27 Чер, 2014

S7M (СІМ)

.БЕСІДИ З МАЙСТРОМ.

Pieter bruegel elder the fall of the rebel angels

.ВІД АВТОРА.

Серія творів «БЕСІДИ З МАЙСТРОМ» пишеться впродовж останніх семи років. Ідея «БЕСІД» народилася в мені несподівано, але вчасно. Це був період активної роботи у театральній експериментальній робітні «СТУДіЯ А.К.Т.» при НЦТМ ім. Леся Курбаса у Києві в середині першого десятиліття Нової Ери. Досліджуючи природу творчості Людини, мені вдалося створити метод, котрий не просто дозволяє навчати акторській майстерності Людей обдарованих, але ще й відкриває інші творчі здібності і таланти, а разом із цим – і знання, що заховані у нашій підсвідомості та генетичній пам’яті. Тому, окрім отримання професійних інструментів, метод допомагає розкодовувати різноманітні ментальні комплекси, знімати різного виду психофізичні затиски, а разом з тим відкривати саму природу й причини появи власних страхів та різноманітних фобій. Чи не найважливішим фактором методу, який отримав назву «ТЕРИТОРІЯ ТВОРЕННЯ, метод креативної структурованої імпровізації», є пробудження індивідуума до відкриття і пізнання в собі Божественної креативної природи, усвідомлення себе особистістю, вільної від ярма ментальних конструкцій*, нав’язаних суспільною думкою, політичними і релігійними догмами, мораллю та різноманітними забобонами і переконаннями.

 «БЕСІДИ З МАЙСТРОМ» записані у формі діалогу. Бесіда відбувається в процесі самого написання тексту. Цей твір не стільки літературний чи драматичний, скільки є фактом щирого одкровення в розмові автора із вищим своїм «Я». Тому, все, про що тут йдеться, є моїм авторським суб’єктивним баченням Світу. Запрошуючи до цієї розмови Шановного читача, я ділюся сокровенним – словом мудрості МАЙСТРА, що одвічно присутнє у кожному з нас.

Ця книжка має назву «СІМ» і мова в ній йде: про Людську природу, про пошук Людиною власного сутнісного центру особистості, про розуміння власної відповідальності кожного з нас за кожну мисль і кожен вчинок, про пробудження з-під вічного гніту нав’язаних Людям паразитичною матрицею систем тих цінностей, котрі ними не є, не були і – відповідно – ніколи не будуть.

«СІМ» відкриває розуміння того, що ми не є самотніми, і одвічно й вовіки віків ми є лише частками вселенської мудрості, персоніфікованою в особистість Людини, котра пізнає нове у творенні своїх оригінальних творів, проявлених у цій Земній координаті.

«СІМ» – не просто розмова про гріховність і чесноти, це передусім свідчення присутності Божественної Мудрості у моменті народження кожного нашого вчинку, а також акцентування на причинах глухоти і сліпоти по відношенню до цієї присутності. Ми знаємо сім нот, сім кольорів, сім енергетичних центрів Людини, сім чеснот, сім гріхів. Що ти здатен вчинити з цим, знаєш тільки ти сам, або не знаєш? Ця книжка дарує тобі можливість замислитися над цим. Далі справа тільки за тобою.

Ти – це твоє рушійне глибинне бажання.

Яке твоє бажання, така і твоя воля.

Яка твоя воля, такі твої дії.

Які твої дії, така твоя доля.

  Брихадараньяка Упанишада IV.4.5

Народжуючись Людина є чистою перспективою для нового Досвіду Бога. Ми приходимо у цей Світ чистими як TABULA RASA. Оточення, середовище, події у суспільстві та явища природи школять нас у цій місії. Очевидно, що від того, хто нас виховує, хто нас навчає, як ми сприймаємо дійсне, що чуємо у серці своєму, у що віримо, як організовуємо власне мислення, і залежить, яким є наше життя. По вірі і за ділами нашими…

Життя є безперервним процесом перетворення незнаного в знане, неприсутнього у дійсне, непроявленого в явне, а разом із тим, життя є постійним діалогом Людини із МАЙСТРОМ. Чути Майстра – значить відчувати посвяту, розуміти посвяту – значить знати, що вчиняти, бути свідомим свого вчинку – значить тримати відповідальність за увесь Світ. Так на малому тримається Велике, і з малого Я повстає Велике МИ, єдине ціле і неділиме. Ти можеш стати МАЙСТРОМ за життя, почувши Його в собі, а можеш все своє життя блукати світом, шукаючи Майстра в інших, – вибір завжди за тобою. У цім житті усе залежить тільки від тебе. Якщо ти в це віриш, ти на стежині до МАЙСТРА.

Щасливої мандрівки!

олег драч.

Ілюстраціями цій книжці слугують роботи фламанського живописця і графіка Пітера Брейгеля – старшого (1525 – 1569).

ГОРДИНЯ (SUPERBIA)

Гординя П.Брейгель Старший

Пітер Брейгель 1526/1530–1569. ГОРДИНЯ.

Привіт Майстре!

-Довго Ти збирався на зустріч…

Так… Усе не сходився розум з душею…

-Що у Тебе нового на душі?

Останнім часом у мене таке відчуття, що все, що я собі тут у цім житті напрацював, насправді нічого не вартує і все це просто дурня… Одним словом; марнота-марнот і суєта-суєт. Останнім часом у мене відбуваються якісь дивні переміни в житті. Непогані переміни. Я став простіше дивитися на себе, якось заспокоївся. Мені навіть здається, що я став споглядати за всім тим, що тут у нашому світі діється, якось спокійніше, а разом з тим і байдужіше. Часто трапляється, що зачепиться моя думка за те, що можливо це саме так проявляється моя гординя, і цілком мене захопивши, відриває від співчуття до всього людського, відриває від страждань… Чомусь я завжди ось так розпочинаю з тобою розмову? Завжди ось так…

Це є Твій прийом, запускати внутрішній процес духовного проникнення углиб власної душі. Але Ти можеш це змонтувати у пряму розмову, без під’їздів.

Значиться так! Привіт!

Добре Тобі, коли так, то привіт. Ти вже збагнув, про що розмовлятимемо?

Так, про біле і чорне, що живе у мені. Останнім часом я тільки те й роблю, що думаю про свою залежність від благих намірів.

А я тут, як тут, – раз! І Ти вже помічаєш мої знаки, що я подаю Тобі.

Насправді, я став їх частіше помічати. Навіть зараз, ось саме щойно, подумалося, що я тому давненько не викликав Тебе на розмову, бо все і так у нас із Тобою зрозуміло. Все і так Ти чуєш і бачиш, що і я все це бачу. Та все ж, чи бачать інші те, що бачу я?

 -А Тобі так важливо знати це?

Здається, що не так вже й важливо, скоріше самому хочеться переговорити з тобою про це.

Про Що саме?

Про це! Про те, що є найголовнішим у житті людини, про суть світла і тьми, що однаково сильно я чую у своєму єстві.

У Тобі світла і тьми рівно стільки, щоб стати або воїном світла, або воїном тьми. Нічого Тобі не бракує. Питання за Тобою – що саме Ти вибираєш? Чому Ти віддаєшся у всій своїй повноті? Чи помічаєш, як Ти сліпнеш і як стаєш глухим до власної совісті?

Не те, що не помічаю, скоріше маю страх дивитися, яким сліпцем я стаю, коли гублю зв’язок з тобою. Я 

бачу, насправді я тепер так багато бачу! Дякуючи Твоєму навчанню і Твоїй присутності у мені. Я так Тобі вдячний за твоє постійне знакове проявлення у моєму повсякденному. Знаєш?

Знаю, Ти боїшся, що Твій стан спостерігача призведе Тебе до катастрофи самотності.

Ти правий, я частенько замислююся над тим, що моє відсторонене спостерігання за світом і людьми у ньому робить мене начебто неприсутнім. З одного боку, я начебто є, і водночас з другого, мене мов немає. З одного боку, я наче стаю черствішим, а з іншого боку – бачу, що відчуваю себе більш вразливим до щоденних страждань, що трапляються не тільки зі мною, а й з іншими. Я бачу, що моє розуміння світу, насправді, взагалі може і не є розумінням, а скоріш за все, це можна назвати тотальним нерозумінням. Я думаю, що це через мою гординю. Я став дивитися на людей, як на щось вторинне. Знаєш, що найгостріше я відчуваю? Що всі ми, тут сущі, стаємо якимись негарними. Ось, чомусь мені таке в око впало: всі ми стаємо такими дисгармонійними, стаємо якимись такими неоднозначно підозрілими, щось на кшталт подвійного дна.

Трапляється, що коли я дивлюся на гарну, з першого погляду, людину, справді, коли я дивлюся на красиву дівчину чи на гарного чоловіка, то бачу крізь їхню природну красу, тобто крізь їх фізичну вроду, щось таке, що не є ні від краси, ні від вроди… Проступає крізь зовнішній образ щось таке, що не є гармонійним, щось таке, що має тонку вуаль потворності. Як напливом, кінокадр змінює інший кінокадр, і за божественним образом людини проступає щось не просто твариняче і дике, а щось, сказати, бісівське.

Так само зі мною. Коли дивлюся на своє відображення у дзеркалі, то бачу в ньому не просто себе, а ще й когось іншого, наче хтось прикинувся мною. Я бачу, що зовнішньо моя фізіономія вже не є такою як колись… Я змінився. Дуже змінився. Приходить на думку роман О. Уайльда «Портрет Доріяна Грея». Насправді, я все частіше й частіше помічаю, що чи не всі написані письменниками й драматургами історії драматичні твори чомусь мають пряме відношення до мене самого. Все це якось написано саме про мене.

Ось це мені й болить, це мене змушує співпереживати й страждати, бо я все більше й більше розумію, що так воно і є, все це відбувається в мені і зі мною. І що головне – я не можу ні з ким іншим про це поговорити… Просто ні з ким. Тому, що мене не чують. Вірніше, чути начебто чують, але завжди тільки те, що хочуть самі почути. Це просто якась тотальна мука. Я деколи в душі так лаюся на себе за те, що думаю ось про ці самі речі, що спричинилися до цього мого бачення, за те, що став таким… прозорливим. От, на якого лисого мені все це?

По Савці і свитка.

Не зрозумів?

А як Ти хотів? Просуватися до змісту, до тонших пластів інформації і залишатися таким, як був? У цьому і вся справа. Чим далі Ти просуваєшся вглиб питання природи Людини, тим сильнішими є Твої страждання, бо Ти стаєш чуйнішим до тонших вібрацій. Але Ти помічаєш і те, що стаєш в той самий час черствішим?

Власне це мене найбільше і турбує! Я не можу собі пояснити, чому так відбувається? Якась дивна природа цих відчуттів. Всередині мене начебто одночасно існують дві істоти. Я начебто одночасно і янгол, і чорт…

Ти і є одночасно одним і другим. Думаєш, що чути янгола значить здійнятися нагору, а чути біса – впасти у яму? Це людські стереотипи. Насправді – все в одному.

Тобто?

В Тобі одночасно живе і світло, і тьма. Ти, як і ця планета, маєш освітлену сторону і темну, але Ти не стоїш на місці – Ти обертаєшся, і відповідно змінюються Твої «материки сутності», вони то входять у світло, то в темряву. У Тобі живуть ці дві рибки – біла і чорна, що вічно крутяться в гонитві одна за одною. І так влаштований кожен із вас. Людина єдина природою своєю, зрештою як і все довкола. Коли в житті Ти шукаєш того, хто Тобі ближчий за духом, Ти проявляєш свою суть або світлою, або темною «стороною». І якщо ваш союз проявляється як творчий тандем доброї справи, то значить ви зустрілися білими рибками, тобто світлом, а якщо діяння ваші призводять до руйнування, то ви обнялися чорними рибками. Тому по ділах ваших вас і судять. Діла ваші проявляють і вашу особисту суть, і ваші партнерські змісти, і перспективу того, що ви будуєте.

Я недавно говорив саме про це своїм студентам-режисерам, розбираючи одну сцену з «Братів Карамазових» Федора Достоєвського, ту, де Катерина Іванівна, запросивши Грушеньку, пробує відібрати у Грушеньки Дмитра, запобігаючи перед нею, як перед святою, і нав’язуючи їй свою власну вдавану чистоту. Грушенька сприймає це як образу і вибухає бісівськими насмішками, чим доводить Катерину Іванівну до такого ж бісівського, скажено-істеричного стану. Сцена відбувається у присутності Альоші, і очевидно, вона дається йому для того, щоб задумалась людина на тим, як брехня, злий умисел, через благі наміри спричиняють не просто страждання, а до падіння людини у бісівську природу. Як же це все виходить? Що все так взаємопов’язано?

Все пов’язано від самого початку.

Чому ми проявляємося то в одному, то у другому, то у світлі, то у тьмі? Чому ми не можемо бути сталістю?

Сталістю чого?

Добра, звичайно.

Коли все зупиниться, то станеться колапс світу. Ніщо у цім світі не є постійним. Ти вже це знаєш.

Так, я вже знаю, що все знаходиться у диханні. І в цьому диханні народжується процес діяння. Я чую, як я вчиняю добро і як вчиняю зло. Господи, як це просто і як, разом з тим, трагічно, що знову й знову я повторюю свої вчинки, які я не хотів, не хочу вчиняти.

А що Тобі допомагає уникати їх повторення?

Свідомість. Ні! Скоріше розуміння того, що я можу їх не вчиняти. Я знаю, що не треба робити ось «цього», знаю, і вчиняю… Просто якась бісівська забава мною крутить.

Ну так. Саме бісівська сила оволодіває Тобою. І сила ця має свою конкретну назву: ГОРДИНЯ.

Гординя… Як це страшно – бачити цю просту природу гордині. З гордині я вчиняю наперекір собі самому, вибираючи намір вчинити якнайкраще, я чомусь завжди вчиняю абсолютно протилежне.

Власне. Коли Ти хочеш зробити щось якнайкраще, ти себе ловиш гординею.

А як треба вчиняти? Гірше чи просто пофіг як?

Ні. Вчиняти треба так, як того вимагає від тебе твоя Совість. Совість знає усе. Совість тому й Совість, що не відокремлена, а навпаки об’єднана з абсолютом. Те, що знаходиться у «СО», тобто, разом з «ВІСТЮ», з «ЦІЛИМ». Відкрита рука, розімкнене коло, відкупорена пляшка, розкрита книга. Коли ти відкритий, Ти стаєш одночасно відкритим не тільки по відношенню до когось з людей, а й відкритим по відношенню до Абсолюту. Ти єднаєшся з Богом, і в цей момент, Тобі відкривається зміст того, з чим Ти маєш справу. Зміст того, що треба вчиняти і як діяти.

Однак, саме в цьому є ще такий момент, коли ти хочеш якнайкраще зробити те, що вже й так робиш. Якнайкраще – значить краще, ніж достатньо, більше, ніж доречно, важливіше, ніж доцільно і так до безконечності. Ти хочеш відірватися від «СО» і привласнити творене. Ти хочеш стати повноправним і беззаперечним автором твору, який ніколи не може належати тільки тобі, бо він Тобою СОтворяється у СОтворчості, СОюзі з Богом.

Ось і виходить, що в той момент Ти і відриваєшся від Цілого, Ти піддаєшся власній гордині і тим самим закриваєшся. Стаєш зімкненим, а значить – замкненим і відокремленим від Єдиного. Стаєш просто часточкою, а значить – обмеженням, і якими насправді благими не були твої наміри, вони завжди призводять Тебе до «розбитого корита». Тому, коли Ти, як Катерина Іванівна з «Братів Карамазових» Ф. Достоєвського, захочеш вчиняти тільки світлі вчинки, Ти тієї самої миті опиняєшся у пастці самовилучення, тобто, у пітьмі. Всі наміри, що їх звете «Благими», насправді не мають у собі благості, бо хоч і породжуються добрим помислом, та на ділі проявляються як вчинок уже із закритою природою, закритою брамою, приваленою каменем гордині.

Ти ж сам кажеш, що краще є ворогом доброго. Зробити краще і є спокусою, що породжується гординею. А от зробити точніше, зробити так, як цього насправді потребує життя значить просунутися до мети чистим помислом. Але для того, щоб зробити точніше, потрібно мати знання, володіти ремеслом, отримати власний досвід. Одначе, рветься там, де тонко. А тонко там, де матеріальний світ переходить у метафізичний, світ енергій та інформації. Пригадуєш історію з «Титаніком»? Все у цьому творі під назвою «Титанік» було з одного боку створено на найвищому технічному рівні, все, окрім Людського фактору. І в результаті та ж сама Людська гординя призвела до страшної катастрофи. Маленька неправда породжує лавину брехні, а маленька правда рятує Всесвіт. Відчуваєш різницю?

Значить мій розум має природу гордині?

-Ні, це було б занадто просто і легко так визначати природу людського розуму. Розум Твій, як і будь-кого з Людей, має особливу вібраційну природу. Вчиняючи процеси мислення, Ти вібруєш у певній частоті, і яким змістом Ти вібруєш у мислі своїй, таку енергію спротиву й пробуджуєш (дія породжує контрдію). Як кола на воді від кинутого камінця розходяться в різні боки і, відбившись від сторонніх предметів, повертаються знову у точку падіння камінця. Хвилі ці несуть інформацію не тільки фізичного змісту, збурення поверхні води хвилею, а ще і зміст того, що саме упало у воду, ця інформація не є видимою оком пересічної Людини, але існує насправді.

Так само хвилі, що відбилися від оточуючих предметів, теж несуть інфу про суть речей. Тому і зміст будь-якого вчинку Людини розповсюджується у всі-усюди і на нього відгукуються як споріднені, так і протилежні змісти. Іншими словами, тебе чують як «наші», тобто такі, що резонують з твоїм змістом, так і ті, що є в дисгармонії, тобто «Чужаки». А далі все складається у відповідності до того, якою природою вчинено дію. Якщо відкритою, тобто у Союзі з Абсолютом, то твір має Духовну вертикаль змісту, якщо ж закритою, то твір залипає на егоїстичному форматі особистості Людини, вирваному з контексту Вічної Мудрості. Така Твоя природа, Людино.

Якщо Ти вилучаєш себе із СОтворчості і робиш виключно від себе, то Ти автоматично протиставляєш себе ЦІЛОМУ. Уся Твоя творча енергія зациклюється на собі самій, і Ти стаєш засліпленим власним форматом, обмеженістю свого духовного простору. І тоді Ти, бажаючи вирватися на так звану волю, мчиш назустріч ілюзії, як білка в колесі. І тоді Тобі вже важко зупинитися. От і залишається тільки одне: розкрутити себе до максимуму і довести діло до катастрофи.

Гординя є неможливою без твого власного протиставлення себе самого будь-чому і, як будь-яка енергія, завжди має контренергію, котра на початку є непомітною для необізнаного. Відбувається маленька переміна, маленька підміна змісту, що породжує намір благим. Тому твій «благий намір» тієї ж самої миті свого народження вже насправді не має того самого змісту, що початково його запліднив. «Благий намір» – це самообман, перевернутий зміст. Пригадуєш, як у Сервантеса Дон Кіхот хотів визволити закутих у кайдани каторжан?

Так.

-Найвишуканіший самообман з усіх самообманів. «Благий намір», насправді, є не на самій поверхні, тобто у свідомості, він лежить глибоко в підсвідомості, під твоєю початковою несвідомою думкою, котра ще в процесі власного творення перевертається в суті своїй у вібрацію гордині від найтоншого і найделікатнішого протиставлення себе іншій, протилежній думці. Тому, в результаті те, що Ти бачиш і чуєш, вже бринить іншим змістом. Змістом ТВОЄЇ нової думки, котра є таємно переродженою гординею, і тому ТВІЙ намір уже є залежним від Твого бажання і стає керованим тільки ТВОЄЮ думкою-гординею, і в цей самий момент Ти вже знаходишся у своїй пітьмі.

От кара небесна! Чому все так складно?

Такою є Твоя тутешня місія. Таким є Твій тутешній іспит. Такий тутешній зміст. Одне відомо точно – все це не є навічно.

Ти жартуєш чи підколюєш мене?

Одне і друге одночасно. Як одночасно й те, що жалію тебе і насміхаюся над тобою. Як бачиш, я не вчиняю якнайкраще по відношенню до Тебе і так само не вчиняю якнайгірше. Просто так, як це є доцільно тут і зараз. Ти звик розділяти і владарювати. Хороший чи поганий владар, завжди пізнається по ділах його. Так само і людина може стежити за власними ділами. Спочатку це не є легко, бо совість стає чуйнішою і вразливішою, але з часом Ти бачиш, що стаєш спокійнішим як до того, що лякає Тебе, так і до того, що Тебе захоплює. Ти стаєш мудрішим.

Ну так! Саме про це я і говорив Тобі, що відчуваю себе черствішим, на противагу власній вразливості.

А що саме Ти  помічаєш, коли Ти стаєш міцнішим і стійкішим до спокус?

Помічаю, що роблюся немов би байдужим до життя. Але це відбувається стосовно тих спокус, які мають яскраво виражене поле гравітації, але ж є ще й багато інших, таких простеньких, непомітних щоденних, так званих, чергових спокус (паління, алкоголь, їжа, секс, спорт, робота і тому подібне).

Але вони, ці спокуси, спочатку торкаються до Тебе Твоєю ж думкою, і саме на цьому етапі – мисленнєвому – в Тебе є шанс не піддаватися власним спокусам.

Тоді життя стане пісним, як маца!

Браво! От, де Твоя гординя! Чому Ти так сказав?

