26 Гру, 2012

Бесіди з Майстром.СІМ. (уривок).

Привіт Майстре!

–          Довго Ти збирався на зустріч…

Так… Все не сходився розум з душею…

–          Що в Тебе нового на душі?

Останнім часом в мене таке відчуття, що все, що я собі тут у цім житті напрацював, насправді нічого не вартує і все це просто дурня… Одним словом; марнота-марнот і суєта-суєт. Останнім часом в мене відбуваються якісь дивні переміни в житті. Непогані переміни. Я став простіше дивитися на себе, якось заспокоївся. Мені, навіть здається, що я став споглядати за всім тим, що тут у нашому світі діється, якось спокійніше, а разом з тим і байдужіше. Часто трапляється, що зачепиться моя думка за те, що можливо це саме так проявляється моя гординя, і цілком мене захопивши, відриває від співчуття до всього людського, відриває від страждань… Я чомусь завжди ось так розпочинаю з тобою розмову? Завжди ось так…

–          Це є Твій прийом, запускати внутрішній процес духовного проникнення у глиб власної душі. Але Ти можеш це змонтувати у пряму розмову, без під’їздів.

Значиться так! Привіт!

–          Добре Тобі, коли так, то привіт. Ти вже збагнув про що розмовлятимемо?

Так про біле і чорне, що живе у мені. Останнім часом я тільки те й роблю, що думаю про свою залежність від благих намірів.

–          А я тут, як тут, – раз! І Ти вже помічаєш мої знаки, що я подаю Тобі.

Насправді, я став їх частіше помічати. Навіть, зараз, ось саме щойно подумалося, що я тому давненько не викликав Тебе на розмову, бо все і так у нас із Тобою зрозуміло. Все і так Ти чуєш і бачиш, що і я все це бачу. Та все ж, чи бачать інші те, що бачу я?

–          А Тобі так важливо знати це?

Здається, що не так вже й важливо, скоріше самому хочеться переговорити з тобою про це.

–          Про Що саме?

Про це! Про те, що є найголовнішим у житті людини, про суть світла і тьми, що однаково сильно я чую у своєму єстві.

–          В Тобі світла і тьми рівно стільки, щоб стати або воїном світла, або воїном тьми. Нічого Тобі не бракує. Питання за Тобою, – що саме Ти вибираєш? Чому Ти віддаєшся у всій своїй повноті? Чи помічаєш, як Ти сліпнеш, і як стаєш глухим до власної совісті?

Не те, що не помічаю, скоріше маю страх дивитися яким сліпцем я стаю, коли гублю зв’язок з тобою. Я бачу, насправді, я тепер так багато бачу! Дякуючи Твоєму навчанню і Твоїй присутності у мені. Я так Тобі вдячний за твоє постійне знакове проявлення у моєму повсякденному. Знаєш?

–          Знаю, Ти боїшся, що Твій стан спостерігача призведе Тебе до катастрофи самотності.

Ти правий, я частенько замислююся над тим, що моє відсторонене спостерігання за світом і людьми у ньому, роблять мене начебто неприсутнім. З одного боку, я начебто є, і водночас з другого, мене мов немає. З одного боку, я наче стаю черствішим, а з іншого боку бачу, що відчуваю себе більш вразливішим до щоденних страждань, що трапляються не тільки зі мною, а й з іншими. Я бачу, що моє розуміння світу, насправді, взагалі може і не є розумінням, а скоріш за все, це можна назвати тотальним нерозумінням. Я думаю, що це через мою гординю. Я став дивитися на людей, як на щось вторинне. Знаєш, що найгостріше я відчуваю? Що всі ми тут сущі, стаємо якимись негарними. Ось, чомусь мені таке в око впало: всі ми стаємо такими дисгармонійними, стаємо якимись такими неоднозначно підозрілими, щось на кшталт подвійного дна.

Трапляється, що коли я дивлюся на гарну, з першого погляду людину, справді, коли я дивлюся на красиву дівчину чи на гарного чоловіка, то бачу крізь їхню природну красу, тобто крізь їх фізичну вроду, щось таке, що не є ні від краси, ні від вроди… Проступає крізь зовнішній образ щось таке, що не є гармонійним, щось таке, що має тонку вуаль потворності. Як напливом кінокадр змінює інший кінокадр, і за божественним образом людини проступає, щось не просто твариняче і дике, а щось, сказати, бісівське.

