06 Сер, 2013

НОТАТКИ З ПИТАНЬ ДОСЛІДЖЕННЯ ІГРОВОЇ СТРУКТУРИ ТА ПРИРОДИ ВЕКТОРНОЇ ПОЛІВАРІАНТНОСТІ ІГОРОВОГО ТЕАТРУ

Джоконда

Я не вважаю себе першовідкривачем Ігрового театру в Україні. Більше того, першовідкривачів у нас тут і без мене назбирається достатньо, щоб виникла гостра дискусія і про першоджерела і тих, хто дійсно проводив чи продовжує проводити хоч якусь систематичну роботу на ниві досліджень ігрового театрального процесу на наших теренах. Тому себе я скоріш за все  вважаю одним з тих, хто пробує копати свою штольню у пошуках відповіді на питання життя в театрі і театру в житті.

Мені особисто завжди були цікавими і продовжують бути надважливими щонайменші крихти інформації про методології, вправи, умови організації робітні на цій ниві. Ідеї та приклади втілення цих ідей, котрі даються мені від спілкування з різними майстрами мистецтв; акторами, режисерами, драматургами,  а рівно також і з майстрами різноманітних мистецьких і не мистецьких ремесел, надихають мене вчиняти свої власні пошуки і залучати до цих пошуків інших.

Театр завжди бачиться мені простором Божественної гри, забави мудрості і людського духу. У цій грі, у цій забаві з обставинами, що в них потрапляють персонажі п’єс і самі актори з режисерами та драматургами, а разом з ними і глядачі та слухачі з читачами, нам людям, відкриваються таємниці непізнаного і стають доступними нові глибини незвіданого. Найбільш незвіданим для мене є Ігровий театр і особливо території досліджень пов’язані з природою ігрових структур. Там скрито якусь надзвичайно глибоку мудрість не тільки самого театру, а й всього нашого виду істот розумних – Людства.

Очевидно, що коли ми говоримо про ігрову природу театру, то відразу виникає питання; Що це взагалі таке? В чому особливість такого театру? І чи є взагалі тут про що говорити?

Ігрова природа театру, на мою думку, полягає саме в ігрових структурах інформації, що їх здатна чути і відчувати Людина, адже Людина є істотою граючою (Homo ludens). Навіть, якщо нам вперто бачиться наша природа тільки як логічно структурований процес мислення, то все одно ми не можемо цілковито вилучити з нашого життя гру. Тому що Гра є принципом нашої поведінки як на внутрішньому, так і на зовнішньому планах нашої істоти. Ось стосовно цього принципу і всього, що є з ним пов’язано, і ведуться мої пошукові сесії в робітні СТУДіЯ А.К.Т. при НЦТМ ім.. Л. Курбаса у Києві.

Важливо зазначити, що ігровим театром я зацікавився завдячуючи Володимиру Степановичу Кучинському, моєму вчителю і режисеру, що привів мене у цей простір. Саме Кучинський, ще у 1986 році, будучи студентом «ГИТИСу» ім. Луначарського с Москві, навчаючись на курсі Анатолія Васильєва, запропонував мені, тодішньому «зеленому» актору Львівського театру Марії Заньковецької розпочати самостійно роботу над уривком з «Трьох мушкетерів» О. Дюма.

Це була тема його курсової роботи – Дюма старший. Він запросив мене увійти у незвичний, як для того часу і для мене особисто, театр, де панує гра актора і з персонажем, і з авторським текстом і з глядачем.  Так відбулася моя перша зустріч з Ігровим театром і, з вчителем мого вчителя – Анатолієм Васильєвим.

У Москві на Поварській вулиці, я вперше побачив як працює Григорій Гладій. Це був приклад унікального ігрового існування актора. Ця зустріч була чи найзначимішим враженням від побаченої природи поведінки актора і, одночасно потужнім поштовхом до початку довгого шляху власних пошуків. Враження від побаченого  і головне почутого з вуст А. Васильєва перевернули моє уявлення про театр і своє місце в ньому. Я знайшов свій шлях у театрі, бо зустрівся з цим театром.

