Чурай»?

Так. Я пам’ятаю цей текст. Мої страждання власне і тривожать мене найбільше, як на це вже пішло. Мені часом здається, що я себе постійно переконую у своїй правоті. Що інші такі є – які вже є, бо я є такий – яким я вже є і край! Тому іншому мене не зрозуміти.

–          Чому не зрозуміти? Ти хочеш, щоб Тебе розуміли свідомо? Але як Ти можеш бути певним у свідомості іншого, коли сам несвідомий свого істинного Я. Свого справжнього і природнього правдивого і гармонійного. Ти ж сам кидаєш себе у різні боки і сам сліпнеш від власних бажань і жадань. Ти задумайся краще, –  що ти робиш для того, щоб тримати себе у чистоті?

Так, Ти правий. Тримати себе у чистоті я часом, власне і забуваю… «Шторять» мене різноманітні проекції чужих переконань, вірувань, словом того, що і є творами чи витворами Людської мислі. Ми ж бо творчі істоти і творимо увесь час. І саме у творенні пізнаємо суть того чи іншого питання. Я часто звертаюся до власного розуміння явища сприйняття як процесу творення. МИ, Люди, у сам момент сприйняття як зовнішнього Світу так і внутрішнього Світу, вчиняємо акт творення. Тобто, можна сказати, що все, що ми вважаємо дійсністю, є наслідком нашого спільного процесу творення. Творча природа Людини не одна на цій планеті, тут ще багато інших творців, це і тварини і рослини і бактерії з вірусами і мінерали і метали і… Чого тут тільки немає на Землі, що вічно творить свою реальність і в сукупності з твореннями інших істот та неістот, а конструкцій, нехай навіть просто молекулярних структур, варять всю цю кашу дійсного Світу.

–          Цікаво… Де Ти цього набрався?

У Тебе і набрався. Не прикидайся непричетним. Ти ж сам мені не раз казав і кажеш, що усі мої думки творяться мною самим. Приходить до мене інформація з різних просторів тонкого Світу, а я вже компоную (перетворюю) цю інформацію у твори. Саме я, ніхто інший як саме я, несу відповідальність за своє твориво.

–          Відповідальність… Що Ти маєш на увазі, коли кажеш відповідальність? Перед ким Ти тримаєш відповідальність?

Перед тим, що живе у мені. Перед тим, що є моїм променем випромінення і гравітацією пеленгування. Адже моя природа працює як випромінення і як поглинання. Життя є диханням. Дихання є взаємодією з внутрішнім простором і з зовнішнім. А той, хто взаємодіє, стоїть поміж цими двома просторами. І тут виникає пряме питання, – де Я Є-Є-Є-Є! Де Я стою?

Rasshheplenie-atoma

–          Класне запитання! А де Ти себе бачиш?

А я не знаю! Я думаю, що знаю, а сам часто помічаю, що думання моє є тим самим моїм творенням і я не розрізняю вже координати у яких я знаходжуся. Як поламаний компас, як зіпсутий радар… Моя дійсність випадає з поля координат у якому живуть інші, тому я знаходжу себе самотнім, навіть при тому, що коло мене люблячі серця моїх близьких…

–          Ти просто істерикуєш. Така вже твоя природа. Терпіння наче тобі не бракує, але пам’ять тебе зраджує. Ти забуваєш пройдені уроки і тому знову, і знову звертаєш на пройдені стежки. Це також є нормально, бо так і тільки так можна утвердитися у собі. Сумніватися є нормальним процесом. Зрозумій нарешті, що сумнів провокує тебе на пізнання, а переконання сліпить Тебе одноваріантністю висновку.

То що мені ось так все життя кружляти довкола одного і того самого питання ХТО Я Є?

–          Напевно. Ти ніколи не задовольнишся однозначною відповіддю. Бо тоді Ти перестанеш жити і будеш лише тільки існувати. Як труп підключений до апаратури піддержки життєвих функцій. Але ж це не буде життям, бо життя і є СУМНІВ.

Чекай, а що тоді стосовно віри Людини? На чому тримається віра?

–          На сумніві і тримається.

Як це, на сумніві???

