28 Січ, 2014

СМЕРТЬ

 янгеля

.БЕСІДИ З МАЙСТРОМ.

–         Ти так злякано розпочинаєш нашу розмову?

Так… Мені трохи не пособі… Смерть має сильну вібрацію страху. Кажуть же Люди про себе й так, коли переляк охопив душі: – що перелякався до смерті. Це не значить що людина дійсно померла. Вона залишилася живою, але психічно пережила надзвичайне напруження, котре для неї в її ж уяві співставиме з моментом смерті. Ми, Люди, всі боїмося смерті найбільш за все на світі. Тому здатні і згодні терпіти будь-які тортури і будь-яку трагічну ситуацію, аби лише вижити, тобто не вмерти. Смерть, кажуть не чекає. Смерть завжди позаду тебе і лише тільки невірний крок, як вона тут як тут із косою – цях! Всі казки, легенди, історичні події, поезія та література, взагалі усе, що створила чи створює людина на Землі і поза Землею, все має якусь печать Смерті. В мене часто виникають думки стосовно того, що ми Люди якось невірно трактуємо Смерть. Чомусь нам звичніше сприймати асоціації болю, страждання, розпуки, безсилля та страху відносно самого поняття Смерті. «Смертію Смерть поправ!». Що це значить? Отож-то… Повторюємо, висловлюємо припущення міркуваннями власними, пробуємо осягнути зміст цього явища, поняття, цього одвічного стану, коли живе перестає бути живим. Кажемо жартома, що життя Людини є повільним процесом вмирання. Кепкуємо зі Смерті і водночас страшенно її боїмося. Глупо це якось… Але це насправді дуже велика тема, щоб я мав ось так її самостійно розповідати, бо все одно це буде лише тільки моя версія, моє власне розуміння Смерті. Отже давай краще вести діалог. Що Ти мовчиш?

–         Я також замислююся над тим, що таке є Смерть… Мені це невідомо, оскільки я не вмію вмирати. Шоразу коли я проваджу свого «місіонера» по життю і коли стається з ним ця мить, що Ти її називаєш Смертю, мені важко відчути її, щоб прийняти цю мить повною мірою, бо моя «Жива» живе не в матеріальній формі простору. Можна сказати, так; момент Смерті не піддається аналізу в процесі життя.

Значить тут є якась блокада доступу до цієї інформації?

–         Страх.

Страх?

–         Так саме страх і блокує розум Людини і не пускає ступити крок у ту невідому мить, де панує Смерть.

Страх виконує роботу страхувальника. Смішно подумалося, – а що, коли Смерть, насправді є дуже кайфовою і найбільшим оргазмом, який коли не будь могла переживати Людина? Тоді всі залюбки покінчили б з собою, піймавши наостанок той кайф звільнення від усіх цих земних страждань… Так часом думається мені, коли спостерігаю за стражданнями Людей по лікарнях, під час похорон, тяжкої роботи у відбуванні покарань, в полоні лиха, хвороби та в невдоволенні від програшу, втрати свого багатства і просто від нудьги та суму за нездійсненним щастям… Часто чути відому фразу з п’єси Карпенка Карого «Сто тисяч»; – «Краще смерть, ніж така потеря!» Все це ще і ще раз засвідчує, що ми Люди, в основній своїй масі, темні і нічого не знаюємо про смерть. Всі наші традиції та звичаї, просто результат навіювання та вигадування лише тільки власних варіантів того, що ми називаємо Смертю. Впродовж одвічного перебування в страху перед невідомістю і через втрату зв’язків поколінь, через забобони та різні релігійні трактування цього обов’язкового моменту в нашому житті – СМЕРТЬ, Людина знаходиться у блокованому стані свідомості. Існує інстинкт виживання, саме він і блокує можливості пізнання природи Смерті, як звільнення чи переходу з одного стану в інший.  До біса всі страхи! – кажу собі, і все одно знаходжуся в страху.  В цьому стані я нічого не здатен вчинити, тим більше пізнавати. В страху я тупію і деградую. Мені бачиться головною проблемою моєї релігійної практики, якщо можна так висловитися, незрозуміле поняття Страху Божого. Ми ж сприймаємо поняття страх саме так як сприймаємо це почуття, від котрого віє Смертельним холодом. Не буду розвивати зараз думку в цьому керунку, мені важливіше зрозуміти Смерть, як таку, що є невідворотною і обов’язковою трансформацією одного стану речей в інший.

–         Так воно і є. Ти живеш життя біологічного виду і процеси, що відбуваються у твоєму організмі, є такими і тільки такими, бо організовані в біологічних формах та формулах і саме в такому форматі. Тому й всі їхні змісти мають таку ж природу і є припасованими до життя біологічного виду життя. Так, Ти вже можливо замислювався не раз і вже для себе знаєш, що життя не лише тільки є біологічним видом існування. Але для Тебе все одно залишається сильним бар’єром для сприйняття небіологічного виду життя, котрим є саме твоя біологічна форма життя. Саме існування Людини,  як біологічного виду, і створює той бар’єр до розуміння її світу, а точніше ВсеСвітів, де існують цивілізації не лише тільки біологічної форми життя. Тому, Смерть у Твоїй уяві, фільтрується давно заготовленими людством трафаретами образів, що викликають страх і жахіття передусім на емоційному плані твоєї природи.