Не скажу, що йти цим шляхом було зручно і легко, як відомо легких доріг немає, але на шляху цьому я знайшов найголовніше: Я зустрівся із самим собою, з власною природою, з власним розумінням акторського таланту, ремесла, професії, а разом з тим і всього того, що робить цю професію найунікальнішою з усіх мені відомих.  Я увійшов у процеси, що перетворювали мою особистість і переорієнтовували на нові й неочікувані відкриття того, що я вже начебто знав і вмів.

З часом я відчув, що формат існуючого в мені знання розпирає мене зсередини, що для мене стає задушним і тісним той театр у якому я працюю, що мені потрібно щось змінити. Щось перебудувати. Щось створити нового. Це був такий сильний заряд енергії, такий потужній вибух підсвідомості, що я кинув академію (театр М. Заньковецької) і таким чином спровокував і Кучинського і решту товаришів; А. Мацяка, Т. Каспрук, О. Гречановського, братів Андрія і Петра Гуменюків до того, щоб ми створили свій театр, –  Львівський театр ім. Леся Курбаса. Це був особливий період мого акторського пізнавання суті театру і власної природи. Можливо власної природи в значнішому сенсі.

Дванадцять років роботи над пробудженням. Дванадцять років впертого крокування у навчанні та творенні себе нового. Зіграні ролі наче ставили нові і нові питання до мене. Що я тут роблю і для чого я це роблю? Не завжди я це розумів і не завжди усвідомлював що я чиню. Не все було однозначно. Були і помилки і втрати часу, розгубленість та зневіра у змісті самої справи. Я кидався у мандри шукаючи нового щастя у географічних просторах… Але все повертається на круги своя!

У 1998 році я опинився у Києві і, тепер це мені зрозуміло достеменно, мій янгол хоронитель Лесь Курбас привів мене до Неллі Корнієнко в НТЦТМ Ім. Л. Курбаса. Це було так закономірно і природньо, що невдовзі я відкрив зміст цієї зустрічі і цього нового для мене простору. Тут в Центрі Курбаса, я почув свій головний зміст – акторська лабораторія. Мені було подаровано і час і простір і людей! Я одержав одразу все, що є потрібним для такої робітні. Тому і народилася СТУДіЯ А.К.Т. Робітня ця стала для мене форматором усіх моїх змістів, бо відкривала для мене найголовніше – зміст того, навіщо я на світ народився!

Ну от здається і досить про себе…

Зміст цього тексту в іншому, а точніше, у головному;  Життя є грою із структуруванням образної інформації і перетворенням її у «сталі» форми дійсного для того, щоб ці «сталості» знову розбивати новими ідеями і на руїнах будувати нові, актуальніші, котрі у свій час теж будуть розбиті і перетворені на новіші, ще актуальніші.

 Я не збираюся тут виписувати мемуари про мої творчі здобутки і втрати. Мова піде про те, чим живиться моя душа. Про найголовніше, – ігрову природу театру, ігрові структури, у взаємодії з якими, Людина – актор творить не лише тільки театральну матерію, а й змінює реальність свого власного життя, а відтак життя оточуючих і суспільства у цілому.

В цьому театрі є тільки один вектор – розвиток особистості митця, як богопізнавця у поліваріантному богопроявленні. Я свідомо вживаю поняття Бог і називаю божественними сполучені з Ним і дотичні до Нього процеси, оскільки в моєму розумінні, божественна природа є Цільністю і Єдністю. Тому творчість Людини я роздивляю і обсервую як божественний досвід, а саму Людину – втіленим Богом.

Що ж все таки є отими ігровими структурами і в чому вони полягають та де їх шукати?

Таке поняття, як  «Ігрові структури», довший час було мені невідоме і навіть, коли прийшло до мене через різні джерела, знову ж таки через дотичні  з Анатолієм Васильєвим, то в самому цьому понятті, як власне і самій природі цих «Ігрових структур», мені довго ще нічого особливого не відкривалося.

Власне кажучи, це і не було самим лише поняттям, чи терміном, бо у ньому певним чином поєдналися  основні компоненти тих процесів, що стали для мене справою життя.  Термін чи поняття, дійсно прийшли зі сторони, а ось суть природи цього явища, довелося шукати в собі самому і в роботі з учнями. І пошук це розпочався ще з моїх перших майстерень у Києві десь у 1998 році.

