14 Кві, 2016

РОЗОТОТОЖНЕННЯ ЯК ПРОСТІР ТВОРЕННЯ ГРИ

18791_300

Колись Єжи Гротовський  повів світові таку модель свідомості перформера; – «Є птах, що дзьобає і є птах, що спостерігає за тим птахом, що дзьобає». Переклавши на пряму аналогію з театральним актором-креатором, можна оповісти це так; В той час коли актор грає на сцені, його двійник спостерігає за ним з певної відстані і творить свою гру.

Отже на сцені завжди двоє. Два в одному. Один діє другий спостерігає. Два є одним цілим, що пізнають кожен свій досвід, що насправді є спільним досвідом особистості актора-креатора.  Простіше побачити це на такому прикладі;  покладіть ліву руку на своє ліве коліно, а праву здійміть над лівою рукою, між ними утвориться простір-дистанція, Ліва рука і є той птах, що дзьобає а права рука, відповідно, птах, що спостерігає за тим, що дзьобає. Простір-відстань між ними є простором творчості пізнання, котрий і є простором гри.

Навіщо ми на цьому акцентуємо увагу? Насамперед для того щоб краще зрозуміти саму природу гри, як шлях пізнавання себе самого, свій внутрішній світ і світ оточуючого зовнішнього простору. Шлях у мистецтві прокладається кожним митцем самотужки власне через особистий досвід взаємодії між першою і другою проекціями оцієї двоїни.

Не секрет, що кожен з нас сущих на Землі внутрішньо постійно веде діалог зі своїм альтерего. Це відбувається на побутовому рівні і вважається нормальним психічним станом. Ми до цього так зикаємо, що практично не помічаємо такого внутрішнього процесу.

І тільки коли ми пробуємо зупинити цей внутрішній «базар» цей гомін, потік думок, асоціацій, візій, різноманітних вибриків уяви і фантазії (теж два в одному), завдяки тамуванню мисленного процесу через вислуховування внутрішньої тиші ( є така вправа- медитація у нашій методології), утримуючи своєю свідомістю власну присутність у конкретному реальному просторі, тримаючи очі відкритими і силою волі зупиняючи думки та все інше що є мислями, то в такому стані нам відкривається дивовижна таїна – наші думки не є нами.

Наші думки не є нами! Ми не є процесом мислення. Ми, скоріш за все, навіть  не є тим хто це вчиняє! Оскільки вчиняється все це думання і мислення саме по собі. А свідомість наша лише тільки спостерігає за цим процесом. Але ж це не є реальністю, – скаже поважний читач цього тексту. Це якась видумка, ілюзія, фантазія чи простіше маячня! – Матимете рацію.

Так-так, ви матимете рацію, тому що саме в цьому і суть цього механізму – ми творимо власну реальність, надаючи їй ті чи інші координати переконань і понять, котрі в свою чергу вивібровуються у нашу віру стосовно того чи іншого явища, свідком котрого ми є (віра у запропоновані обставини). Чому це відбувається? Тому що ми ототожнюємо себе з тим процесом мислення і набуваємо стійкого переконання, що думи мої,  думи мої, це якраз і є той Я)))

Але ж якщо думи мої, то де є то Я, котрому ці думи належать? Де є той Я котрий вважає все своїм і не хоче сприйняти себе без усього цього мотлоху власності. Але ж ми не можемо привласнити геть усе чисто, до чого торнеться наша увага. Ми можемо бажати, завойовувати, купувати, позичати і все одно усе це ніколи не стани нашим, оскльки ми самі є тимчасовими тут на цій фізичнопроявленій планеті Земля і як кажуть прислів’я – нічого з собою на той світ не візьмеш.

Звичайно якщо ми віримо, що після смерті існує продовження практики людської сутності… То…  Навіть, якщо і віримо, то тим більше все одно всього з собою у могилу не впихнеш, навіть у таку велику як піраміда. Чи таку як уся Земля (що насправді і є нашою спільною могилою і матрицею, котра породжує і приймає назад до себе усе суще тут). То що ж насправді є мною, коли все моє належить мені лише тільки тимчасово?  Але це був ліричний відступ. То повернімося до двоїни і до того, що є суттю нашої свідомості.

Коли ми можемо розототожнитися з власними процесами мислення, процесами слуху, зору, відчуття, емоціювання, інтуїтивності, ми здіймаємося над тою моделлю уявлення про себе як про істоту котра усе це вчиняє лише тільки з середини цих процесів (тому ми віримо, що все перелічене і є той\та Я) і тоді нам привідкривається суть людської сутності котра є безмежжям. Трансцендентальна природа котрої має надсвітлову швидкість, найпластичнішу постійну еволюцію духу, що розвивається.

Можна припуститися думки, що  природа ця і є тою «часткою Бога» Хто зна? Хто зна… По вірі нам дається, а по ділах нас осудять. Хто осудить? Тож судіть-не-судіть, але діла свої кожен чинить саме так і такі на які здатен. Але є гумористичного окрасу вислів «Піді туди – невідомо куди і принеси те – невідомо що». Знайома теза, правда? Антитеза – «Піди туди-то і принеси онте-то».  Чітко і ясно. Просто і зрозуміло. І головне майже без ризику видатися несповна розуму)))

Але ж ми ведемо мову про мистецьку реальність, а у мистецтві тільки те є цінним, котре ще не було проявленим і представленим на оглядини у наш вимір реального дійсного. Коротше, мистець завжди вирушає туди, невідомо куди і приносить те, що досі ще є невідомим.