Тому, значить, коли будь-хто з нас Людей вживає якогось наркотику чи знеболюючої речовини, то відразу з’являється ілюзія звільнення від Страху Смерті. Сто грам спирту перед боєм і тому подібна анестезія. Коли дивлюся на страждання викликані бідою тілесного чи душевного походження, часто приходить думку оте висловлення – краще Смерть ніж таке терпіти… Але терплю і звикаю до цього терпіння.

–         Ні. Ти не звикаєш, Ти відкриваєш для себе зміст території, котру зазвичай ви називаєте «Територією Смерті». Класна казка, але це ілюзія як, зрештою і все, що ви сприймаєте у своєму світі у цій формі життя.

Так, я чув і від тебе і від багатьох інших мислителів, що світ наш – лише тільки одна ілюзія, пам’ятаю слова Шекспіра, стосовно того, що Життя є театром (ілюзорним мистецтвом), а ми всі тільки є акторами, що розігрують ті, чи інші сюжети… Якось частіше став над цим замислюватися останнім часом. Але чому про Смерть нічого не сказав той Шекспір?

–         Чому не сказав? А останні слова Гамлета; – «А далі Тиша!».  Хіба не про Смерть сказані?

А що, після Смерті тиша?

–         А Що Ти думаєш?

Що я можу думати, Ти мені скажи! Ти ж по той бік чи ні?

–         Ні я по той самий бік, що і Ти.  Я у житті, адже ми з Тобою спілкуємося у житті, а не між життям і Смертю.

Пробач, мені чогось перемкнуло… Ясна річ, що у житті… Значить, Смерть не є тим, що ми вважаємо… Я маю на увазі, що Смерть не є… Як би це точніше висловитися, – переходом у інший небіологічний формат життя? Смерть це абсолютне зникнення?

–         Так. Добре мислиш. Смерть не є життям і за «дверима» Смерті, як такої, взагалі нічого немає!!! У вашому уявленні того, що ви називаєте Смертю, існує найпоширеніше поняття переходу в інший світ. Ви так і кажете  «Той Світ», маючи на увазі, що  за межею Смерті існує таке собі містичне потойбіччя.

А що? Хіба насправді все є інакше?

–         Дивні ви Люди. Чомусь всі хочуть знати; – «а що там, звідки немає вороття?»  Можу сказати одне, що за справжньою межею Смерті взагалі нічого немає такого, щоб нагадувало Тобі вже відоме і знане з цього ось біологічного життя. Тому ніхто звідти не повертається назад, бо перехід можливий тільки в оду сторону.

Але ж трапляються ситуації, коли Люди повертаються назад зі стану клінічної смерті і розповідають про свої особисті досвіди, котрі співпадають з досвідом інших. Як це може бути? Чи не є це свідченням  якогось єдиного процесу. Той самий довгий коридор чи тунель… Ну, і таке інше.

–          Так, про це написано неймовірно багато свідчень. Але кожен має можливість прожити своє власне життя, і так само зустріти свою власну Смерть. Твоя власна Смерть, насправді для Тебе може бути лише тільки початком Твого нового життя. Те, що ви бачите у якості смертельного явища не є абсолютним кінцем. Оскільки абсолютний кінець не є можливим взагалі. Матерія не є знищенною, вона переходить з одного стану в інший; з часткової форми у «хвильову», для того щоб потім знову матеріалізуватися в іншій комбінації з елементаних часток хімії та законів фізики. А те висловлення Гамлета про Смерть як про тишу,  це є образ використаний Шекспіром, щоб висловити своє власне розуміння Смерті персонажа Гамлета. Не забувай, що Шекспір був Великим Майстром і не тільки слова. Тому Щекспір умів складати мудрість у знамениті форми, що переживуть і Цей Світ. А в простому розумінні, цей образ асоціюється з людськими уявленнями про Смерть як про цілковитий кінець. Адже коли щось перестає функціювати, то настає тиша. А що до досвідів «позажиттєвих», то «Смертію Смерть поправ»!  Ісус вам дав Вість про Вічне Життя, а ви робите акцент на Смерті і на Страху, називаючи його Божим Страхом. Бог немає жодного відношення до Страху в тому розумінні, що Ти його носиш у серці своєму. Скоріше це є страховкою, котру Бог Тобі постійно чіпляє до серця Твого, щоб Ти жив і бачив Його славу і Любов до Тебе. Страх Божий є  повагою до Його утримання Тебе при житті, Його перебування в Тобі і Його Любові до Тебе і до кожного з вас. Любов, котру Ти чуєш постійно, але не завжди даєш їй світити не тільки Тобі одному, а ще й іншим, тим самим не долучаючись до спільного сіяння Божого в Славі Життя, як до змісту тривання в Житті, як у спільній вашій праці в Експедиції на цій планеті, що ви зовете її Земля