Повторюся ще раз, я не знаю, що таке «Ігровий театр» так, як про нього знають і пишуть сучасні передові дослідники. Мені мало (поки що мало) відомо і про суть так званих «Ігрових структур». Сама назва предмету досліджень «ігрові структури» належить напевно що Анатолію Васильєву, недаремно його перші і найголовніші актори, такі як наприклад Г. Гладій чи Н. Калєканова відрізняються своєю ігровою природою ( з Григорієм і Наташою я зустрічався у роботі і пізніше і був свідком їх шедевральної акторської гри).

Але тут у Києві в робітні СТУДіЯ А.К.Т, я маю можливість торувати свій власний шлях у пізнанні природи Ігрового Театру та ігрових структур безпосередньо як креатор – експериментатор. Уся інформація про цю  природу театральної містерії приходить до мене виключно у лабораторній роботі СТУДіЯ А.К.Т. Мені нікого наслідувати, але завжди є в кого вчитися. В основному, – це мої учні, що щирістю власного серця поринають у пошук природи гри і відкривають її скарби як для себе так і для нас усіх укупі взятих.

Всім тим, чим я зараз керуюся у своїй роботі і що увійшло в мене як мій особистий досвід, я завдячую Божественній любові до мене і до моїх учнів, завдячую керівництву Центру Курбаса в особі Неллі Корнієнко, а також усім нашим співпрацівникам. А головне всім тим, хто увесь час критикував мене і сумнівався у доцільності моїх пошуків. Я вдячний Темі так само, як і контртемі мого творчого шляху, бо завдячуючи їм обом  вона (тема) ще міцнішою стала і  продовжує живити моє життя.

Ну от і досить з реверансами. Тепер візьмемося до діла.

ІГРОВИЙ ТЕАТР

Коли ми торкаємося природи ігрового театру, то зрозуміла річ, перше що ми намацуємо, це –  актор. Саме актор є носієм цього театру. В цьому полягає моє глибоке переконання. Не режисер і тим більше не драматург, як би не було заздрісно чи прикро їм це признавати. Власне я і не збираюся сперечатися з цього приводу, просто таке моє переконання і воно не є голослівним, бо підтверджене практичною роботою.

Власне актор, своєю надзвичайно багатою і невичерпною здатністю до поліваріантності забави персонажами, характерностями їх поведінки, образністю дії та слова, здатністю входити і виходити з ролі при тому залишаючись у контексті сюжету, а головне, властивим йому проникненням у структури дійства, створені ним же самим, незалежно від авторського тексту, чи відсутності такого взагалі.  Саме актор, впродовж півстоліття надихає мене до цієї роботи, як ніхто інший, і саме в акторстві я знаходжу відповіді на посталі запитання; що таке «Ігровий театр» і що таке «Ігрові структури» і головно, що ми тут робимо в цьому житті.

Почнемо з головного;

ТВІР

Твором можна назвати продукт будь-якої поведінки, що призвела до народження цільності змісту і єдності форми. Але, є щось таке особливе у цьому понятті ТВІР, що його непросто висловити відомими формулами. Особливість ця полягає у напрямку енергії, завдяки якій створюється той, чи інший твір, а також у властивій кожному творі поліваріантній природі його. Про що йде мова? Про сам процес творення твору.

Тут важливо відзначити; процес і умови перетікання інформації, що з неї сплететься майбутній твір досі залишається малознаною природою. Для мене з самого початку було визначальним поняття двопросторового бачення ситуації, за якої перетікання інформаційних спалахів між Людиною (думки, візії, відчуття та почуття) та Інформаційним полем Землі та Всесвіту є тим головним партнерським діалогом у якому зароджується щось змістовно нове, те, що стає визначальним у підсвідомості Людини, котре тим самим провокує саму Людину до несвідомого, а разом з тим і свідомого  активування власної природи мислення,  – мислення творчого.

А це є процесом асоціативним. Це є внутрішньою дією; бачення уявного, фантазування, проникання у змісти та відкриття нового, переживання емоцій, творення різних аналогій дійсного з пережитим досвідом, ситуації поведінкові, тобто згадування всього пережитого, побаченого, прочитаного, почутого і т., д.

В результаті такого перетікання інформації, – в Людській природі активуються інтуїція і одночасно поряд з індивідуальною, пробуджується колективна свідомість. В такому стані ми здобуваємо доступ до прапам’яті підсвідомого, несвідомого, надсвідомого і, понадсвідомого планів інформаційної структури Людської особистості.