Тому, що я побачив, ні, я відчув, як те, що мені притаманне і близьке, покидає мене, і я стаю якимось… Мені стає жаль себе! Стає боляче, що моє життя може перетворитись на таке пісне пощення, на таке існування, що є виокремленим і вилученим із нормального людського формату. Розумієш, я боюся, вірніше, мене тривожить те, що я стаю відлюдьком, так-так, саме відлюдьком, не таким як усі. Мене перестають помічати і не потребують. А я, натомість, стаю таким собі самодуром, самозадоволеним власним своїм виокремленням, власною самодостатністю, інакшістю, особливістю. Такою супер-пупер нев’єбенністю оригінала, нахрен нікому непотрібного мудригелика, що має всіх і вся в дупі і нікого й нічого не потребує! От віриш, пишу ці букви і думаю, якою фігньою я займаюся, пишучи цей текст! І що? Це моя гординя так проявляється? Чи може це біси мої так мною грають?

А що саме і чому саме Ти протиставляєш?

Протиставляю?

Ну так, що Тебе мотивує вчиняти ось такі думки?

Те, що я не хочу бути таким, як всі інші! Я не хочу жити так, як живуть інші!

Справді? Ти не хочеш грошей, слави, доброї роботи? Успіху у всіх твоїх ділах чи діяннях? Справді? От бачиш? Мовчиш… То що це є, як не самообман, протиставлення себе усьому? Ти просто загубився між трьох сосен. Протиставляєш свою жагу до життя самому життю. Ти хочеш жити добре й успішно, багато і визнано, і разом з тим, Тобі все це є огидним. А знаєш, чому? Тому, що Ти заздриш. Просто заздриш тим, хто все це, про що Ти мрієш, має і в цьому реалізований або реалізується.

Думаєш, я куплюся на цю блешню? Я чую, коли я заздрю. Я знаю, коли мені боляче від того, що хтось реалізувався або реалізовується. Мені це відомо.

Але разом з цим, Ти все одно протиставляєш себе тому, що Тебе зачіпає?

Знаєш, щось мене зараз не це турбує! Турбує мене зараз те, що я пишу якусь фігню! Що фігня ця не є чимось важливим. І в першу чергу, мені самому все це вже не є потрібним! Я відчуваю, що втрачаю зміст у цьому писанні. І точно знаю, що нікому воно не стане в пригоді і нікого нічому не навчить!

Тоді чого Ти так переживаєш? Візьми і зітри увесь цей текст.

Ага! Ти мене провокуєш на вчинок малодухості?

Ні, я Тебе випробовую на міцність. Що, слабо стерти увесь цей мотлох слів і  змісту?

А який зиск? Ну зітру, і що? Тоді взагалі нічого не відбудеться. Як я зможу побачити зміст того, про що я з тобою розмовляв. Зітерти! Гоголь теж взяв і стер, тобто спалив рукопис продовження «Мертвих душ», і який толк з цього? Просто нічого. Тільки факт, який насправді має багато підозрілого у собі. Наприклад, а що там такого той Гоголь написав, що сам не витримав і спалив текст? Що ж там такого особливого було? А, може, там така ж ситуація – написав щось, що вже не було потрібним ані йому, ані тим більше нам, тобто потомкам, от і кинув у полум’я кавалок власного життя. Залишилася лише інтрига.

Ти не береш до уваги той факт, що сам Гоголь, щось та пізнав, спалюючи свій рукопис.

Це як вбити свою дитину. Знищити свій твір – великий злочин!

Або подвиг.

Як?

Подвиг. Ти думаєш, що це так легко спалити свій твір, над яким працював дні і ночі? Спробуй спалити усі свої оповідання, сценарії, словом усю свою писанину. Вона ж не є такого рівня, як те, що написав Гоголь, отже нічого світ і не втратить. Візьми спали! Слабо? Отож-то!

Ти правий! Я – людина. І життя моє має свій фінал, як і будь-який процес. Я не знаю, як і чим закінчиться моє життя. Важливим є лише те, що я пізнав і пізнаю, чого навчився і чого навчаюся, що зрозумів і що відкриваю. Твори мої, можливо, і не мають жодної вартості, не в тому справа. Справа у мені самому, що я бачу у цьому житті, що мені відкрилося, які тайни я пізнав. Ти мене пробуєш зачепити за живе, мовляв слабо спалити усі свої твори? А я тобі відповім тим самим: Спали усі свої твори, знищ увесь цей світ, зітри у нейтринівський порох, щоб і сліду не зосталося. Для автора твору важливішим є досвід створення твору, аніж споглядання або володіння твором як плодом власної творчості. Хто я без досвіду створення своїх творів? Ніхто! Чим є моє життя без досвіду того, що я творю, без учнів, без досвідів творення їхніх творів? Я навіть Тобі більше скажу: я зараз ось що розумію: Ти, спілкуючись зараз зі мною, яким боком повернувся, світлом чи тьмою? Думаєш, я не чую, як провокується у мені супротив і я подумки називаю тебе бісовою істотою? Тобто, я називаю Тебе протилежно тому, чим Тебе вважаю!

Знаю. І думаю, що Ти тепер маєш гарний приклад того, як працюють ці дві сили у тобі: руйнівна і будівнича. Як ці дві рибки – біла і чорна не можуть одна без одної, і всі надії їхні на тебе, Чоловіче. Бо вчиняючи ту чи іншу мисль, Ти все одно торкаєшся цих протилежностей, коли думаєш про добре, то чуєш зло, і навпаки. І тут важливим є те, «а що Ти вибираєш?» Що Ти сам собою являєш в цю саму мить? Що Тобою керує? Що в Тобі вчиняє вибір руйнувати чи творити? Звісно, увесь цей світ тільки тоді має значення, коли немає самого значення. У цьому і полягає природа гордині. Гординя людська робить життя людини боротьбою за уявний зміст, і Тобі страшно навіть подумати, що змісту у Твоєму житті може не бути ніякого. Адже так? Що є людина? Порох… Dust in the wind…

А Що є Бог? Теж порох?

Абсолютна правда.

Значить життя не має жодного значення?

Життя є життям, а значення не є життям, бо значення є тим, що зупиняє це саме життя. Світ Людини страждає від щомиттєвого убивства оцінками всього, що робить життя життям. Людина хоче зупинити свій крок у незнане. Людина хоче йти тільки у відомому напрямку, бо таким ви створили свій світ. Усі ваші твори мають один і той самий формат – вони конечні. А Божі твори – безконечні. Саме тому і гординя Людська, оперта на заздрість, на протиставлення себе абсолюту, безмежності, породжує цю лярву-гординю, розототожнення з Абсолютом, відторгнення єдино-цілого і зациклення на виокремленні власної природи, як Особистості. Ось чому Ти не можеш до кінця зрозуміти вчинок Миколи Васильовича Гоголя.

Чому?

Тому, що Ти не є Гоголем. Ти інакший твір, і Твоя природа – інакша, зміст Твій – інакший, і мета – інша. Але в Тобі є те, що вас з Гоголем єднає. Це біла і темна сторони вашої природи, де темна це – Гординя, а світла – це відсутність будь-якого значення, СМИРЕННІСТЬ, що і є Чеснотою Людини. Зрештою, як світло, так і тьма єднають усіх вас тут сущих на цій планеті у зміст, що зветься життям. І єднання у світлі, і єднання у тьмі не є чимось сталим, постійним, а лиш тимчасовим. Тому, життя є таким процесом, що відкриває тільки, і лише тільки, індивідуальне пізнання того, що зветься Людиною.

Чиє пізнання?

Ось це і є одночасно і найважливішим, і тим, що немає жодного значення.

Круто. Значить СМИРЕННІСТЬ є чеснотою, котра рятує Людину від Гордині?

 -Смиренність означає стійкість до провокацій різного виду гріха.

А я завжди вважав, що смиренність – це покірність, і тому багато чого не розумів… Смиренність… Якщо розібратися, то виходить що смиренність значить – с (з)-мир-енність, тобто мирний, миролюбний! Людина миролюбна не провокується злом! Ось в чому суть значення цього слова СМИРЕННІСТЬ!

-А Ти добре працюєш.

Скажи, а чеснота, що це таке?

-А ну спробуй сам збагнути.

Чеснота, чесний, честь… Мені асоціюється з поняттям чистий, чистота, значить незабруднений. Ми кажемо – «Слово честі», або «Чесне слово» – вкладаючи в цей вислів зміст правдивості, щирості й істинності висловленого. Чеснота, як не-забруднення, як антивірус супроти гріхів.

-Гм… Антивірус – це щось нове, але близьке до суті.

А яка насправді природа ЧЕСНОТИ?

-Щастя.

Як? Причому тут щастя?

-А при тому, що ЩАСТЯ є чистотою, честю, правдою, істиною, як вже на те пішло.

А знаєш, Ти маєш рацію! Я відчуваю цю співзвучність щастя – честь. Значить чеснота є променінням Бога?

-Що живе в Тобі.

Отже шукати честь треба в собі самому!

-Як і самого Бога.

Отже чеснота завжди з нами, тільки ми її не чуємо і не знаємо, як почути… Це надзвичайне відкриття для мене! Тепер мені зрозуміло, що чесноти – це промені Честі, вібрація гармонії Щастя, істинна природа Бога!

-На даному етапі твого розвитку це так і є.

Знаєш, я Тобі безмежно вдячний за цю розмову!

На здоров’я!

гординя фрагмент

ЖАДІБНІСТЬ (AVARITIA)

 

Жадібність Пітер Брейгель Старший

Пітер Брейгель 1526/1530–1569. ЖАДІБНІСТЬ.

Чого тільки не зробиш, аби не лізти у шахту….

Тобі видніше. Мені завжди сумно дивитися на те, як Людина не може вчасно зупинитися перед збуренням того сильного душевного пориву, що ви називаєте бажанням.

Так. Мені теж. Бажання наші тому і бажання, що не мають кінця. Вони – як потяг, що не має останнього вагона. І даремно стояти й чекати, мов на залізничному переїзді, сподіваючись, що ось він, цей ешелон бажань, зараз промчить і, мигнувши на прощання червоними вогниками стоп-сигналу, зникне назавжди. Ні, бажання завжди тягне наступне, а там ще і ще, і так до останньої миті життя людини. Цим ми всі схожі один до одного. Дивним є це відчуття жадоби. Я давно знаю про себе, що я страх який жадібний. До всього. Часом мені здається, що жадоба є моєю другою натурою. Часом я виправдовую себе, мовляв, якби не моя жадібність, то я вже давно перетворився на бомжару, і бродив би де-небудь по Києву чи Нью-Йорку смердом останньої степені невивітрювання.

А Ти не вмреш від скромності.

Я ж кажу, що жадібний. А з іншого боку, що поганого у моїй жадібності? Якби людина не була жадібною до життя, то нічого б не створила і не було б ніякої еволюції: ні технічної, ні наукової, ні тим більше мистецької. Ми б досі гупали кам’яними молотами і сокирами по головах один одного і поклонялися б витесаним з дерева чи каменю ідолам.

Ти що, навмисне плутаєш святе з грішним? Бавишся у співрозмовника, що провокує на відверту розмову свого візаві… Навчився по тих телеканалах… Жадоба до життя – це метафора пошуку змісту життя. Образний зворот мови. А жадібність як поняття,  як і всі інші смертні гріхи, являє собою певний духовний вірус. Це сутність, інформаційна сутність, назвімо її хоч лярвою, суть якої в тому, що вона/воно має сильне гравітаційне поле, такий згусток енергії, за допомогою котрого чіпляється до біополя Людини і перекручує промені інформаційно-енергетичних полів, що їх випромінюють енергетичні центри – ЧАКРИ. У результаті такої дії не тільки спотворюється біополе Людини, а й утворюється сильна ментальна конструкція, народжується незалежна енергетично-інформаційна сутність, істота, що існує виключно у своїй програмі, живиться енергетикою Людини, сліпить свідомість ілюзією правдивості та правильності почуттєвої формули.

А звідки взялася ця… як ти виразився, Лярва?

Її створюєш Ти сам.

???

Так, у це важко повірити, але ти сам здійснюєш певні конкретні дії, вчинки на ментальному промені власної творчої природи. Не лякайся, тобі відоме слово Гріх?

Ну, так. Гріх – це зроблений вчинок, що є неправильним, безсовісним. Отже, я створюю цю так звану лярву своїм вчинком, що не є вчиненим по совісті. Так?

Близько. Гріх є помилкою. Просто помилка. Але помилки бувають різними. Є такі помилки, що відразу пеленгуються совістю, і Людина їх виправляє, а є такі, що створюють певне знеболення совісті, тобто блокують чуття совісті. На найпершому моменті готують так звану передумову. Адже, щоб щось створити, передусім треба мати передумови. Власне саме тому коли Ти тільки-но ось-ось вчиниш помилку, ти і створюєш ці передумови породженню собі, на свою ж голову, лярви. Здається, так висловлюється Людина?

Так… Але зачекай! Яким чином я створюю ці передумови цим сутностям-лярвам? Я ж увесь час помиляюся, адже не помиляються лише мертві. Тому усі живі є грішниками?

Ти все знаєш сам. У серці Твоєму усе записано, Тобі лише треба згадати. Зрештою, в цьому і є зміст Твого життя.

Стоп! Не все відразу! Давай поволі, одне за одним.

А я нічого не даю. Це все Ти сам. Хочеш пробудитися і ремствуєш, що так швидко?

Отже я все знаю? От кара божа, почуваюсь як школяр на уроці…

Розкажи сам, що Ти знаєш. Спробуй розповісти.

Добре, але ж Ти не стій осторонь, коли я забреду кудись не туди.

Я «маякну» Тобі.

А це справді кайф, відчувати що ти в контакті. Добре, добре, я розпочинаю: Отже, ми говоримо з Тобою про сім смертних гріхів (помилок) людини. Перше, що спадає на думку, так це те, чому вони смертні. Не буду торкатися теософічних трактувань, питання Твоє звернено до мене, тому мені і висловлюватися. Смертними ці гріхи є тому, що піддаючись їм, тобто вчиняючи ці помилки, людина відривається від Єдиного і Цілого. А відірвавшись стаєш обмеженим і замкненим на самому собі. Я закільцьовуюся і тому кручу кола одних і тих самих помилок, як у цьому житті, так і в повторюванні самих кіл моїх життів, що вже самі є закільцьованими.

І так триватиме доти, допоки не прокинеться моя свідомість, не почує вібрацію СоВісті, і не проясниться в ній божественний промінь духовного очищення… Духовне очищення здатне вимити мене, випаливши стражданням усі ці… Лярви… і вказати мені, як саме виправити помилки-гріхи. Вони – лярви – не можуть зникнути самі собою, бо почасти вони є зі мною однієї природи, оскільки створені мною, випещені мною і мною вигодовані. Ношу я їх, як гірлянди, на своєму тонкому тілі. Тут і корона, і комір, і погони з відзнаками, і всяка найчудесніша чудасія, така краса і така фантазія, що позаздрить найзірковіший стиліст-модельєр…

Словом, це такої несамовитої краси шати і такий міцний і глибоко інтегрований панцир, як у черепахи, що здається, ти його вже ніколи просто так і не скинеш і не зірвеш ніякими фізичними зусиллями, бо болить!!! І що найголовніше – я розумію, що я заразний для інших людей цими своїми лярвами, бо хоч ті, інші люди, і мають захист різного степеня густини й міцності, тобто свої гравітації біополя, але на тих самих полях вже сидять їхні власноруч випещені лярвочки, котрі лишень і чекають сторонньої підмоги.

и правий, лярви мають здатність рости, тобто збільшуватися у масі і силі своїй, передаючи одна одній свою силу, взаємно заряджаючись і взаємно розвиваючись, розростаючись. Тому вони не тільки можуть спровокувати в іншій людині процеси самовільного переймання тої чи іншої потужності лярви, а найчастіше, як тепер це відбувається геть повсюди, перехоплення усього цього «врожаю», а саме – пере-загрузку всіх лярв одразу ж, гамузом, на себе. Відомо ж, що «дурний» приклад є заразним.

Мене це завжди вражало і вражає, з якою легкістю я переймаю всі ці лярви на себе. Як я не тільки створюю їх власними зусиллями, а як я їх копіюю – переймаю, «перекачую» як вірус, з таких самих, що обсіли біополя іншої людини, чи групи людей… Як просто мене ловлять ці ментальні конструкції! Я навіть не встигаю оговтатися – і ось я уже курю цигарки, заливаю в себе алкоголь без міри, хтиво зиркаю на сіднички жіночок, уявляю, як здобуваю насолоду, хизуючись перед іншими за кермом дорогої марки авто, штурвалом яхти, багатим столом та не наїдаюся, не… і… бажанням моїм немає кінця-краю. І що найважливіше – я втрачаю відчуття реальності.

Я сприймаю всі ці свої бажання як нормальний процес,  і ясно,що при цьому, я себе весь час в и п р а в д о в у ю. А виправдовую себе тим, що наводжу собі приклади з життя інших людей, і людей не будь-яких, а таких, що є визнаними у світі велетнями думки, геніями історії, цивілізації, одним словом – авторитетами… І… Відразу стає спокійніше на душі. А що? Коли ці найкращі були отакими і вчиняли отаке, то чого від мене тоді хотіти? Мені ж також кортить!!! Мені також хочеться бути найкращим з кращих, геніальним, обраним з-поміж найобдарованіших, Божим сином, і мало того, мені хочеться бути Богом над усім сущим у Всесвіті! Ти бачиш, як ці лярви збуджуються? Ти лише поглянь, що робиться! І що ми бачимо? Ми бачимо… Якщо ми здатні побачити, звичайно. Допомога Твоя є вчасною, дякую! Отже, ось що я бачу: Сім гріхів за кількістю відповідають сімом енергетичним центрам людини.

Виходячи з попередньої нашої розмови, базовим гріхом є Гординя. Ця лярва є ментальною конструкцією, що фільтрує основний духовний канал, який знаходиться на маківці голови – енергетичний центр Сахасрара, що відповідає вібрації Фіолетового кольору і зв’язує людину з гравітаційним полем Всесвіту, пробуджуючи таким чином у нас Космічну свідомість, любов, просвітленість. Отже, блокуючи цей енергетичний центр, лярва Гординя відриває (відмикає) людину від Цілого. Ця лярва є найтоншою і найнепомітнішою для відчуття людського. Як і кожна з семи, гординя є інтегрованою у сутність людську і смокче енергію, вампірить одним словом.

Але ця лярва ніколи не буває самотньою, вона одразу ж відгукується у всіх інших центрах кожною конкретною лярвою у поведінці вампіризму і зливається з усіма в один цільний панцер, як ракова пухлина, що проникає в усі-усюди фізичного організму. Стоп!!!! Рак є похідним цієї лярвичної діяльності! Ось це точно! Тому рак так важко піддається лікуванню. Тому усі хвороби людські є не фізичними, а духовними, і на фізичному плані відбивається лише результат… От блін! Я не встигаю за думкою!!!! А!!! А!!!!

Який нікчемний цей спосіб передачі інформації через написання тексту! Це як обрізання. Ну добре, я заспокоївся!… Отже… Продовжимо. З дитинства пам’ятаю таку просту іграшку «Пірамідка» – у вигляді різнокольорових круглих шайбочок з діркою по центру, які треба одягти на паличку, тоді виходить така собі кольорова «ялинка». Сім кольорів… І… вертикаль піймано базовою, основною шайбочкою-шаблоном… Справді, усе нам дано від народження, хто має очі… А хто – окуляри!

Отже, коли ми розглядаємо гріх під назвою Жадібність, то можемо припустити, що жадібність не є самотньою лярвою, жадібність – це лиш прояв природи гріха в конкретному ключі енергії, почуття, мислі і дії відповідно. Лярва жадібності блокує енергетичний центр Вішудха, з вібрацію блакитного кольору і зв’язком із гравітаційним полем Сонця, яке пробуджує в нас комунікабельність, експресивність, творчість, взаємодію, натхнення. Відчуття дуже оригінальні.

Якщо я чую, що в грудях у мене тисне «жаба», значить у мені жадібність проявляється у вібрації заздрості. Кажуть у народі: «Жаба давить», – і мають рацію. Тому тут не так все просто, і тому лярва жадібності теж не діє сама «в одиночку», а діє колективно. Щойно мене давить «Жаба», значить я маю «Повний фарш», бо «Біда не приходить одна». Базове відчуття жадібності є відчуттям відсутності, браку, втрати, а відтак – потреби, необхідності, важності. Жадібність ховається за відданістю, призначенням, доцільністю, та все ж її добре відчуваєш і за відголосками у проявах інших лярв у кожному з енергетичних центрів. Істота ця є багатоголовою гідрою, Змієм Гориничем, єдиним організмом, що проявляється у своїх «дочках-лярвочках».  Сказано ж: «Кожному своє»!

То, все-таки, що є жадібністю?

Ах так, так! Пробач, я захопився. По-простому, жадібність – це коли всього тобі замало. Постійне примноження турбот, постійно нагнітаючий «Гемор», що внутрішньо тебе замикає і озлоблює до всіх інших, провокуючи в тобі гнів на можливих конкурентів та заздрісників. Жадібність – це коли тобі не лише мало й мало, а й ще коли ти нікому, жодній людині, не вділиш і крихти, запаху навіть. Жадібність має рідну сестру – скупість, яка її підтримує і підтакує у всьому. Жадібність каже: «Моє! Моє!» А скупість підгавкує: «І нікому! Жодному!»

Колись в часи Радянського Союзу бродив у головах такий анекдот: Що таке надскупість? Це значить, перднути під ковдрою і нікому не дати понюхати. Пробач, з анекдоту слова… Такий тут театр, що годі й вигадати. Жадібність сліпить людину блиском золота, комфортом достатку, заздрісними поглядами інших – які не мають. Жадібність співає оду вибраності людини, разом з усіма іншими лярвами вкупі, під керуванням головного диригента – Гордині. Отже, скажу ще і ще раз, Жадібність не є солістом. Усі ці лярви є добре зіграна команда, банда бісів, «великолепная семерка» злочинців-збоченців. Ну що, я склав іспит?

А звідки ти все це знаєш?

Ти що? Розігруєш мене? Знаю, бо сам усе це в собі маю, ношу і ділюся тим, чим багатий! Ну Ти даєш! Звідки знаю?! Я людина, і ніщо людське мені не є чужим. Ось така цитата!