Так само зі мною. Коли дивлюся на своє відображення у дзеркалі, то бачу в ньому не просто себе, а ще й когось іншого, наче хто прикинувся мною. Я бачу, що зовнішньо моя фізіономія вже не є такою як колись… Я змінився. Дуже змінився. Приходить на думку роман О. Уайльда «Портрет Доріяна Грея». Насправді, я все частіше й частіше помічаю, що чи не всі написані письменниками й драматургами історії всі драматичні твори, чомусь мають пряме відношення до мене самого. Все це якось написано саме про мене.

Ось це мене й болить, це мене змушує співпереживати й страждати, бо я все більше й більше розумію, що так воно і є, все це відбувається в мені і зі мною. І що головне, я не можу з ніким іншим про це поговорити… Просто з ніким. Тому, що мене не чують. Вірніше, чути начебто чують, але завжди тільки те, що хочуть самі почути. Це просто якась тотальна мука. Я деколи в душі так лаюся на себе за те, що думаю ось про ці самі речі, що спричинилися до цього мого бачення, за те, що став таким… прозорливим. От, на якого лисого мені все це?

–          По Савці і свитка.

Не зрозумів?

–          А як Ти хотів? Просуватися до змісту, до тонших пластів інформації і залишатися таким як був? У цьому вся і справа. Чим далі Ти просуваєшся у глиб питання природи Людини, тим сильнішими є Твої страждання, бо Ти стаєш чуйнішим до тонших вібрацій. Але Ти помічаєш і те, що стаєш в той самий час черствішим?

Власне це мене найбільше і турбує! Я не можу собі пояснити чому так відбувається? Якась дивна природа цих відчуттів. В середині мене начебто одночасно існують дві істоти. Я начебто одночасно і янгол і чорт…

–          Ти і є одночасно одним і другим. Думаєш, що чути янгола, значить здійнятися нагору, а чути біса – впасти у яму? Це людські стереотипи. Насправді все в одному.

Тобто?         

–          В Тобі одночасно живе і світло і тьма. Ти, як і ця планета, маєш освітлену сторону і темну, але Ти не стоїш на місці Ти обертаєшся, і відповідно, змінюються Твої «материки сутності», вони то входять у світло, то в темряву. В Тобі живуть ці дві рибки – біла і чорна, що вічно крутяться в гонитві одна за одною. І так влаштований кожен з вас. Людина єдина природою своєю, зрештою як і все довкола. Коли в житті Ти шукаєш того, хто Тобі ближчий за духом, Ти проявляєш свою суть або світлою, або темною «стороною» І, якщо ваш союз проявляється, як творчий тандем доброї справи, то значить ви зустрілися білими рибками, тобто світлом, а якщо діяння ваші призводять до руйнування, то ви обнялися чорними рибками. Тому по ділах ваших вас і судять. Діла ваші проявляють і вашу особисту суть і ваші партнерські змісти, і перспективу того, що ви будуєте.

Я недавно говорив саме про це своїм студентам-режисерам, розбираючи одну сцену з «Братів Карамазових» Федора Достоєвського, ту, де Катерина Іванівна, запросивши Грушеньку, пробує відібрати у Грушеньки Дмитра, запобігаючи перед нею, як перед святою, і нав’язуючи тій свою власну вдавану чистоту. Грушенька сприймає це як образу і вибухає бісівськими насмішками, чим доводить Катерину Іванівну до такого ж бісівського, скажено-істеричного стану. Сцена відбувається у присутності Альоші, і очевидно, що вона дається йому для того, щоб задумалась людина на тим, як брехня, злий умисел, через благі наміри спричиняють не просто страждання, а падіння людини у бісівську природу. Як же це все виходить? Що все так взаємопов’язано?

–          Все пов’язано від самого початку.

Чому ми проявляємося то в одному, то в другому, то в світлі, то у тьмі? Чому ми не можемо бути сталістю?

–          Сталістю чого?

Добра, звичайно.

–          Коли все зупиниться, то станеться колапс світу. Ніщо у цім світі не є постійним. Ти вже це знаєш.

Так, я це вже знаю, що все знаходиться у диханні. І в цьому диханні народжується процес діяння. Я чую, як я вчиняю добро і, як вчиняю зло. Блін, як це просто і, як разом з тим трагічно, що знову й знову я повторюю свої вчинки, які я не хотів, не хочу вчиняти.

–          А що Тобі допомагає уникати їх повторення?

Свідомість. Ні! Скоріше розуміння того, що я можу їх не вчиняти. Я знаю, що не треба робити ось «цього», знаю, і вчиняю… Просто якась бісівська забава мною крутить.

