21 Гру, 2012

РОБОТА З УЯВНИМ ПРЕДМЕТОМ

maskaron

Метод роботи з уявним предметом  широко застосовується у навчанні акторської майстерності студентів чи не у всіх театральних школах та різноманітних театральних студіях.

В нашому випадку, робота з уявним предметом бачиться нами у пізнанні механізмів відкриття перспектив не лише тільки для акторської гри, уявний предмет містить у собі незбагненно різноманітні перспективи, що до творення цілих історій. Цікавим є те, що історій цих, запаковано у цьому уявному предметі – незміряно багато. Одним словом, в уявному предметі, як у Яйці-Райці сокрито увесь Всесвіт.

Чому це так? І чи тільки справа в уявному предметі? А як з реально існуючими предметами? Відповідь коротка: – все так само, – безліч! Чому? – виникає запитання. А тому, що все що оточує людину, всі предмети, всі об’єкти, словом, усе, що людина здатна осягнути зором, відчути слухом, дотиком, сприйняти через смак, запах і головне в нашій акторській практиці, сприйняти і прожити емоційно, все це і є сама ЛЮДИНА.

Людина, є тим Креатором, котрий творить цей, так званий, реальний світ. А точніше Свій Власний Світ. Творить саме тим, що не просто тільки сприймає те, що оточує її – людину, а ще й тим, що сама ж ця людина, все сприйняте нею, усвідомлює, і що найголовніше, надає усьому цьому ЗНАЧЕННЯ. Свого значення. І тим самим, своєю значимістю, світ стає для людини АКТУАЛЬНИМ.

Актуальний, значить дійсний. Акт – дія. Знак, як запрошення до дії. Запрошення людини. Ким вчинено це запрошення? Відповідь одна: – БОЖЕСТВЕННИМ ДУХОМ! Людина, бачиться нами як певна «мембрана», що чує тонкий світ ідей та образів з одного боку, і світ матеріальний, з другого. Тому все, що чується людиною по обидві сторони, самою ж людиною і зав’язується до взаємодії. Тобто – ТВОРИТЬСЯ!

Так, Людина творить свій світ і саму себе у ньому. Отже ми маємо справу з творчістю і тільки з творчістю, іншого нам просто не дано. А творчість, є процесом актуалізації будь чого в першу чергу для самої людини, а відтак і для іншої, – тої, що може спостерігати за цим самим процесом творення і, що найголовніше, може сприймати твір. Сприймати і розуміти його, тобто, вчиняти таку ж саму творчу дію, – СОТВОРЯТИ.

Ось, так само, як в цю саму мить, коли ви читаєте ці знаки – слова, ви, хочете цього чи ні, а сотворяєте вже свій варіант цього самого тексту. Таким чином ми з вами взаємодіємо, шановний колего! Увесь світ є простором СОТВОРЕННЯ людьми цього самого світу. Ось чому кожен з нас є відповідальним за ВСЕ! Один за всіх, а всі за одного! Гарно висловився колись Олександр Дюма, бо знав, що казав.

І ось, все це, як самі бачимо, вилилося з простого уявного предмета. Кажуть, що колись сам Шекспір висловився про світ, як про театр, обізвавши всіх людей в ньому акторами… А що? Хіба старий не мав рації? Самі бачите, що мав. То ж про театр наша мова піде й надалі:

Уявний предмет, стає в першу чергу актуальним для самого актора, що його уявляє. Актуальним, значить, що містить у собі перспективу до дії. Точніше, до взаємодії, оскільки саме актор його собі уявляє, то значить, що саме актор і розпочинає цю взаємодію. Уявляти, – значить, вже вчиняти дію на тонкому плані людської природи. Робити щось ЯВНИМ.

Отже Уявний, це вже Явний. Явним є те, що мною сприймається як актуальність. Уявним, тобто актуальним, предмет цей може стати і для присутнього при цій роботі глядача, однак лише тільки через взаємодію актора з цим своїм уявним предметом. І це вже є певний атракціон, який робить неіснуюче існуючим. Це і є головним чудом театру: – народжується щось конкретне ТУТ І ЗАРАЗ на очах глядача.

Процес такого народження завжди чарує і вражає. І тим більше враження і зачарування переживає глядач, чим більш точнішою є взаємодія актора з цим своїм уявним предметом. Отже точність – особлива риса короля сцени – актора. Перефразовуючи відоме прислів’я – ввічливість його величності АКТОРА!

