02 Лис, 2014

Пінаєва Оля

DSC_0127

НаВійна

Що зі мною? Що зі мною, я не відчуваю свого тіла?.. Таке враження, неначе я просто плаваю у цьому просторі. І, крім мене, у цій кімнаті є лише цей сморід.

Який дивний запах! Я ніколи не чула його раніше, що він означає? Чому він тут з’явився? Його так багато, що він наповнює всю кімнату. Цей сморід… Він такий тяжкий, що мені просто важко дихати.

Бруд-бруд-бруд-бруд! Як я встигла так забруднитися? Я не можу від нього позбутися. Він десь глибоко, він десь у середині мене.

…Раніше люди лягали на землю і слухали. Слухали, чи не їде хтось. Я чую! Я чую, як їдуть коні. Величезні.. чорні.. коні.. з червоними очима, я чую їх гуркіт! Вони наближаються, вони зносять все на своєму шляху. Вони стають все ближче, ближче, ближче…

Мамо! Мамо! Мамо, чому я не знаю жодної казочки? Мамо! Чому ти не розповідала мені в дитинстві казок?

Бруд-бруд-бруд-бруд-бруд! Як я встигла так забруднитися?

“Я бруднулю мию-мию, мию рота, мию шию. Ти, бруднуле не забудь! Чистим-чистим-чистим будь!”

Добрий день! Будь ласка, не стріляйте в мене!.. Я чула, як їдуть ваші коні!.. Я не хочу вмирати, я хочу жити.

Так, я буду лежати тут під ліжком і чекати. Чекати, доки до мого вікна залетить ця клята граната, розірветься на мільйони шматочків і, нарешті, вирве з мене цей бруд! І, можливо, тоді я спалахну мільйонами полум’яних червоних квітів…

Оце і є моя казочка, мамо.

МОРЕ

Я дуже люблю місця, де немає людей. Там, де люди, завжди відчувається певний неспокій, а я люблю тишу… Тому і працюю тут вже 20 років, досліджую море. Всі данні я надсилаю до головного центру на опрацювання, тому контакт з іншими працівниками у мене досить обмежений.

Холодне темне море… Воно прекрасне! У ньому здіймаються хвилі і вщухають, воно народжує величезні бурі і злегкістю ковтає їх, стає спокійне, тихе, ніби і не було нічого. А люди мають іншу природу, вони завжди хочуть залишити собі щось на згадку. Навіть я.

Коли мені було 7 років, ми з моєю сестрою близнючкою бавилися на дитячому майданчику. Я ніколи не хотіла сестру! Вона завжди була краща за мене: привітніша, ласкавіша, веселіша. Всі її любили І вона любила всіх, навіть мене, не зважаючи ні на що, просто тому, що я була поруч. Мене це страшенно дратувало.

“Чому ти не посміхаєшся? Хіба можна бути такою насупленою? Не можна ображати інших!”

І того дня на гойдалці під пекучим літнім сонцем я відчувала відразу до неї і до усього світу, в якому мені, здавалося, не було місця. “Розкрути мене, будь ласка!”, – каже вона своїм ніжним янгольским голосом, що ніби голками врізається в мою голову і мені стає важко думати.

Раптом я відчуваю, як на моїх руках спалахують маленькі теплі вогники. Перший поштовх. І ось ми вже йдемо до школи і вона звичайно відмінниця, тому мені її всі ставлять в приклад. Вогонь гарячими хвилями розноситься по всьому тілі. Другий поштовх. І ми вже дорослі, у неї гарний заможній чоловік, троє чудових дітей, всі щасливі, усміхнені, як на картинці. Аж бридко! Невидиме полум”я захоплює весь дитячий майданчик і все, навіть я у його владі. Третій поштовх. “Зупини! Мені вже страшно!” Четвертий.

І все миттєво згасло. Вона лежить на піску, не дихає. Мої очі наповнюються слізьми, проте я не відчуваю провину чи жалість, однак задоволення я теж вже не відчуваю. Розгублені, налякані батьки, лікарі, перехожі… Чому ви всі дивитеся лише на неї, адже це я тепер ваша єдина донечка! Але навіть мертвою вона залишається в центрі уваги.

Вона і досі у центрі моєї уваги. Я намагаюся багато працювати, щоб не чути її. Але вночі, коли я вже не можу чинити опір, вона приходить до мене, простягає свої маленькі тоненьки рученята і каже: “Обійми мене! Обійми мене! Обійми мене!”

Холодне темне море. Якби я хотіла бути спокійною і сильною як ти! Чому я не море?

Скажений перукар

Добрий день!

Так, одразу до діла. Я знаю, як це робиться, у кіно бачила… Значить, що мене турбує?…

Ну, від мене пішов хлопець… Після двох років спільного життя… Через якісь безглузді політичні переконання… Але він скотина і мені до нього байдуже.