А я увесь час пишу слово Людина з Великої букви. Різницю відчуваєш?

Мені ще далеченько?

Сам знаєш…

Я знаю, що боротися із Жадібністю можна лише широким фронтом дій і вчинків. Тобто, з однією лише лярвою жадібності навряд чи вдасться покінчити, але є Чеснота Людська на ім’я – Щедрість. І одна Чеснота здатна вилікувати усі гріхи. Бо Чеснота – один у полі воїн! За одного чесного люди своє життя кладуть. Важливо одне – вірити у власну первородну чесноту.

Бачиш, я тут вживаю слово «первородна», бо знаю, що Чеснота є первородною, а гріх не може бути первородним, оскільки гріх, як сам ти вказав, є лише помилкою, і помилка ця створюється тоді, коли я забуваю про свої чесноти. Людино! Агов! Ти, прийшовши сюди, у цей світ, сповнена Чеснот, згадай їх і вилікуєшся! Лікуй себе і виховуй у дітях своїх чесноти, вчи їх, як боротися з лярвами-гріхами, від молодих нігтів вчи дітей своїх. Я не зумів цього вчасно, я тоді не знав того, що знаю тепер, я був засліпленим і глухим. Я нікому не дорікаю, я лиш констатую факт втраченого часу. Це боляче і, що важливо, болить СоВість моя. Добре, що болить! Значить, ще чую її.

-Амінь! А все ж, мені треба у Тебе дещо поправити.

Добре! Давай прав! Я ж цього тільки й бажаю. Мало не сказав «жадаю».

-Ото ж то! Чи бачиш Ти, як ловишся?

???

Не бачиш. Вірніше, Ти чуєш грім, але… Твоє бачення природи сутності, що ми її назвали словом «лярва», відповідає такій простій схематичній картині як зв’язок з чакрами, тобто енергетичними полями Людини. Зрозуміло, що Ти хочеш у цьому розібратися і Твоє устремління до логічного розкладання на смислові структури є природнім Людським проявом Людської психологієї. Та не все так просто.

Я розумію, я припускаю, що помиляюся з тим своїм викладом, але ж як тоді взагалі бути Людині? Адже всі спроби пробитися до будь-якої істини є приреченими на залипання і помилки, тобто на гріхи? Класно влаштувалися церковники, створили собі супер бізнес, у якому головний матеріал для товару є гріх.

Не в цьому річ. Що Тобі до тих церковників? Ми ж про Тебе зараз говоримо. Ти хочеш усе пояснити. Пояснити собі і ще послати пояснення іншим. Ось я про що. По-перше, сама природа Людини ще не є Тобі достатньо відкритою, бо не являється природою виключно самої Людини. Це ясно?

Так…

Ти лише на шляху до відкриття цього розуміння. І тут закономірно, якщо так можна висловитися, Ти робиш помилки, але ж на помилках Ти й вчишся. Природа Людини є надзвичайно великий за об’ємом інформації організм, і не вистачить жодної бібліотеки, щоб впакувати цю інформацію. Сказано ж бо Тобі вже, що Людські твори є закритими, тобто конечними, а Божий твір є безмежним і безконечним. Тому остерігайся категоричності та однозначності в єдиновірності будь-якого Людського твору, і сам матимеш інший підхід до власного творчого процесу.

Твори Людські не в стані відповісти на жодне питання, твори людські породжують наступні й наступні питання, розмірковуючи над якими, Людина пізнає тільки те, що в стані пізнати конкретний індивід, котрий в ту ж саму мить тільки те й робить, що теж творить нові питання, і так триватиме вічність. Тому свідомо став свої питання і знай, що коли Ти відповідаєш на поставлені кимось питання, Ти лише твориш нові.

Чому Ти не зупинив мене раніше!? Я б не…

Нічого, нічого, ми ж бесідуємо з Тобою. І потім, Ти робиш те, що робиш, Ти пізнаєш і запитуєш, значить Ти у процесі, а це є найголовнішим.

Казали мені в Америці друзі–протестанти, що моя справа – бути проповідником в церкві, а не актором…

А Ти що робиш зараз?

Відчуваю радість від того, що чую те, що саме я маю робити тут і зараз!

Ні, Ти просто, триндиш…

Як це непросто – не триндіти…

Так, бути свідомим – велике мистецтво! Вчися.             

Ми не говоримо з тобою далі про чесноти.

Ти не говориш про чесноту ЩЕДРІСТЬ, і в цьому є якась причина.

Я забуваю, тобто я хочу від тебе почути слова про цю чесноту.

Добре, тоді я поставлю тобі чергові запитання: У чім зміст Нашої розмови?

У пошуку істини. Я хочу зрозуміти що є тим процесом, що його ми називаємо життям Людини? Невже це безперестанний двобій між Злом і Добром? На якого лисого я сюди приперся? Воювати з власними бажаннями чи потакати їм? Йти з усіма в ногу до прірви чи звернути убік і, будучи опльованим натовпом, тішитися власною оригінальністю? Чому уже в такому зрілому віці мене досі турбують оці дитячі питання Добра і Зла і чому я не можу заспокоїтися раз і назавжди переконливими проповідями «слуг божих» будь-якої конфесії чи віри? Як далі жити? Як бути з моїми звичками, слабкостями, традиціями, законами і правами? Як і до чого далі йти, коли я бачу, що вчиняю те, що вчиняю, і вчиняю знову і знову, і все ненаситнішим стаю, і все невдоволенішим від тих повторювань, від цих постійних зрад? Зрад кого? Себе самого? Господи! Чому життя таке жорстоке? Чому воно таке ненаситне?

-А Ти мастак ставити запитання! Причому зауваж, що, ставлячи ці питання, Ти вже сам маєш відповіді на них. А от чи Ти здатен їх почути? Я вже не кажу про здатність взагалі не ставити цих запитань ані собі, ані мені, а просто бути відкритим і тривати у цій відкритості, тобто бути цілим.

А я хіба не є відкритим?

-А хіба? Ти просто сподіваєшся, що Тобі все само собою відкриється без зайвого напруження і роботи. Хіба це не є ще одна грань жадібності? Бачиш, що не все так лінійно, як хотілося б… Прокинься! Працюй! Розвиток Людини полягає передусім у її пробудженні і самоосвіті. Світи собі, тоді й іншим стане видно.

Добре. Я спробую викласти своє розуміння чесноти ЩЕДРОСТІ. Отже, Бути щедрим – значить віддавати. Зрозуміло, що для того, щоб щось віддавати, треба це «щось» мати. Найчастіше Людина віддає те, чого не потребує сама і що є надлишком. Але щедрість може поділитися і останнім: крихтою хліба, краплею води, подихом. Поділитися останнім – значить відірвати від себе найнеобхідніше. І саме у цьому вчинку можна побачити найглибший зміст щедрості.

-І в чому цей зміст?

Поділитися останнім відкриває Людині щось більше за жалість і бажання допомогти. У цьому вчинку закладено мудрість Божественної цілості і цільності усіх Людей. Ділячись останнім, Людина вчиняє вчинок, яким свідчить про спільність Людської місії на Землі, про єдність природи Людини як такої.

-Отже, щедрість є природою Бога, і ця природа є також притаманною Людині?

Ну так, що ж тут ще неясного? Тому чеснота ЩЕДРІСТЬ здатна лікувати Людину не тільки од її залежності від жадібності, а й відкривати світло, що ним випалює усі інші гріхи. Наперед забігаючи, хочу Тобі подякувати за те, що Ти направив мої думки у це русло, бо воно виявилося повноводним і щедро зарибленим. Я ось що зараз для себе відкрив: чесноти мають природу випромінення, радіації божественного змісту, який ми, Люди, напряму асоціюємо зі світлом. Лярви фільтрують це світло, а отже спотворюють його і, що найгірше, просто перекривають, вкриваючи Людську істоту щільним панциром сліпоглухоти, вони замуровують гріховністю, як брудом, Людину у самій собі, де без доступу Божественного світла, у казематі власного самознищення, наодинці зі своїми пиявками-лярвами Людська природа гине і вмирає. Так торжествує Зло.

-Ну і хто тобі все це сказав?

Ти. Це Ти через мене все це промовляєш.

-А хто зробив зусилля, щоб я зміг промовити?

Ну, це вже я якось так трішки напружився і…

-То що я без Тебе?

Те ж саме, що і я без Тебе!

-Тут Ти маєш рацію, Друже!

Отже не чекай, а сам дій.

-Хто стукає, тому відчинять, тому відкриється.

 Той має очі, хто дивиться і, той має вуха, хто слухає.

-Амінь!

Жадібність фрвгмент

ХТИВІСТЬ (LUXURIA)


Хтивість П.Брейгель Старший

Пітер Брейгель 1526/1530–1569. ХТИВІСТЬ.

 –     Що? Соромно стало? Чи помічаєш, як хтивість провокується картинами розпусти? Відчуваєш, як глибоко ця лярва інтегрована у Твою природу?

Так… Це значна частка мого характеру. Це не бравада, я дійсно інфікований цією лярвою ще з дитинства. Очевидно, що багато в чому мені вдалося пристосувати цю свою природу. Особливо у стосунках з жінками. Вони, жінки, часто піддаються її провокаціям, тобто моя лярва хіті дуже потужна і легко імплантується через психічну поведінку у жіночу природу. Зрозуміло, що жодна з жінок не була вільною від своїх лярв хтивості. Ми всі тут інфіковані ними і, якщо не в агресивній формі поведінки проявляємо їх сутності, то носимо інфекцію так само, як ВІЛ-носії.

Лярва хтивості є дуже енергетичною, і тому її вплив на Людину проявляється через агресію. Багато жінок мене просто відверто агресивно домагалися, несвідомо вчиняючи такі речі, котрі, м’яко кажучи, дивували своєю вигадливістю. Зрештою, і я так само не пас задніх…Переконаний, що це була взаємодія програм цілого спектру лярвової природи. Правда, що не завжди так було? Був час, коли чоловік не мав цієї програми?

–          А Ти ростеш. Відвертість Твоя мене не дивує, скоріше Твоє розуміння природи лярв, що продукують гріховні вчинки, наблизилося до більшої і гострішої точності.

Як же воно так відбувається? Знаєш, у мене таке відчуття, що я відкриваю чи не найголовнішу суть проблеми людства. Уся система лярв відкриває мені картину глибокої давнини. Це не просто віруси або паразити, що продукують руйнівні ментальні конструкції, це паралельна цивілізація тут на Землі. І ця цивілізація є похідною від нашої Людської. Похідна через те, що ми її створили самі… Ми впали у полон цих енергетичних паразитів, бо очевидно вони знайшли слабке місце у нашій природі.

Від давніх-давен хтивість завжди керувала найгрубішими інстинктами Людства. Навіть такі чисті енергії, як кохання, страждають від підміни почуттів хтивістю, часто саме хтивість сприймається як кохання, і це справжня трагедія Людини. Як це відбувається? Ми називаємо це тваринними інстинктами, але тварини не є хтиві, тварини мають інстинкти, і ці інстинкти є шляхетними, адже тварини не трахаються заради задоволення чи з метою заволодіти тілом, волею, життям іншої тварини. Це, на жаль, є прерогативою нашого, Людського роду, і нам тут вже далеко до чистоти інстинкту розмноження, адже головне в цих пороках полягає не у розмноженні, а у задоволенні.

–         Усі пороки сильні гравітацією задоволення. А особливо – цей. Ти точно застосував слово і поняття ПОРОК. Пороки й дають назву тим процесам, що відбуваються з Людиною під впливом лярв, тому одержимих пороками Людей називають «порочними».

Знаєш, часом мені видається, що ця лярва хтивості є дуже красивою і сексапільною жінкою…

–         А чому здається? Уже кому-кому, а тобі, це має бути добре видно. Твоя лярва хтивості надзвичайної краси, тому і потребує від тебе багато енергії.

А бувають ці лярви іншої статі? Наприклад, мене ж ніколи не збуджував чоловік, як це буває у педерастів, тому я й відчуваю, що у мене «дівчинка». Колись я мав одну подружку з… «рожевою аурою», то її лярва хтивості була сильнішою за мою, вона любилася ще й з дівчатками. Ця тема специфічна. І вести розбір такої проблеми не є просто, бо «штирить» і «шторить» внутрішній конфлікт, котрий живить гординю і будить усі інші активні інфекції.

–         Це є мораль, а мораль є ніщо інше, як соціальна ментальна конструкція, що природою своєю подібна до лярви, однак ця лярва живе не у котромусь одному індивіді, а тримається над суспільством і смокче з нього енергію. Мораль насправді є не ідеалом, а перекрученим неписаним законом, «жізню по понятіям», проголошеною одвічно провладними елітами суспільства, оплутаного цілим сонмом лярв і пороків, що їх воно створило і творить щомиті, з дня у день, і законотворчо проголошує цю єдиновірну, правдиву і здорову систему взаємин між Людьми нормою. Це я читаю Твої думки.

А що, хіба це не так? Невже це не такі ж паразитичні впливи лярв загально-цивілізаційного характеру?

–         Колись ти висловився, що загал цивілізації не рухається так швидко, як це робить котрийсь з індивідуумів. Я навіть зрадів за тебе, що ти так точно це підмітив. Так, лярви мають широкий спектр різновидів. Від суто індивідуального виду до загальнолюдського і вселенського. Біси бувають різних рангів, якщо можна так висловлюватися.

Отже… Вернімося краще до нашої «кралечки». Де вона квартирує?

–         А де ти відчуваєш її?

Я тепер не так сильно її відчуваю. Раніше це була зона першої та другої чакр. Так званий «бейсмент». Тепер вона займає значно більше апартаментів і володіє не так грубо. Я навіть подумав, що ця панунця просто «зістарілася». Я відчуваю певне затишшя у питаннях цікавості щодо протилежної статі. Знаєш, з віком все стає або простіше, або складніше. У мене, здається, перший варіант.

–         Хтивість опирається на першу і другу енергетичні зони, або центри, звані чакрами. Але часто ця лярва імплантує себе чи не у всі основні центри. Адже хтивість не є виключно і однозначно пов’язаною зі статевим життям, є багато таких імпульсів, що залучають енергії гордині, жадібності та інші. Хтивість не просто жадає сексуального задоволення.

Ти правий, з віком природа отримування задоволення може змінюватися, акценти можуть пересуватися у зовсім несподівані композиції. Але важливо зазначити ось що: інфекція має властивість асимілюватися в середовищі Людського Духу, і тоді вже майже неможливо відчувати її вплив на енергетичні центри, бо вона стає другою натурою Людського характеру. Таку Людину стає дуже і дуже важко лікувати, майже неможливо… Тоді потрібен для допомоги хтось дуже сильний, надзвичайно сильний цілитель.

Я бачив кінокадри, у яких попи виганяють з одержимої біса … Знаєш, я так і не повірив цим кадрам, вважав за інсценування, психологічний трюк, гіпноз, тощо… Чого тільки не виробляють у цьому світі кашпіровські та їм подібні маги!

–         Твоє право – вірити чи ні, але Люди часто користуються гіпнозом для лікування. Церковники такі методи використовують не стільки для пропаганди Христової сили, як для дійсного спасіння Душ. Вигнання бісів є реальною дією, дійсністю, яку неможливо заперечувати. Будь-яка хвороба має природу бісівського формату.

Значить розпуста теж є хворобою?

–          Пошук тілесного задоволення відкриває в Людині приховані енергетичні потенціали, котрими і живиться ця лярва хтивості, та й не тільки вона. Сексуальний потяг як фізіологічний інстинкт відбивається на психіці внаслідок переживання екстазу, відчуття сильного задоволення, котре Людині хочеться повторити ще і ще. Він спрацьовує, як наркотична речовина надзвичайно сильної дії, тому її важко позбутися. Власне залежність від кайфу і є результатом взаємодії з лярвами, і головний аспект цього питання лежить у первопричині інфекції – КАЙФі.

Так, з самого раннього дитинства Людина стає вразливою до питань, пов’язаних із сексуальністю, і першими статевими іграми керують саме лярви «новобранці» чи «новобранки». Я пам’ятаю, як з різних історій, легенд, казок, навіть не кажу вже про кіно, вимріювалися мною романтичні пригоди, де обов’язково мало місце сексуальне збудження. Хвилі цього збудження такі сильні, що недивно, коли від цього Людина втрачає розум і вчиняє жорстоке убивство або перелюб не тільки з Людиною, а то й з тваринами і навіть предметами… Але досить тільки про секс.

–         Чому? Секс є потрібним, навіть дуже потрібним у житті Людини і суспільства.

А чи можливий секс без хтивості? Часто Люди висловлюють почуття простими до банальності фразами: «Я хочу тебе» або «Ти мене не хочеш». Хотіти чи не хотіти – ось питання. Можливо, тут не все так просто, і бажання близькості з коханою людиною є проявом бажання ніжності. Кохатися не значить «трахатися», бо будь-яка дія є проявом змісту. Отже, зміст кохання у продовженні роду, а зміст «трахання» у задоволенні не духовного почуття, а фізіологічного. Хтивість породжується від тілесного «хочу». Але ж хотіти можна не тільки нижніми центрами.

–         Ти намагаєшся знайти примирення тому, з чим примирення неможливе? Ти добре відчув базову різницю. Бажати і хотіти це насправді різні за своєю суттю, і  за походженням почуття, і їх не слід плутати. Хтивість є залежністю від «жадоби», а не від «бажання». Бажання є відчуттям вищого, сердечного почуття, тому ви кажете: «Бажаю від щирого серця!» Про «жадання» так не скажеш. «Бажання» – це дія, що направлена від себе, дія дарування, а «жадання»  -це дія направлена на отримання. Тому коли Ти кажеш комусь: «Я бажаю тобі те-то і таке-то», – це є дією обдаровування, тобто, направленою від себе, від самого серця, що засвідчує Щедрість і Любов.

Натомість, «жадання», як і «хотіння», є почуттями, направленими виключно до себе, тобто, пожадливими, такими, що свідчать про наміри одержання чогось конкретного, як от фізично-матеріального чи почуттєво-емоційного. У даному випадку, коли ми говоримо про секс, ми маємо на увазі отримання фізіологічної насолоди. Тому «жадібність» й «хтивість» і породжують вчинки, направлені на притягування до себе того, що не тільки не є «моїм», а й таого,е чого у мене в даний момент немає. Ось Тобі й невеличке пояснення, чому і внаслідок чого вчиняються Людиною дії агресивного характеру, такі як завойовування, захоплювання, привласнювання, крадіжка і так далі.

Хтивість має агресивну природу, яка камуфлюється (маскується) лярвами під ніжність та любов, але ніколи такою не стане, бо це різні за природою (вібрацією) дії. Отже, хтивістю є жадання не тільки пережити фізіологічний (сексуальний) екстатичний стан, але й здобути владу над іншим створінням (Людиною, твариною), над чиїмось тілом і душею, відповідно, насолоджуватися владою не тільки над тілом, але й насолоджуватися спогляданням за душевними муками, оскільки поневолена Душа страждає. Стражданнями і насолодами живляться лярви.

Насолоджується чи страждає Людина, лярвам однаково – пожива, бо живляться вони викидами Людської енергії. Саме тому і лярва хтивості живиться і розростається від вчинків, що приносять як страждання, так і насолоду самій цій Людині, до біополя якої лярва вчепилася, так і від насолод від болю іншої Людини чи інших Людей, котрі інфіковані такими ж самими лярвами. Лярви не є самодостатні з погляду свободи сутності. Вони лише знімають зайвий енергетичний потенціал з біополя Людей. Тобто вони годують не тільки себе.

Чекай, чекай! Отже лярви є щось на кшталт… Не підберу вірного слова… Паразитів, котрі годують інших, або іншого головнішого паразита… Господи!

–         Тобі так хочеться поділити Світ на Добро і Зло. А все набагато мудріше і відповідно – складніше. МИ ще про це поговоримо, а поки що наберися терпіння, бо я продовжую.

Добре, я уважно слухаю.

–         Отже, лярви знаходяться у взаємодії між собою не тільки у біополі їх спільного «носія», а і з іншими лярвами, що живляться на полях інших Людей. Таким чином, інші «носії» інфекцій підсвідомо шукають собі подібних «носіїв» – друзів за «інтересами», створюють групи і навіть рухи, цілі течії таких «одноплемінників» з метою якнайкраще нагодувати своїх лярв, котрі фактично керують цими своїми «носіями», а по суті – рабами. Лярви, що пробуджуються, вступають у шабашний танок всіх відомих пороків Людини у пошуку нових задоволень, творення нових спалахів епідемій кайфу.

Відкриття різних нових способів здобування й переживання різноманітних міксів кайфу стає головним у житті «носія», тобто власника лярвових «апартаментів». Апетит паразитів розростається, і простого сексуального задоволення їм вже замало, тому з’являються все нові і нові, оригінальні і особливі засоби здобування необхідної енергії. З’являється жорстокість, що тягне за собою нові форми кайфування, від завдавання фізичного болю, каліцтва і смерті. З’являються все нові і нові засоби садизму і мазохізму в здобуванні енергії кайфу. Усі вони теж викликані хтивістю у співпраці з усіма іншими лярвами–паразитами.

Жорстокість є другим обличчям хтивості. Гримаса болю є улюбленою маскою її театру. А декорації можуть бути найнеочікуванішими, від шикарного будуару до клінічної лабораторії, від камери тортур чи сталеплавильного цеху до райських пляжів Океанії. Не забуваймо про тваринництво і фермерство. Яке широке поле для кіно-творчості, що з величезним захопленням смакує усіма цими фарбами! Крик, стогін, кров, хруст костей, передсмертна агонія та понівечений труп жертви – ось звукова і поведінкова характеристика дійства, організованого лярвами хтивості, і вершиною цьому є кайф від споглядання за повільною насильницькою смертю людини. Кайф від убивства. Одним словом, вірніше двома словами, – Содом і Гоморра.

Яке жахіття! Чому Людина вчиняє такі гидкі вчинки?