–          Віра твоя свідчить за себе тим, що Ти продовжуєш шукати аргументи змісту власної ВІРИ. Тому, вірити, значить рухатися до суті, а не стояти зачарованим і впертим. Оце вперте стояння є тим, що Ви називаєте  фанатизмом. Фанат не розвивається, його очі застелила «фана» оманливого дійсного, зафіксованої системи цінностей і однозначної об’єктивності власного кумира. Віра, на противагу фанатизму, є пластичною і постійно потребує духовної роботи. Тому й кажуть про себе ті, що практикують духовну роботу, як про перших серед грішників.

Тому, що відчувають перспективу власного стану на вищому і чистішому щаблі?

–          Тому, що постійно творять себе і свій світ у гармонії. І вважати себе грішним, значить бачити власний бруд і розрізняти чисту перспективу та брудну перспективу. Тому віра є вольовим актом, полем гравітації, що утримує процес творення у розвитку. Що тут незрозумілого?

Та ніби все зрозуміло. Я ж сам часто акцентую на вірі, коли говорю про творчість актора, режисера чи драматурга. Та що там театр, коли глянути в суть життя, то бачимо виключно тільки процес творення, як основний процес. Я б додав ще – Основний інстинкт, бо так вчиняє уся матерія без винятку, незалежно, органічною чи неорганічною є її хімія.

–          Щось таки Ти розумієш, Чоловіче! У цих Твоїх молитвах, що Ти називаєш «Бесідами з Майстром», Ти робиш непогані відкриття природи цільності Єдиного Принципу.

Мене давно туди веде стежина.

–          Принцип Єдиного Сущого, кажеш?

Ну так. Адже тільки так можна зрозуміти саме поняття БОГа. Не як копію соціального Людського формату уявлення про щось стале, а як ЄДИНОГО ПРИНЦИПУ ТВОРЕННЯ. Тому мені так противно дивитися на усіх цих  наших ієрархів. На всіх цих кумирів. На усіх цих святих та божих, що кричать про істинне вчення того хто є Бог…

–          Та що Тобі до них? Не подобається, – не дивись і не слухай. Навіщо Ти вишукуєш собі ворогів. У кожного з Вас своє завдання. Пам’ятай! Кожен з Вас має свою роботу у спільній місії ЖИТТЯ. Це і є тим Єдиним Принципом. Усе суще на Землі знаходиться у постійному процесі перетворення, тобто – життя. Воно суще(ствує), тобто діє, а значить не стоїть на місці.

Але чому увесь час на мене інші тиснуть своїми переконаннями? Навіщо відволікають, переконують погрожують?

–          А для того, щоб Ти більше і більше сумнівався у собі! Ти ж бо знаходишся у постійному стані взаємодії. Тому все довкола тебе працює на те, щоб ти не залип і не заснув на «прєлєстях» марнотності. Щоб не упав у фанатизм, щоб рухався, ставив запитання і шукав відповіді сам, а не чекав що хтось тобі їх подарує! Колись один  великий жид сказав, що усе є марнотою марнот. Сказав він це для того, щоб не заснути. Щоб не впасти у сплячку задоволеного власним світом. «Все так не буде» – гасло, що Ти  так часто використовуєш, теж дано людям, як порятунок від заспокоєння і підбурення до дій. Дається для того, щоб ті, хто заспокоюється знову тривожилися і ще більше сумнівалися.

А Ісус? Він що, також сумнівався?

–          Ще й як! Власне у сумніві і створив себе Богом. Я ж тобі пояснюю, що сумнів є пальним для Віри. Але спалюючи сумніви, Ти  робиш крок до суті і здобуваєш що раз то новий рівень Віри. Якщо Ти сумніваєшся у тому, що Тобі вже відкрито у Вірі, тоді знай, що Ти падаєш. Падати, до речі, ти можеш як завгодно довго. Але Ти живеш у ХРОНОСІ. Тому в один прекрасний день Твій час скінчиться, і Ти так і не знайдеш себе у вищому новому, бо застрягнеш у нижчому старому. Тому відоме прислів’я рече «переможець не той, хто переміг, а той хто програв, і хоче перемогти наступного разу». Думаєш він не сумнівається після програшу? Думаєш Ісус не сумнівався висячи розіп’ятим на Хресті? Живий Бог тим і живий, що вічно сумнівається, тому і творить нову дійсність, нові варіанти відомих Творів. Все, що є невідомим Тобі, вже є відомим Богу, але Його цікавить одне –  що саме Ти створиш і що відкриєш. Усе те, що Ти проявиш своєю творчістю, апріорно вже існує в паралельних Світах поліваріантності, але важливим є саме Твій особистий досвід, твоє пережиття цього нового варіанту. Хіба тебе не нудить від одноваріантності будь чого, з чим твоя свідомість стикається? Чи не є тоді Рай найнуднішим місцем у Всесвіті?