Пафосно. Та Ти навмисне так мене присоромив? Каюся. Я часто випадаю з свідомості і впадаю у страхи і переляки… Але є щось в мені тепер таке, що робить мене начебто черствішим…

–         Невразливішим. Черствість, – інакший стан. Просто, коли Людина шукає відповіді на питання сакральні, то в процесі відкриттів своїх, вона часто оступається і впадає у різні пастки, в котрих вона дозріває, щоб потім зробити наступний свій крок і таки впасти в іншу пастку…

І так увесь час? Одні пастки?

–         Або страховки. Щоб Ти не збожеволів. Якщо раптово відкрити Тобі інформацію більшу, аніж Ти в стані змістити у своїй свідомості, то Ти просто згориш. Це як удар блискавкою. Втратиш розум, бо він вигорить.

Значить всього потроху… Дозовано, як ліки внутрішньовенно…  Розумію… Розумію чому Ти так повільно відкриваєш мені зміст того, про що я запитуюся.

–         Це не я, це Ти сам. Ти відкриваєшся рівно на стільки на скільки готовий сприйняти нове і незнане. В аналогії з Богом, – Бог не пнеться до тебе, бо Він від самого початку у Тобі. Це Ти сам відкриваєшся назустріч Йому, сприймаючи Його у все більшій і більшій повноті. В цьому й полягає Мудрість.

Але ж буває так що раптом бах! І Людина дістала одкровення про все і вся?

–         Ні… Так не буває. Буває, що Людина народжується у повноті Божого Змісту, таким є Ісус Христос. Тому Він і є Сином Божим і тому Тобі так важко це змістити своїм куцим розумом. Все є просто. І повір, тут немає ніякого підвоху чи підколу. Ось чому так важливо думати над тим, для чого Ти сюди прибув і навіщо Ти народився на Світ?

Я пробую розмислюватися над цими питаннями і бачу, що в процесі моїх роздумів я пізнаю саме те, про що ніколи й не здогадувався. Відкриваю зміст нового у своєму житті. Але річ у тому, що я увесь час перебуваю з Тобою у діалозі. Не просто в контакті, а саме в постійні розмові. Такого раніше не було. Я був інакшим. А тепер я чую тебе і чує себе.

–         І в чому суть того, що Ти чуєш?

В мені ще дуже багато живе Страхів і багато спокус. А коли я з Тобою в контакті, то з’являється світло і все стає простіше. В молитві до Всевишнього, чую полегшення. І водночас чую, що Смерті немає. Бо зникає навіть і Страх Смерті. Страх за рідну людину; за маму, дочку, сина, жінку, брата, товариша… Про це варто пам’ятати. Про це варто говорити, і перед усім говорити з самим собою, зі своїм Майстром, що в серці твоєму живе. А в твоєму серці, живе напевно сам Бог?

–         В моєму серці… Скажімо так; – я є Твоїм серцем. Не бійся, я не жартую. Мною і через Мене Ти чуєш Божественну Мудрість, відкриваючи собі та іншим суть змістів речей видимих і не видимих. Смерть, наприклад є невидимою, але… Зміст її також невидимий, але пізнаваний тільки в моменті Смерті. То ж продовжимо?

Так, але по павзі. Маю справи ще на вечір. Давай вночі, коли тиша і спокій від поспіху?

–         Давай!

—————————————————————————————————-

янгол

Ну ось… Приїхав до дому. Про що ми з Тобою говорили?

–         Ти боїшся смерті?

Якщо питання Твоє стосується самого моменту вмирання мого організму, то признаюся відверто, так. Я боюся Смерті так, як я можу боятися Смерті. Вважаю це природно і чого тут далі розводити теревені. От сьогодні в лікарні, де знаходиться моя дочка, помер дворічний хлопчик, котрий впав у кому через невідомі обставини, що відбулися по операції на мозок. Не знаю у чому проблема і тим більше чия тут вина, якщо так можна висловитися, але хлопчик віком два роки помер… Я був готовий до такої ситуації, бо в розмові з його дідом і батьком вже отримав інформацію, що дитина приречена. Але… АЛЕ я все надіявся і вірив у те, що Бог його пожаліє і вирятує. Я молився за цього хлопчика, зовсім не бачачи цієї дитини.

–         І що?