–         Тому що втрачає свій зміст і своє призначення. Втрачає Людські Чесноти. А по суті впадає у дезорієнтацію через фальшиві орієнтири зовнішнього світу, які породжуються інфікованим розумом самої ж Людини від потакання власним слабостям та порокам у запеклій гонитві за насолодами.

Отже, всі орієнтири зовнішнього світу є фальшивими?

–         Ні. Все, що є на зовнішньому плані, тільки слугує тобі знаками. Одне питання: чи маєш Ти ЗНАННЯ? Неважливо, здобуті вони Тобою чи передані Тобі вчителями, Знання, що допомагають Тобі прочитати ці знаки і побачити перспективу своєї поведінки. А от побачити цю перспективу єдиноможливо тільки на внутрішньому плані. Лярви Тебе дезорієнтують тим, що переводять Твою увагу на виключно зовнішній план дійсності, вириваючи тим самим тебе з божественної цілості, переключаючи у засліпленість від упередженості беззаперечних фактів матеріального світу. Таким чином і відбувається Твоє падіння. Від самого твого народження дана тобі Чеснота ЧИСТОТА, щоб пробудитися і здійнятися на ноги. Чистота помислів пробуджує у Тобі Твою прапам’ять про Твою справжню місію на планеті Земля.

Отже, знову одне і те ж: треба думати, як і про що я думаю.

–         Так, намагатися бути свідомим власних думок. Це не так вже й важко. Треба тільки розпочати і крига скресне. Спочатку буде відчуття, що це  неможливо, але крок за кроком Ти здобуватимеш своє власне розуміння що і як вчиняти, і Ти почнеш пробуджуватися. Саме поняття «пробудження» і є цим процесом. Тоді Лярви втрачатимуть над Тобою владу, і врешті-решт взагалі відпадуть, оскільки Ти станеш для них прозорим, а значить, невидимим. Тієїж миті Ти і здобуваєш свою повну змістовність і тоді, тільки тоді, Тобі відкривається Твоя головна місія, дорога моя Людино! А інакше, Ти народжуєшся ще і ще і ще… і так аж д ти, допоки не пробудишся…

Дякую.

–         Їж на здоров’я!

У мене з’явилося відчуття полегшення від цієї розмови, та все ж це ще не кінець. Я відчуваю, що є ще інші аспекти цієї паразитичної лярвозної системи. Адже все це мені навіює думки про невипадковість таких процесів.

–         Випадок є лише поясненням Людині того, що Людина не в стані логічно обґрунтувати і скласти у цільність зрозумілого поняття через нестачу фактів та за відсутності глибоких знань Божественної природи Всесвіту. А насправді, як ти й сам вже знаєш, усе випадкове є закономірним, і тільки з часом Людина знаходить аргументи і факти, що прояснюють природу випадковості тої чи іншої події. І тут ми знову і знову стикаємося з тим, що Ви називаєте перекладанням вини на іншого та пошуком винуватців у всіх Ваших гріхах.

Тому продовжуючи розмову про паразитів-лярв, будьмо уважні до того, щоб не пійматися на їхні приманки і не потрапити до пастки. Я не заздрю тим, кого не оминула ця біда.

–         Це Ти про себе говориш?

А про кого ще? Адже від цього і залежить уся ця наша з тобою розмова.

–         Так Ти правий.

То ж про що тепер ми поговоримо?

–         Відповідно зроненому остраху стосовно заздрості.


Хтивість фрагмент

ЗАЗДРІСТЬ (INVIDIA)

Заздрість П.Брейгель Старший

Пітер Брейгель 1526/1530–1569. ЗАЗДРІСТЬ.

Це й справді цікава тема. Заздрість змушує Людину робити зовсім не те, до чого вона має призначення, саме через вразливість власної гордині знанням чи баченням того, що хтось інший чогось спромігся і чогось таки добився у житті та здобув якогось рівня. Часто саме заздрість штовхає Людину на необдумані вчинки і відверту глупість… У сусіда хата на два поверхи, то в мене буде на три, а то й на п’ять!!! У мене має бути більше, краще і гарніше!

Ти говориш про результат. Заздрість є енергією бажання володіти тим, чого у Тебе немає, але чомусь є у іншого. Розумієш? Заздрість сліпить. Звідси виникають і всі інші імпульси. Заздрити значить бачити те, що Тобі не конче потрібно бачити. Зазирати туди, де Тобі і непотрібно дивитися, і бути пійманим тим, що Ти побачиш. Пійманий вже нездатен бачити ніщо інше, окрім того, що бачить, бо вже включилися у роботу всі інші лярви, котрі активізували свої пастки і приманки, щоб пробудити Людські пороки. Причому усі мислимі і немислимі. Бо, як ми вже говорили, кожна лярва тільки ініціює процес, а підхоплює його увесь хор лярвочково-паразитичного ансамблю під назвою ПОРОКИ.

Отже, заздрість базується на цікавості?

Добре підмічено, але сама цікавість не має гравітації привласнювання, тобто жадібності, як і н емає хотіння та погорди. Цікавість є чи не головною Людською рисою, котра відкриває Людині шлях до себе і до Божественного. Можна так сказати: Цікавість є пошуком Цільності через збирання докупи шматків. Ці-Ка-вість є спрагою Людського розуму до знань, до невідомого й нового. Певна річ, коли Людина чимось цікавиться, то вона ризикує завалитися у надмірність власного інтересу. Це стосується будь-якої діяльності Людини. Власне надмірна цікавість і здатна запровадити Людину до тих садів, де проростають плоди пороків, у сади заздрості.

Так поетично – Сад заздрості! Кожен з нас є садівником власної заздрості.

Так, потакання власним слабостям часто породжуються через заздрість. Ти хочеш мати красиву річ, таку, що її має інший, але в той самий час Тобі цього вже замало, тому що Ти вже хочеш мати річ красивішу, а значить – кращу за ту. І покотилася торба з горба. І впродовж усього катуляння тієї торби, тобто Твого падіння, Ти не маєш ані найменшого уявлення про те, що Ти є засліплений заздрістю, що Ти вже не бачиш нічого навкруги, що Ти уже став рабом власного жадібного прагнення здобути краще і більше, зовсім не усвідомлюючи, що воно Тобі і не є потрібним.

Але ж тут мова йде не тільки про предмети і речі, становище чи місцеперебування. Усе це вчиняється і по відношенню до самої Людини. Я хочу бути кращим за інших! Я заздрю іншим чи іншому, що він/вона є ось такими, якими я теж хочу бути…

Власне, що І… Саме в цей «вері момент», коли Ти це усвідомив, Тобі вже замало того, що має він/вона, Тобі хочеться більшого, кращого, значимішого, що б могло Тебе відрізняти від цих, у кого Ти заздрив тому, що є Тобі важливе і важне.

Цікавим є те, що у цій заздрості я себе часто виправдовую лише одним-єдиним аргументом, який звучить дуже по-українськи: НА ЗАЗДРІСТЬ!!! На заздрість всім моїм ворогам! Ось!

Звучить воно так само і по-ефіопськи чи по-іспанськи, різниці немає. Заздрість має свою мову, що є міжнародною. Усе, що б Ти не робив у своєму житті, Ти можеш робити і без заздрості, і для цього непотрібно мати щось екстра, котре зупинить Твою заздрість, бо заздрощам немає кінця-краю, зрештою як і жадібності, хтивості та гордині. Я говорю про чесноту, котра здатна Тебе врятувати від заздрощів.

Що то за чеснота?

ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ.

Доброзичливість?

Так. Коли Ти раптом уздрів щось вельми Тобі цікаве, екстра красиве, шикарне, прекрасне, і це «щось» вже належить комусь іншому, а не Тобі, то достатньо лиш послухати у цьому радість, як Ти тішишся з того, що воно у них є, і тоді Ти зичиш цій Людині чи Людям добро. Іншими словами: Ти випромінюєш доброзичливу радість за цю Людину і бажаєш їй щастя та радієш від того що вона має! І Ти, можливо й не відразу, але обов’язково відчуєш себе теж щасливим. Ти відчуєш щось на кшталт кайфу, але це буде вже зовсім інакший кайф. Кайф не відокремленої і обмеженої, конечної насолоди, а безмежну РАДІСТЬ. РА – сіяння, Дість – справжня, цільна, єдина з Божественним.

Але часто буває, що «Жаба здавить груди», і мені навіть в голову не прийде думка потішитися чиєюсь радістю чи славою, чи будь-чим іншим, чого в мене, немає, а у цього чи цієї ЄЄЄ!!! Ось про що я. Що робити, коли я вже засліплений попередніми своїми заздрощами і так важко здобуваю усе те, що мають інші? Мені мало аргументів, що вони здібніші чи талановитіші, чи з багатого роду, краю, і т.д. Мені ніколи про це і замислитися, а тим паче, чогось їм зичити чи бажати.

Ось саме тому ми з Тобою про все це ось тут і ведемо розмову. Ясна річ, що Чесноти тоді, і лише тоді, стають Чеснотами, коли Людина їх усвідомлює. Тому чеснотам треба вчитися і вчити інших. Але як цьому навчити інших, не ставши на шлях до чеснот?

Ясна річ, що це  є неможливим взагалі. Не можна навчить когось, не будучи таким або тим, чого ти хочеш навчити, як і зрештою не можна нікого нічому навчити взагалі без їхнього бажання навчитися. У мене це постійна тема на кожному кроці.

І що Ти вчиняєш?

Нервуюся і сумую…

А чому?

Бо не бачу себе збоку. Бачу тільки те, що хочу бачити або те, чого не хочу.

І що Ти думаєш вчинити, щоб змінити це становище постійного невдоволення?

Дати собі спокій з усіма цими…

Тобто здатися і відступитися від мети?

Так. Це часто мені приходить до голови. Я відчуваю, що неспроможній боротися з обставинами, у яких я опинився.

А що Ти при цьому почуваєш? Я маю на увазі, що Ти протиставляєш цій чи іншій Твоїй ситуації?

Що-що… Протиставляю те, що хтось інший цього геморою не має. Ось що!

А хто є тим, що не має цього «гемору»?

Хтось. Та мало хто? Просто ж є така Людина, яка не має тої мороки, що я її маю.

Тобто ти заздриш невідомо навіть кому?

Виходить що так. Блі-і-ін…

От власне! Виявляється, що можна заздрити невідомо кому і невідомо за що. Так само можна заздрити і собі за те, що ти чогось не маєш.

Тобто? Заздрити собі? За… За те, чого у мене немає???

Ну, Ти ж заздриш пустоті, то чому не можна позаздрити власній пустоті?

Щось Ти не того… Я Тебе не розумію.

Та все Ти розумієш, просто не хочеш напрягатися. Одним словом: Коли Ти заздрий, Тобі від цього добре чи зле?

Ясна річ, що зле. Що ж тут доброго?

-І Ти, прагнучи здобути те, що викликає у Тебе заздрощі, відчуваєш водночас це «зле»?

Ну ясно! Тому і хочу позбутися цього поганого відчуття, це мене в значній мірі і мотивує вчиняти кроки по здобуттю того, що викликає у мене заздрощі… Знаєш, я от щойно зрозумів Тебе. Ну, ясно як день, що кожна дія має протидію і будь-який напрямок має протилежність. У заздрощах так само, одне тягне, а інше штовхає.

Тягни-Штовхай, був такий у доктора Айболита коник… А мудра казка, «однако»!

Усі казки мають у собі мудрість, щоправда, не завжди ця мудрість лежить на поверхні.

Добре, то до чого Ти все це ведеш?

Я веду до того, що Ти маєш можливість збагнути, що у справі з гріхами, лярвами, бісами не все так просто і прямолінійно. І якщо Ти не працюєш сам над собою, хоча б просто, «втикаєш» і не читаєш наші з тобою бесіди, то Ти простоюєш, про-сто-ю-є-ш. Ясна річ, що є ще й інші тексти з більш чіткою різкістю висловлювань, тобто густіші за контентом, читай тоді їх. Ми не гордовиті.

А я Тобі не заздрю. Більше того, я дуже і дуже тішуся, що Ти у мене є! А щодо текстів, котрі пишуть інші контактери, то я насправді відчуваю за них радість і за те, як вони це роблять і в якому об’ємі, і які успіхи здобувають. Про себе знаю одне: мені ще йти і йти, дорога далека, але варта того, щоб на ній бути! Пора перекусити.

-Смачного!

 Заздрість фрагмент

ОБЖЕРЛИВІСТЬ (GULA)

Обжерливість

Пітер Брейгель 1526/1530–1569. ОБЖЕРЛИВІСТЬ.

На литині – Гула. Дивно як це співзвучно зі словом Гуляти. Розгулявся. Загул. Гульбан. Усі ці слова мають прадавню кореневу спорідненість. Коли я замислююся щодо природи обжерливості, то чомусь приходять на думку спогади про голодні дні в моєму житті. Бувало й у мене, що недоїдав… Якось один мій знайомий звернув мою увагу на те, що багато жінок і чоловіків у нас мають надлишкову вагу. Простіше сказати, вони череваті (пузані). Особливо, коли мова йде про мешканців села. Я ніколи про це не думав і серйозно не замислювався над причинами цього «явища». А він мені спробував пояснити це тим, що саме селяни України пережили жахіття голодомору, який записався на генетичному коді як страх голоду. Внаслідок цього страху людина стає запасливою і їсть набагато більше, аніж того потребує її організм.

Коли оглядаєш фотографії столітньої давнини, на яких зображено простих селян (подібні фотографії можна побачити у київському музеї Івана Гончара), впадає в око їхня природня краса. Це взагалі була інша цивілізація, яку знищили і яка виродилася… І що цікаво, я не помітив серед них вгодованих товстяків. Ще не було голодомору… Розумію, що ці аргументи можуть бути і не найголовнішими, та я й не збираюся їх представляти як аргументи, це просте спостереження. Так само, як спостереження того, що серед чиновників– начальників є неписане правило: вгодований начальник демонструє власний добробут, а значить достаток. Ось так, достаток став виражатися «товстотіллям». Товсті дядьки і тітки на товстих тачках, у товстих палацах і товстих діамантах…

Ще з дитинства пам’ятається мені роман-казка «Три товстуни» Юрія Олеші. За часів Радянського Союзу на всіх карикатурах буржуазія і капіталісти зображувалися такими круглими, немов надутими повітрям, товстунами. Щоб було всім зрозуміло, що буржуї з капіталістами тільки те й роблять, що їдять, їдять, їдять… Як гусінь! І як було дивно побачити цих «буржуїнів» навіч живими, зовсім нормальної комплекції, ба навіть спортивної статури, коли я опинився в ЄВРОПІ і  США.

У дитинстві серед моїх однолітків було поширене ставлення до однолітків-товстунів, як до таких дітей, що не є нормальними. Їх недолюблювали і увесь час дражнили образливими словами. Їх вважали дітьми якоїсь нижчої касти, з ними не дуже хотіли дружити, товаришувати. Вони це бачили й знали, бо не могли не бачити, і через це страждали, але не змінювали своєї «конституції». Ось така буває у людей «конституція», як тоді часто можна було почути, і по сьогодні ми так висловлюємося. Я все це розповідаю, пробуючи вислухати причину мого розуміння обжерливості. Зрозуміло, що їсти і жерти – різні речі. Кажемо: «Ми їмо для того, щоб жити, а не живемо для того, щоб їсти». Що стається такого, що людина живе не просто для того,  щоб їсти, а для того, щоб жерти? Наїстися можна, а ось нажертися – неможливо… Тому й кажемо – «ненажера»

А що Ти скажеш на те, що буває й так, коли Людина має надмірну вагу, тобто є, висловлюючись Твоїми словами, «Товстуном» і при цьому не є ненажерою?

Ти про те, що буває порушення обміну речовин в організмі?

-Бодай і так?

Щось спричинилося до того, що цей обмін речовин в організмі порушився. Подивишся на деяких попів або депутатів, або акторів Національних театрів України, бізнесменів, чинуш різного рангу, словом на всіх тих, хто зажив достатку, і дивуєшся, яким заразним є це порушення обміну речовин в організмі Людини. Можливо, через те воно і стається, що порушення ці є закономірними вчинками Людини, тобто її, нехай і несвідомою, але конкретною дією супроти правильного, гармонійного, а значить – доцільного. Виглядає так, що сьогодні ці порушення взагалі стали закономірністю.

Сьогодні ми живемо у перевернутому світі, де все стало з ніг на голову, як в переносному, так і в прямому значенні слова. Ми стали іншими. Стали узалежненими від усіх цих смертних гріхів. Що найпростіше – це те, що стали ми лінивими. Мені досить на себе поглянути. Щойно сів за кермо власного авто, відразу «роздобрів», погладшав…

-То що, Ти вважаєш себе обжерливим?

Та ні.., просто мало рухаюся, і їм на ніч…

-Якщо глибше копирснути?

То можна такого накопирсати! Так можна до будь-кого під’їхати і у кожного спитатися!

-Ото ж то. Спитатися можна, а от чи відповість Людина… Ось ти, наприклад, пробуєш, та все кругом ходиш, шукаєш пояснення через зовнішні причини.

Важко відповісти просто. Мені бракує слів. Ні, не слів, мені бракує відваги…

-Тому й киваєш на інших?

Ти про попів та інших «добряків»?

-Що Тобі до них? Вислухай себе самого, де в Тебе сидить обжерливість? Як саме Ти це розумієш?

У смакуванні страв, тобто у смаку різних потрав, напоїв, у їх різноманітності, ну і, звичайно, у достатній кількості.

-А що для Тебе достатня кількість?

Ти, що, насміхаєшся? Достатньо – це коли вже більше не потребуєш. Так, я люблю попоїсти. Але обжерливості не помічаю за собою. Зрештою, я не є товстяком!

е в тілі справа. Обжерливість має коріння не лише у самому фізичному тілі, хоча результат відбивається саме на ньому. Ти спробував пояснити собі обжерливість причинами пережитого голоду чи недоїдання, але ж Ти сам розумієш, що це не є основою для обжерливості. Обжерливість є не просто надмірністю у їжі, її природа криється також і у жадібності, а жадібність спирається, відповідно, на страх виглядати невизнаним, применшеним, упослідженим.

Як сам вже розумієш, жадоба до значимості серед рівних, хотіння возвеличитися над іншими штовхає Людину на вчинки, які найлегше їй даються. Найлегше, в розумінні того, що лежить найближче у найпростішому і найдоступнішому для конкретного рівня тої чи іншої Людської свідомості. Оскільки Люди мають різну свідомість, то й вчинки вчиняють різні, хоча за мотивацією це все – та ж боротьба за владу, за вплив над іншими. Але є одна різниця, і суть її в тому, що тільки та Людина усвідомлює себе істотою божественою, котра здатна зрозуміти, що її призначення полягає у взаємодії з мудрістю. Тоді й пошук її буде у постійному труді на ниві мудрості, тоді, що б ти не робив, ти будеш притягувати до себе собі подібних шукачів мудрості.

Ну от Ти й сам кажеш, що зовнішнє відкриває нам доступ до внутрішнього. А я ще от що скажу: Обжерливість є проявленням комплексу меншовартості.

-Добре, погоджуюся з цією думкою, можеш її розвинути?

Спробую. Почну з того, чим закінчив Ти. Бажання стати особливим має в собі багато позитивного потенціалу.

-Як і негативного?

Прошу Тебе, не перебивай мене. Я маю на увазі, що прагнення здобути владу, визнання, достаток, сите життя, часто так і не позбавляє Людину од власного сприйняття себе як обділеної ласками Божими. Тому навіть коли Людина здобуває певні вершини соціальної драбини, стає відомою і визнаною у певному колі чи колах, її й надалі буде тягнути додолу відчуття власної меншовартості. Оця меншовартість може проявлятися у надмірній зовнішній скромності, і компенсація цієї скромності цілком несвідомо може проявлятися у надмірній гастрономії. Відомо, що образа чи гнів часто гаситься добрячим застіллям, що, зрештою і призводить до надмірної ваги.

Але ж ми не про саму вагу фізичного тіла говоримо з тобою, а про обжерливість!

Так, обжерливість має коріння своє не в самих потравах, а передусім у психічному, іншими словами, душевному стані Людини. Тіло Людини – її храм БОЖИЙ, і творить Людина свій Храм своїм життям, якщо кволе тіло, то цьому теж є свої причини, і саме психологічного порядку. Знаю, що Ти можеш заперечити мені тим, що часом Людина народжується з фізичними особливостями, то скажу, як мислю: випадковостей тут немає, кожен з нас приходить у цей світ для духовного проявлення, і старт у кожного різний. Тому маючи здорове і красиве тіло, Людина мала б насамперед замислюватися над тим, що старт у неї «БОНУСНИЙ», словом, нічого взагалі впадати у відчай! Часто можна почути вираз: «Нічого на дзеркало ображатися, коли лицем не вдався», розумію це як запрошення до внутрішньої духовної роботи.

-А що Ти скажеш, щодо самих потрав?

Що ми їмо, тим ми і є насправді? О, так, наші страви мають дуже великий вплив на самопочуття. Цьому можна присвятити цілий том або лише статтю, та це вже давно зроблено і без моєї допомоги.

Про те, що Ти ось тут пишеш, багацько Людей також вже висловлювалося у різні часи і написали тьму праць.

Значить, їм це було потрібно, потрібно було писати, щоб краще Світ і себе в ньому розуміти. Не можна писати щось для когось, пишеться завжди для всіх разом через себе і собою, для пізнання того, про що пишеш. От, якщо так людина вживає їжу, тоді вона відкриває у їжі не просто смак, а зміст. Що я їм, тим і стаю в результаті. На звичайному рівні ми не можемо в’їхати у ці нюанси. Тому їмо усе, що є їстівним, але щойно ти замислюєшся над тим, що саме ти їси, то відразу помалу, крок за кроком, відкривається тобі щось більше за смак і за поживність.