Corpus-hupercubus

Так. Ти маєш рацію, Такий Рай насправді є Пеклом. Але чому так? Чому все так перекручено і засліплено?

–          Щоб ТИ вчився! Щоб ТИ сумнівався і пробивався до суті природи, котра є рухом і тільки рухом. Жити – значить рухатися. Коли хто зупиняється, той перестає жити. Тобі це відомо так само, як і кожному з Вас, дорогі мої Діти! Вам це дано від народження. Інша справа, ЩО Ви вчиняєте для того,  щоб це згадати? І чи вчиняєте взагалі щось?

Ти говориш мною до мене і до інших. Мені робиться не по собі від думки, що мене почнуть звинувачувати в узурпації права на виключно Твоє слово. Адже стільки тих істинних вибраних Тобою пророків розвелося, навіщо ще й я Тобі?

–          Та Ти мені до лампочки! Як Ти цього не розумієш? Саме тому і тоді Ти пробуджуєшся, коли відчуваєш, що Ти мені до дірки в носі, адже так Ви кажете про того, до кого не маєте ніякого діла? Це, власне,  ТИ мені спокою не даєш, і тим самими собі самому, і всім іншим. Давай спробуй заткатися навічно і не пиши цих текстів. Спробуй мовчати, живий Чоловіче! Га? Що Засумнівався в Майстрові? Страшно стало, що це не Майстер, а якийсь Біс Тебе парить? Це вже вкотре ми з Тобою про це триндимо? І що? Віз і понині там!

А мені власне так само! До Лампочки!!! Що З’їв? Га?

–          Добре! Дуже добре. Ось зараз, що Ти чуєш? Де Ти є? Ким Ти є? Що робиш?

Я є собою. Я знову там де був. Ти мені зриваєш нарости власного самосвідомого мозолю.

–          І що Ти відчуваєш?

Що  роблячи мені таке «обрізання» Ти чистиш мене.

–          І тобі не образливо?

Ні. Чого мені на тебе ображатися? Я розумію цей твій каламбур. Увесь Світ є таким Каламбуром. Тому я не боюся власних уявлень про Тебе. Я розумію, що дуже хочу щоб Ти був тим одним і Єдиним Принципом, але Ти скоріше за все є лише моїм твором на тему Бога. І кумиром я Тебе не хочу робити.

–          А я Тебе й поготів!

То ми квити?

–          Ні, ми з тобою стоїмо по за цим визначенням і таким поняттям наших стосунків, тим більше наших розмов, Бесід з… Що? Сумніваєшся?

Отож бо… Сумніваюся.

–          Значить живеш, Чоловіче!

Я то живу, а як до мого життя поставляться інші?

–          Зрозуміло як. Звинуватять у єресі і зазнайстві і… розіпнуть. Ти це мав на увазі, коли запитувався?

Насправді я не мав на увазі. Я це розумію.

–          І продовжуєш тривати у цій розмові?

Так. Це найголовніше, що є у мене. Без цього я не живий. І… Мені наплювати на тих, хто й що про мене думає! Ні! Не так… Я радий тому, що так відбувається і вдячний кожному, хто про мене думає як про кінченого ідіота чи богохульця. Так само і тим, хто думає про мене, як про геніального пророка. Вдячний, бо кожен зокрема і всі вони разом, будять мене сумнівами, і тим самим укріплюють мою Віру в ЖИТТЯ. Вони мене вже розпинають на хресті теми і контртеми. Тема є вертикальним стовпом одвічного питання ЩО?, а контртема перпендикулярною перекладиною одвічної відповіді ЯК?.  Це контртема школить в мені «героя» моєї драми. Саме це і допомагає мені чути і бачити наскрізну дію в цій моїй і не тільки моїй драмі. Іншими словами, я відчуваю Твір Мого Життя, як цільність твору, що його творю повсякчас проживаючи відкриття малих і великих змістів. Ця ГРА, і є тим Єдиним Принципом пробудження кожного індивіду у полівиставі, поліваріантному спектаклі, що його творимо у суспільній співпраці Ми, Креатори. Люди і все можливі  істоти та сутності, що звуться Старарбайтерами. Отак, чи не так? Значить все ще живу, коли сумніваюся?