Що-що!!! Мені стало шалено образливо на весь цей світопорядок, на Бога і всіх святих, за цю смерть. У серці розгорнувся такий жаль, що я просто розгубився. Виявляється можна бути готовим до смерті котрогось з Людей, але отримавши звістку про її смерть, – розгубитися. Знаю, що Ти зараз мені скажеш, що все це є природно, що виживає сильніший, наведеш приклад моєї ж бабусі Катерини, котра народила шістнадцятьох, з яких вижило лише восьмеро… Все це, і ще й інше я пам’ятаю і знаю. АЛЕ!!! Блін!!! Людина, маленька дитинка народилася! Захворіла! І померла! В чому тут зміст такого процесу??? Знаю що Ти скажеш те, про що я вже чув не раз; про переселення душ, про вибір душі саме такого досвіду через його відсутність у попередніх втіленнях і таке інше, все це модно розписане на сторінках електронних сайтів та книжках і журналів присвячених езотериці та пізнаванню Бога… Все це так мене вже задовбало!!! Якщо тільки подумати серйозно, то все це така безсилість, ота розумна писанина починаючи від Біблії, завершуючи газетками, Ні, завершуючи оцим моїм опусом, що оце зараз його ось тут набираю на ноуті!!!!

–         Вкуси себе за язика!

Що?

–         Кажу вкуси себе за язика, то може пробудишся?

Я пробуджений, просто я обурений.

–         Обурений тим, що Ти сам створив собі такі поняття і власне пояснення світу та змісту життя Людини?

Я створив? Я цього не створював!!! Це створювали до мене всі оті вінценосні філософи та «учітєля»!!!

–         Смішний Ти єси!

О, так! Я це знаю. Я смішний, бо розлючений і тому триндю всяку дурню!!! Так?

–         Ха-ха-ха! Розсмішив Ти мене! Ну звичайно, я Тобі нічого з того, про що Ти вже висловився, говорити не буду. Ти ж такий всезнайко, то навіщо витрачати час? Краще піди і виспись, завтра в Тебе знову лікарня і біготня по аптеках…

Навіщо Ти мене підколюєш? Мені боляче, що не розумієш?

–         Ще й як розумію! Я хочу тобі зробити нестерпно боляче! Для того, щоб Ти замислився над тим, що то таке – терпіти життю? Оцей хлопчик, що терпів у реанімації. Це для нього що було? А для його батьків, дідуся і баби? Це що було в кайф? Є процеси біологічні і вони мають свої закономірні проекції розвитку. На ці процеси впливають багато чинників. Такі як Карма батьків, Карма Роду, вибір самої Душі Людини (дитяти). Адже в реанімації душа часто дістає можливість вирішити куди їй рухатися далі у земну перспективу, чи вернутися «додому» і переосмислити те, що вже досвідчилася за ті «два роки» життя… З Твого погляду це трагічно, а з погляду самої душі цього хлопчика, напевно досить досвідченої душі, раз вибрала такий вихід із ситуації, це має зовсім інакший зміст, Тобі та іншим смертним цей зміст є недоступний… До того самого моменту, що Ти його називаєш своєю Смертю.

Тобто мені відкриється розуміння цієї ситуація лише в моменті моєї Смерті? І до того часу нічого про це турбуватися і розпитуватися та дискутувати з іншими замисленими про зміст життя? Так Ти кажеш?

–         Майже так… Тільки не так категорично претензійно. Адже ось зараз Ти і сам все це розумієш? Правда?

Правда-правда… Я ж Тоді казав, що знаю наперед про що Ти казатимеш мені. І ось маєш, Ти про душу і про досвід і про природнє і містичне. А я про інше. Я про те, що відмовляюся все це сприймати. Навіть якщо це дійсно так як Ти кажеш, я не хочу такого дійсного  «реалітішоу».

–         Але ж Ти сам завважуєш, що існує якась закономірність у тому, чому в цій лікарні так багато приречених? Помічаєш їх обличчя? Обличчя тих дітей?

Мені боляче так вести розмову! Ти схожий на антибога, коли так говориш зі мною!

–         Це твої бачення дійсності, бо Ти тримаєшся певних стереотипів і звичаїв, котрі тримають твій світ укупі. І твій страх тримається на смертельному остраху, що твій світ раптом розвалиться і Ти зникнеш навіки. АЛЕ!!! Так обов’язково відбудеться в решті-решт. До цього веде стежина твого життя. А вона завжди веде до конкретного місця у просторі і часі, де Ти перестаєш жити таким життям, як Ти оце зараз живеш.

Ти про Смерть! Знаю! Ну й що з того? Людина має заблоковану свідомість стосовно власної смерті! Заблоковану якраз оцим Страхом! Страх цей якраз страхує мене від передчасного вмирання чи божевілля. Страхує Страх від страхіття передчуття Смерті…

–          Так, передчуття переповнені страхом… Це дуже важко прийняти… Оці передчуття  є жахіттям, котре Ти собі нагромадив за всеньке своє житіє. А маленька дитинка нічого собі ще не нагромадила. Тому передчуття смерті у неї не такі як у тебе. Немає з чим прощатися. Немає чого втрачати, з чим розлучатися. Тому діти, котрі помирають, за уявою у вашій традиційній вірі в Бога, стають янголами. Адже як можна пояснити своєму розумові таку жорстокість Бога, котрий відбирає життя у маленької дитини інакше, як прикликанням до Себе у гурт обраних янголят… Тобі це не виглядає смішно?