Вмикається персональна логіка, що спирається на індивідуальні переконання особистості Людини. Все знане вступає у взаємини з незнаним і невідомим, але в логічно чітко проявлених понятійних формулюваннях та пізнаваних контурах як змісту так і форми. Таким чином ми вчиняємо процес творення.

Ми одночасно творимо і пізнаємо суть будь-якої історії через несвідоме схоплення композиційної цілості твору та розкладання цієї інформації у структурній побудові сюжету історії, того чи іншого формату,  тобто на складові структурні елементи, з яких складаються як самі композиційні шматки сюжету кожен зокрема, так і вся історія – твір. Як це відбувається? І за допомогою якого енергетичного імпульсу?

Можна говорити про природу наміру. Але, будь-який намір має свою векторну направляючу. То може варто розглянути природу самого ВЕКТОРА?

ВЕКТОР.

Будь-який твір завжди має перспективу до точнішого і глибшого вияву його змісту і форми. І разом з тим надзавдання, послання, меседж, імпульс якого вистрелює тим самим варіантом напряму, насправді має нескінчену траєкторію свого лету в досягнені тематично чистіших, духовно витонченіших і точніших змістоформ. Твір має свій внутрішній рух, і це є вектором імпульсу творчого акту. Цей вектор утримує в собі всю поліваріантність перспектив реалізації теми твору, як такої і самого твору, як композиційно цілісної структури наповненої змістом, готового для вираження у ТВОРІ. Для кожного варіанту своя чітка змістоформа.

Можливо саме у векторну поліваріантність Твору (від простого до складного), закладено головну формулу Ігрових структур (від відомого до незнаного)? Що являє собою ця формула?

Найперше варто сказати, що поліваріантність Твору має в собі зміст природи вектора, особливість якого є в неповерненні до пройденого рівня варіанту твору. Тобто, пройшовши ту чи іншу рівневу структурну модель варіанту твору, ми виходимо на новий рівень, де нам відкриваються новий горизонт і постають нові тонкіші і глибші, а разом з тим і важчі завдання. Простіше, можна навести приклад з життя, – мода. Все нове і актуальне з часом стає старомоднім і пустопорожнім.

Вектор зображується як стріла, що з’єднує два пункти А і Б. Але це математичний вектор. Коли ми говоримо про вектор творчості, то сам наконечник стріли (дві прямі, що з’єднуючись кінцями утворюють кут) образно відтворює точну модель того, що є природою вектора. Точність посилу змушує стрілу вражати ціль. Але зміст вектора ще й у тому, що саме вектор здатен актуалізувати дію, робити архиактуальним те чи інше поняття змісту, ту чи іншу змістоформу і направляти її до втілення в ТВІР.

Всім знайомий знак «більше» і «менше» як зрештою і ці лапки, що виділяють оці саме слова у цьому тексті; «  ». Ці подвійні векторні знаки акцентують зміст слова, поняття, цитати і т. д. Зміст вектора закладено у символі будь-якої багатокутної зірки, де кожен промінь, тобто кут, направлений від середини у різнобіч, від відомого до незнаного, від досвіду спільного до індивідуального досвіду. Що це означає?

 векторна зірка

Це значить, що кожен варіант Твору, на тонкому плані, має природу променіння, випромінення (радіації), а також свою вібрацію Змістовного Рівня. Інакше кажучи, Твір розвивається тільки в еволюційності свого вивібрування у вищі змісти його Теми. Сіяння зірки є променінням (РАдіактивністю) змісту у різнобіч. В цьому її жертовність і в цьому мудрість щедрості її теми.

Продовжуючи думку про випромінення, подибуємо багато прикладів з життя нашого особистого  та історії людства у цілому про жертовність. Власне жертовність і має природу випромінення. Кожна зірка є прикладом жертовності. Однак жертовність не є витратністю, а скоріше перетворенням у вищий сутнісний стан. Яким робом?

 хрест

Все тим самим векторним принципом. Зірка є випромінення і водночас є жертовністю, а Хрест, є втіленням, осяянням, сходженням, пробудженням і ВДИХАННЯМ. В природі дуалістичного прояву, у якому ми з вами і живемо, дихання є ознакою життя. Дихання не тільки є газообміном, а передусім інформаційним обміном. Хрест і Зірка. Хрест – вдих, а Зірка – видих.