–          Таки живеш!

Я живу і чую до чого мені рухатися. Але й справді досить з цим. Я власне, хотів поговорити…

–          Про поняття ХРАМУ? Так? Невже? Тебе замучили сумніви стосовно того, що є Храмом?

Правду кажеш. Сумніваюся, що слово храм мені відкриє зміст…

–          А Ти спробуй-но. Храм. Храм. ХРАМ!

Ну чого Ти? Чого тиснеш на мене? Храмом є святе місце. Церква, костел, синагога, мечеть… Та мало що можна вважати храмом!

–          Як там у тому грузинському фільмі Абуладзе «Покаяння» одна старенька запитується чи веде ця дорога до Храму?

Так, знаю! А їй відповідає один чоловік, що не веде.

–          І тоді старенька промовляє аксіому у формі запитання;  – Навіщо потрібна дорога, що не веде до Храму?

Так, це класно зроблено… Абуладзе, великий  режисер, він створив дуже сильний фільм – молитву. Думаю, що саме через покаяння можна побачити дорогу до Храму. Але перед ким і кому каятися? Перед Тобою? Ти ж й так усе знаєш.

–          Я дійсно знаю. А от чи знаєш Ти?

Що знаю? Звісно, що знаю! І коли знаю, то відразу Тебе в цьому сповіщаю. Каятися! Все це якась пастка! Навіть у цьому слові «каятися» можна легко відчитати ім’я Каїна. Вся ця машинерія, котру ми називаємо релігією, робить увесь час одне і те ж саме, – звинувачує Людину від самого дня її народження. До такого треба було додуматися, – протиставити Бога Людині, як недосяжність і одвічну залежність та приречену гріховність у первородному гріху. Стара жидівська маніпуляція свідомістю Людини – старий бізнес; – «Бачите, колись ваші предки, мовляв согрішили, і у гріху зачали дітей своїх». Виходить, що я ще до свого народження вже був грішним. Значить, Ми всі тут є рабами і довічними боржниками перед Бозею?

–          А що? Що, коли це так і є? І Ти лише помиляєшся у своєму власному опротестуванні? Подивися як Ти живеш, і як живуть ті, хто вірить саме у такий порядок речей. Ті, як Ти кажеш, раби живуть радісно, бо бачать дари від Бога у кожному здійсненні тої чи іншої дії, вчинку, події, ситуації. А Ти? Що Ти бачиш? Чим Ти радієш? Ти сумуєш? Чому? Поглянь на щедрість Божу у всіх її проявах! Зверни увагу який прекрасний Світ довкола тебе! Які гарні Люди! Як багато радості!

Ти що, знущаєшся? Чи вважаєш мене за лоха? Що я не бачу краси чи гармонії? Бачу! Так-так, Я бачу!!! Але, я також бачу біль, несправедливість, обман, корупцію, зазнайство, кумівство, і всю іншу мерзоту. І це мене зовсім не тішить! Ну ніяк не може мене тішити сьогоднішня ситуація в Україні. Та що там в Україні… У цілому Світі, на всій Землі одне і те ж. Людьми маніпулюють. Не скажу, що це дурні маніпулюють нами, але коли на всіх головних постах бачимо недалеких і примітивних людців, то виникає питання, як так сталося,  що саме їх поставили на чолі держав? І хто це зробив? Невже ми всі такі тут кінчені романтики і лохи, а простіше дурні, бо продовжуємо  робити одні  і ті ж самі помилки раз у раз? Це ж зрозуміло, що усі ці Кіми та Джорджі, Вови та Віті є якимись нездоровими людьми. Виникає просте питання, – а може це взагалі  і не Люди? Може усі ці та багато інших менших і дрібніших людців переформатували якісь зайди з інших Світів? І цим можна пояснити усю цю дурнувату тисячолітню історію людства, що складається з одних і тих самих конфліктів, воєн, революцій, повстань, голодоморів та голокостів та інших голопісьок і голосрак?!!! Якась тотальна груповуха з ротом набитим гівном і в гівні по самі вуха! Це що, радісно? Це Щасливо? Це що, я ТЕБЕ питаю, така тут БОЖА ВОЛЯ?! Який такий божок усе це натворив?