Я це відчув зовсім недавно, коли перестав вживати у їжу м’ясо. Буквально через два дні з’явилося відчуття легкості і світлості у голові, коли ж знову попоїв м’яса, то здивувався тій навалі агресивності, що раптом прокинулась у мені. Так само і з алкоголем. Я розумію, що все має свої норми, і те, що для когось корисне, для іншого може бути протилежним, але ж чомусь існують пости, коли не просто обмежується достатня кількість у їжі, а насамперед, вилучаються м’ясні та рибні страви, вина і їм подібні продукти, тобто такі страви, що мають у собі щось більше за хімічні характеристики. Думаю, що тут розходиться у більш тонких речах, як от інформація того, з чого приготовлено той чи інший продукт.

М’ясо має у собі інформацію тварини, що жила і була забита, і те, чого ця тварина зазнала за життя, і те, якою була її смерть, триває у цьому м’ясі на рівні інформації, словом, що ми їмо, тим ми і стаємо. Ми переймаємо на себе ці інформаційні залишки і збираємо їх з різних потрав з м’ясива, тваринного, пташиного, а також рибного, молюскового, земноводного і все можливо-делікатесного походження. Очевидно, що сама обжерливість є браком не просто енергії, а тої залишкової інформації, що породжує конкретну енергію. Помічено, що люди, котрі не вживають м’ясива, є менш агресивними. 

Притча про Обжерливість. Риба.

Очевидним є те, що обжерливість неможлива без м’ясного чи рибного продукту, вин, горілок та інших міцних напоїв, котрі підсилюють енергії. Отже, можна сказати, що з Людиною відбуваються реальні зміни, коли вона вживає надмірну кількість продуктів, що не є пісними. Скоріш за все, саме вплив цих продуктів на організм і душу Людини й породжує те, що ми називаємо ОБЖЕРЛИВІСТЮ.

-А що, вживаючи рослинну їжу, Людина не переймає на себе інформацію з рослин? Усе у цім світі є лише інформацією. Що Ти на це скажеш?

О, це насправді непросте запитання. Я спробую відповісти і на нього. Отже так: усе, що потрапляє в організм Людини, є інформацією, так, Ти маєш рацію. Питання виникає наступного змісту: як фільтрувати цю інформацію, вірніше – як її перетворювати на корисну для організму Людини? Ось і відповідь: Дякувати! Так, так! Висловити уголос вдячність за те, що ти маєш, що їсти. Як це завжди робили наші предки. Вони дякували Богу чи Богам за страву.

А ще, перед тим, як скосити жито, зібрати жнива, врожаї, Люди завжди висловлювали вдячність і просили вибачення у тварин, на яких полювали, за їхнє відібране життя, так само і по відношенню до всього живого і неживого світу. Думаю так, якщо ми правильно з вдячністю взаємодіємо думкою з цим світом, то ми отримуємо в подарунок чисті продукти без залишкової негативної інформації. Бо ми, подумки дякуючи і вибачаючись, нейтралізуємо ці негативи, а ще й одержуємо благословення Всесвіту на корисне вживання цих продуктів. Корисне, значить, – таке, що має у собі доцільну достатність.

Тому Людина знала набагато більше не тільки про страви, а й про те, як їх вживати, що із чим і коли саме для неї є потрібною та чи інша їжа. Мудрість була в руках наших з прадавніх часів. До речі, ось ще цікава думка: саме поняття СТРАВИ походить від С і ТРАВИ, тобто їжа, що приготовлена з рослин. По-трава, от-рута, травлення, витравити і т.д. У словах наших ми маємо вкладену інформацію про зміст, але чомусь його не чуємо, а відтак, не усвідомлюємо.

Колись це було органічно і відкрито, зрозуміло. Колись слово мовлене було відкритим до розуміння. Але щось трапилося, що ми це втратили. Щось незриме і фундаментальне, таке, що пробудило всю цю бридоту, котра породжує страждання наші від того, що ми називаємо гріхами. Думаю, що це від того, що ми втратили здатність бути розмисленими, розсудливими, поміркованими. Поміркованість – це бачити і знати міру усьому, з чим ти маєш справу, незалежно від роду діяльності. Поміркованість розпочинається зі столу, з того, що в тебе входить, а це виливається у твою дію, тобто у те, що з тебе виходить.

Ще Ісус сказав, що річ не в тому, що входить в Людину через уста її, а, ЩО з них виходить!

Власне! Що Ти робиш із тим, що споживаєш, і як Ти споживаєш. Якщо без тями, то такими безтямними будуть і слова Твої, і вчинки. Ісус промовив наведені тобою слова як відповідь закинутим фарисейським докорам про невмивані руки його учнів за столом під час вживання страв. І мова тут була саме про силу думки Людської над фізичним світом, про силу Віри в Бога над логікою людського виокремлення мислення. І знаєш, я вірю цьому.

-То в чому тоді полягає ПОМІРКОВАНІСТЬ?

У тому, що усвідомлюючи зміст і вплив страв, передусім, на душевний і духовний стан Людини, ми відкриваємо зміст такої простої речі, як саме нам треба готувати страви, щоб «ЇСТИ АБИ ЖИТИ». А відтак, разом з тим нам відкривається і сам зміст того, що є ЖИТТЯМ і для чого ми ЖИВЕМО. Тому ПОМІРКОВАНІСТЬ не лежить лише у харчуванні. Поміркованість дозволяє чути і творити гармонію. «Для щастя треба мало, га-армо-оні-і-ї! Амінь»! Так сказав Богдан Ігор Антонич, Богом дана нам і через Богдана мудрість ця.

-А якщо ще коротше?

У самодостатності.

-Нехай буде по-твоєму!

обжерливість фрагмент

 

ГНІВ (IRA)

Гнів П.Брейгель СтаршийПітер Брейгель 1526/1530–1569. ГНІВ.

Гнів завжди гнітить. Тому розгніваний є обуреним, розізленим, роззлощенимй, словом таким, що його поведінка виражає активний викид негативної енергії. Людина у гніві проявляється передусім у своєму зміненому психічному стані, не завжди контролюючи вчинення тих чи інших дій. Часто Людина навіть не усвідомлює того, що чинить, і навіть нездатна логічно проаналізувати свою поведінку.

Одне, що більш-менш здатна засвідчити розгнівана Людина, – це сильне бажання розрядити свою обуреність, звільнитися від болісного щему в грудях, від перехопленого дихання, стиснутої спазмом горлянки, болю в серці, переповненому відчуттям несправедливості. Не будіть звіра, що живе усередині Людини, бо звір цей страшний, і його не так-то й просто потім приборкати.

Сам по собі знаю, як це страшно, коли цей джин виривається з полону. Здається мені, що ця дика енергія живе у мені увесь час і тільки й робить, що чекає слушного моменту, щоб вибухнути і вирватись на волю. Адже можна погодитися з тим, що ми увесь час тамуємо в собі цю дикість? У гніві ми начебто перестаємо бути собою і часто діємо неочікувано грубо, банально, прямолінійно й провокаційно для інших.

Засліплена гнівом людина є небезпечною і для себе самої. Часто у гніві, коли Людина не знаходить для себе стримуючих зовнішніх аргументів, таких як співчуття чи, навпаки таких, що конкретизують адресат сильного і неподоланного подразника, вона здатна на самогубство. Так само гнів здатен проявитися у неадекватній жорстокій поведінці будь-кого з нас по відношенню до інших, навіть до зовсім сторонніх: Людей, абсолютно невинних та непричетних до причин збурення гніву.

Справді, у гніві Людина може озлобитися вкрай і перетворитися на хижого, а то й хитрого, підступного звіра. Щоправда, як на мене, то звірі не бувають підступними чи злими, а лиш голодними. Чому Людина підвладна гніву? Чому у гніві і через гнів проявляється зло? Чому зла Людина перестає бути Людиною?

Здається мені, що Ти вже сам собі відповів на всі ці запитання. Але тема розмови потребує уваги, бо ми тут маємо справу з дикою і свавільною природою зла. Сам гнів не містить у собі тотального негативу. Зло можна визначити і як повну відсутність Любові. Саме слово «ЗЛО» співзвучне зі словом «зєло», в його тлумаченні як суті чогось небезпечного, непередбаченого.

Зєло значить – дуже, вельми, можна сказати, що це є екстракт того чи іншого змісту, котрий проявляється у найяскравішій і найсильнішій потенціальній якості. Зло живе поза всякими правилами, бо зло є свавільне. Зло, як відомо, є щось таке, чого ніхто не сподівається, не хоче, але завжди кличе на допомогу для вирішення своїх безвихідних ситуацій. Зло має вертикаль протилежну доброті, отже, зло руйнує. А гнів? Чи руйнує гнів?

Дякую за запитання. Думаю, що ні. Вірніше так мені тепер здається.

-Чому, Що дає Тобі підстави так думати?

По-перше, гнів може бути позитивним процесом звільнення надлишків обурень, розмагнічення конфліктної ситуації, навіть може мати позитивні наслідки, що позначаться на поведінці інших, часом охоплених злобою Людей. Можна сказати й так, що Зло поганина пробуджує Гнів доброчесного, тому Гнів як вияв, як інструмент, що організовує, підсилює і укріплює захисника, має позитивне значення для Людей, а зло чи злість є руйнівним, і руйнує насамперед того, хто перебуває у злості, того, хто є носієм зла.

Як бачимо у класичних творах мистецтва, Герой часто у боротьбі з неправдою є гнівним, тому і перемагає озлобленого негідника. У цьому і є вся трагедія Людини. Ми найчастіше тому і стаємо жертвами злоби, що не розуміємо цілющості Гніву. Ми втрачаємо знання того, як правильно користуватися Гнівом, в результаті чого завалюємося у пекло зла. І знаєш, чому?

-Чому?

Тому що втратили знання того, що гнів і зло не є одним і тим самим. Гнів спрямований на звільнення від тих несправедливих пут, агресивних дій, котрі спрямовані на те, щоб зробити мене залежним від чужої волі. Такий гнів є справедливим і звільняючим. А зло ніколи не звільняє, а навпаки – нищить і руйнує.

-Чого ж ви кажете: «Не гніви Бога»?

Бо дурні. Бога не можна розгнівити. На відміну від Людини, Божественне не має персональної координати, наділеної Людськими пороками.

-Але ж Ти сам сказав, що гнів звільняє?

Про Людину – так, але не про Бога. Бог є вільним від людської природи. Коли ж я творю Бога за образом і подобою власної природи, то я перевертаю саму суть Божественного на свою звичну логіку, а відтак, мені залишається одне: припустити, що Бог, якого я собі вигадав, є таким собі хитрим і підступним, зверхнім і дуже заангажованим на тому, що саме я вчиняю і як саме, тому він (БОГ) є розгніваним на мої помилки аж до злості, як лялькар на оживаючу маріонетку, як рабовласник на повсталого раба. І тоді цей Бог мене карає. Ось така виходить дурня з таким богом, що я собі його вигадав. Може, у когось саме такий бог, тільки не у мене!

-Досить про Бога, мені цікаво, що Ти про це розумієш.

Мені зрозуміло, що гнів може перерости у злість, коли я не бачу себе збоку. Бачити себе збоку – значить бути пильним тієї миті, що її проживаєш. Якщо я у злості, то я вже сліпий і неприсутній тут і зараз, тому мені звідти, з того стану злості, дуже непросто вирватися самотужки, без дружньої допомоги свідомої Людини, що поруч ( у цьому і полягає справжня дружба Людей – допомагати один одному не впасти у злість), тому коли я впадаю у злість, а точніше – мене ловить зло, то найчастіше результатом стають вчинки, спрямовані на руйнацію, а не на відбудову, перебудову, скажімо прямо –вони спрямовані на самознищення, бо носій зла рано чи пізно, а таки гине… Коли ж я у гніві, то я звільняюся від образи, надмірної вразливості несправедливістю, передусім тим, що я триваю при свідомості, тому бачу, що діється довкола і що саме я вчиняю. Хіба не так?

Не знаю, що й казати… Отже гнів, по-Твоєму, добре?

Виходить, що так. Гнів має цілющі властивості і здатен оздоровити Людину. Розумієш, надмірна радість теж може призвести до істерики, як і горе. Не все так прямолінійно у цьому нашому світі. Господи, і чого це я Тобі все це пояснюю, Ти ж сам добре все це знаєш. Гнів мені вказує на те, що мною або ближнім моїм вчинено щось не так, як слід, гнів сигналізує про збій у чистоті процесів взаємотворення поміж Людьми.

Гнів є реакцією на порушення Закону і відіграє сигнальну роль не тільки для самого розгніваного, але й для того чи тих, що вчинили щось негідне і тим самим розгнівили розгніваного. Мати чи батько може бути розгніваним на дитину за якусь її провину, свідомо чи несвідомо творену, і це не матиме руйнівних наслідків, що їх несе озлобленість, котра проявляється у агресивній та ніщивній формі.

-Значить, можна говорити про гнів лише як про реакцію на зло?

Гнів не ображає, лиш звертає мою увагу, що причина його є гострою і потребує негайного втручання свідомого процесу виявлення помилки, виправивши яку, розгнівана Людина знаходить мир і спокій, а винуватці гніву – вдячність за вчасно вказану проблемність. Про такі процеси ми говоримо як про взаємини культурних Людей, що мають Честь. Мати Честь, у моєму розумінні, – бути пильним і присутнім і пам’ятати, хто я є і чого я тут. Тобто, мати Бога у серці своєму. Простіше, вихована Людина є Людиною честі, котра і в гніві не є злою і не озлоблюється. То, що? Я відповів на твої запитання, пане Майстре?

-Чи не тому так звана вами інтелігентна Людина не може протистояти злу?

Інтелігент – значить освічений. Освічений – той, хто здобув знання. Але Знання буває різним. У наш час той, хто здобув освіту, володіє певними знаннями, необхідними для того, щоб стати гвинтиком величезної махіни цивілізації. Це насправді окрема тема і потребує окремої книжки, але скажу так: Освіта є проявленням Людини мудрої, бо Людина Мудра є носієм світла, вона світиться, як зірка, Людина Мудра сама сяє (є освіченою Мудрістю) і світить іншим. А поняття «інтелігент» є іншим, у тому то й біда наша, що ми користуємося словами, значення котрих не знаємо, тому і не розуміємо і в результаті так легко впадаємо у тьму. Інтелігент. Розберімо це слово: ін – значить напрямок, тел – зв’язок (теле-фон, теле-візор) ось і маємо інтелект як керований зв’язок знаного з незнаним, тобто розум. Залишилось частка – гент. Як на мене, то це вказує на ген, отже – носій гену. А що таке є ген? Відповідь – за сучасним уявленням біології, ГЕН є одиницею спадкової речовини, за допомогою якої ознаки і властивості батьків передаються нащадкам. А в контексті нашої розмови, ГЕН є одиницею БОЖЕСТВЕННОГО в індивідуумі Людини. Тому поняття слова ІНТЕЛІГЕНТ можна трактувати як пробуджений і свідомий БОГОНОСЕЦЬ.

-То що таке є освіта? Отаке виникає питаннячко.

Відповідаємо – освіта є пробудженням Бога у Людині. І КРАПКА. Усе решта є перекрученим знанням про дійсність. Сучасна освіта не завжди є пробудженням і найчастіше є лише програмуванням. Тому освічена Людина сьогодні, в основі своїй, є запрограмованим біороботом. Часто ненавчена справжніми вчителями, недосвічена мудрістю, Людина є малодушною і невпевненою в суті свого існування. Тому така Людина не усвідомлює свою індивідуальність, свою особистість, свою самодостатність і через те легко впадає у страх перед сильним і впевненим злом. Через неправильне уявлення про власну гідність, через покірне сприйняття всього агресивного авторитетним, як це зазвичай було у «совку» і продовжує бути у «пост совку», так звана наша інтелігентна Людинка ламається і упокорюється грубій силі.

– Думаєш, що «несовкова» Людина саме цим відрізняється від Людини європейської, азійської, африканської чи американської?

Так, «совкова людина» в масі своїй все ще є заляканою. Але Людина «несовкова» в моєму розумінні є такою, що є вільною, індивідуумом, що думає і розвивається самостійно. Така Людина скоріше пробуджується, а пробудившись – Людина вміє і знає, як протистояти злу. Така Людина інтелігентна по-справжньому, випромінює внутрішню силу і впевненість у собі, бо мудрість царює в ній. Це не значить, що така Людина надіється тільки на свою силу, така Людина знає наймудріше – не відповідати злом на зло, бо від цього зло лише прибуває.

Зло не сидить тільки усередині Людини, воно завжди виривається назовні, тому, коли ми відповідаємо злістю на злість, то зла стає ще більше і воно кріпне і збільшується. Зло можна нейтралізувати неучастю у його роздмухуванні. Тобто не піддаватися на провокацію зловмисника. Не противитися – не значить програвати.

Людина, яка не реагує на направлене на неї зло, стає немовби прозорою. Енергія злості без відповіді розгравітовується і нейтралізується, бо переводиться на самого озлобленого, і він сам себе карає. Ось чому, на мою думку, лагідність як чеснота, оперта на мудрість і доброту, відкриває розуміння того, як протистояти провокації зла не-злом.

-Гаразд. Давай подивимося з іншого боку. Коли Ти у гніві, то що Ти відчуваєш: задоволення чи навпаки неприємне відчуття?

Ну ясно, що приємністю тут зовсім не пахне. Але, може бути й приємною така зав’язка Людини на самій емоції гніву. Тобто Людині може подобатися просто гнівитися з будь-яких причин на те, що інші своєю поведінкою будуть сигналізувати їй страх, переляк і тому подібні знаки реакції, і тим самим виражати значимість самого розгніваного. І саме це може давати колосальне задоволення розгніваному.

Гнів є реалізацією негативної енергії, що продукується психічним станом, опертим на ситуацію, у котрій людина почуває себе під гнітом чиєїсь агресії, несправедливості, приниження і таке інше з боку оточення, а також, від того, що їй самій не вдається чогось наміченого виконати, чогось правильного вчинити, добитися якоїсь цілі чи поставленої мети чи просто вчасно звести кінці з кінцями.

У такому разі Людина відчуває нестерпний пресинг на психіку внутрішнього конфлікту, що кожен з нас носить у собі, і тут, в залежності від характеру Людини, вона або відразу обурюється і гнівиться, і тим самим впадає у злість, або шукаючи вихід з даного становища, від безвиході впадає у розпач. У розпачі Людина здатна на неконтрольовані вчинки. Тут часто торжествує зло і тим самим провокує Людину до дій, що проявляють зло і примножують його в житті Людини. Навіть самогубство не є виходом з цієї ситуації, бо примножує страждання близьких і перекладає відповідальність за вчинене на інших Людей, котрі найчастіше і уявити собі не могли, що мають до всього цього якесь відношення. Одним словом – Біда.

Драматична ситуація, як відомо, опирається як на зло, так і на добро. Правильніше сказати: добро і зло у зіткненні своєму організовують драматичну ситуацію. Виходом з будь-якої драматичної ситуації в житті Людини може бути перемога добра або зла.

А хіба добро не перемагає зло?

Мудрість нас вчить, що звільненням від зла є вчинення Людиною добрих діл. Про це свідчать усі народні прислів’я та казки з притчами. Але вернімося до гніву. Гнів, якщо він не є підконтрольним, здатний вивільнити негативну енергію у будь-якій поведінці Людини, і у цій поведінці необов’язково пануватиме видиме ЗЛО, але воно буде присутнім, хоча й усміхненим. Зло найчастіше використовує добрі наміри (благими намірами вистелений шлях до Пекла). Можна сказати, що Людина своїми добрими намірами сама для себе визначає, означує і вибирає, що саме є злом і що саме є добром в житті. Але певна річ, є також і абсолютні поняття добра і зла.

Цікаво, а хто, на Твою думку, визначає ці абсолютні поняття добра і зла?

Як хто? МИ, Люди… Громада, суспільство, держава, церква. Але понад усе, це – індивідуум, тобто я сам… Але мені здається, що абсолютними добро і зло є можливими лише тільки як поняття в уяві Людини і в чистому вигляді їх просто не існує. Тому вони залишаються всього лиш умовними поняттями. Людськими умовними поняттями.

То значить, Зло так само, як і Добро, проявляється лише у вчинках Людини?

Передусім у сприйнятті Людини. Ми творимо дійсність, яку проживаємо, і, творячи дійсність, ми її наділяємо поняттями Добра і Зла.

Тобто Ти хочеш сказати що у Світі, де немає Людини, взагалі не існує ні Добра ,ні Зла?

Так. Ось чомусь мені так здається. Вірніше, я в цьому тепер переконаний. Ну сам скажи: Хіба є Зло у зламаному вітром дереві? А от Людина може сприйняти цей факт як зло, (ой, як шкода, таке гарне було дерево, і ось тепер калічіє зламаний стовбур), або ж як добро (слава богу, тепер є чим палити у печі!). Як бачимо, Людині завжди доводиться щось вибирати, і вибір цей ми вчиняємо перш за все між Добром і Злом.

То де ж тоді живуть ці сили: Добро і Зло?

А це я у Тебе хочу запитати! Як що Людина робить вибір між одним і другим, і свій вибір не завжди бачить досягнутим, то що то за така дивина, що то за природа, що зветься Злом? Що то за сила така? Що то за Сатана така чи такий, що випромінює це Зло?

Ти хіба не розумієш? Хіба Тобі не видно?

Ні мені не видно! Ні чорта мені не видно! Я бачу тільки те, що існує Людина, і саме Людина є провідником Зла, так само, як і Добра. Тому ми увесь час ділимося на одних і других, і увесь час ВІЙНА!

Дивна річ, Ти затіяв цю розмову як спробу самопроникнення у суть речей, тут досліджуваних, і тепер раптом хочеш, щоб я Тобі все розповів ось так просто – поклав рибину на тарілку?