–         Як тут не зрозуміти цієї взаємозалежності, адже все так просто? – скажете.

–          Примітивно просто!, – добавив би будь-хто з нас, якби самому не треба було б зробити цю просту і примітивну роботу – взаємодія з уявним предметом. То у чому проблема?

–         Проблема в УЯВІ!

–         Добре погляньмо на уяву: Уява актора має чи не найважливіше значення у акторській професії. Адже все, що вчиняє актор, є наслідком його взаємодії з уявним. Адже всі знання актора про його власну поведінку знаходяться не в цьому реально дійсному світі. Так, п’єса є на папері, а от де ж є вистава? Скажете: – У пам’яті!

Тоді запитання: – А як з пам’яті все це добути? Так, єдиний шлях, це – собі уявити. Уявити, значить зробити певну внутрішню дію, якою неявне, неактуальне враз стає актуальним і явним. Більше того, воно стає реальним, і дійсним. Дійсним, значить, дієвим. А театр, як ми сподіваюсь, розуміємо, є територією дії.

Отже, дія народжується чимось реально дійсним, тобто актуальним, а значить явним, що власне уявляє собі актор, або група акторів, а відтак і всі ми – глядачі. Театральне дійство, – є нічим іншим, як лиш процесом перетворення неявного в явне. Ось, що таке уява.

–         Значить окрім уяви потрібно мати здатність до вчинення дії. З чого народжується дія?

–         Дія народжується від усвідомлення змісту. Адже уявляючи будь-який предмет, ми тим самим усвідомлюємо, що це за предмет.

–         Не завжди, – скажете.

–         Завжди, – відповімо собі. Чому? А тому, що є різні рівні цього самого усвідомлення.

–         Ну так! Ми сприймаємо те, що уявляємо на несвідомому рівні.

–         А чому?

–         Бо ми так звикли. Ми ж усе життя цим займаємося, то ж призвичаїлися.

–         Браво! Бравіссімо!

–         А що, хіба не так?

–         А що тут скажеш? Проте, ми зачепили дуже важливу річ – усвідомлення. Робота актора повинна бути при свідомості.

–         Тобто актор має бути присутнім.

–         Бути присутнім, значить бути при суті речей з якими ми взаємодіємо. Тільки тоді акторові відкривається перспектива, гри адже відкривається суть, зміст, котрий сигналізує йому, що саме і як саме треба вчиняти дію!

–         Так! І ця дія проявляється поведінкою, тобто вчинками актора, котрі в свою чергу і свідчать нам-глядачам, про той конкретний зміст, що відкриває для себе актор у цій дії…

–         Викликаючи у нас сприйняття, тобто можливість розпізнавати зміст.

–         Значить вся справа у дії!

–         Можна уточнити, у точності дії! Адже точність, іншими словами, правдивість поведінки і дає можливість глядачеві сприйняти творене актором.

–         Значить найголовніше це – точність дії?

–         А що спричиняє цю точність?

–         Зміст.

–         В зміст треба ще повірити.

–         Ага! Ось! Віра! Ну так же ж, віра у запропоновані обставини! Кость Станіславський мав рацію.

–          Віра в те, що ти робиш, відкриває тобі глибину змісту. Без віри нічого не буде народжуватися. Відбуватиметься лише сліпе копіювання, наслідування, словом, мертвечина. Віра актора в те що він творить, надає його грі органічності, правдивості, а головне, змістовності.

–         А ще, можливість пережити творене самому і подарувати цю можливість співпереживання глядачам сприйняти побачене емоційно і одержати не тільки насолоду від гри актора, а зрозуміти, для чого, навіщо,і в ім’я чого все це він (вона) робить.

–         І ще одне: все те, що уявилося акторам у грі, передалося все це нам глядачам, за допомогою тої ж самої людської уяви, нашої – глядацької уяви. Як бачимо, народження і сприйняття без віри НЕМОЖЛИВІ. Віра є найголовнішою якістю актора. Адже не дарма театр називають ХРАМОМ.

–         Тому скільки у театрі глядачів, стільки і вистав-молитов відбувається одночасно.

–         То ж вернімося до уявного предмета. Що криється у цьому маленькому, на перший погляд, незначному механізмі – «робота з уявним предметом»?

–         Криється тут, дійсно, цілий Всесвіт!