 креатор

Хрест, як втілення божественного змісту, а Зірка, як випромінення особистого досвіду. Це можна назвати діалогом з Богом, Абсолютом, Єдиною Цілістю, (як вже собі уявляєте), де кожен вдих відкриває новий горизонт для видиху і наступного вдихання. Це очевидно і є еволюцією.  І так відбувається з усім сущим (в тому числі і з кожним із нас з вами) у цьому фізичному варіанті Всесвіту.

Навіть на прикладі Просвітлених Майстрів, можна бачити цей принцип еволюційності життя. Просвітленість неможливо затьмарити, як неможливо мудреця перекувати на дурня. Прикинутися дурнем можна. Але Вектор Життя має тільки  “ONE WAY’’ (а все ж таки, вона крутиться), і назад дороги немає.

Тому кожен з просвітлених і Вознесених майстрів прямує виключно своєю дорогою у напрямку незвіданого і нового досвіду, спираючись на вже відоме і спільне. Вектор закладено у самій природі Людській, тому ми стоїмо на ногах головою впираючись у небо і голова наша є тим «нашим» напрямом векторним. Тому ми живемо тільки вперед і ніколи не повертаємося назад.

В цьому контексті можна зухвало припустити, що чекання другого пришестя Ісуса Хреста, означає не тільки стояння на місці, а що гірше – вчинення егоїстичного трактування міряння Героя по собі. Чи не виглядає це притягування і змушування Його повернутися назад, так, наче Він своєї Місії не виконав?

Навіщо повертати Вознесеного знову у попередній варіант свого прояву, а разом з цим примушувати Його ще раз повторно пройти тією Хресною Дорогою, якою Він вже пройшов? Адже ж Він нею вже пройшов. І пройшов для того, щоб показати нам, що саме такою і є перспектива Духу Людського – через Хрест у Зірку, а відтак до Вічності.

Назад дороги немає, бо позаду Смерть. Смерть, не як кінець, а як повернення до свого початку. Смертні завжди повертаються до свого початку, щоб заново пройти рівень втілення, котрий попередньо не був пройдений і здійснити новий варіант свого попереднього досвіду (висловлюючись театральним терміном), у тих (таких) самих запропонованих обставинах. Безсмертні не повертаються, тому вони і безсмертні.

Воснесіння Хрестове, є свідченням про перехід. Про подолання власного варіанту. Здобуття векторної цілі. Тим то Він і переміг Смерть, що ступив крок у наступну, нову і незвідану Вічність. ТойХтоБувіЄ, більше не повернеться до своїх попередніх структур і до такого варіанту Твору, що звався Ісусом, бо у Нього давно вже інша, наступна і вища за змістом практика і відповідно нові завдання.  Він подарував нам свій приклад Вознесіння. Справа кожного з нас вчинити власний вибір; або все з початку, або ж вперед, до нових завдань і нових Всесвітів.

+

Як бачимо тепер, що є Вектором. Зірка сіяє, бо випромінюється у Всесвіт. Зірка не є лямпою, котру можна пригасити чи погасити, тим більше звернути її сіяння у точку початку. Зірка сіяє і вибухає, а отже перероджується у Нову Якість. Нічого неможливо зупинити, а тим більше повернути назад, бо смерть. Можна по-новому відкрити для себе зміст материнського лона, і це буде розвитком, пізнанням, оволодінням новим змістом, але повернутися в лоно матері… Катма…

Як же ж тоді бути з Його обіцянкою прийти ще раз? Обіцянка – цяцянка, а дурному радість… Не думаю, що Майстер такого рівня трактував би своїх учнів як таких, що так нічого з Його учення не змогли засвоїти. Очевидно, що тут має місце застосування певного інформаційного фільтру паразитичними силами (матриця), котрі  працюють у протилежному напрямку від Світла, тобто як контртема. Мова йде про маніпуляцію свідомістю і програмування.