–          Ти так багато питаєшся, що в мене виникає думка, – Наркоман Ти чи ні?

При чому тут наркоман? До чого Ти це?

–          А до того, що ТИ просто «тащишся» від самобичування, від смакування бідами і муками Людства.

А що мені? Тішитися, що все так «зашибісь»? Так, я емоціюю, на відміну від Тебе. Ти цього не знаєш.

–          Овва! Чому Ти так вважаєш? Я маю так багато проявів і перероджень, котрі емоціювали незгірш за Тебе.

Ми знову сперечаємося? Ти знову мене «розводиш». З Тобою розмовляти, або пафос або «фєня»!

–          Чудна Людина, Ти на себе хоч трохи споглядаєш збоку? Ти ж сам зараз, що робиш? Ти твориш себе і мене у собі. Відчуваєш, як злість Тебе переінакшує? А чому?

Тому, що я такою творю цю свою реальність. Ми відхиляємося від теми. Увесь час. Я навів приклад того, що я бачу проблеми в житті Людства, а Ти мені дорікаєш самобичуванням! І це не вперше!

–          Я пам’ятаю. Ти ініціюєш те, що є цією розмовою. Ти ж письменник. Ти створив себе як писаку і тішиш себе оцим мавпування  «Бесід із Богом» Дональда Уолша. Але Уолш на відміну від тебе, добре вивчений католик і добре орієнтується у теософії.  А Ти самоучка і вискочка. Дуриш себе та інших власною особливістю світогляду! Що? З’їв? Продовжувати?

Давай продовжуй! Тобі видно так само хочеться виговоритися? А знаєш, я ж навчився розрізняти, де Ти розмовляєш зі мною, а де я «триндю» з власною персоною. Чому, коли я Тебе питаюся про такі явні і жахливі процеси на Землі, Ти зникаєш і я гамселю себе самого як Тузик рве газету?

–          Тому, що Ти хочеш отримати відповідь до якої ще не доріс. Ти як дитина, все ще думаєш, що якась, як Ти називаєш, «бозя» візьме і скаже тобі причини усіх Ваших людських бід? І що Ти тоді робитимеш, лагідний мій, з цим знанням? Що вчиниш Ти ПЕРШИМ ділом? Підеш мститися? Ні? Підеш мітингувати? Ні? Підеш у партизани? Так? І що? Що нового вчиниш? Уб’єш котрогось зі своїх ворогів? Кого? А якщо це буде твій брат чи син? Знову Ай-вай і до «бозі» молитися? Просити виходу зі становища у якому опинився? Це що? Хіба це не є дитячістю? Це що? Зрілий досвідчений Чоловік? Мовчиш? Соромно, правда?

«Искушении святого Антония» (1946) Дали

Правда…

–          Так завжди було, є і буде. Не жаль мені нічого і нікого! Мені  до всього цього  штиль. Все відбувається так і тому, що так і тільки так Ви звикли жити. Ви звикли шукати винного серед інших. Не в собі! Чому? Я Тебе питаю, ЧОМУ????

Так легше. Так простіше жити. Інший не болить. Іншого можна вбити, спалити. Іншого можна  забути, а от себе боляче і страшно!!! Так! Але є  й серед нас інакші. Такі, що  не терплять такого життя і вчиняють вчинки як того вимагає совість. Тоді вони постають і зі зброєю в руках борються зі злом…

Це можна вважати паузою?

–          Ну так. Ти ж сам бачиш як Ти піймався на емоцію і вже верзеш казна-що. Одне правдиво сказав, що так відбувається увесь час. Боротьба зі злом відомими засобами зброї заганяє це зло ще глибше у підсвідомість і потім воно, оце саме зло, вилазить у таких Ваших вчинках, що Ви і не підозрюєте. Хіба Тобі не є відомим вчинення того чи іншого вчинку на зло іншому чи іншим? А вчинення зла во ім’я добра? Ось вона пастка для Твого серця, Чоловіче. Усі відомі повстання і революції, визвольні війни, всі перебудови і відродження мають одну і ту ж саму формулу – Зло в ім’я добра. Свого вами твореного Зла, звичайно, Ви тоді не бачите. Вірніше не помічаєте, або не хочете помічати, оскільки думаєте виключно про своє ДОБРО!!! Правда? Ось тому стільки крові нехрещених і вогнищ інквізиції, ось тому стільки горя невірних і вибухів смертників. Вбиваєте і надалі будете вбивати інакших, не «наших», не таких як ми і так далі і без кінця… Бачиш? Все так само і нині і всі ті, кого Ти так клеймиш, нічим не гірші від тих, хто їх повбиває чи скарає. ПО КОЛУ, дорогенькі мої, бігаєте як поні. А чому? Не чуєте себе. Не хочете себе слухати і бачити, бо що? Чому?