Пробач, це моя слабість так пробивається назовні. Мені страшенно кортить дізнатися усе з перших уст! Я розумію, що перші уста все одно будуть моїми, бо саме моїми устами, а в даному випадку, моїми руками Ти пишеш ці тексти…

Не прибіднюйся і не відсторонюйся. Ти робиш те, що робиш, тому дивися туди, де слухаєш. Хто має вуха, той почує…

А той, хто має очі, той прочитає…

Саме так, Друже, не спішися поперед Батька. Ми маємо ще багато про що переговорити на сторінках, Тобою списаних.

Гнів фрагмент

ЛІНОЩІ (ACEDIA)

Лінощі П.Брейгель Старший

Пітер Брейгель 1526/1530–1569. ЛІНОЩІ.

«Душа зобов’язана трудитися і день, і ніч», хто це сказав?

-Микола Заболоцький, російський поет, і звучить це в оригіналі так:

«Не позволяй душе лениться!

Чтоб в ступе воду не толочь,

Душа обязана трудиться

И день и ночь, и день и ночь»!

У Івана Франка є і такі рядки:

«Лиш в працi мужа виробляється сила,

Лиш праця свiт таким, як є, створила,

Лиш в працi варто i для працi жить.

А неробство – причина бiльшостi вад i навiть злочинiв»

Або:

«Пісня i праця – великі дві сили.

Їм я до скону бажаю служить».

(Пісня i праця)

Розуміння того, що саме в праці Людина пробуджується духовно, приходить в процесі самої праці. І що важливо, у чому не була б суть моєї праці, чи в майстерні з інструментом, чи на полі за плугом, чи у кабінеті за думками, чи за кафедрою зі словом до Людини, працюючи, а значить творячи, я прозріваю і просвітлююся. Праця відкриває двері творчості. Ось чому саме працьовитість розвиває таланти Людини. Я бачу це навколо себе і у собі самому.

У процесі праці пробуджується моя Духовна суть, відкриваються нові перспективи і здобувається якість того, над чим я працюю. У праці моя природа змінюється, і саме в праці відбувається квантовий стрибок на новий рівень свідомості. Душа Людська може працювати безупинно, і щастя її саме в цьому. Однак, ніщо не є сталістю, і Людина легко може впасти підкошена лінощами. Ліниві – сплять.

Як багато прикладів з життя відомих мені особистостей, що демонструють ці парадокси – злети та падіння! А в мене часто виникає страх, щоб не розслабитися і не заснути, а провокацій для цього досхочу. Лінощі в мені не вивітрюються, а лиш нейтралізуються на певний час процесами творчими, що спонукають до праці. А лиш відпружишся – і відчуття таке, що вже непросто звестися на ноги і впрягтися у роботу.

Цікаво, і що Ти тоді вчиняєш? Як себе заохочуєш до праці?

По-різному. Деколи настроююся подумки, вникаючи у суть самої природи праці, у тему і деталізацію того, що маю зробити, а деколи вперто беруся і роблю на противагу та наперекір власному небажанню. Наперекір супротив сильніший, і трапляється часто, що не вдається заїхати в процес з цього боку.

І що тоді?

Маю один ключ. Він полягає в тому, що я згадую когось такого, що своєю працьовитістю мене підбурює до роботи.

-А чим саме підбурює, що такого у Тобі відбувається?

Мені стає соромно від того, що я зависаю, що я лінюся. Мені стає просто боляче. Аж до фізичного відчуття болю. Мене переповнює навіть гнів до власного Я, що так надаремне витрачає дорогоцінний час свого життя. І тоді я вже ніяк не можу далі спати, зависати, розвалюватися і проминати.

-І що цей ключ Тобі завжди помічний?

Так, навіть якщо не дуже, то закликає якісь інші ключі на допомогу. Ключі, щоразу інші, котрі допомагають організувати мій конкретний простір і час. Думаю, що тоді в мені і пробуджується Працелюбність – Чеснота, що підштовхує мене у часі і просторі до творчості.

-Час… Що є для Тебе Час?

О, це важке питання. Час є тим, з чим я постійно змагаюся, він – як Змій, що рве мене на шмаття свавільністю вчинків. Час, як густий туман, як бетонна стіна, що я мушу розбити молотом натхнення і працьовитості. Час є важким тягарем, що давить мені груди і заколисує, промовляючи тихо: «Мене багато, поспи, відпочинь, розслабся.» Час… Він є, і водночас його немає. Кожна мить наповнена часом, і в ній його бракує. Я трачу свій час на ось цю писанину, і я маю час на цю нашу з тобою бесіду. Я багатий часом і часом я бідний, я бачу і чую незбагненно великі і змістовні речі і боюся, що мені не вистачить часу їх втілити, тому і трачу час надаремне у розгубленості… Час! Врем’я. Time!

Моє життя є в Часі невидимим існуванням без праці, тому Людина народжена для діла, щоб Час направити у працю. У такому випадку Час стає пальним, що живить мене силою творити, а значить – працювати і тим міняти моє існування на життя осмислене. Тоді Час стає найдорогоціннішим, найкоштовнішим скарбом Людині. Тоді, навіть у відпочинку, я чую зміст свого перебування тут, на Землі, і не один лише зміст, я бачу тоді мету і причину власного життя. Усе, що мене оточує, стає мною, і в мені народжується нова моя суть. Тоді душа моя працює слухом, чуттям прозріває, мудрістю дозріває і відкриває нові перспективи для мого єства.

-То що ж таке є Лінощі в Твоєму розумінні?

У контексті нашої розмови скажу так: лінощі є Лярвою, основна дія якої направлена на розмагнічуванням життєвої енергії. Лінощі перекривають енергетичні центри, і Людина впадає у «зимову» сплячку, щоб зберегти хоч якусь енергію для життя. Праця наповнює Людину енергією, а лінощі її консервують. Брак цієї енергії змушує Людину мало рухатися, багато їсти і ні про що не думати, аби не витрачати сил на зайві переживання. Лінощі вбивають, як наркотики, підмінюючи цінності ілюзорністю насолоди спокоєм. Лінощі зупиняють рух душі і тим самим, як павук муху присипляє, обплітають і завивають Душу у кокон спокою. У Лесі Українки в «Лісовій пісні» є такий персонаж (Той що у скалі сидить), який захоплює Мавку у спокій і тишу:

Т о й, щ о в с к а л і с и д и т ь

Я поведу тебе в далекий край,

незнаний край, де тихі, темні води

спокійно сплять, як мертві, тьмяні очі,

мовчазні скелі там стоять над ними

німими свідками подій, що вмерли.

Спокійно там: ні дерево, ні зілля

не шелестить, не навіває мрій,

зрадливих мрій, що не дають заснути,

і не заносить вітер жадних співів

про недосяжну волю; не горить

вогонь жерущий; гострі блискавиці

ламаються об скелі і не можуть

пробитися в твердиню тьми й спокою

Тебе візьму я. Ти туди належиш:

ти бліднеш від огню, від руху млієш,

для тебе щастя – тінь, ти нежива.

 

М а в к а

(встає)

Ні! я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає.

 

М а р и щ е (Той що в скалі сидить)

Почім ти знаєш те?

 

М а в к а

По тім, що муку

свою люблю і їй даю життя.

Коли б могла я тільки захотіти

її забути, я пішла б з тобою,

але ніяка сила в цілім світі

не дасть мені бажання забуття.

Ось як образно Леся Українка розповідає про Смерть Духу. А суть смерті Духу – у Лінощах. Людина сама вирішує, коли їй вмирати, і вирішує таким чином, що зупиняє свою боротьбу за життя, а значить і працю Душі. Душа не може бути у спокої, бо тоді зникає сам зміст її втілення у тіло Людини. Душа трудитись має повсякчас, тоді Людина живе, тоді є зміст в її житті як індивіда в спільноті Людській. Добре, а тепер я хочу тебе запитати про лінощі.

-Що хочеш знати ще про них?

Те, чого не знаю ще.

-А чого Ти ще не знаєш?

Як Лінощі взаємодіють з іншими пороками – лярвами?

-А як? Хіба Тобі не видно? Спробуй сам розповісти про це.

Ач який! Гаразд, я спробую. Лінощі мені бачаться таким «осадковим» простором, куди втрапляє Людська Душа після того, як вона вигоріла у всіх активних пороках. Лінощі ловлять тихими сильцями Душу, що втратила енергію і пам’ять того, чого і навіщо вона (Душа) прийшла на Землю і в це конкретне тіло Людське. Пороки, що їх продукують лярви і заражають ними Людину, мають за мету розмагнітити і стерти пам’ять змісту найголовнішого – місії Людини.

Саме тоді, коли Людина розпочинає згадувати свій зміст через відчуття задатків до тої чи іншої діяльності, через потяг до світла, інтуїтивне прагнення до реалізації внутрішньої сили і проявлення змісту, саме тоді лярви й активізуються сильніше. Розпочинається запекле протистояння світла і порочних шор, котрі заступають це світло Людині, підкидаючи їй фальшиві орієнтири і цінності.

Лярви є демонами з конкретною змістовністю і програмою дій, а пороки є демонічними деформаціями природи Людини, котрі проявляються під час будь-якої діяльності Людини. Дія цих демонів у Людських проявах своїх є різною: від найгрубішої й найактивнішої, до найтихішої і найнепомітнішої. Гнів, Хтивість і Обжерливіст, є чи не найактивнішими і динамічними, тоді, як Заздрість і Жадібність є такими, що витримують паузу перед стрибком, а Гординя і Лінощі, є тихими, ніжними і солодкими, взаємно протилежними одне одному, покришкою і дном пекельного казанка, у якому і «вариться» Людська Душа. Але, як ми вже проговорювали вище, Лярви працюють не наодинці, а збираються у «шайку-лійку». «Біда не ходить поодинці», – кажуть у народі.

Що ж до Чеснот, то на противагу Демонам, вони є в Людині від самого її народження. Чесноти – це проміння Божественного Світла, що просвітлює Всесвіт і перетворює Спокій на Дію. (Зрозуміло, що всі мої визначення тут і в інших текстах мають природу земного формату виміру, і для проникнення у більш точні визначення потрібно вийти на вищі рівні Свідомості. Думаю, що це є закономірністю для будь кого з Людей.) А ось вийти на рівень позаземної свідомості означатиме перехід на інший формат. Якщо Земне життя є третім рівнем свідомості, і з переходом у нову Еру Водолія Людська природа стає ще чутливішою до Пороків, то зростає її чутливість і до Чеснот.

Можна прогнозувати, що ми приречені на пробудження і на перехід на новий, вищий рівень свідомості. Тому мені здається, наголошую, МЕНІ ТАК ЗДАЄТЬСЯ, що Демони у своїй протидії Світлу, пробуджуючи пороки в Людині, активують і свою протилежність – Чесноти. Знаю, що можна навести гору прикладів таких Людей, що взагалі втратили Людську подобу і погрузли у пороках з головою. Я не засуджую їх, бо нікому невідомо, яку внутрішню роботу проводить такий погрузлий, які страждання ця Людина переживає. У кожного своя стежина і шлях широкий. Тому мені бачиться логічним висловлення, що Світ врятує Любов. Любов і є сукупністю усіх чеснот. Тому ніщо не є новим під Місяцем, і ніщо не є сталим.

Життя дається кожному для того, щоб прозріти, і для прозріння даються нам труди-звитяги над пороками своїми. Тому можна сказати словами Мавки, що «…муку цю свою люблю і їй даю життя», бо мука є стражданням, а стРАждання є процесами просяяння, просвітлення, словом, проБУД(ДА)женням. Тому сказано Христом: «Возлюби ворога свого». Ворог робить свою, необхідну для мого розвитку, роботу. Ворог проявляє у мені Чесноти, дані мені від народження. Ворог спонукає мене на рух, закликає до дії і пРАці. Во-Рог скручує мене в ріг, звідси і образ «рогатого» як одвічного ворога Людини.

Далі, погляньмо ще під таким кутом на слово Ворог – це вРАг, вРАжий, вРАзливий. Можемо прозирнути, що «РА» є інформацією, котра  є запакованою, стиснутою, захованою, тоді як пРАця, пРАща, пРАвда є словами, що виражають те, що розвиває. Ми ж кажемо – РО-З-ВИТОК, іншими словами РА з ВИТОКІВ, тобто РА, як СВІТЛО, те, що є закладене у кожному і яке витікає, випромінюється дією, котра і є розвитком. ВО-РО(ра)-ГИ вчиняють контрдію по відношенню до дії розвитку, значить ми маємо два інструменти, які школять Душу.

З цього можна вивести наступне: Земля є школою Душі, а навчання є процесом стРАжданнь. Те, що дається, очікується від РА. Ст-РА-ждання. Розум Людини відкриває свою глибоку природу тільки через працю. Тому бачимо, що РА з Умом і є РО(а)ЗУМ, документальним свідченням Людини. На планеті Земля є РАзУМне життя, тобто цивілізація Людини Ро(а)зУмної. З цього зроблю висновок: Взаємодія Чесноти Людини з її Пороками є школою Людини Розумної, її розвитком у цьому Рівні Буття.

-Льовкенько…  А звідки Ти цьому навчився, розбирати слова на склади як змісти?

Випадково. Хто шукає, той і знаходить. Зустрівся з інфою про старовірів, волхвів, про праслов’янську культуру, православну (дохристиянську) віру. Зауваж собі – не релігію, а віру. Ти ж сам добре знаєш, що мова наша має довгу історію, а точніше, мова наша давня і у розвитку своєму змінюється постійно. Одне, що залишається стабільним, це зміст її складів. Склад є частиною слова, а слово є висловленням змісту, за допомогою язика. Тому і пішло поняття Язичники. Ті, що говорять, язичать, промовляють, мовлять (слинять) слова.

Колись Людина була в інших умовах і мала іншу природу, живучи на Землі у повному відкритому контексті з усіма істотами від мінералів до живих істот (животних), – навмисне вживаю слово «животні», відштовхуючись від основи «жива» – життя, і це мені видається вірним визначенням сутності Божественного, адже Бог є Життям у всіх проявах матеріального: від атома до найскладніших систем-організмів організованих енергетичних, хімічних та інформаційних (що по суті є одним і тим самим) процесів.

Людина мала здатність спілкуватися без допомоги слова, тобто язика. Споглядаючи за тваринами (животними), помічаєш, що вони володіють значно тоншим і глибшим, а значить безмежно об’ємнішим за природою, інструментом обміну інформації – телепатією. Малій дитині ця природа відкрита, і лише з часом перекривається зовнішнім впливом грубого інструменту, нав’язаним батьками чи оточуючими – мовою.

Тож уявімо собі, що ми послуговуємося телепатичним обміном інформацією. Зрозуміло, що за таких умов життя у нас була б зовсім інакша дійсність, а саме, ми б мали зовсім чистий простір, де не було б місця брехні, підступу, неправді, а відтак і злу як такому. Скільки б непотрібного і зайвого мотлоху та енерговитратних і руйнівних процесів відпало! Як швидко ми б могли розвиватися і яким гармонійним було б наше життя… А головне – планета Земля зберігала б свою чистоту! А це значить: жодних сміттєзвалищ, жодних забруднюючих технологій, бо неможливо було б утримувати в таїні передові і екологічні технології, а відтак, усе було б явним.

Тому наші предки назива(ли)ють, дійсність ЯВЬ. Тут все проЯВляється. Ми можемо собі лише уЯВити, якою була наша минувшина, як можемо уЯВити, яким може бути наше майбутнє. Ми творимо наше дійсне тепер і тут теж уЯВою, про що думаємо і що плануємо. «Людина проЯВляється у дії», – кажемо, а при телепатичному обміні інформацією Людина ЯВлялася відкритою. Голою, нагою, неприкритою ніякими шорами, одежинами. Люди знали, що і хто чим дихає. Цивілізація наших предків була значно вищою за рівнем і сягала розвитку, до якого нам сьогодні дуже далеко. Усе у природі має хвилю. Злет і падіння є нормальними явищами. Тому, розуміння цього робить Людину терпеливою і мудрою. Тому Людина розуміє, що для відродження попереднього рівня свідомості необхідно змінити власне уЯВлення про себе.

-Що ж такого сталося, що Людина змінилася так кардинально?

Думаю, що це пов’язано з якимись космічними причинами. Я знаходжу багато цікавого у різних текстах, від дослідників ВЕ(є,і)ДІВ до езотериків сьогодення. Я навмисне не буду вказувати конкретні джерела: зацікавлені темою можуть, і я думаю, повинні самі проробляти власні дослідження, інакше не уникнути захисного психічного поля, що проявляється у різноманітній формі зомбування людської свідомості. Адже істинне вчення завжди легко переверталося у фанатичну доктрину ловкими маніпуляторами Людської свідомості.

Досить поглянути на все, що відбувалося у так званій «історії» людства, щоб побачити приклади перевертання світла на тьму, віри на забобонний страх перед караючим кривавим і ненаситним на жертви «господом богом», широко розповсюджену й панівну модель уявлення про бога, створеного за примітивним уявленням здичавілої від власних пороків Людини, котра творить бога виключно за образом і подобою своєю, а точніше свого пана, хазяїна, начальника, словом, – рабовласника.

Тому й кажуть мудрі: «На Бога покладайся, а сам тримайся». Тримайся серця, бо серце є чистим від початку начал. Розум мій забруднюється різними авторитетами з їх досвідом успішних і переконливих перемог на полі філософських змагань, їх популярністю серед мас. Одначе нікому, як відомо, істина не дається до рук у всій повноті. Можна торкнутися лише частки істинності, бо сама Людина не є лиш приймачем інформації, а й творцем, перекладачем і передавачем власної проекції Варіанту Всесвіту за допомогою думки, мислі чи слова, заявляючи про це і докладаючись до спільного постійного процесу творення.

Мушу визнати, що уся ця Наша з Тобою розмова, котра записана мною всього лиш впродовж кількох сесій медитативного письма, підтверджує всі мої роздуми і здогадки про креативну природу Людини. З цього всього виходить, що суть нашої природи полягає у ініціації  взаємодії власної свідомості з Духовною енергією усього сущого не тільки на Землі, а й у безкрайньому ВсеСвіті. Саме цим внутрішнім багатством Людина наділена і саме у ньому закладена перспектива розвитку її, як індивіда, так і всього Роду Людського. Усвідомлення цього відкриває не просто розуміння природи відкриття Перспективи вищого порядку задач (вищих рівнів і тонших вимірів простору), а й спонукає людину до пошуків методів та інструментів, що розкривають всю цивілізацію. Разом з тим нам відкривається і сам зміст Відповідальності за кожний вчинок, кожну мисль, кожне сказане слово і всяку здійснену дію. Без  усвідомлення цього, ми просто існуємо у «сансарі випадковостей» і могутня творча енергія Людства витрачається на  біг по колу.

Тому сказано мудрими: «Суєта суєт і всяческая суєта» (біда у суєтності мислетворень). Століттями, сподіваючись на краще, Людина тішить себе, кажучи собі та іншим: «Все так не буде»,- і тієї ж самої миті розуміє, що саме поняття «Краще» є суб’єктивним, відокремленим від спільного і цільного, заключенням думки у ілюзорну змістоформу позитивного переживання бажаного. Я висловився.

-Дякую. Тепер Ти розумієш, чому гріхи ці смертні?

Я розумію. Дякую тобі за бесіду! За гарний час проведений у безчассі. Залишаюся з Вірою, Надією і Любов’ю.

алишайся в МИРІ і не спи.

АМІНЬ.

Лінощі фрагмент

 

Країна ледарів. П.Брейгель Старший

Пітер Брейгель. Країна ледарів. Графіка.

 Лярва 1

…І кілька слів «не для протоколу»:

Як бачиш, твір, що Ти твориш, ще не є завершеним.                                                       

Так. Сюжет можна розповісти до кінця, а от зміст – непідвладний жодній єдиній формі. Я відчуваю Тебе щомиті і щомиті чую вість від тебе. Тому й пишеться оцей текст.

Ти хочеш все роз’яснити своєму читачеві.

Так, мені видається, що головного я тут так і не висловив.

Головне повинен знайти сам читач, така місія кожної книжки.

Ти маєш рацію, але все ж, стосовно природи ментальних конструкцій, що їх творимо безперервно і повсякчасно… Ти назвав їх «лярвами», мені все-таки ще є багато чого розпитати у Тебе.

Добре, якщо є потреба, то її треба.

От давай розглянемо такий аспект природи «лярв» як створення Людиною мислеформи. Будь-якої мислеформи. Якщо це так, то виходить, що ці лярви можуть бути не просто негативно руйнівними, а й будівничими, а це вказує на те, що Чесноти є нічим іншим, як такими самими за природою лярвами?

Ах, от воно що. Ти турбуєшся, що «Лярва» як назва ментальної конструкції звучить неблагозвучно як на таку дію, що чистить і відновлює або будує?

Ну так, якось воно того…

Ну, то не вживай взагалі цієї назви «лярва», а використовуй «ментальну конструкцію» або «мисль». Це все від того ж бінарного уявлення про Світ, що зрештою також є досить сильною установкою,або ж лярвою, або ж мислеформою.

Значить, все впаковано в свою протилежність, і, як не називай, вчинятимеш все те ж – розділення.

Так, розділення тому і відбувається, що сприйняти все суще як одне ціле, ти не можеш через ту саму мислеконструкцію – лярву, котра вперто сигналізує тобі, що одне є добре, а інше -погане. Вірніше, що одне креативить і будує, а інше зупиняє і руйнує.

Але ж це так і є. Хіба не так?

Та ні, не так. Людина, як правило, завжди шукає простішого виходу з ситуації, у яку потрапляє. Тому визначення добра і зла лише вказують їй на перспективи розвитку подій, але кожна Людина має свою інтерпретацію Теми, відповідно тому і має своє поняття контртеми.

Я це розумію. Виходить, що ці лярви або ж мислеформи чи мислеконструкції, мають різну категорійність. Одні з них – малі і короткотривалі, а інші  – важкіші і фундаментальніші?

Піраміда.

Як?

Перевернута піраміда, де нагорі все більш і більш масивні лярви, а внизу малі й майже непомітні.

