14 Бер, 2013

НУЛЬОВА ТОЧКА. НАРОДЖЕННЯ ПЕРСОНАЖА

Шри – Янтра

 НУЛЬОВА ТОЧКА

як

СПОСІБ ТВОРЕННЯ ТЕАТРАЛЬНОЇ ДІЇ

Метод креативної структурованої імпровізації має в собі особливий погляд на процес творення. Незалежно що саме мається під увагою спостереження, чи то театральна репетиція чи просто вправа направлена на розвиток акторської природи. Добре. Зупинимося на вправі акторського існування у взаємодії двох партнерів. Коли кажуть, що театр це двоє, то виникає маса різних трактувань цього поняття. Я сторонник іншого гасла і звучить воно досить просто: театр, а також будь який процес творення це завжди ТРОЄ!

Як так? Спитає вражений почутим  співбесідник. А так – відповім йому, – троє і є основа будь-якого процесу.

Давайте розглянемо про що тут мені йдеться і тоді вам, шановний колего, теж стане трішки зрозумілішим не тільки це моє твердження, а й ваша власна природа творення.

Отже проста вправа:

Станьмо кілька учасників у просторі кімнати чи сцени обличчям до одної сторони ( глядачеві зала тощо). Позиція тіла – нейтральна. (нейтральна позиція тіла, це коли тіло нічого не виражає, без жодних натяків на позу. Ноги на ширині ступні руки вниз голова прямо поставлена обличчя вільне від гримас. Поглядом виберемо якусь точку що навпроти вас. Дихання вільне м’язи ненапружені). Дивимося на вибрану точку.

Тепер пробуємо зупинити потік думок! Пробуємо вперто відпустити цей процес мислетворення. Не треба тиснути думкою типу «я не думаю», а просто пробуймо відступитися з цього потоку мислетворення і споглядати на пустку що утворилася на місці вашого галасливого думання. Якщо з’являються знову думки, то не полошіться, а спокійно відпускайте себе і побачите, що спочатку ви матимете тишу якусь тільки мить, потім секунду, дві а там знову й знову все спочатку і, ось ви в тиші вже три, чотири секунди!

Продовжуючи ви побачите що часу немає. І тиша, що утворилася у вашому внутрішньому просторі насправді є спокоєм. Ви з величезним задоволенням відчуєте яка велич відкривається вам, як багато сили з’являється вам, які перспективи забринять у всьому, що відбуватиметься у навколишньому (шуми, звуки, об’єкти, візуальні деталі все, що впало в око). Оцей спокій тиші відкриває нам сокровенне – розототоженість нашого Я  з внутрішнім і зовнішнім.

Наше Я знаходить себе у новій, досі невідомій нам координаті, з якої нам стає видно і чутно набагато більше. Тут відразу виникає багато питань типу; «а що таке є це  розототожнене Я»? Як я розумію, це і є наше справжнє Я. Тобто те свідоме і чутливе, котре здатне бачити світ, чути його звуки і розуміти його змісти, а ще водночас чути всі свої думки, власне керувати ними зі сторони (коли вони справді потрібні), а головне, бачити і все те, що відбувається у світі матеріальному, тобто ТУТ І ЗАРАЗ, а також бачити і відчувати все те,  що відбувається у просторі внутішньому, у світі ідей та образів. Таким чином ми спостерігаємо дуже цікаву картину. Ми маємо три точки. Перша, – це точка нульова, там звідки ми спостерігаємо. Друга: – точка дійсного, тобто те все, що діється у реальному світі. Третя: – внутрішній змістовний образ, що віддзеркалюється від  дійсного.

Для точнішого розуміння цих координат зробімо наступну роботу:

Почнімо крокувати у довільному напрямку. Звертаю увагу на те, що крокування має бути чистим від будь-якого змісту. Тепер зусиллям волі змінімо щось у цьому простому крокуванні. Наша хода набула особливої манери, якогось нюансу, якоїсь характерності. Правда? Утримуймо цю характерність ходи.

А тепер слухаймо і споглядаймо де Я є? Пробуймо спостерігати за собою таким, що йде ось саме так як іде. Це буде точка дійсного. Тримаємо цю точку спостереження. Тепер звернімо увагу на те, а що відбувається з нашою асоціативністю. Який образ виникає від содіяної характерності простої ходи.

 Спостерігаємо за образним проявом змісту. Тримаємо цю точку уваги. Пробуємо утримувати ці дві точки уваги: перша, – що я роблю і друга, – що я крізь те, що я роблю, я бачу і відкриваю. Дійсне і образне. Простір дійсного (від дії) і простір образного (від відображення змісту).

Скажімо я побачив образний зміст як конкретну персону людини, чи тварини, чи предмету, словом будь що. І водночас я творю ходу як «походку», що не є моєю, але є чиєюсь, і той хтось вже є кимось іншим, не мною, не образом, а інакшим і незалежним, живим і дійсним персонажем. Повстає питання: а де ж тоді Я? Де Я Є-Є-Є-Є-Є? Відповідь: Я є там з відки Я все це бачу, чую, спостерігаю і розумію. Тобто в третій точці.

Ми маємо руки, які бачимо перед собою чи не щомиті. І дивно є те, що ми їх не усвідомлюємо. Тобто бачити – бачимо, а усвідомлювати, – усвідомлюємо тільки у якісь особливі миттєвості, коли вони (руки) акцентуються.