–          Ну так. Саме бісівська сила оволодіває Тобою. І сила ця має свою конкретну назву: ГОРДИНЯ.

Гординя… Як це страшно, бачити цю просту природу гордині. З гордині я вчиняю наперекір собі самому, вибираючи намір вчинити якнайкраще, я чомусь завжди вчиняю абсолютно протилежне.

–          Власне. Коли Ти хочеш зробити щось якнайкраще, ти себе ловиш гординею.

А як треба вчиняти? Гірше, чи просто пофіг як?

–          Ні. Вчиняти треба так, як того вимагає від тебе твоя Совість. Совість знає усе. Совість тому й Совість, що не відокремлена, а навпаки об’єднана з абсолютом. Те, що знаходиться у «СО», тобто, разом з «ВІСТЮ», з «ЦІЛИМ». відкрита рука, розімкнене коло, відкупорена пляшка, розкрита книга. Коли ти відкритий, Ти стаєш одночасно відкритим не тільки по відношенню до когось з людей, а й відкритим по відношенню до Абсолюту. Ти єднаєшся з Богом, і в цей момент, Тобі відкривається зміст того, з чим Ти маєш справу. Зміст того, що треба вчиняти, і як діяти.

Однак саме в цьому є ще такий момент, коли ти хочеш якнайкраще, зробити те, що вже й так робиш. Якнайкраще, – значить краще ніж достатньо, більше ніж доречно, важливіше ніж доцільно і так до безконечності. Ти хочеш відірватися від «СО» і привласнити творене. Ти хочеш стати повноправним і беззаперечним автором твору, який ніколи не може належати тільки тобі, бо він Тобою СОтворяється у СОтворчості, СОюзі з Богом.

Ось і виходить, що в той момент Ти і відриваєшся від Цілого, Ти піддаєшся власній гордині, і тим самим закриваєшся. Стаєш зімкненим, а значить замкненим і відокремленим від Єдиного. Стаєш просто часточкою, а значить обмеженням, і якими насправді благими не були твої наміри, вони завжди призводять Тебе до «розбитого корита» Тому, коли Ти, як Катерина Іванівна з «Братів Карамазових» Ф. Достоєвського, захочеш вчиняти тільки світлі вчинки, Ти в ту ж саму мить опиняєшся у пастці самовилучення, тобто, у пітьмі. Всі наміри, що їх звете «Благими», насправді не мають у собі благості, бо хоч і породжуються добрим помислом, та на ділі проявляються як вчинок уже із закритою природою, закритою брамою, приваленою каменем гордині.

Сам же Ти кажеш, що краще є ворогом доброго. Зробити краще, і є спокусою, що породжується гординею. А от зробити точніше, зробити так як це насправді потребує життя, значить, просунутися до мети чистим помислом Але для того, щоб зробити точніше, потрібно мати знання, володіти ремеслом, отримати власний досвід. Одначе, рветься там, де тонко. А тонко там, де матеріальний світ переходить у метафізичний, світ енергій та інформації. Пригадуєш історію з «Титаніком»? Все у цьому творі під назвою «Титанік» було з одного боку створено на найвищому технічному рівні, все, окрім Людського фактору. І в результаті таж сама Людська гординя призвела до страшної катастрофи. Маленька неправда породжує лавину брехні, а маленька правда рятує Всесвіт. Відчуваєш різницю?

Значить мій розум має природу гордині?

–          Ні, це було б занадто просто і залегко так визначати природу людського розуму. Розум Твій, як і будь-кого з Людей, має особливу вібраційну природу. Вчиняючи процеси мислення, Ти вібруєш у певній частоті і те, яким змістом Ти вібруєш у мислі своїй, таку й пробуджуєш енергію спротиву (дія породжує контрдію). Як кола на воді від вкинутого камінця, розходяться в різні боки і відбившись від сторонніх предметів, повертаються знову у точку падіння камінця. Хвилі ці несуть інформацію не тільки фізичного змісту, збурення поверхні води хвилею, а ще і зміст того що саме упало у воду, ця інформація не є видимою оком пересічної Людини, але існує насправді.

Так само хвилі, що відбилися від оточуючих предметів, теж несуть інфу про суть речей. Тому і зміст будь якого вчинку Людини розповсюджується у всі усюди і на нього відгукуються, як споріднені, так і протилежні змісти. Іншими словами, тебе чують як «наші», тобто такі, що резонують з твоїм змістом і ті, що є в дисгармонії, тобто «Чужаки». А далі все складається у відповідності до того якою природою вчинено дію, якщо відкритою, тобто у Союзі з Абсолютом, то твір має Духовну вертикаль змісту, якщо ж закритою, то твір залипає на егоїстичному форматі особистості Людини, вирваному з контексту Вічної Мудрості, Така Твоя природа, Людино.