Що ще? На роботі у мене все добре, я працюю перукарем. Хоча, знаєте, дуже не люблю набридливих клієнтів. Ну типу мені 5 см і щоб об’єму побільше, а звідтийому взятися, якщо в цієї курки три пера на голові. Або коли масну свю голову притягує і починає керувати: мені вісочки трохи, але не сильно, ззаду підрівняти і чолочку залишити. Як тому віслюкові второпати, що з тою жирною чолочкою на нього жодна нормальна жіночка не подивиться. Ну тупііі! А як ще почнуть заливати про своїх синів, дочок, бабусь, дідусів, кішок, собачок, затримку, підтримку ітд., то мене вже дьоргає. Я їм, значить, щось відповідаю, посміхаюсь, жартую, співпереживаю, підтримую. Одним словом блищу, як обгортка від шоколаду, віддзеркалюю радість.

А сама в думках вже так ножиці заношу, високо-високо над їх масною головою, і вже відчуваю прилив сили і міці, і відчіваю себе перукарем з Волл стрит! А ножиці, що відблискують на сонячному промінні, стрімко направляються прямо крізь пласти волосся, шкіри, кості та до самого мозку, у центр бовдуризма! Я прокручую тричі за годинниковою стрілкою, кров розпливається підлогою, в’язкими червоними колами. Як живописно вона блікує, густа, червоно-чорна!

Але то так, тільки фантазії! Робота к мене гарна і зарплатня гідна, і все ніби добре. Колектив чудовий, особливо на перервах з кофійочком і сигареткою наші розмови люблю. Всі, правда, трохи старші за мене, заміжні, думають, що все вже знають про це життя і заміж мене все віддають. Ой, та нашо мені той жених, а якщо знову у мене політичний чи просто погляд йому недо вподоби. І взагалі, яка сім’я, коли завтра померти всі можемо!

Продавець совісті

Яке чудове місце! Гори, ліс, ріка… Чудові перспективи для прибутку. Звичайна людина бачить у цьому місце для відпочинку, духовного збагачення, творчості. Але не я. Я давно збагнула взаємозв’язок цього світу, певну іерархію, схему. Можна бути травою, яку топчуть, можна бути коровою, яка жре цю траву, можна бути домом, що тримається на певному фундаменті, а можна бути, наприклад, вітром, що має силу змінити цей ландшафт при певних обставинах. Та, мені здається, людина недооцінює силу, якою вона володіє. Гроші! Маючи великі гроші, я можу все це зрівняти з землею, можу збудувати фортецю, гідропарк, що завгодно. Як же це мене збуджує! Головне – знати, як заробити гроші. Ти реально починаєш сприймати світ іншими категоріями! Наприклад ви. Я можу оцінити вашу вартість, ну скільки ви коштуєте? Штуку, дві, п’ять? Можу продати вас за міфічною ціною. Коли я це зрозуміла, то стіл перестав бути підпоркою для їжі, машина – просто засобом пересування… Світ став полем для гри, моєї гри, величезним ринком збуту. Проте, головне в цій грі, що її правила весь час змінюються і ти маєш бути майстромімпровізації, твій нюх має вловлювати найтонкіші зміни, коливання вітру сьогоднішнього дня. Що ми маємо на сьогодні? Війна. Чудово! Я не хочу рахувати кількість постраждалих та плакати під сумні історії по теліку. Я хочу продавати ці історії, або щось інше, доїти цю корову, доки вона топче траву і дає молока. Як можна співчувати цим хробакам, що так в’їлися в свої мікродомівки, мікрозаплатню, мікролюбов до вітчизни? Це смішно! Рабське суспільство. Як Бог дасть, то все буде добре! А як не дасть цей твій бородатий Бог? Що тоді? Релігія -це упряжка для безхребетних. Що ви можете з вашою релігією? Ви можете змінити своє життя накраще? Здійснити мрії, облетіти навколо світу, зібрати колекцію найкращіх творів мистецтва? А я можу все. У мене справи йдуть вгору, у мене контакти та зв’язки. Торгівля не стоїть на місці, сьогодні -це інформація. І вона опиниться у руках тих, хто більше за неї дасть. Можна сказати, я вливаю на хід історії. Ще трохи успішних справ і, можливо, куплю собі ці гори. А чому ні? Збудую собі величезний маєток, виберу собі солідного чоловіка, можливо зроблю пару пластичних операцій, всиновимо дітей (народжувати -не для мене). Жодних проблем. Ані брудної матері, що за пляшку пригріє кожного, ані боргів, ані батька -капітана далекого плавання, ані нечісаних дітей… Як же я не навиджу своє дитинство! В ньому і не пахло грошима, тому все було паршиво. А гроші, вони надають речам смак і сенс життю. Все досить плести нісенітниці. Поки є на чому, треба заробляти гроші! Я гадаю, що цей ліричний відступ не був марним. По очах бачу, що ви вже, як голодні шакали, готові розгризти здобич за для своєї вигоди. Чудово колеги! До бою!

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>