Саме ці паразити (воїни контртеми) постійно перекручують змісти, події та факти на протилежні, розділяючи і владарюючи, сіючи розгубленість, створюючи ідолів та кумирів і тим самим відвертаючи Людину від голосу Серця свого, в якому бринить Тема. На всіх іконах Ісус вказує нам на серце своє. Серце і є Брамою до Раю. Саме в серці кожного з нас Він постійно променить Любов’ю Мудрості, і тільки в Серці нашому дано нам зрозуміти зміст Його Місії як Місії Теми Життя.

МАТРИЦЯ

Паразитична матриця впродовж усіх часів переписувала інформацію про Вчителя у форматах закритої перспективи, тобто як догму, проти якої завжди народжується супротивне обурення. Переписала вона і Святе письмо і переінакшила зміст самих Ісусових слів. Тому від дня Розп’яття Його, аж по день сьогоднішній, все стоїть на тому самому місці. Зрушують з місця тільки одиниці, ті, хто ступає крок за кроком шляхом ТогоХтоВказавДорогу. Назад дороги немає. Назад тільки є падіння. Але Вибір у нас завжди є – або Ти ступаєш крок і долаєш свій шлях, або ти стоїш на місці і врешті решт падаєш і гинеш.

Адже сподіваючись повернення Вчителя, котре з кожним століттям і кожним роком, з кожним днем вже традиційно не відбувається, усі учні усіх учнів учнів, все ще хапаючись за промінь надії, як потопаючий за соломинку, врешті решт, або самі пробуджуються і просуваються уперед до Вчителя, або ж розслабляються і деградують (падуть). Чекання на Друге Пришестя, (створена паразитами обіцянка – цяцянка) і Суд Божий (так само паразитична страшилка для біомаси), насправді не стільки знімають увагу Людини з себе самої і власної відповідальності за своє життя, (бо Людині притаманно уникати агресивних докорів і перекладати вину на іншого) скільки сіють розбрат та поділ на праведників і грішників. Але нам давно відомо, що допоки Людина живе, однозначно про неї нічого неможна сказати. Та й чи існують праведники у чистому виді? Все це є відвертанням уваги  від себе особисто на когось іншого\інших, тобто на тих чужих і винних у всіх наших бідах.

В цих докорах і криється суть впливу матриці на свідомість Людини. Очевидно, що це і є зміст самої матриці, як контртеми – протистояти Людині Мудрості. Ісус навчав противного, не протиставлення, а скоріше прийняття дійсного і перетворення його любов’ю у перспективи творчі. Адже будучи Креатором, він навчає нас і по сей день прикладом свого життя і власним подвигом.

Працюючи духовно з прикладом подарованим Вчителем, Людина еволюціонує, і рано чи пізно, а таки стається обіцяна Зустріч, так зване Друге Пришестя. «Через Мене увійдете в Царство Господнє» – через пізнання того, що то за стан духу і що то за якість свідомості – Ісус.  Це звучить як запрошення увійти у БРАМУ, що нею є серце Ісуса, тобто суть Ісусова. Нова перспектива – «Творитимете чудеса ще більші, аніж я творю». Це не обіцянка, це та перспектива і та якість, котрі чекають на кожного з нас, хто спроможеться ступати твердо і вперто, аби не схибити з дороги вказаної Вчителем і зустрітися з Вищим варіантом власної персони. З Його рівнем, у якому відбувається єднання з Христом.

Саме тому чекати, і «без надії сподіватися», значить стояти на місці і надаремне витрачати своє життя перебуваючи в ілюзії дотичності до Вчителевих навчань. Крокуючи ж уперед, у світло Ісусового прикладу, (Прийдіть до Мене, так Я до вас прийшов) ми змінюємося самі і змінюємо довколишній світ. Значить таким чином ми перетворюємо свою реальність у вищі змістоформи.

Історія Ісуса – Вектор в центр і вектор назовні. Хрест і Зірка. + * Образом цього Божественного діалогу залишається Ісус з Назарету, Хрестос, Христос, син Божий, син Людський, Людина – Бог. ТойХтоПройшовКрізьЖиттяіСмерть. Векторна суть цього Майстра є очевидною і віра в нього є свідченням вчинення кроків у напрямку (ВЕКТОРУ) вказаному цим Майстром.