Ти говориш, як отой автор «Забавної Біблії» Лео Таксиль.

–          Ні я говорю так, як ти здатен це пояснити будь-кому, якщо б трапилася у твоєму житті ситуація і Ти мав би можливість якось потішити чи розраяти страждальне серце дідуся чи батька з матір’ю ось того самого хлопчика, що помер сьогодні у лікарні. Хіба не так?

Ну добре, нехай і так! Але навіть якщо так, то все одно це несправедливо!!!

–         Несправедливо по відношенню до кого? До батьків – дідів?

Так, по відношенню навіть до мене, стороннього, що молився за життя цієї дитини!!!

–         Ну молився Ти! І молитва твоя була почута і все одно сталося так як сталося. Страждання перервалися, як з одного боку так і з другого. Це важко Тобі прийняти, бо Ти чомусь вирішив, що життя має бути легким і комфортним… Тоді не їж м’ясо і рибу і рослин навіть. Ти ж співубивця цих форм життя! Ні? Ти хочеш протестувати? Але навіть трава має право на життя.

Але не має права на вибір. А тварини мають?

–         До певної міри, котру забезпечує їм їхній інстинкт самозбереження. Але у свійських тварин вибору немає.

Я часто називаю їхнє життя (тваринне) Пеклом. Бо вони все відчувають але нічого не можуть вчинити, щоб якось змінити ситуацію…

–         А маленькі діти? Вони такі ж самі невинні. Але Людина має інакшу природу. Навіть у немовляти є своя свідомість. Не така як у Тебе, – форматована і кандова. Свідомість немовляти відкрита до попереднього досвіду Душі і до майбутнього свого земного життя. І це, повір мені на слово, не є таким легким переживанням, як комусь може здатися. Наприклад, якби Ти ось саме в цю мить раптово згадав свої попередні втілення, то від реакції на те ким Ти був, чоловіком-жінкою, добрим-поганим, бідною-багатою і так далі… Словом, якби Ти згадав усі вчинки вчинені попередніми Твоїми Людськими втіленнями, то, повір, Тобі відразу захотілося б одразу ж стерти все це з пам’яті і забутися. Що власне ти й робиш увесь час впродовж свого безкінечного життя і зробиш без зайвих вагань, як тільки така ситуація знову трапиться, коли знову в новому перевтіленні-інкарнації приходитимеш на Землю. Принцип реінкарнації полягає у стиранні попереднього досвіду. Ти не можеш нічого пригадати з попереднього досвіду.  Для цього треба ох як багато напрацювати дух свій, щоб душа змогла все згадати, а Ти міг усе це пережити і витримати. Тому найчастіше це відбувається саме у моменті Смерті, Ти згадуєш все і що прожив і що не прожив і всі попередні практики в одному моменті, – Смерті. Ти повертаєшся назад до свого попереднього формату тонкої природи, де часу немає і минуле з майбутнім тривають тут і зараз вічно.

Ти так кажеш, як ті писаки-контактери з цих книженцій видавництва «Софія»… Що можна сказати про те, чого не переживав? Хто повернувся з «Того» світу? Хто там бував і повернувся щоб розповісти нам сущим тут усім???

–         Штука в тому, що Ти як ті жиди, – бачили Месію, але не прийняли, бо таке може статися тільки у писанні, а не в дійсності. Бачиш все має одну і ту ж саму природу повторення чи інтерпретування. Немає нічого нового під Місяцем. Тільки Ти сам, можеш бути НОВИМ. Якщо захочеш, звісно і якщо зможеш, звичайно не завалитися у власні стереотипи… Але, повір на слово, цього ще нікому не вдавалося… Витримати відсторонено власну незаангажованість звичними впорядкованими судженнями про те, що таке є оце твоє дійсне життя… Твоє життя… Твоє, а не чиєсь чуже. Навіть якщо Ти дуже терпиш від цього життя… Ти можеш бути дуже сміливим і сильним, але втрачати всій світ і своє бачення самого себе у цім проекті, в якому Ти названий своїм ім’ям батьками, Тобі рано чи пізно, а таки доведеться.   І витримати свідомий перехід з однієї реальності життя в іншу Тобі допоможе тренування. Ось чому таке жорстоке життя тут у Тебе, з одного боку, і з другого чому Ти так хочеш жити це життя. Ти тренуєшся…

Чому я хочу його жити?

–          Бо це був Твій вибір…

Вибір? Значить Ти знову одне і те саме, –  мій вибір, моя практика, моє терпіння. Все моє? Блін! Я що, насправді собі ось таке напрограмував перед тим як розпочати життя своє? Та-а-ак… Садист ви батенька однако…

–          Просто Гра…

Гра Богів.. Це я знаю, що є така гіпотеза облаштування світу, навіть документальний кіно серіал є з Такою назвою. Блін! Чому Ти не скажеш мені правду???? А все підкидаєш оці старі секендові манелі… Скажи правду, або давай іди проспися!!! Я, доречі втомився.