БОЛИТЬ. «Нє сипь мнє соль на рану»! Значить самобичування погано, а щоб почути себе треба увімкнути совість і страждати. Це по Твоєму і є Каяття? Покаятися можна тільки через страждання? Страждаючи тільки можна пробудитися? А без страждань?

–          Лише тільки народитися. Як Ісус. Ти ж розумієш, що Людина має талант відповідно до місії своєї. І якщо хтось хоче співати і не має голосу, то навіть за наявності великих грошей голос не купиш.

Так, але відомо багато співаків, що створили себе не маючи голосу! Той самий Утьосов, Ігор Тальков, вічно скрипучий «Назарет», та їх досить завжди було, а тепер ще більше розвелося!

–          Але вони випрацювали трудом свій талант чути те, чого не чують інші. Я не про всіх. Хоча і для того, щоб співати без голосу і співочого таланту, треба теж мати хоч якийсь талант.

Ти про Поплавського?

–          Я про тих хто креативить своє життя. А Ти дивишся лише на результат? Ти мене дивуєш!

Чекай, не плутай в купу каміння і бульбу! Тільки не сачкуй від мене!

–          Ти ж сам мене витісняєш собою. От повезло мені з партнером! А ще інших вчить! Ну гаразд, я говорю з тобою про життя як про досвід. Тобі відомо, що Божий промисел уже переміг? Ти мусів би чути таку інформацію!

Так. Я чув про це. І розумію, що це значить. Божий промисел, назвемо це як хочемо, а насправді мова йде про ТВІР. Якщо взяти до уваги таке припущення, що життя на Землі є школою Духу. То стає все на свої місця. Дух практикуючи у кожному, пізнає і вивібровується у рівневому проявленні своєму. Якщо взяти до уваги, що Людина є вищою формою такої практики, то стає зрозуміло навіщо і чому усі ці біди і проблеми. Щоб у найтонших вібраціях вивібрувався найтонший досвід. Особистість, що досягла такого стану і рівня, перероджується у Світло. Інакше кажучи – стає СВЯТИМ. Святі і тримають ХРАМ на своїх плечах. Тому те, що ми називаємо Храмом, має співзвуччя з Хранителем. У слові ХРАМ ми бачимо божественний склад – РА, що є одвічним рухом, сіянням, випромінення, інформацією, наміром і вчинком, перетворенням, народженням і відкриттям. Тому, коли Людина знаходить Храм у своєму серці,  вона тотально змінюється у своїй вібрації. А вчинки такої людини стають мудрими і відкривають мудрість у всьому з чим  ця Людина зноситься. Все стає інакшим і Люди і речі, живе і так зване «неживе». І така Людина аж світиться РАдістю. О, як мені далеко до такого стану!!!

–          Далеко, але не недосяжно. Працюй у вірному напрямку. Слухай серцем і не гнівися та не озлобляйся. Не заздри і не проклинай нікого і нічого, а головне тримай себе при свідомості у всьому що робиш. Дивися ЩО? І ЯК? Світло живе у кожному з Вас і запалити його у собі може кожен з Вас. Одна лише обставина. Ти це мусиш зробити у собі сам і тільки Ти сам у собі, бо ніхто інший твоє світло в Тобі не засвітить, і Ти ні в кому іншому ніколи його не засвітиш. Пам’ятай ці слова і цей зміст, від цього будуй життя своє і вчинки свої і наміри навіть. Допомагай іншим передавай зміст і побачиш, що РАДІСТЬ наспРАвді є у житті. Радій. Літай. Будуй і Живи у ХРАМІ і здобудеш РАЙ.

Дякую, Майстре! Круто Ти мене провів сьогодні! Я було аж розгубився.

–          Не оцінюй. Твори. Амінь!

Амінь.                                                                                                                                            

17. 02 2013.

 Protivorechivyjj-obraz

 

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>