А які найнепомітніше з них?

А сам подумай і скажи.

Лярва 2

Думаю, що вони належать до найпростіших бажань, примітивних покликів душі.

Ха-ха-ха! Ну, Ти й розсмішив мене примітивними покликами душі. Але Ти маєш рацію! Насправді.

Я зрозумів! Ми все торочимо про одне і те ж! Про ПРОГРАМИ! Ось ці самі лярви і всі інші спроби їх переназвати є по природі своїй програмами.

Ой! Ну так. Програми, а точніше – самопрограми.                                                           

Значить усі мої думки це просто програми?

Ну, нарешті! А що ж іще?

Чекай, чекай! А де ж тоді я? І хто тоді я, коли усі мої думки є програмами?

А знаєш, таки вартувало продовжити цю бесіду! Ти сприймаєш себе як те, що є твоїми думками, тобто той потік мислеформ, образів, емоцій, відчуттів, почуттів і так далі аж до фізичного прояву?Ось так Ти себе відчуваєш і сприймаєш?

Ну так! Так кожен з нас, людей сущих, сприймає себе. Кого не запитай, кожен тобі відповість, що я це те, що думає, відчуває, рухається врешті-решт!

Ось тут якраз і є проблема. І саме ця проблема блокує твоє сприйняття кожного і всього кругом, бо блокування це відбувається розділенням, відокремленням, особливою думкою, особистим баченням і тд., що по суті і є зіткненням програм. Ви як сліпі кошенята. І це не в образу було вам мною сказано, це так і є. Тому ми говоримо про просвітлення як про прозріння. Прозрівший бачить себе не у потоці мислення і чуттєвого сприйняття, а скажімо простіше, бачить себе осторонь. Тобто там, де немає струменів думок, візій, емоцій, будь-якої інформації.

А що ж там є?

Яйце-Райце! НІЧОГО! І ВОДНОЧАС ТАМ Є ВСЕ! Там є ВСЕСВІТ!                  

 Мені бракує слів.

А вони Тобі й непотрібні.

Я це знав! Я це вічно знав! І чомусь забув…

і, Ти не забув. Тобі бракувало досвіду розототожнення з уявленням про себе. Тепер, коли ти працюєш з Людьми на території повернення до себе, тобі відкривається таїна природи Людини.

А може, це чергова лярва?

а ні, ось саме там немає жодних лярв, бо це і є та преславна НУЛЬОВА ТОЧКА.  

А що ж тоді є життям?

Ти знаєш сам, – ТВОРЕННЯ. А точніше – СВІДОМЕ ТВОРЕННЯ.                  

Творенням лярв…

Ха-ха-ха! І лярв також!

Пробач, я часто туплю…

Це захисна програма так спрацьовує. І це Ти також уже знаєш. Дія породжує контрдію.

Значить, все так і є, як я собі думав. Я не є той, хто є процесом думання чи відчування, Я є той, хто організовує цей процес! Опа! Америка – Європа!!! Це все перевертає! При чому тотально!!! Це пояснює усю нашу Людську нерозбериху з богами і з усіма чортами. У мене завжди було таке відчуття, що ми, Люди, усе це вигадали і увірували в те, що вигадали, і тепер самі страждаємо від мук і прикростей, що їх вчиняють супроти нас ці ЛЯРВИ. МИ створили таку величезну кількість цих ментальних конструкцій – лярв – за весь час нашого перебування на цій планеті, що аж лячно уявляти собі, яка це сила. Тому нас так плющить ця клята ненормальність, яку всі відчувають, а поправити не знають, як! Що ж ми такі сліпі!

Притча про сліпого поводиря. П. Брейгель Старший

Пітер Брейгель 1526/1530–1569. Притча про сліпого поводиря.

До певного часу, друже. Кошенята теж сліпими народжуються…

А ми що, ще як ті кошенята? Стільки віків! Щось не так у твоїх словах! Скажи просто, що нам щось пороблено!

От бач, а Ти далі своєї! Ви самі собі поробили. Ніхто вам нічого не вчиняв зі сторони. Ви самі себе заформатували. Ви творили свою історію такою, якою вам вона була вигідною, чому і як? Для ублажання ваших авторитетів. Брехнею. Страхом… І всіма цими лярвами, що звуться смертними гріхами. Ви умертвили самі себе своїми програмами, що зрештою і продовжуєте з великим захопленням!!! Зверни увагу на слово ЗАХОПЛЕННЯ!!!

Звернув. У нульовій точці не буває захоплень?

Там присутнє поняття доречності і перспективи, а отже – цільності.

Долаштування до того що є, а пристосування вже потребує вигадки, а, де є вигадка, там є щілина для брехні. Долаштування є чистою дією!

ак, пристосовування народжується від користі, а долаштування – від чуття спільного і неподільного. Саме з цього і розвалилася цільність вашої місії на планеті Земля. Тепер ви кожен сам за себе, і гріш вам ціна як місії. Ті з вас, хто це збагнув, шукають однодумців і формують спільноти пробудженої свідомості.

Так, тепер їх багато розвелося по всьому світі. Тільки чомусь вони все так само протиставляють себе загалу і одні одним…

Так, бо АНТИТЕЗА є сильнішою за ТЕЗУ.                                                 

А чому? Чому антитеза сильніша за тезу?                                                       

А для того, щоб Ти школився і зростав у пробудженні. Щоб не спав у славі, спокої, комфорті, ситості, самодостатності.

А хто нам цю антитезу… Пробач, я знову… Значить, ми – Люди – самі творимо ТЕЗУ і АНТИТЕЗУ?

Лярва 4

Так. Ти сам твориш і те, й інше. І знаєш, як?

Напевно, через те, що встигаю створювати, окрім того, що хочу, ще й те, чого боюся.

Абсолютно вірно. Ти в процесі не бачиш суті твореного, тому і сумнівом твориш протилежне у той самий момент! У ту ж саму мить!

Значить Бога немає?

А що? Страшно подумати так? Бачиш, як Ти цієї ж миті, коли таке помислив, вже створив протилежну мисль. І в результаті Ти знаходишся поміж Темою і контртемою, тезою і антитезою. А що Тобі заважає погодитися з такою думкою, що БОГА немає?

Страх.                                                         

Ото ж то! Страх і є Твоєю антитезою чи контртемою, це він робить Людину сліпою. Тому й кажу, що Ти ще малий. Не тому, що таким вродився, а тому, що сам себе таким робиш. Великого зблизька не видно. Тому і Бог, у твоєму розумінні, є чимось чи кимось таким, хто стоїть над усім сущим невидимим автором-режисером, ще й актором. А коли скажу Тобі, що все є набагато простіше, ніж ти можеш собі в’явити? Що все, що тільки є на світі, не є і ніколи не було відділеним від Божественного, бо властиво і є Божественним проявленням, незалежно від того, як Ти до цього ставишся чи як це сприймає суспільство. Чому? Тому, що Ти сам ділиш, розділяєш, означаєш і розподіляєш вже по готових шкіцах та відповідно до вже знаного. Виходячи із відомої інформації, Ти формулюєш усі свої поняття, а отже – шліфуєш свої власні переконання та вірування. Тому Твій бог є таким умаленим, жорстоким і поблажливим водночас. Тому страх, що ви його назвали «страхом божим», і є тим викривленням гармонії, що породжує віру в «кару господню». Ти боїшся того, чого насправді не існує, чому? Тому, що сам не розумієш, що є чим, і саме через те, і тільки через це, Ти й боїшся признатися собі у тому, що насправді Ти сам нічого не знаєш і нічого не бачиш за тою густою завісою загальнотвореного переляку. Переляку від різного типу і різноманітного походження СТРАХУ. Яких тільки Лярв Ви не понавитворювали впродовж усієї Вашої місії тут на Землі! Думалося одне, а виявилося зовсім інше, правда?

Лярва 5

Так. Ти правий. Ми не знали, вірніше забули, що творення є таким різноплановим процесом. Ні! Ми забули основне, що ми ніколи не буваємо самотніми. Наше Ціле Єдине Спільне і є тим, що ми в страху не чуємо, і на противагу ми створили собі ідолів, і прозвали їх богами, і саме через ці наші вірування і відбуваються усі наші війни, змагання, одним словом – прогрес, котрий насправді ним не є. Тому ясно, що Бога в такому розумінні, яким ми собі його створили, немає. Немає в тому чи іншому тлумаченні, яко відірваного від мене начальника чи командира, чи господаря. Бо коли б був, то не треба було б усієї цієї писанини на доказ «його» чи «її» існування поза природою Людини. Ісус сказав нам, що ми є богами і, очевидно, мав рацію. А ми, маловірні раби, в страху відповідальності за творене нами зробили з нього ГОСПОДА і вдавилися цією величчю, що розчавила нас. Як далі жити? Скажи.

Бачиш, коли Ти виряджався у цю місію, то Ти сам вибрав певні правила і зробив конкретні розпорядження у відповідності до ЗАКОНУ. Тому тримай слово і продовжуй свою місію, її за Тебе ніхто не зробить. Це Твій світ і Твій проект дійсності. Твори свідомо і жий свідомо. А головне – практикуй нульову точку.

Ось як… Я хотів поговорити про одне, а Ти мені ось таку задачу…

Ще встигнемо. Ось, приміром графіка Пітера Брейгеля «Митець і знавець». Бачиш, який погляд у того, хто пізнає і у того, хто все «знає»?

Автопортрет Пітера Брейгеля Старшого

Бачу, і рука «знавця» сягнула по чергову оцінку у вигляді монети. Значить, за черговим штампом і кліше. На жаль сьогоднішні знавці такі самі.

Я ж казав Тобі, що світ стоїть на місці, а проминаєте лиш ви, і саме в проминанні вашому, полягає суть вашого досвіду – тема і контртема є нероздільними, як і ці двоє – митець і знавець.

Шукаючи для себе пояснення того, що таке є лярви, я натрапив на різні тексти, розміщені в Інтернеті, і знайшов про природу лярв декілька цікавих роз’яснень з погляду магії.

Це все вже давно відомо, але цікаво, як Ти сам до цього ставишся?

Я ставлюся до всього цього спокійно. Слухаю, що відзвучує, а знай – вібрує у резонансі з моїм розумінням і чуттям.

І що, багато є співзвучним Тобі?

Багато співпадає, одного лиш бракує, за цими всіма текстами невидно Людини, тобто автора слів. Слова є, а Людини, що створила текст, невидно. Навіть не можу послатися на авторство.

овається?

Напевно. Утаємничується. Але мені видається цікавим те, що в його чи її словах чується спроба розототожнитися з догмами суспільної думки.

у, це ж і є найголовнішим в усіх таємних організаціях – не залипати і триматися як можна далі, стояти осторонь. Ну то розкажи, або покажи чи засвідчи, що Ти там накопав?

В принципі все те саме, про що і ми з Тобою говоримо тут. Я зустрівся з цим визначенням пізніше, коли вже занотував наші з Тобою бесіди стосовно смертних гріхів і лярв. І раптом… Це справді дивовижно, як працює простір з Людиною. Усе, що віддзвонює темою, начебто само приходить мені до рук. Відкриваю недавно в Інтернеті пошукову сторінку, забиваю слово лярва і знаходжу тексти, що з позиції Магії підтверджують існування лярв, ба більше – доводять, що наша з Тобою розмова відбулася не просто так, що зміст, нами обсервований, є процесом одвічним, відколи Людина поставила собі вперше ці запитання. До певної міри я навіть розчарувався, можна було і не шукати нічого, а тепер… Прошу не вважати усе, що тут я Тобі розповім, за плагіат. Я спробую переповісти якомога ближче до змісту суть мною прочитаного.

Лярва 6

Яка різниця, з якого боку чути дзвін, важливо, що дзвони б’ють! То що нового Ти вичитав про лярв?

ЛЯРВИ, з погляду магії, це ніщо інше, як внутрішні бажання людини, що власною енергією і своїм бажанням вона їх породжує і цим вдихає в них життя. Так вже сталося, що від самої появи на світі ми – Люди – маємо творчу силу народжувати енергоформи. Тому, все, що тільки я можу побажати або представити, тут же з’являється в эненергопросторі. Лярва – це енергетичний згусток, що паразитує на біополі людини. Саме такої природи набуває те бажання, що його породило.

Дійсно, багато що схоже на те, про що ми з Тобою говоримо… І що ж там далі?

Можна вважати, що це і є ті самі “чорти і біси” християн, які нашіптують нам на вухо всілякі порочні думки і спокушають на неправедний шлях. У всіх міфах народів світу є згадки про ці дрібні Духи: у індусів це Ракшази, у Єгиптян – це дух будинку Біс, у Римлян – Лари, духи-помічники, Купідони і Амурчики – духи похоті, у Євреїв – ангели-хранителі і ангели-спокусники. Як тільки ми забажали чи просто захотіли чогось, то відразу ж енергія цієї інформації перетворюється на енергозгусток, який існує до тих пір, допоки ми не задовольнимо своє бажання.

Постійне задоволення одного і того ж бажання народжує звичку, яка може перерости в пристрасть. Тоді лярва, яка оселилася в аурі людини, вже сама може народжувати лярви і переходити до інших людей. (з ким поведешся, у того й наберешся).

Усі бажання – це невидимі енергоформи, які існують навколо людей і в їх аурі. Вони створені і продовжують створюватися щомиті самими людьми. Отже, лярви – це результат життєдіяльності всіх коли-небудь сущих людей у енергоінформаційному світі. Тому лярви й заповнили собою увесь життєвий простір і постійно є присутніми скрізь, оскільки можуть існувати досить довго: від 5 секунд до безкінечності, якщо поруч є людина, яка підживлює їх енергією.

Є Люди – сенситиви, котрі можуть бачити їх як темні кулясті згустки, що налипли на біополі людей. Лярви є у всіх людей, і найбільше їх можна помітити в області голови, грудей і хребта, що найчастіше і є причиною погіршення здоров’я в цій області тіла.

Якщо ж лярва впровадилася углиб захисних енергооболонок аури людини, то можна сказати, що ця людина одержима лярвою, котрапредставляє якусь певну порочну пристрасть самої людини, наприклад, алкоголізм, наркоманія, фанатичне захоплення, хобі або манія, з психорозладами.

Якщо Людина нездатна позбутися цієї лярви, то надалі вона стає захопленою цією порочною пристрастю і усі свої сили витрачає на її задоволення, оскільки повністю втрачає свідомий контроль над собою.

Усі лярви створені самими Людьми і поколіннями тих Людей, що жили до нас. Оскільки усі люди хочуть і бажають задоволення, насолоди і приємних відчуттів, то процес народження й існування лярв є вічним. Внаслідок того, що Люди в точності повторюють досвід попередніх поколінь, нами управляє не розум, а звички і бажання.

Розум Людей в даному випадку, тільки допомагає робити вибір між бажаннями, тобто замість того, щоб оцінювати і намічати доцільні вчинки, розум Людей стежить за тим, щоб витрати енергії на ту чи іншу пустотливу пристрасть не перевищували критичної відмітки. Культурний рівень цих людей дає можливість тільки підсумовувати негативний і позитивний досвід. При цьому розум Людей рідко сам щось вирішує, оскільки найчастіше за нас вирішують усе лярви: що, власне, нам робити і як вчиняти.

Ну, цікаво, і які пропонуються методи боротьби з цими лярвами?

Усі духовні школи, від Буддизму до Християнства, закликають перемогти лярви як пристрасті, що породжують порочні нахили. Лярви з’їдають основний об’єм психічної енергії Людини, тому для духовних практик у Людини не залишається сил.

Для боротьби з лярвами було придумано величезну кількість способів. Релігійними фанатиками був оголошений хрестовий похід проти плотського гріха, і досі церковники намагаються закувати своїх прихожан в окови благочестя. У Буддизмі пропонується взагалі відмовитися від переживання пристрастей і зосередитися на одному переживанні блаженства в Нірвані.

У Християнстві пропонується аскетична практика пригнічення усіх негативних лярв іншими лярвами, позитивнішими, наприклад: лярву порочності – лярвою цнотливості, лярву жадності – лярвою жертовної щедрості і так далі. (Цікаво, що практики магії і ЧЕСНОТИ вважають такої ж самої природи лярвами).

Але заміна пристрастей була настільки насильницька, що не відповідала здоровому глузду, а головне істинним прагненням Людини, тому доходило до смішного. Були випадки, коли прихожани бачили свого Святого отця таким, що ледве повзає на колінах від виснаження, коли він занадто буквально прийняв до серця заповідь стосовно поміркованості й скромності і став побиратися, як останній жебрак.

У результаті, на релігійному шляху уся практика боротьби з мирськими бажаннями, що їх церковники оголосили гріховними, зводиться до заміщення усіх лярв однією лярвою – ідеєю Бога. Оце надзвичайно! Виходить, що Бог з погляду магії являється теж Лярвою?

Не Бог, а той, кого перестрашені Люди вважають за Бога, і той, хто видає себе за такого. Не плутай!                                        

Це дуже важливе зауваження, щодо того, хто видає себе за Бога. Обов’язково вернімося до цього питання, добре?

Обов’язково, але Ти продовжуй!

Добре, а на чому я… Ага! Отже продовжую: Магічне вчення говорить, що той, хто до кінця пройшов релігійний шлях святості, той стає одержимим однією тільки пристрастю – він одержимий Богом. А брати в Сатані, відповідно, одержимі ідеєю персони, що є протилежністю Бога, або, як вважають знавці магії, одержимі ідеєю темнішого аспекту Бога (Значить, по-їхньому, Бог має як світлу сторону, так і темну?).

Бог не має сторін, бо Він цільний. Але Ти цікаво розказуєш. То що там далі?

У магії, тобто ті, що сповідують цю філософію, чи точніше сказати – вчення, не намагаються пригнічувати лярви обмеженнями, тому вони не вимучують себе аскезою і взагалі такими крайнощами не займаються. Маги розуміють, що як не борися зі своїми пристрастями, замість однієї лярви з’явиться інша, як про це говориться в народних казках: скільки не відрубуй голову дракону, у того ще сім зростає.

І ось, що вони зробили. Вони вийшли з положення таким чином, що створили практику не пригнічення своїх природних бажань, а задоволення їх в розумних межах. Не можна ж мовляв, заборонити те, що Людині від початку є властивим!

Усі інші бажання, котрі заважають магічному зростанню і без яких можна обійтися, викоріняться, мовляв, без збитку для Людини. Ще інша практика зводилася до розумного заміщення. По простому, це називається “Клин – клином вибивається”, коли одну шкідливу звичку можна було “перевиховати” в кориснішу. Ну, наприклад, жадібність – обачністю, практичністю; соромливість – сміливістю і упевненістю у своїх силах; ледарство – винахідливістю, кмітливістю, і так далі.

Ловко придумано! Які ж, по-їхньому, бувають Лярви?

Лярва 7

З їхнього розуміння витікає наступне: Усі лярви можна розділити на дві групи: природні і набуті. За внутрішнім змістом їх можна розділити на 3 групи:

Група перша: Дрібні лярви (“лярвенята”) – найпростіші ментальні конструкції. Це швидкі, миттєві бажання. Наприклад: раптом захотілося поїсти, поговорити з приятелем/знайомою, що їх давно не бачили, купити красиву річ (книгу, помаду, тістечко), що побачили на вітрині магазину, і так далі. З цими лярвами легко боротися, оскільки вони зникають відразу ж, щойно ми задовольнимо своє бажання.

Якщо ж ми не змогли його задовольнити, але перетерпіли і відмовилися від цього бажання, “лярвенята” все одно щезають, як бульбашки повітря, що виходять з води. Таких “лярвенят” ми випромінюємо сотні, а то й тисячі, за день без особливої шкоди для себе, і зрозуміло, що несвідомо.

Група друга: Ментальні конструкції більшої густини. Це вже середні лярви (“лярвочки”): звичайні, повсякденні звички, від яких можна відмовитися лише, коли дуже захотіти. Наприклад: дратівливість, неорганізованість, лінь, недотримання свого слова, неуважність, і так далі. З цими “лярвочками” боротися важче, але можна, якщо проявити характер. Тобто тут потрібна сила волі.

Вартує лишень пересилити себе і не менше 7 разів відмовитися від тієї або іншої спокуси, як ця “лярвочка” розмагнічується і щезає. І якщо нам вдається витримати це зусилля до кінця, то народиться інша, позитивна ментальна конструкція (за природою вона така ж сама як “лярвочка”), але ця антилярва більше допомагає, ніж заважає нам жити.

Лярва 10І нарешті третя група: Надзвичайної сили ментальні конструкції. Це великі та величезні лярви (“лярвиська”) – тут йдеться про сильні схильності і звички людини, від яких відмовитися дуже непросто, а то і неможливо без сторонньої допомоги. До них відносяться усі психологічні комплекси, типу: соромливість, невпевненість у своїх силах, підозра, занудство, страх, почуття провини, і так далі.

Сюди ж входять усі шкідливі звички: паління, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, сексуальні збочення, і так далі. Тут же і всі пристрасті, які не шкідливі самі по собі, але забирають усі наші сили і час: колекціонування різноманітних предметів (марок, монет, іграшок та ін.), пристрасть до полювання, риболовлі, захоплення спортом, фанатизм у роботі з творчим, науковим ухилом, і т. д.

Також знавці магії сюди долучають усі патології – психічні й нервові розлади, пов’язані з отриманням задоволення від приниження інших (садизм), різноманітні фобії та манії, як от – манії переслідування, манії міфотворчості (пліткарі), манії величі і інші патології одержимості ідеями.

Боротися з цими сутностями насправді дуже і дуже важко. Якщо “лярвенята” і “лярвочки” лише поверхнево торкаються нашої психіки, то лярви 3 групи зуміли вже імплантуватися усередину нашої аури. Найгірше, коли вони вже зрослися з нашим ментальним полем.

Якщо людина догоджає своїм прихованим пристрастям давно, то ненаситна лярва змусить її все більше і більше віддаватися цій звичці, оскільки нагодувати лярву неможливо.