 І ось саме для цього йому треба розчепіритися на двоїну; один «Тесей» котрий іде у лабіринт «Мінотавра», а другий  «Тесей», що тримає срібну нитку завдяки котрої «Тесей перший» передає «Тесею другому» інформацію про те де він є і що робить. Обидва ці «Тесеї» спостерігаються «Аріадною», котра любить обидвох, за Аріадною спостерігає «Посейдон» за ним  «Зевес» а за «Зевесом» ще вищий  «БОГ», а по суті усі вони є одним і єдиним, як той хто оповідає цей  стародавній міф про Мінотавра і ті, хто слухають його.

У магічному дзеркалі Персея відзеркалюються міріади відзеркалень… ні  не голови Медузи Горгони, а таких самих магічних дзеркал, розкриваючи незлічимі простори для пошуків того, «Що є невідомо чим» аж допоки Герой знайде і принесе це невідоме у відомість… А вже у цю саму мить, коли невідоме стає відомим, відбувається міфічне –  «відоме» одразу ж вмирає, кам’яніє, бо стає штампом,  як камінь у який претворюється усе живе від одного тільки погляду на Медузу Горгону.

Містика міфів, мистецтво духовного пошуку, професія Сталкера, природа  Протея,  ось хто такий актор-креатор. Це Фауст, Деміург, Скоморох і ще й ще багато різноманітних відзеркалень сутностей божественного, що грають в Людину. Йоган Хейзінга нідерландський історик культури визначав людину як «Homo Ludens»  «Людина, що грається».

Людина грається світом і світ грається людиною. Суб’єкт, що є одночасно і об’єктом, котрий спостерігає за самим собою і одночасно відкриває себе нового, досі невідомого.

Ось чому без розототожнення з собою граючим, як і з  об’єктом творення, неможливо побачити ні самого предмету творення, ні мету даного творення і тим більше причин для самого творення. «Велике бачиться звіддаля»…

Тому коли ми пробуємо на практиці організовувати процеси імпровізації з образною поведінкою, ми зустрічаємося з проблемою лінійності мислення зацикленій на  виконанні лінійних відомих завдань, що вже є відомими кліше, секондхендом уяви і фантазії, скам’янілими змістофомами котрими можна тільки жонглювати, видаючи такий процес за відкриття нового. Нове відкривається тільки в любові творення так само як камінь оживає в любові Пігмаліона…

 «Homo Ludens» або «Людина, що грається» — класична книга нідерландського історика культури Йогана Гейзинги, написана 1938 року і вийшла друком нідерландською мовою 1939 року. Повна назва книги — «Homo Ludens. Досвід визначення ігрового елемента культури».

(Homo Ludens. Досвід визначення ігрового елемента культури / Пер. з англ. О.Мокровольського. — Київ: «Основи», 1994. — 250 с.)

Сталкер герой фільму Андрія Тарковського «Сталкер» —за мотивами повісті братів Стругацьких «Пікнік на узбіччі», 1979.

Йоганн Фауст (приблизно 1480—1540) — доктор, чорнокнижник, який жив у першій половині XVI ст. в Німеччині, легендарна біографія якого склалася вже в епоху Реформації і впродовж ряду сторіч є темою численних творів європейської літератури.

Деміург (грец. δημιονργός — «майстер, ремісник») — у Стародавній Греції майстер, вільний ремісник, пізніше назва стану ремісників. У давньогрецькій міфології та міфології народів світу термін вживається для позначення — творця всього сущого, всесвіту в цілому. Термін «деміург» використовується у багатьох філософських вченнях, фокусуючись переважно на творчій силі деміурга. У християнському богослів’ї деміург — бог-творець. Може також вживатись у непрямому значенні для позначення творчої сили, творця, автора чого-небудь тощо.

Скоморóхи, професійні мандрівні співці й актори (лицедії), учасники свят, обрядів, ігор.

Тесе́й, також Тезе́й (грец. Θησέας) — один з найвизначніших героїв у грецькій міфології, син афінського владаря Егея (варіант: Посейдона, або обох) і тройзенської царівни Етри.

Персе́й (грец. Περσεύς) — напівміфічний цар Аргоса і Мікен XV ст. до н. е. В міфах — напівбог, син Зевса і Данаї. Найбільше відомий за міфом про вбивство потворної медузи Горгони. Вважався засновником Мікен.

Проте́й (грец. Proteus) — син Океана (варіант: Посейдона) і Фетіди, морське божество. За епосом, жив на острові Фарос, поблизу Єгипту, пас Посейдонових тюленів, мав дар віщування і здатність перетворюватися в різних тварин і навіть у різноманітні речі. За пізнішою (єгипетською) версією міфа, Протей був одним з найдавніших єгипетських царів, який (за Стесіхором та Евріпідом) відібрав викрадену Єлену, а Парісові залишив тільки її привид. Пізніші містики, передусім орфіки, вважали Протея символом першооснови світу — матерії. Зображували Протея старим дідом. У переносному значенні Протей — гнучка, багатогранна, здатна до швидких і несподіваних змін людина.

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>