–         Я бачу. Тому краще Ти піди проспися сам і коли пробудишся то дай знати, що Ти готовий до цієї розмови. Добре?

О.К.     Добраніч.

–          Спи спокійно Твій світ Тебе береже…

—————————————————————————————————–

прояв

Привіт, я вже повернувся.

–         Ну, то що?

А Ти ніби й не знаєш…

–         Знаю. Все буде добре, от згадаєш моє слово!

Я так само увесь час собі говорю, а справи йдуть так як вони йдуть і що тут гадати, Богу – Богове, а Людині – людське… Молитви, молитви, молитви. Я раніше ніколи так часто не молився.

–         І що Ти відчуваєш тепер?

Я відчуваю, що у стані молитви я відновлююся і дивна річ, мені відкривається зміст не тільки текстів молитов, а ще й  розуміння природи ікони.

–         Цікаво ану розкажи.

Ікони, Образи та інші Святі предмети слугують матеріальним дзеркалом природи Людини. Дивлячись на Образ Христа чи Матері Божої, Св. Миколая, Луки, Павла… Я підсвідомо переформатовуюся у взаємодії з Образом Святого, вірніше відповідно до вібрації, що її випромінює образ. Тут працює Єдиний Закон – нижче до вищого тягнеться. Я нижчий і у взаємодії з тим високим духовним егрегором, що бринить у Образі, в мені відлунюється моя прапам’ять… І я переорганізовуюся, відновлююся, підтягуюся, випростовуюся, здіймаюся на ноги. Це фантастичне відчуття, коли всередині тебе дух засвідчує свою присутність. Зрозуміло, що заважають думки, і сторонні звуки, тому найчастіше я закриваю очі в молитві.

–         Відчуваєш намоленість ікон?

Однозначно, це реально існує. Я увесь час сумнівався у цій природі, увесь час чекав наочного дива, але диво народжується всередині мого серця, а не на зовнішньому плані фізичної природи самої ікони. Хоча існує багато свідчень про чудесні фізичні прояви, – мироточивість, кровоточивість, відновлення кольорів та фарб, поява та зникнення, незнищенність тощо. Але це все має своє пояснення, котре, в моєму розумінні, лежить в площині атракціону. Атракціон теж має право на існування. Комусь саме тільки атракціон і допомагає…

–         Ти дуже надієшся на зцілення дитини?

Навіщо Ти запитуєшся? Це й так зрозуміло. Так. Я маю надію на Боже зцілення дитини.

–         Віриш в таку можливість?

Вірю.

–         А в чому суть Твоєї віри?

В тому, що я чую як мене спокушають аргументами протилежного змісту. Якщо спокушають, – значить просто так це не відбувається.

–         Може то розум Твій так мислить?

А це власне і є його функція. Адже розумом ми ловимо інформаційні поля, що оточують нас. Але Серце Людське має той чудесний фільтр, котрий допомагає відрізняти паразитичні інформаційні поля від Божественних Живих вібрацій.

–         Цікаво, Ти це сам щойно придумав чи це такий Твій досвід?

Досвід. Напевно, що тут більше уяви про природу Сердечного Центру, але уява просто так не уявляє, я мушу вслухуватися у власне серце, щоб почути різницю між Божим і не Божим посланням до мене.

–         А може Ти це все вигадуєш?

Вигадую… Вигадую? Якщо подивитися на життя як на творчість, то ясна річ, що вигадую. Не просто вигадую, а створюю! Коли я чую спокушання мене різними думками, картинками, почуттями, що звільнюють мене від участі у боротьбі за життя моєї дочки, то це вже ясно видно з якої природи програм походять ці імпульси. Досить сказати вголос – Геть від мене Сатано! І вмить все щезає. Тоді я відразу молюся, – читаю про себе «Отче наш» і сили мої поновлюються.

 –         А що Тобі говорить Бог?

Говорить, – що Любов рятує кожного. Любов. Тому молитва без Любові не є молитвою. Але Любов моя не є простою емоцією. Я навіть не знаю як передати словами те, що вібрує у серці моєму і що я називаю ось тут зараз Любов’ю… Це дуже глибоке почуття. Скоріше – вдячності, аніж прохання. Примирення із тим, що сталося і що діється, бо в Любові я довіряюся Богові повністю. Розумієш? Повністю! Я віддаю у руки Бога найдорожче – життя дитини. Знаю, що багато мушу робити і сам, але щоб я не робив, без отої довіри, а точніше ВІРИ до Божого плану що до дитяти і всіх нас, ніщо не відбуватиметься і ніхто не рятуватиметься.   І тоді стається так, що Страх відступає від мене і серце моє стає вільним. Вільне серце співає любов’ю у вдячності.

–         А Ти не думав, що може статися трагічний вихід із цієї ситуації?

Трагічний для кого?

–         Для дитини. Для Тебе, жінки Твоєї? Чому Ти так самовпевнено думаєш? Невже живеш тільки Ти один?

