02 Лис, 2014

Павло Кружнов

Павло Кружнов

 

НаВІЙНА

 

Дивно, ніколи не подумав би, що останнім буде бажання говорити із людиною, що

закінчить моє життя. Але ти не вбивця, бо хочу наостанок поговорити із людиною.

” Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?”.

Згадалося. Ми в школі всі вчили цей вірш. От не думав, що когось окрім себе таке буду питати.

Якщо тобі подарували яйце, то чи можуть прийти через рік і вимагати курку?

Чому ж ви приходячи сюди кажете, що ця земля ваша? Може тому, що від самого прадіда ми жили і будували, садили і створювали на землі не твоїй, не моїй, а Божій? Я розумію, що ви на небі, що є будинком Божим, підриваєте літаки, а на землі,що є Божим підніжжям руйнуєте все, чого не створювали: дерево, що ніколи не посадите, будинок, що ніколи не збудуєте, та вб’єте чогось сина. Життя навиворіт.

От уяви, якщо б я сказав:

«Відсьогодні Чорне море моє. Та й взагалі, усі моря мої. Бо найдавніші

пращури мої вийшли на Землю з океанів. Прийшов час

повертати собі своє, що залишилося від далеких родичів.»

Але я точно знаю, що Всесвіт чує, хто що хоче – те її отримує. Скоро ця земля дійсно стане вашою, а ви її – тепло і затишно буде вам в ній лежати.

Вбивши одного – націю не погубите, взявши ще один акр – Всесвіт не захопите.

Бо Земля – всюди Земля, а люди – не українці, не росіяни, не американці, а завжди люди.

Останнє, прошу спитай у всіх своїх, чи знають вони, що вони люди?

Діти повинні бути захищенні, вони цвіт нації, наше майбутнє. Без них немає продовження людства. Але які вони жорстокі й некрасиві.

Один, два, три, чотири, п’ять – я іду вбивати. Яка жахлива неслухняна дівчинка. Невже тобі не казали, що забирати час у дорослих – це погано?

От сука мала, де ж ти є?

Йди, я дам тобі автоматом погратися. Йди, награємося вволю. Тут сонечко, автомат і трохи злий дядько.

Не треба казати, що ти така нещасна, не маєш жодної іграшки. От в тебе повсюди поряд валяються руки, ноги, багато.

От мені не давали гратися лялькою. А давали гратися якоюсь зброєю. А я й досі не

хочу грати автоматом. Я хочу відривати лялькам голови і дивитися, що в них там всередині.

Лялечко, йди сюди, візьми у дяді яблучко, а не то прийдеться брати до рота автомат.

Официант

«Я очень люблю людей» – вот так начинается каждое мое утро. Я приехал покорять этот город, поступил в самый престижный красный вуз нашей страны, закончил его с дипломом того же цвета, и …

В общем, у меня нормальная работа – считай по специальности. Работаю в сфере обслуживаний. Это ведь лучше, чем сидеть на папиной шее или вернуться в своё родное село, или чего хуже, раздвигать булки. Хотя, предложения, кстати, были, но я, же выше всего этого.

И мне не стыдно, нет, я – официант. Но, ведь в центре столицы. К нам Галкин приходил два раза и Лобода. У нас вообще, всё не так просто. Чашка кофе – семьдесят гривен. А то, что мы им «Галку» заваривает, это их проблемы. Что в меню стопроцентная Арабина написано, что на пачке кофе.

А что такое «фокачча на вертеле» – так вообще, никто не понимает. Что на кухне быстрее делаться будет – иногда это фаршированная рыба, а иногда утка, а иногда то, что не доели. И говорила же мама: «Что брали чужие рты, в свой рот не бери ты». Едят!

И всё гребут, гребут, куда в них только лезет? А машины! На одних приезжают, на других едут.

Только знаете что? Человека в них нет, ни в ком.

Приходят папики с девочками. А у девочек, кроме ног длинных и головы крашенной – ничего нет. И пялятся в свои гаджеты, а друг друга и не видят.

Но вот я годик, другой поработаю, а там по карьерной лестнице. И всех вздую.

Приду и всем им докажу, что богатыми не рождаются, ими становятся. И в моём случае – богатые не плачут!

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>