–         Наше звичне ставлення до навколишнього світу є результатом величезної маси різноманітних програм. Так-так, саме програмування і спричиняє нашу уяву до тих чи інших перспектив. Актор, у своєму ідеальному прояві місить бути королем, що сам вибирає і запукає програми у яких він сам і діє, в які сам він вірить,  які в результаті його гри увірують і сповідують ті, хто за ним спостерігають – глядачі.

–          То ж, на перший погляд, така проста акторська гра з уявним предметом, насправді має у собі незнану і невідому творчу перспективу того чи іншого актора, актриси. Перспективу фантазії, перспективу свободи уяви і здатності проявити уявлене якнайточнішою дією. Базис акторської майстерності: – Віра, Уява і Точність взаємодії. Чи існує якась формула?

–         А це і є формулою, правда не єдиною. Людина увесь час хоче піймати щось в однозначність і все в неї не виходить. Тобто на якийсь момент це трапляється, інколи момент цей може тривати навіть довго, роки, століття, спираючись на переконання, однак, рано чи пізно все минає все перетворюється. Життя це є рух!

–         А усвідомлене життя – ДІЯ.

–         Театр є життям усвідомленим, тому на сцені не просто рух, на сцені відбувається ДІЯ. І будь-яка дія неможлива без конкретики часу і простору.

–         «Тут і зараз»!

–         Так, ТУТ і ЗАРАЗ, як уже всім відомо, є не просто крилатим виразом чи гаслом живого театру. Це є ще одна конкретна формула, за допомогою котрої і відбувається перетворення неіснуючого в дійсне. Більше того, «Тут і зараз» відкриває потоки історій. І відкриває ці потоки через щось конкретне і точне.

–         Предмет. Предмет і є тим точним і конкретним.

–         Незалежно від того чи є цей предмет дійсним і реальним чи просто в уяві актора, саме конкретність запрошує актора до взаємодії і в цій самій взаємодії, поведінка актора відкриває історію, яка трапляється тут і зараз з цим самим актором і з нами – глядачами. Так само як реальний предмет вимагає від нас конкретної поведінки і в цій поведінці обов’язково проявиться не тільки функціональність самого предмета, а проявиться дещо більше: – історія людини, що так чи інакше, взаємодіє з цим предметом.

–         Театр без предмета не є можливим?

–         Навіть у порожньому просторі, актор створює образні актуальності-предмети, що проявляються його поведінкою, котра у свою чергу засвідчує про їх конкретність тут і зараз не тільки для нього самого але й для глядача. Глядач має свою уяву стосовно того, що відбувається ТУТ і ЗАРАЗ, опираючись на поведінку актора, котра засвідчує певний зміст-історію, що в свою чергу і є метою роботи актора і театру.

–         Так… Як не крути, а земля кругла. А давай розглянемо щось більш конкретне тобто уявний предмет.

–         Давайте. Ось, наприклад, яблуко. Просте банальне яблуко.

–         На перший погляд не так вже й багато це уявне яблуко може мені розповісти.

–         Це лишень на перший погляд. На перший погляд я бачу тільки те, що зчитує моя уява, котра опирається на весь мій досвід, набутий у продовж життя. Але, прекрасне слово АЛЕ! Моя уява не обмежується самим лише моїм досвідом.

–         Чому?

–         А тому що… Мій досвід не знаходиться у замороженому стані. Мій досвід переревізовується кожної миті мого існування. Мій досвід не просто розростається, мій досвід – живе! Тому, будь який уявлений мною предмет, перевертає увесь мій досвід, його перевивертає інформація, яку я зчитую з цього уявного предмету – ЯБЛУКО! Звичайно, що найпершими мені відкриваються добре відомі перспективи взаємодії.

–         Тобто, «чергові», «дежурные», «рояль в кущах»?

–         Так, і в цих ближніх перспективах, як виявляється, є все ж таки, невідомі, і парадоксальні перспективи.

–         Зрозуміло, що все залежить від самого актора.

–         Актор і відрізняється від глядача своєю парадоксальністю.

–         Тобто, не просто оригінальністю мислення і уяви, а саме парадоксальністю!

–         Саме нею, а вже потім тим, що він (актор) знаходиться на сцені і грає, тобто діє. Ось проста на перший погляд вправа: Уявіть, що ви тримаєте у вашій долоні Яблуко. Розпочніть взаємодію з цим уявним яблуком. Не важно якою є ваша взаємодію, важливо, що саме ви пізнаєте у цій взаємодії. Власне ЩО? Іншими словами – ЗМІСТ.