Ти запитуєшся про це у кого?

–          У Тебе, дорогенький мій чоловічку!  У Тебе!

Ні, Ти запитуєшся у мого розуму. Ти робиш так як робить спокусник. Ти випробовуєш мою Віру. Але я вже знаю як реагувати на таку провокацію. Не словами, ні. Слова тут не допомагають. Я переходжу на іншу частоту сутності існування. На сердечну частоту. У серці немає трагедії. Оскільки Серце Людське є Брамою до розуміння Вічного Змісту. Розуміння не вербального, нелінійного, а голографічного, об’ємного Цільного. Це також не пояснюється. Одне скажу, для розуму Смерть є трагедією, бо Розум Людський є кінечним, або він так про себе думає. Так як багато хто з Людей думає, що зі смертю скінчиться життя. Тому так жадібно чіпляється такий за все, що є для нього життям. Але життя не є тільки тим, що відбувається в поведінці чи вчинках моїх… Життя це ще й стан Любові, і скоріш за все це є найжиттєвіше життя. Все решта – просто суєта суєт і всяческая суєта… Тому  я віддаюся в руки Бога повністю, бо Той, кого ми звемо Богом і є Любов’ю.  Простіше сказати можна, але зараз я не зумію це зробити. Якщо Тебе цікавить питання чи буду мені жаль коли дитина помре? То відповім так; Я буду відчувати велику Любов до Божого промислу відносно моєї дитини, бо таким чином земні страждання для дитяти минуться.

–         А Твої?

Мої продовжуватимуться, коли я надалі буду жаліти себе і тільки себе. Коли буду плекати своє нещастя. А чим і кому я цим допоможу? Навпаки я робитиму ще більш нещасною дружину і всіх рідних і ранитиму серце всім близьким… Для чого? Щоб про мене говорили – ой як він страждає?

–         А коли будуть говорити – Ой  подивіться як він тішиться?

А це вже їхня проблема, як вони це трактуватимуть. Всім не догодиш. «Вони» й так будуть шукати причини знайти нелюбов, і знайдуть. Бо ті «вони» не знають що таке Любов. Надіюся що прийде мить і «вони» збагнуть її Зміст і природу.

–         Значить Ти готовий до будь-якого варіанту?

Ти мені набрид такими запитаннями! Чого Ти домагаєшся?

–         Насправді я цікавлюся, а не добиваюся. Мені цікаво, що Ти робиш із собою? Як Ти так перемінюєшся? І що власне є тою природою Тебе в такій переміні?

Думаєш, я підпадаю під бісівську владу? Мені тяжко, це правда, тримати таку вібрацію, це значить, що я не відпружуюся, не розслабляюся, не відмовляюся від роботи, від боротьби. Мені теж дуже цікаво, що це таке і як це протікає? Але я чую, що я не зраджую Любов, не продаю Любов до ближнього. Це важке випробування має безцінну вартість. Бо відкриває дуже багато розуміння про себе самого. Стільки багато, що невистачить паперу щоб записати на ньому все те, що я відкриваю про себе впродовж хвилини… Висловить цього я не зумію, тільки натяками ось так як тут… А Ти вже розумій як можеш… Це не розмова, а розп’яття якесь…

–         Розп’яття – доля кожної Людини…

Це вірно підмічено… Але Людина сама творить свою Долю. Якщо не творить, – то розп’яття невідворотне. Знаєш, я не хотів сьогодні про це говорити з Тобою. Навіть думав писати щось іншого, але Ти постукав саме сьогодні… Та все ж я Тобі вдячний. Ти мене укріпив у моїй Вірі. Ти мене підтримав у Любові. За це я Тобі вдячний як ніколи!!!

–         Це я Тобі вдячний. Втомився?

Угу… Є трохи. Потрібна пауза.

–         Тримай.

—————————————————————————————————–

будьмо уважні

Сьогодні вже завершується 18 січня через неповну годину буде 19.

–         Водохреще стукає в двері твого дому.

Вода найдивовижніша стихія.

–         А вогонь?

Вогонь є плазмою, я десь читав про це… А що насправді є вогнем?

–         Вогонь це Правда.  Тому у Архангела Михаїла в руці вогняний меч.

Мені спало якось на думку, що це є лазер, просто наша предки не знали як пояснити цей феноменальний предмет і зобразили його як меч. Але якщо Ти кажеш що вогонь є Правдою, тоді чому Пекло пашить вогнем і в ньому горять грішники, а от чорти не горять?