Чому руки? До чого тут руки, – спитаєте… А для прикладу, що під руками. Дивіться: Ось ліва рука ваша долоня, це наприклад є образ, тобто той тонкий інформаційний згусток інформації, що ви його чуєте, відчуваєте і в решті-решт навіть бачите внутрішнім зором. А права долоня, – це те, що безпосередньо відбувається ТУТ і ЗАРАЗ. Так от, ви і в лівій долоні чуєте життя  і в правій теж. А ще ви чуєте усе це разом у собі наче збоку. Бо ви дивитеся на все це збоку.

Ви дивитеся і можете чути перспективу, що і як  вчинити лівою і правою руками спільно у напрямку чіткого змісту, що ось тутечки вам відкрився. І ви вчиняєте цю дію. Внутрішньо ви прозираєте у образ з метою прояснити для себе зміст, у дійсному поведінковому ви вчиняєте відповідно зрозумілому змісту дію, рух, вчинок фізичним тілом, а свідомість ваша спостерігає за усім цим зі сторони третьої точки. Ось вам і три точки. Ось вам і фундамент процесу творення.

Як це діє на прикладі взаємодії з партнером?

Дуже просто:

  • Станьмо обличчям один до одного. Позиція тіла нейтральна.
  • Дивимося на партнера вільно, нейтрально і самі нічого не провокуємо у тілі а головне в думці.
  • Ми бачимо те, що бачимо. Бачимо обличчя партнера очі ніс, брови, рот, шию, вуха, плечі, руки, ноги, тіло…
  • Що ми зауважуємо? А зауважуємо ми те, що цей партнер якого я може знаю багато часу, а може зовсім трохи, пару хвилин, насправді не є тим, яким я його знаю.

ТЕ, ЩО Я ЗНАЮ НАСПРАВДІ ЦИМ НЕ Є.

Ми зауважуємо, що все що ми знаємо про цього партнера, є лише ншим уявленням про нього, відповідно нашому досвіду спілкування з цим партнером. Та ось зараз в цю саме мить ми помічаємо, що наше знання про партнера і та інформація, котра поступає до нас в процесі вільного споглядання, не є одним і тим самим. Ось саме  все те, що ми помічаємо нового, що ми відкриваємо в цьому нашому партнері і все те, що ми про нього вже знаємо,  що нам відомо як факти з його історії життя, манера поведінки, характеристика психологічна і так далі, є лиш чимось таким, що стоїть обабіч самого цього конкретного фізичного об’єкту – партнер.

Ось так ми зауважуємо ці дві точки. Реальна фізична даність – партнер і образ, що твориться нами і що вже є створеним.

Образ особистості цього партнера і сам партнер, як два різні поняття, знаходяться одночасно тут і зараз переді мною і це я можу бачити і розуміти, що я це бачу, чую, відчуваю і що я є присутнім водночас при цьому об’єкті – партнері. Звернімо увагу, а де саме Я є? Де є це місце з якого Я все це бачу і відчуваю? Звідки я спостерігаю? Ось!

Саме це місце і є тою третьою точкою. А якщо точніше, то це і є та нульова точка про яку ведеться мова тут у цьому тексті.

ПОСТАЄ ПИТАННЯ: НАВІЩО НАМ ЦЕ ВСЕ?

Відповідь приходить не відразу. Відповідь є прерогативою процесу. Суть відповіді у тому, що це є проекція триєдності процесу творення. Є точка Я і територія творення, де зустрічаються образ і дія. Спостереження з третьої точки дає нам свободу і незаангажованість у процесі творення. Ми здобуваємо спокій і утримуємо зв’язок з необмеженим простором образного, асоціативного, інтуїтивного та дійсного, знаного, вчиненого тут і зараз, простору реальних рухів вчинків, предметів і тіл, жестів, мізансцен, звуків, шумів, світла кольорів та тіней. І ми це маємо перед собою, в собі і поза собою ОДНОЧАСНО!!!

Що ще?

А те, що при такому розумінні процесу творення, я чітко розумію свою відповідальність за творений мною і партнером процес. А відповідальний за все, що я адресую своєму партнеру,і що я зчитую з  нього. Тому я намагаюся добре і ретельно все чітко вчиняти з максимальною чистотою органіки і точності рухів, звуків, пересувань у просторі. Я чую себе і разом з цим, я чую партнера. Я бачу все, що він\вона вчиняє, розумію і відповідно до вчиненого вчиняю сам. А разом з цим, я бачу образ спільної поведінки, образ свого персонажа, стиль твору, жанр гри і так далі. Я можу все це бачити і всім цим оперувати, бо сам Я стою осторонь всього цього і тримаю все це у полі своєї уваги і свідомої  організації власної дії!

Навіщо так багато і так складно?

А для того;

Коли Я організовую ось цю триєдину природу творення, то сам Я оберігаю себе від власного егоїзму, різних страхів, упереджень, а головне штампів і кліше, що призводять до бездумного діяння.

Тоді Я стаю живим, свідомим і органічним, а головне оригінальним у процесі існування в своїй ГРІ. Найголовніше Я здобуваю не просто свободу творення, я відкриваю для себе нове у всьому, що діється, незалежно від того, чи це є щойно творена імпровізація чи повторення всоте репертуарного процесу гри, старої як світ вистави. Тоді вистава народжується, а не виконується, і саме тоді актор стає живим і свіжим є його твір, а значить неповторним!

Зрозуміло, що говорити одне, а діяти зовсім інша річ. То Що? Розпочнемо роботу? Увага! АКЦІЯ!!!

 

 Шри – Янтра

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>