Відповідно до того, що ви пізнаєте, вам і відкривається перспектива до подальшої взаємодії. Пробуйте довіряти цій інформації, котра до вас приходить. НЕ ПЕРЕБИРАЙТЕ! Пам’ятайте, що так зване «Краще» є ворогом «Доброго» тому, що добре, тому і є добрим, що воно вже прийшло і вже з вами знаходиться у взаємодії.

Дозвольте собі утриматись на цьому контакті, і ви побачите, як тут і зараз вам віддячиться несподіваною перспективою розповіді історії. Ви просто не зможете її не зіграти. Невеличка історія – взаємодія з яблуком. І якщо ви будете уважні, то обов’язково зустрінете у цій взаємодії щось несподіване. Щось таки там у вас, а трапиться. Не важливо якої степені важність цієї події, важливо є те: – ЩО ЦЕ ТАКЕ?

Як бачите з цього тексту, ми увесь час маємо справу із запитаннями і відповідями. Однак тут є один нюанс. І нюанс цей лежить у по черговості запитань, котрі ставимо. Запитання спрямовані на зміст: ЩО? ХТО? ЧОМУ? КОМУ? НАВІЩО? ДЛЯ ЧОГО-КОГО? ЧЕРЕЗ ЩО-КОГО? В ІМ’Я ЧОГО-КОГО?  – є творчими, тобто такими, що відкривають перспективу. Такі питання є первинними.

В результаті взаємодії з питанням: – ЩО?, актор відкриває й інші запитання, з території форми: ЯК? ЯКЕ? ЧИМ? КИМ? ЯКИМ ЧИНОМ? ЯКИМ СПОСОБОМ? ЯКИМИ ЗАСОБАМИ? Ці питання є похідними і відкривають перспективу для пристосувань, що в свою чергу демонструють, показують, тобто, роблять зримими змісти, надаючи цим змістам форми. Знамените Станіславське «петелька – гачечок» і є взаємодією змісту і форми.

Знаючи ЩО я маю, мені відкривається перспектива до того, а ЯКЕ воно є? Відповідно відкривається: – Що це для мене персонально значить?, а в результаті: – Як мені діяти? Яку мені вчинити дію з цим? Ось так і розвивається сувій поведінки актора з уявним предметом. У цій поведінці народжується, так-так, Саме народжується щось значно більше: – ІСТОРІЯ! А кожна історія обов’язково має свою композиційну структуру:

1.Вихідна подія. 2. Зав`язка. 3.Кульмінація. 4. Розв`яpка. 5.Фінал. Спробуйте побачити цю структурну форму у своєму етюді. Тут вам просто не обійтися без наших дорогих запитань. ЩО? І ЯК? Структура організовується ще й самою історією. Тому будьте відкриті до історій! Синергетика твору, хочете ви цього чи не хочете, а все таки присутня у творчому процесі, і робить свою роботу. Тому на самому початку будьте уважні і терпеливо обережні до імпульсів, що подає вам сама історія. Від вас вимагається увага, віра і точність у взаємодії. Твір ви обов’язково створите. Не поспішайте його оцінювати! Запишіть структуру твору. І ви побачите як у процесі записування вам відкриються нові й нові змісти і ви побачите відповідні засоби до реалізації цих змістів. Природа структури композиції полягає у тій самій взаємодії ЩОків та ЯКів. Кожне ЩО? Відкриває двері для ЯК?, а кожне ЯК?, відкриває нове ЩО, де ЩО?, є напрямом, а ЯК?, конкретикою дії!

–         Все це одночасно просто і складно.

–         Так. Єдність протилежностей і є творчістю, і точка, де ці протилежності зустрічаються, є сама людина, що творить. На театрі це актор, у мистецтві – артист, художник, у всесвіті – БОГ.

–         Значить Бог і є предметом.

–         В певному розумінні.

–         Отже робота актора з уявним предметом є діалогом з Богом?

–         Як і саме життя ЛЮДИНИ.

Зрозуміло, що багато з чим можна тут не погодитися і посперечатися, але хіба це не є змістом будь якого творення? Змістом запрошення до діалогу, як ось щойно створений варіант. Приємної роботи панове.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>