Якщо Ти вилучаєш себе від СОтворчості і робиш виключно від себе, то Ти автоматично протиставляєш себе ЦІЛОМУ. Уся Твоя творча енергія зациклюється на собі самій і Ти стаєш засліпленим власним форматом, обмеженістю свого духовного простору. І тоді Ти, бажаючи вирватися на так звану волю, мчиш на зустріч ілюзії, як білка в колесі. І тоді Тобі вже важко зупинитися. От і залишається тільки одне; розкрутити себе до максимуму і довести діло до катастрофи.

Гординя, є неможливою без твого власного протиставлення себе самого будь-чому, і як будь-яка енергія, завжди має контренергію, котра на початку є непомітною для необізнаного. Відбувається маленька переміна, маленька підміна змісту, що породжує намір благим. Тому твій «благий намір», у ту ж саму мить свого народження, вже насправді не має того самого змісту, що початково його запліднив. «Благий намір» – це самообман, перевернутий зміст. Пригадуєш як у Сервантеса, Дон Кіхот хотів визволити закутих у кайдани каторжан?

Так.

–          Найвишуканіший самообман з усіх самообманів. «Благий намір», насправді, є не на самій поверхні, тобто у свідомості, він лежить глибоко в підсвідомості, під твоєю початковою несвідомою думкою, котра ще в процесі власного творення перевертається в суті своїй у вібрацію гордині від найтоншого і найделікатнішого протиставлення себе іншій, протилежній думці. Тому, в результаті те, що Ти бачиш і чуєш, вже бринить іншим змістом. Змістом ТВОЄЇ нової думки, котра є таємно переродженою гординею, і тому ТВІЙ намір уже є залежним від Твого бажання і стає керованим тільки ТВОЄЮ думкою-гординею, і в цей самий момент Ти вже знаходишся у своїй пітьмі.

От кара небесна! Чому так все складно?

–          Такою є Твоя тутешня місія. Таким є Твій тутешній іспит. Такий тутешній зміст. Одне точно відомо, що все це не є навічно.

Ти жартуєш, чи підколюєш мене?

–          Одне і друге одночасно. Як одночасно й те, що жалію тебе і насміхаюся над тобою. Як бачиш, я не вчиняю як найкраще по відношенню до Тебе і так само не вчиняю як найгірше. Просто так, як це є доцільно тут і зараз. Ти звик розділяти і владарювати. Хороший чи поганий владар, завжди пізнається по ділах його. Так само людина може стежити й за власними ділами. Спочатку це не є легко, бо совість стає чуйнішою і вразливішою, але з часом, Ти бачиш, що стаєш спокійнішим як до того, що лякає Тебе, так і до того, що Тебе захоплює. Ти стаєш мудрішим.

Ну так! Саме про це я і говорив Тобі, що відчуваю себе черствішим, на противагу власній вразливості.

–          А що саме Ти в помічаєш, коли Ти стаєш міцнішим і стійкішим до спокус?

Помічаю, що роблюся немов би байдужим до життя. Але це відбувається стосовно тих спокус, які мають яскраво виражене поле гравітації, але ж є ще й багато інших, таких простеньких, непомітних щоденних, так званих, чергових спокус (паління, алкоголь, їжа, секс, спорт, робота і тому подібне).

–          Але вони, ці спокуси, спочатку торкаються до Тебе Твоєю ж думкою, і саме на цьому етапі – мисленому, в Тебе є шанс не піддаватися власним спокусам.

Тоді життя стане пісним, як маца!

–          Браво! От, де Твоя гординя! Чому Ти так сказав?

Тому, що я побачив, ні, я відчув, як те, що мені притаманне і близьке, покидає мене, і я стаю якимось… Мені стає жаль себе! Стає боляче, що моє життя може перетворитись на таке пісне, пощення, на таке існування, що є виокремлене і вилучене з нормального людського формату. Розумієш, я боюся, вірніше мене тривожить те, що я стаю відлюдьком, так-так, саме відлюдьком, не таким як усі. Мене перестають помічати і не потребують. А я, натомість, стаю таким собі самодуром, самозадоволеним власним своїм виокремленням, власною самодостатністю, інакшістю, особливістю. Такою супер-пупер нев’єбенністю оригінала, нахрен нікому непотрібного мудригелика, що має всіх і вся в дупі і, нікого й нічого не потребує! От віриш, пишу ці букви і думаю, якою фігньою я займаюся пишучи цей текст! І що? Це моя гординя так проявляється? Чи може це біси мої так мною грають?