Отже Людина, ступаючи крок у Векторному напрямку вказаному Вчителем, вчиняє свій подвиг. У вчинку цьому вона стає Креатором. Творячи «труд духовний», Креатор здіймається над собою, просвітлюється, і таким чином переходить зі свого попередньо проявленого варіанту у варіант вищого ґатунку, в оновленні і вознесінні над собою попереднім і тим «ландшафтом» у якому він практикував. Твори ним творені відповідно так само змінюються за змістом своїм і суттю.

Чому і як це відбувається, і за яких умов Людина відкриває у собі перспективи власного поступу до вищих варіантів свого життя?

ВЕКТОР як ВІРА.

Коли помислити собі про щось, що є більш витонченішим за даність знаного, що  має глибшу змістовну суть, складнішу, тобто тендітнішу і ажурнішу змістоформу, то ловиш себе на відчутті того, що одночасно з відчуттям зміни внутрішнього стану (натхнення), ти починаєш чути поліваріантність перспектив власного поступу. В тобі запалюється Зірка полівекторного сяяння і ти починаєш чути свій поклик.

Життя увесь час підкидає багато варіантів перспектив для наступного кроку. Серед них є і такі, що вимагають від Людини надмірних, надприродніх зусиль, для доконання того, чи іншого Рівня Твору, що вже ніколи не буде таким, як усі попередні укупі взяті. Ти робиш вибір щомиті і ось питання; – що саме Ти вибираєш? Який Рівень Твору?

Відповідно твоєму Рівню Твору буде і Рівень твоєї власної вібрації. Це, як перемикання швидкостей у машині. Кожна «швидкісна передача» застосовується відповідно до дійсної швидкості руху автомобіля і тих перспектив, які повстають перед його капотом. Тому для високих швидкостей, потрібні не тільки прямі швидкісні передачі, а ще потрібні високо обертові двигуни, разом із відвагою і майстерністю водія.

В житті, кожна Людина є водієм власного транспорту – Тіла. Тіло є не тільки фізично проявленим об’єктом. Тут вся повнота досвіду і перспектив укупі. Бо тіло є не тільки транспортом, але й твором, а точніше сказати, варіантом твору, що увесь час перетворюється з одного формату в другий відповідно баченню перспектив, прагненням та вчинкам власника цього тіла. Тіло Людини є варіантом того Рівня Свідомості Духу Людини, яким на даний момент ця Людина бринить.

Але ми маємо властивість перетворювати власний транспорт як Твір,  у більш швидкісного боліда, і у вишуканіший мистецький шедевр.

Тому у справі дослідження ігрових структур важливо розуміти, що їхня природа завжди векторно направлена на найвищі рівні варіантів прояву того, чи іншого твору.

З цього стає зрозумілішим процес формулювання реальності, як виключно особистого творчого акту індивідуума. Наша реальність, це результат творчості усіх дотичних до цієї реальності креаторів. Кожен з нас вчиняє творчий акт вже на самому початку сприйняття даності того, що діється.

Кожному своє, – старе як світ прислів’я, воно саме про цей феномен людської природи і свідчить. Кожен є автором свого розуміння світу і свого розуміння що таке добре, а що  погано, можна – не можна, бути – не бути.

Це очевидно і є тим  «внутрішнім міфом» про себе і свій світ у ньому, прикладаючи до якого все, що трапляється з нами, ми щомиті створюємо свій варіант дійсності.

Цікавим є такий факт: Простір постійно підкидає мені інформацію для роздумів через сітку Інтернет. Якось знаходжу адресу; https://www.facebook.com/events/154176131390134/ де  Пропонується подія.

Москва, ул 3-я Песчаная, д 3

«Игра. Импровизация. Формирование реальности»

12-14 октября. Игровой семинар – практикум.

Авторы: Петр Немой, Дмитрий Белоручев

І найголовніше:

«Реальность – понятие, меньше всего имеющее отношение к реальности. Приходится признать, что объективной реальности не существует. Реальность – это то, что мы делаем таковой.»

Автор

Основные понятия, раскрываемые на семинаре:

1.            Игра

2.            МИФ. «Внутренний миф»

3.            Импровизация

4.            Трансформация

5.            Игровые модели и игровое сознание

6.            Законы игрового пространства

7.            Системное партнерство

8.            Управление, авторство, динамические системы

9.            Диалог со стихией.