Лярва 8

Якщо Людина не може впоратися з лярвою сама, то лярва “з’їсть” усю людську енергію, щоб вижити. Якщо цей процес зайшов далеко, то Людина стає одержимою цією лярвою. Лярва повністю підміняє розум Людини бажанням задоволення, і Людина більше не може ні про що інше думати, як тільки про насолоду.

Згадаймо затуманений погляд алкоголіків, відсутній погляд наркоманів – що в них залишилося людського, окрім тих бажань, що вони хочуть задовольнити і задовольняють за будь-яку ціну? Такі лярви є “заразні”, оскільки від однієї такої лярви можуть “відбруньковуватися” інші, дрібніші і “прилипати” до інших людей.

Наприклад, якщо в сім’ї живе алкоголік, і дружина не “візьметься” за нього або не розійдеться з ним, то вона сама зап’є. І якщо алкоголік піде слідами цієї лярви, котра ненаситно п’є його енергію, то він і сам, з часом, стає напівлярвою, з одним або декількома лише бажаннями, котрі витіснили усі інші.

Боротися з цими лярвами можна тільки одним способом: знищити їх магічно.

Тут, я думаю, є конкретні інструменти, тобто методи і знання, якими користуються маги. Але навіть після цього потрібна тривала опіка над потерпілим, щоб він набрався сил і не “зірвався” знову, а головне, щоб сам міг протистояти бажанню лярви, яка все одно, як куля, роками сидітиме в ньому. Але “сидіти” вона буде в ньому до тих пір, поки він не замінить її чим- небудь іншим: хобі, роботою над досягненням мрії життя або любов’ю до чого-небудь. Тут, як бачимо, знову йдеться про сильну ментальну конструкцію – антилярву.

Але перемогти цих бісів-лярв зовсім непросто. Адже ми самі їх породили, і вони стали вже невід’ємною частиною нашої психічної істоти! Вони стали паразитами нижчого порядку, що заразили наше астральне тіло і живляться його (нашою) енергією. А скільки цих нижчих істот-паразитів мешкає в нижчих шарах астралу! Можна собі тільки уявити.

Очевидно, що усі вони залишилися нам в спадок від попередників наших – предків. Саме з цими ментальними конструкціями, бісами-лярвами, і бореться Християнська церква, ототожнюючи їх з диявольським початком, демонами і бісами спокусниками. Спосіб, який церква знайшла для боротьби з бісами, один: пригнічуй свої природні земні бажання.Борися з гріхом через покаяння, молися і кайся в гріхах, залучайся до тіла Церкви Христової через хрещення і причастя. Знаєш, мені чомусь здається, що це по суті своїй одне і те ж саме.

Що саме?

Ну, виходить, що церква діє так само, як і маги. Тобто це все та ж методологія. Хіба не так?

Лярва 9

Ні, не так. Церква має свою інформаційно енергетичну структуру, а магія – свою. Але тут є засаднича різниця, і Ти її сам добре відчуваєш.

Церква вчить про Бога, а Магія про Людину?

Можна і так сказати. А можна простіше – Бог є безмежністю, а Людина обмежена як тілом, так і розумом. Це до слова. То що там далі?

З одного боку, просвітницька діяльність церкви насправді допомогла зупинити середньовічний період безумства і бісівської розпусти, якою було охоплені цілі країни і континенти. Вірою в одержимість Христом насильно було витіснено в астрал масу лярв різного роду людських вад. Але ціна цього тимчасового успіху не менш божевільна: мільйони нібито одержимих дияволом людей було спалено живцем на вогнищах Святої інквізиції за якісь 500 років,! Друга сторона медалі цієї насильницької практики “очищення” ввергнула світ пітьму пороку.

Яким це чином?

Як стверджують знавці і сторонники магії, головними плантаціями лярв похоті і чуттєвих пристрастей стали чоловічі і жіночі монастирі. Аскетична практика пригнічення природних бажань викликала зворотну реакцію. Середньовіччя багате описом випадків, коли релігійний фанатизм змішувався з крайньою розбещеністю і  хвиля чуттєвості проносилася по монастирях, викликаючи сцени статевих збочень.

Ченці забували про сором і навіть змагалися між собою в непристойній поведінці. Зносини ченців з лярвою їх похоті дало поширення Інкубізму, що як хвороба вражала цілі монастирі.

А що таке інкубізм, Ти знаєш?

Лярва 11

Одну хвилинку, дай мені висловитися. Значить так: Поява сексуального культу Сатани хіба не стала протестом плотського початку в людині, аби вирватися з пут і заборон завзятого пуританства? А сумнозвісне “полювання на відьом” чи не стало воно природною формою принесення кривавих жертв культу Христа? А які ігрища і шоу пристрастей розігрувалися під час цих видовищ?

Ти, сподіваюся, розумієш, що всі ці жертвоприношення до особистості самого Христа не мають жодного відношення? Христу, як і Богу, непотрібні жертви.

Дякую за нагадування, так я це завжди знав і розумію, що всі ці жертви і вакханалії, славо-співи і прославляння насправді потрібні нам самим, тобто Людям. Ми творимо цей світ і все у ньому, але не хочемо нести відповідальності за все нами творене. Тому і вигадуємо собі таку модель Бога, на яку покладаємо усі наші сподівання і всю відповідальність за нашу долю. Страшенна помилка, та що робити, коли все тут так закручено? Але я щось справді розійшовся… Тепер про інкубізм:

За визначенням окультизму, інкубізм є статевими зносинами людини з матеріалізованою лярвою чуттєвості, або, інакше кажучи, із створеним нею астральним чином чоловіком або жінкою. Проте, для матеріалізації лярви необхідно, щоб людина мала здатність випускати нервову силу для конденсації астралу.                

Якщо досягти такого, то переживається повна ілюзія статевого злягання.Дуже часто жертвою інкубізму стають вдови, котрі в стражданнях за померлим коханим чоловіком, уявляючи себе в його обіймах, врешті-решт викликають до життя безформну лярву і в захваті віддаються їй, думаючи, що належать духу свого чоловіка. Але, на жаль, спілкування з лярвами веде лише до виснаження і до божевілля.

Відзначимо, що іноді інкубом (чи суккубом) є не сама лярва, а матеріалізований астросом (Астральне тіло, або астросом, служить в людині посередником між духовним принципом і фізичним тілом) живої Людини. Пояснення цьому явищу знаходиться у виході Людини в астральне тіло. То що? Як Тобі це?

Лярва 13

Усе це й справді дуже цікаво і сповнене інтриг, як класний голлівудський блокбастер.

Ти вважаєш, що в цих словах немає правди?

Правда, що служить своєму пану, не є правдою, а лишень правдоподібною брехнею. Бо правда нікому і ніколи не служить. Правда є правда, й існує вона сама по собі.

А що тут є брехнею, по-твоєму?

Подивися просто на це питання, хоча б з погляду на те, КОМУ ЦЕ Є ВИГІДНИМ?

Отже, це просто перетягування ковдри на себе?

Це проголошення вісті про володіння істиною. А ми з Тобою вже знаємо, що істина не дається в руки, лише підкидає варіант свого відображення. Ти якось назвав це «Варіантом Твору».

Ну, так, пам’ятаю, «Варіант Твору», що містить у собі зерно істинного змісту, котре засіває Людські серця поліваріантністю його прояву.

А простіше не пробував?

Простіше – Істина відчувається, а Твір пізнається тільки на практиці, тобто в роботі.

Це вже інша справа.

То що ми там з Тобою хотіли вияснити? Ага про того, хто видає себе за Бога.

Хіба Ти не розумієш цього? Скажи, якби Ти писав ці тексти, живучи в країні, де панує мусульманська віра, то як би Ти відповів на те ж саме запитання? А якби Ти був євреєм? Індусом? Китайцем? Австралійським аборигеном чи американським індіанцем з племені Чероккі? Атеїстом, зрештою? То що б Ти відповів?

Думаю, що моя відповідь була б у кожному випадку інакшою, бо середовище, вірування, релігія зрештою, давалися б взнаки.

Тобто розуміння світобудови диктувало б своє?

Так… Але до чого тут одне до одного?

А до того, що колективна свідомість є полем бою величезної кількості мисленнєвих конструкцій, чи іншими словами, лярв, постійно породжуваних різними індивідуумами сукупно. На цьому полі бою ніколи не буває перемир’я, лише перемоги і поразки, поразки і перемоги, захоплення, тріумфи, розчарування і страждання. То кому це вигідно? Як Ти думаєш?

Тому, хто живиться нашою енергією, виссаною лярвами і здоєною з усіх цих лярв…               

А, на Твою думку, цей «хтось» може бути Богом?

Лярва 12

Ні! Це скоріше паразит над паразитами! Це певна пірамідальна структура, що живиться життєдайною енергією Людей. Знаєш, я от про що подумав, оця наша природня вдача – емоційно переживати все, що трапляється у нашому житті, – можливо.., (я навмисне зазначаю), що МОЖЛИВО це і є отим особливим підпорядкуванням енергетичному паразитичному вампірові. Нас доять, причому «в дві руки». Досить тільки поглянути на те, які новини передають усі канали телебачення і радіо, про що пишуть газети та інтернет видання – один суцільний негатив. Ми всі чи не найшвидше переймаємося негативом, бо він активніше збурює нашу психічну енергію різного ступеня страхами. Ми фонтануємо різними побоюваннями типу: «аби не зі мною»,  чи злорадством, типу: «так їм і треба», «мало дали, треба ще»! І цьому невидно кінця – краю. Так було у всі віки, що їх записано в історію нашої цивілізації. Тільки вдумайся, як глибоко ця лярва пустила своє коріння? Уся світова драматургія свідчить про це, а міфологія, а фольклор!? Усі твори мистецтва, спортивні змагання, релігія: – усе це спрямовано на збурення у нас емоційної хвилі, вражень, таких як здивування, любування, радість, гордість, поклоніння кумирам, обожнювання. Хіба це не лярви? Хіба це не ті невидимі блешні, на які клює наша наївна природа? Будеш сміятися, але мені бачиться така картина дійсності, що у ній якась паразитична цивілізація захопила нашу планету і живиться нашим емоційним потенціалом.

У різних джерелах масової інформації й справді можна знайти цьому масу підтверджень, хоча жодного доведеного факту. Поки що тільки  -гіпотези, припущення та чутки.

Я відчуваю одне: так не було колись! Ми були щасливими і радісними, але нас перетворили на рабів.

Або скоріш за все, Ви самі себе перетворили на таких рабів… Ви створили довкола себе сферу інформаційного поля. Перекручену і викривлену сферу… От і маєте те, що маєте

А Ти не хочеш відкрити карти?

А хто повірить цим картам?

Ну, наприклад, я повірю, бо я Тобі довіряю.

А хто повірить Тобі?

Значить відповіді на це питання так і не діждати? Може відповіді взагалі немає, а я товчу воду в ступі?

Лярва 14

Відповідь є, відповідь лежить на поверхні, але вона невидима для загалу. Відповідь на цього роду запитання дається персонально і не для того, щоб розпатякувати увсебіч і кому попало, а для того, щоб діяти. Той, хто отримав вість, знає, що йому робити. Тому що Вість, тобто Правда, дається в руки тільки тому, хто є готовим її одержати. Той, хто готовий отримати Вість, є посвяченим Святим Духом. Щоб здобути цю посвяту, треба напрацьовувати досвід і відпрацювувати знання, а не випрошувати мудрість. Той хто просить, той її ніколи не отримає, бо просить той, хто лінивий. Іншими словами, той, хто не має себе у собі. А маючий, знає! Маючий знання, стукає, пізнає, аналізує, а головне – слухає свого серця і відповідно працює духовно. Маючий не може бути ледарем, бо маючий знає, що сила його у праці його. От скажи, коли б Ти легко й відразу довідався Правду у всій повноті про те, як влаштований Світ, Ти б став просто так її викладати ось тут?

Дивне запитання… А навіщо тоді вся ця писанина?

А навіщо?

Щоб… Щоб зауважити і звернути увагу читачів на «проблему з проблем».

І Ти гадаєш, що читач за допомогою цієї Твоєї книжки одразу прокинеться і вирішить усі свої проблеми?

Ні, цього я не думав ніколи, але я переконаний, що читач, принаймні, замислиться над прочитаним і тоді, можливо, почне частіше слухати себе. Про що думає, чого бажає, чим переймається і чого лякається. Словом, почне жити свідоміше. Я так гадаю. Вірніше, я цього сподіваюся.А пишу я це все для того, щоб у бесідах з Тобою пізнавати життя.

оді не спи.

Ти вважаєш, що я сплю?

обі треба багато ще чому навчитися і активніше працювати, набагато активніше. Твій стукіт вже є лунким у просторі, і Тебе вже чути.

Що це значить?

Твоя теза викликає антитезу, і тобі самому варто про це знати і пам’ятати, щоб не залипнути на гравітації як одного (тези), так і не впасти під ударами другого (антитези). Пам’ятай: простір істини не піддається галасливим.

Це заувага до того, що я взявся про все це написати…

Так, тепер Тобі вже важко буде відмовитися від цих пошуків і доведеться піти аж до кінця. Ти готовий?

Ти мене лякаєш, чи що?

А Ти злякався?

Не лякаються тільки мертві. Я зрозумів Тебе. Дороги назад у мене немає. Я це відчув давно, з тих перших хвилин, коли Ти вперше промовив через мене словом писаним і відколи мені відкрилися оці двері.

Хто стукає…

Той має, що сказати.

Так є!

У наступних бесідах ми поговоримо про світ ідей та образів. А головне – про творчість і про Креатора.

– Як скажеш, так і почуєш!

Дякую, Майстре! Це була насправді чудова нагода поспілкуватися з Тобою ось так, просто і про зовсім непрості речі.

І тобі дякую за розмову, і Вам усім, хто присутній був при ній у читанні цих текстів!

Лярва 15

 

Страшний суд

Пробач, шановний читачу, за велесловність мою… Адже ти сам все це також можеш розуміти і без мене. Можливо, що я не знаю тебе особисто, але водночас вірю, що ми знаємося одвічно в тій нашій єдиній і неділимій цілості. З самої ДОЧАСНОСТІ, як її назвала Параска Плитка – Горицвіт, мій вчитель, котрого я особисто не застав при житті, але її ментальна конструкція і мислеформа працює зі мною й понині. І працює вона зі мною не тільки в селі Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області, звідки походить сама Параска і де сьогодні є її музей, а всюди, де б я не був. Матимеш можливість – поїдь в Криворівню і відвідай хату-музей Параски, поговори з Людьми і послухай себе, своє серце. Тільки не спішися прив’язувати свої враження до існуючих координат. Бо не все є таким, яким себе виявляє і проголошує, і не таким, як ми його знаємо. Творення відбувається ще на етапі нашого сприйняття. Тому, прочитавши і перечитуючи цей текст, не поспішай його оцінювати. Пробуй віднайти своє власне розуміння «Нульової точки» і побачиш, що Світ насправді є інакшим. Не іншим, а інакшим. Ця інакшість складається з постійно оновлюваної різноманітності Світу. Ми, певна річ, оцінюємо все, що з нами стається, і все, що навкруги діється, згідно з нашим сталим уявленням про суть буття, котре є опертим на власний досвід, переданий нам авторитетами і самотужки набутий нами у житті. Кожен з нас має своє бачення Світу і своє розуміння Бога, і цим ми багаті. Ділячись своїми думками, ми прозріваємо в сприйнятті себе нового і таким чином, збагачуємо один одного у новизні твореного. Тож, творімо свідомо. Любімо себе і ближніх своїх. Нехай буде так! Слава Мудрості!

ПОЯСНЕННЯ ТА ПРИКЛАДИ

ЧЕСНОТИ — це схильність постійно чинити добрі справи; позитивна моральна властивість характеру людини, що визначається його волею і вчинками. А ще, чесноти – це ментальні конструкції, що гармонізують як саму особистість, що наділена чеснотами, так і оточуючий простір.

 

Три теологічні чесноти:

Віра;

Надія;

Любов;

 

Чотири кардинальні чесноти за схемою Платона, Святого Амвросія та Томи Аквінського з латинськими відповідниками:

iustitia – Справедливість

fortitudo – Стійкість (Сила духу)

sapientia – Розсудливість (Обачність)

temperantia – Поміркованість (Тверезість)

  Сім християнських чеснот в порядку святості з протилежними їм смертними гріхами та латинськими відповідниками:

 

Доброчесність (castitas) — Хтивість (luxuria)

Стриманість (frenum) — Нестриманість (gula)

Щедрість (liberalitas) — Захланність (avaritia)

Старанність (industria) — Лінивство (acedia)

Лагідність (patientia) — Гнів (ira)

Доброзичливість (humanitas) — Заздрість (invidia)

Смиренність (humilitas) — Гординя (superbia)

РИМСЬКІ ЧЕСНОТИ

virtus – Мужність (Сміливисть)

dignitas – Достоїнство

pietas – Побожність

gravitas – Серйозність

auctoritas – Авторитет (Владність)

religio – Благочестя (Релігійність)

 

Моральність, сором, чесність, порядність, повага, щирість, любов до ближнього, самовідданість, самопожертва, свобода, вільна думка – не перерахувати того, що вкладається у поняття “чесноти”…

 БІСИ або Демони (грец. δαίμων) — дух із надлюдською силою, що належить до невидимого світу і має вплив на життя й долю людей. Вислів грецького філософа Фалеса, що все навколо сповнене демонами, — погляд, на якому ґрунтувалася первісна релігія всіх народів. Ця релігія сприяла культові померлих або предків.

Між демонами, силами природи й душами людей спочатку не було чіткого розмежування: померлий предок міг утілюватися в будь-який священний камінь, дерево, зірку, тощо, а з іншого боку, будь-який природний дух міг прибрати людську подобу, змішуватися з людьми і стати демоном-родоначальником. Фантазія стародавніх греків в усіх незрозумілих і грізних явищах природи (повінь, обвал, землетрус, приплив, буря, пошесть, посуха тощо) бачила дії демонів. Внутрішні зміни в уявленнях про демонів нерозривно пов’язані з загальним процесом розвитку грецької релігії. Знаходимо тут дві співвідносні течії релігійної думки: одна (диференційна) веде від первісного змішаного пандемонізму до поняття про демонів як винятково злих духів; друга репрезентує інтеграцію релігійного світогляду, що поступово переходить від хаотичної множинності божественних і демонічних істот до монотеїзму. Гомерів епос є пам’яткою такого процесу: релігійна свідомість щойно вийшла з-під первісної байдужості, найвищі олімпійські боги виділені й поставлені над сонмом міфічних істот нижчого порядку, проте пам’ять про попередній стан ще свіжа і розрізнення нечітке; олімпійців і самого Зевса подеколи названо загальним іменем демонів. А втім, це лише виняток, загалом демон постає як узагальнена надприродна сила, що остаточно й непорушно визначає людські вчинки (наприклад, Іліада, VII, 271, 377, 396); інколи як мудре й добре навіювання згори.

Проте частіше демонам приписується шкідливий вплив на людину. У давньому епосі знаходимо зародок майбутнього перетворення демона з божества на злого духа, що засліплює, відбирає розум, спричинює якесь лихо, тощо. Чіткіше відокремлення демонів від богів (не за їхніми вчинками, а за походженням) знаходимо в Гесіода («Роботи і дні»). За словами Плутарха, Гесіод перший установив 4 розряди наділених розумом істот, що живуть у всесвіті: найвище боги, потім велика кількість добрих демонів, далі герої або напівбоги і, нарешті, люди. Оскільки герої за життя зараховувались до людей, а після смерті змішувалися з демонами чи богами, то чотири розряди насправді зводилися до трьох. Тож демон визначався як щось середнє між безсмертним божеством і смертною людиною.

З розвитком культури й, зокрема, літератури, божества природи втрачали своє життєве значення, і суспільний інтерес зосереджувався на міфічних образах, пов’язаних з культурним існуванням людини та з питаннями самостійної релігійної думки. Геракл — уособлення людської праці й подвигу, що перемагає ворожу владу природи і зумовлює цивілізацію; Деметра — засновниця осілого культурного життя; Діоніс — бог відродження та безсмертя, добрий демон (agathos daimon) переважно — ось головні об’єкти релігійного культу тієї епохи, а з ними чимало демонічних істот, які оточують людину і беруть безпосередню участь у її повсякденному житті. Згідно з ученням грецьких філософів-ідеалістів, кожна людина від народження аж до смерті мала свого демона, який нею керував. У Римі з демонами ототожнювали геніїв.

Християнська церква, борючись проти поганських вірувань, перенесла назву «демон» на чортів, бісів.

 

ЛЯРВА (-и) ж. крим.; згруб.

1. Злодійка, яка видала спільників. БСРЖ, 327; СЖЗ, 62; ЯБМ, 1, 527.

2. жрм. Повія; жінка легкої поведінки. – Що ж це ви прицінюєтесь до моєї супутниці? Вона надто дорога, – На дідька лисого нам потрібна ця любка. В нас і своїх лярв вистачає, – сказав Бестія (Я. Лижник, Міняйлів день); – Скільки навколо дівчат, як маківки добрих, роботящих, нє, вперся в одне, в оту лярву задрипану і не знати, що витіваєш (В. Шевчук, П’ятий номер); Я живий. Живі часи оці. / І сосок, що я цілую лярві (П. Вольвач, Кров зухвала); божих слів нерозгадані коди / хтось вписав в цей святий циркуляр / на самітниць і кінчених лярв (Г. Безкоровайний: Західний вітер). * У порівн. Нема, нема, нема таких [слів] / в лексикології, / а з мішанини кривд і крихт, / як з лярви голої, – один хосен, що переспиш (Б. Щуравський: Західний вітер). БСРЖ, 327; СЖЗ, 62; ЯБМ, 1, 527.

■ Від лат. larva – злий дух; скелет; маска; обличчя; пика. БСРЖ, 327.

Страшний Суд 2

КИЇВ 2012

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>