–          А що саме і чому саме, Ти протиставляєш?

Протиставляю?

–          Ну так, що Тебе мотивує вчиняти ось такі думки?

Те, що я не хочу бути таким, як всі інші! Я не хочу жити так, як живуть інші!

–          Справді? Ти не хочеш грошей, слави, доброї роботи? Успіху у всіх твоїх ділах чи діяннях? Справді? От бачиш? Мовчиш… То що це є, як не самообман, протиставлення себе усьому. Ти просто загубився у трьох березах. Протиставляєш свою жагу до життя самому життю. Ти хочеш жити добре й успішно, багато і визнано, і разом з тим, Тобі все це є противним. А знаєш чому? Тому, що Ти заздриш. Просто заздриш тим, хто все це, про що Ти мрієш, має і, в цьому реалізований, або реалізується.

Думаєш я куплюся на цю блешню? Я чую, коли я заздрю. Я знаю, коли мені боляче від того, що хтось реалізувався, або реалізовується. Мені це відомо.

–          Але разом з цим, Ти все одно протиставляєш себе тому, що Тебе зачіпає?

Знаєш, щось мене зараз не це турбує! Турбує мене зараз те, що я пишу якусь фігню! Що фігня ця не є чимось важливим. І в першу чергу мені самому все це вже не є потрібним! Я відчуваю, що втрачаю зміст у цьому писанні. А що вже точно знаю, так це те, що нікому воно не стане в пригоді і нікого нічому не навчить!

–          Тоді чого Ти так переживаєш? Візьми і зітри увесь цей текст.

Ага! Ти мене провокуєш на вчинок малодухості?

–          Ні, я Тебе випробовую на міцність. Що, слабо стерти увесь цей мотлох слів без змісту?

А який зиск? Ну зітру і що? Тоді нічого взагалі не відбудеться. Як я зможу побачити зміст того, про що я з тобою розмовляв. Зітерти! Гоголь теж взяв і стер, тобто, спалив рукопис продовження «Мертвих душ» і який толк з цього? Просто нічого. Тільки факт, який насправді має багато підозрілого у собі. Наприклад, а що там такого той Гоголь написав, що сам не витримав і спалив текст? Що ж там такого особливого було? А може там така ж сама ситуація, написав щось, що вже не було потрібним ні йому ні тим більше нам, тобто потомкам, от і кинув у полум’я кавалок власного життя. Залишилася лише інтрига.

–          Ти не береш до уваги той факт, що сам Гоголь, щось та пізнав, спалюючи свій рукопис.

Це як вбити свою дитину. Знищити свій твір, є великим злочином!

–          Або подвигом.

Як?

–          Подвигом. Ти думаєш, що це так легко спалити свій твір, над яким працював дні і ночі? Спробуй спалити усі свої оповідання, сценарії, словом усю свою писанину. Вона ж не є такого рівня, як те, що написав Гоголь, отже нічого світ і не втратить. Візьми спали! Слабо? Отож-то!

Ти правий! Я – людина. І життя моє має свій фінал, як і будь який процес. Я не знаю, як і чим закінчиться моє життя. Важливим є лише те, що я пізнав і пізнаю, чого навчився, і чого навчаюся, що зрозумів, і що відкриваю. Твори мої, можливо, і не мають ніякої вартості, не в тому справа. Справа у мені самому, що я бачу у цьому житті, що мені відкрилося, які тайни я спізнав. Ти мене пробуєш зачепити за живе, мовляв слабо спалити усі свої твори? А я тобі відповім тим самим: Спали усі свої твори, знищ увесь цей світ зітри у нейтринівський порох, щоб і сліду не зосталося. Для автора твору важливішим є досвід створення твору, аніж споглядання, або володіння твором, як плодом власної творчості. Хто я без досвіду створення своїх творів? Ніхто! Чим є моє життя без досвіду того, що я творю, без учнів, без досвідів творення їхніх творів? Я навіть Тобі більше скажу: я зараз ось що розумію, Ти спілкуючись зараз зі мною, яким боком повернувся, світлом чи тьмою? Думаєш я не чую, як провокується у мені супротив і я подумки називаю тебе бісовою істотою? Тобто, я називаю Тебе протилежно тому, чим Тебе вважаю!