–         Класне запитання? Ну, з грішниками там все зрозуміло, якраз Правда їх і пече і то добряче. А чому чорти не горять?, – А за що їм горіти?  Все це кодло не бреше про свої наміри і свої діла. Як не крути, а вони хоч і противники Бога, але не скривають цього. Така їхня функція. Пекельна функція допікати Правдою гріхопадіння Людину. Якщо відкинути всі ці метафоричні образи, то можна зрозуміти, що Рай і Пекло одночасно живуть у Людині. І як одне, так і друге має своє чітке проявлення. А слуги як одного так і другого, – чорти і янголи, як згустки образного прояву протилежностей, існують рівно настільки реально, наскільки Ти здатен в це вірити. Твоя матриця має протилежні перспективи і від Тебе залежить яку перспективу Ти вибираєш саме тут і тепер. Але незалежно від Твого вибору, Вогонь зостається Правдою. Як правдиве свідчення змісту Твоєї молитви перед іконою запаленою свічкою, так і вогнем пекучим в серці Твоєму від усвідомленого гріха вчиненого Тобою. Неусвідомлений Гріх не є пекучим, а скоріше солодким.

Це Правда, усвідомлений Гріх випалюється дуже пекуче і допоки не вигорить увесь, не перестає пекти. Тому молитви нам подаровані Богом щоб рятуватися. І тільки в молитвах до Всевишнього ми знаходимо порятунок від того пекельного болю за усвідомлені гріхи… І цей вогонь у серці моєму теж є Вогнем. Сьогодні я молився перед іконами привезеними до Києва з далекого Афону. Така сила віє з цих образів. Таке полегшення відчувається під час молитви, що радіє серце, сіяє світлом Надії і Любові, відкриваючи нове розуміння того, що таке Віра. Віра, Надія і Любов. Три сили, котрі здатні перетворити пекельний ніщивний вогонь на животворящий. Той, хто пізнає ці Три Сили, стає святим. Яка велика перспектива! Яке сильне поле цих Трьох Сил. Триєдина суть Бога. Тому подібне притягується подібним. Мені так чується, що саме Віра Надія і Любов є ключами до відкриття власного розуміння Бога, як Єдиного і цільного Змісту Всесвіту.

–         Тому, що Земля має тризначний код і в Сонячній системі вона є третьою планетою. Три стихії – Вода, Земля і Повітря, це простори, що заселені життям. Життя там є скрізь, як ззовні так і всередині.

Тому трикутник є символом Бога?

–         Триєдина суть. Трисила. Акорд музичний. Свята Трійця. Отець, Син і Святий Дух.

Символ сім’ї;  Батько – Мати – Дитина.

–         Символ життя; Віра – Надія – Любов.

Як все просто і зрозуміло. Я чомусь так раніше ніколи не мислив…

–         Раніше Ти був іншою Людиною.

А мені видається, що людина не міняється, залишаючись тою самою істотою, Людина тільки набирається досвіду як жити у Вірі-Надії-Любові. І коли раптом Людина забуває тримати себе свідомо тут і тепер, то відразу випадає у свою базову природу. А базова природа у кожного з нас інша. Все залежить від самого народження.

–         Так базова природа Твоя є тим вихідним задатком, авансом, капіталом з яким Ти приходиш у Світ. А далі вже від Тебе залежить, що і як Ти вчиняєш і у що перероджуєшся помислами, словами і діями Твоїми.

Значить поведінка моя, знову ж таки, триєдина; мисль, слово і дія?

–         І це теж гарно підмічено. Тому від того які в Тебе помисли, такі в Тебе розмови і такі в Тебе вчинки. Правда часто буває й так; думаєш про одне, говориш друге а робиш третє…

Але все одно перебуваю в цій самій триєдиній системі… Можна припустити що ця триєдність є матричним кодом нашого світу.

–         Вашого, так. Ви ж бо його таким і творите.

А що, можемо творити інакший?

–         Якщо скажу, що можете, то що від цього зміниться?

Зміниться… Не знаю, що саме зміниться… Але перспектива нова обов’язково відкриється. Нова перспектива, що до розуміння передусім себе самого. А від себе витанцюється і все решту. Але чесно кажучи, я собі цього ще не в силі уявити. Може з часом.

–         Ти ж коли молишся, що відчуваєш?

Віру, Надію і Любов.

–         Це випромінення серця твого. А що відчуваєш?

Радість!

–         От бачиш? Радість є сіянням Божим. В сіянні цьому Віра, Надія і Любов променить своєю суттю. Тому, як гукнеться, то так і відгукується. Коли Ти в молитві випромінюєш Віру Надію і Любов, то Бог відповідає тобі сіянням Радості. В цій Радості Ти перероджуєшся і в Тобі гріхи Твої вигорають безболісно. Просто вигорають як сміття і вогнем свого горіння не обпікають Тебе, бо Ти у зміненому стані. Ти вже в Радості Божій. І саме в цьому стані Божої Радості, Ти здатен вчиняти Чудо. Ось така перспектива… Сину Мій!

Найбільше Чудо, яке я хочу створити, це – виздоровлення дочки Радослави.

–         З Водохрестям Господнім Тебе! Христос Хрещається!

В Ріці Йордані!!!

—————————————————————————————————–

21 січня 2014 року о 6 годині ранку, Радослава відійшла від нас. На небі засіяла Нова Зірка.

—————————————————————————————————–

Зірка

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>