–          Знаю. І думаю, що Ти тепер маєш гарний приклад того, як працюють ці дві сили у тобі: руйнівна і будівнича. Як ці дві рибки – біла і чорна не можуть одна без одної і всі надії їхні на тебе Чоловіче. Бо вчиняючи ту, чи іншу мисль, Ти все одно торкаєшся цих протилежностей, коли думаєш про добре, то чуєш зло і навпаки. І тут важливим є те, а що Ти вибираєш? Що Ти сам собою являєш в цю саму мить? Що Тобою керує? Що в Тобі вчиняє вибір руйнувати чи творити. Звісно, що увесь цей світ тільки тоді має значення, коли немає самого значення. В цьому і полягає природа гордині. Гординя людська робить життя людини боротьбою за уявний зміст, і Тобі страшно навіть подумати, що змісту у Твоєму житті може не бути ніякого. Адже так? Що є людина? Порох… Dust in the wind…

А Що є Бог? Теж порох?

–          Абсолютна правда.

Значить життя немає ніякого значення?

–          Життя є життям, а значення не є життям, бо значення є тим, що зупиняє це саме життя. Світ Людини страждає від щомиттєвого убивства оцінками всього, що робить життя життям. Людина хоче зупинити свій крок у незнане. Людина хоче йти тільки у відомому напрямку, бо таким ви створили свій світ. Всі ваші твори мають один і той самий формат, – вони конечні. А Божі твори безконечні. Саме тому й гординя Людська оперта на заздрість, на протиставлення себе абсолюту, безмежності. Породжує цю лярву-гординю. Розототожнення з Абсолютом, відторгнення єдино-цілого і зациклення на виокремленні власної природи, як Особистості. Ось чому Ти не можеш до кінця зрозуміти вчинок Миколи Васильовича Гоголя.

Чому?

–          Тому, що Ти не є Гоголем. Ти інакший твір і Твоя природа інакша, зміст Твій інакший і мета інша. Але в Тобі є те, що вас з Гоголем єднає. Це біла і темна сторони вашої природи, де темна це – Гординя, а світла, це відсутність будь якого значення, – СМИРЕННІСТЬ, що і є Чеснотою Людини. Зрештою, як світло так і тьма єднають усіх вас тут сущих на цій планеті у зміст, що зветься життям. І єднання у світлі, і єднання у тьмі, не є чимось сталим, постійним, а лиш тимчасовим. Тому, життя, є таким процесом, що відкриває тільки, і лише тільки, індивідуальне пізнання того, що зветься Людиною.

Чиє пізнання?

–          Ось це і є одночасно і найважливішим, і тим, що немає ніякого значення.

Круто. Значить СМИРЕННІСТЬ є чеснотою, котра рятує Людину від Гордині?

–          Смиренність означає стійкість до провокацій різного виду гріха.

А я завжди вважав, що смиренність це покірність і тому багато чого не розумів… Смиренність… Якщо розібратися, то виходить що смиренність значить – с (з)-мир-енність, тобто мирний, миролюбний! Людина миролюбна не провокується злом! Ось в чому суть значення цього слова СМИРЕННІСТЬ!

–          А Ти добре працюєш.

Скажи, а чеснота, що це таке?

–          А ну спробуй сам збагнути.

Чеснота, чесний, честь… Мені асоціюється з поняттям чистий, чистота, значить незабруднений. Ми кажемо – «Слово честі», або «Чесне слово» – вкладаючи в цей вислів зміст правдивості, щирості й істинності висловленого. Чеснота, як не забруднення, як антивірус супроти гріхів.

–          Гм… Антивірус, – це щось нового, але близько до суті.

А яка насправді природа ЧЕСНОТИ?

–          Щастя.

Як? Причому тут щастя?

–          А при тому, що ЩАСТЯ є чистотою, честю, правдою, істиною, як вже на те пішло.

А знаєш, Ти маєш рацію! Я відчуваю цю співзвучність щастя – честь. Значить чеснота є променінням Бога?

–          Що живе в Тобі.

Отже шукати честь треба в собі самому!

–          Як і самого Бога.

Отже чеснота завжди з нами тільки ми її не чуємо і не знаємо як почути… Це надзвичайне відкриття для мене! Тепер мені зрозуміло, що чесноти це промені Честі, вібрація гармонії Щастя, істинна природа Бога!

–          На даному етапі твого розвитку це так і є.

Знаєш, я Тобі безмежно вдячний за цю розмову!

–          На здоров’я!

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>