В основе нашего миропонимания лежит понятие «внутренний миф». Внутренний миф – это некий набор интерпретационных аллюзий, обеспечивающих нам некую целостность мировосприятия и интерпретации явлений. В сущности, это то, что позволяет одному человеку ощущать себя великим, другому же – описывать себя как ничтожество. Миф создается нами во взаимодействии с пространством событий и является результатом сочетания многих факторов.

МИФ – Модифицирующая интерпретация фактов.

Игра есть гораздо более широкое понятие, чем мы привыкли считать. Оно выходит за рамки кинокамеры или футбольного поля. Оно включает в себя весь объем Вселенной, физической и нефизической, ее структур и законов.

Ведущие: Петр Немой: Генеральный директор трендовой лаборатории «Театрика». Режиссер, актер, ведущий мастер-классов, бизнес-консультант. Окончил РАТИ (ГИТИС), актерско-режиссерский факультет. Работал в Школе Драматического Искусства А. Васильева. В числе его работ театральные проекты («Повесть о прямостоящем человеке», «Фауст», «Махабхарата» и др.), многочисленные работы в кино и на телевидении.

Является разработчиком новейшей системы сбалансированного управления проектами, а также более 15 тренинговых программ, основанных на игровых структурах и исследованиях знаний древнейших культур. Организатор событий и фестивалей, продюсер. В настоящее время — художественный руководитель организованной им в 2006 году Лаборатории исследования игровых структур «Театрика», консультант Marchmont Capital Partners и Школы Idealogy.

Дмитрий Белоручев: Соавтор безумий, деловой и метафизический партнер. Профессиональный коуч, исследователь, любитель авантюр и путешествий. Основатель благотворительной организации «Цитадель». Музыкант. Игрок.

Найголовніше тут (повторюю в перекладі);

В основі нашого світобачення лежить поняття «внутрішній міф». Внутрішній міф – це певний набір інтерпретаційних алюзій, що забезпечують нам певну цілісність світосприйняття та інтерпретації явищ. По суті, це те, що дозволяє одній людині відчувати себе великою, іншій ж – описувати себе як нікчему. Міф створюється нами у взаємодії з простором подій і є результатом поєднання багатьох чинників.

МІФ – модифікуюча інтерпретація фактів.

Гра є набагато ширшим поняттям, ніж ми звикли вважати. Воно виходить за рамки кінокамери або футбольного поля. Воно включає в себе весь обсяг Всесвіту, фізичної та нефізичної, її структур і законів.

Ось така діточки байка! Ми тут борсаємося заплутавшись в старосовєтській театрознавщині, а в той самий час, наші сусіди на теренах авангардного театру «рублять ліс, аж щепа летить». Але, маємо те, що маємо…

КОН ( укр.. КІН)

Насправді дуже цікава модель, оцей МІФ. У своїх власних дослідженнях я зазвичай використовую поняття КОН (Походить від праслав. форми, від якої в числі іншого сталися: др.-русск. кон’ «межа», русськ. кон, укр. кiн (рід. п. кону?) «кут», чешськ. kon, напр. dokona «до кінця, повністю». Пов’язано із ст.-слав. начьнѫ, начѩти. начьн? http://ru.wiktionary.org/wiki/кон),

КІН, кону, чол.

1. Місце, куди кладуть ставку в азартній грі.

♦ Ставити (поставити) на кін що: а) вносити свою ставку в спільну гру. Тут же, розмінявши полтиника, Данько поставив свою долю на кін (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 67); б) (перен.) ризикувати. Він поставить на кін усе. Воля або смерть… (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 165).

2. Спеціальний майданчик, на якому показують вистави; сцена. Посередині кону хата Степана Реви, котра виходить причілком до авансцени (Марко Кропивницький, II, 1958, 44); На кін виходять розхвильовані актори (Юрій Яновський, IV, 1959, 39).

 Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 163.

А ось ще одне трактування Кону: «Кон – це істина, створена Богом. Жити по кону – означає володіти дійсними знаннями, тобто відати. Жити за канонами – означає правильно поступати в тій або іншій життєвій ситуації. Закон – це все, що не належить істині. Те що знаходиться За Коном. Брехливе, лукаве, таке, що відводить людину від самого себе, від Бога. Що живуть згідно із законом, живуть в невіданні, не відають, що творять. Зараз саме це і відбувається на Землі».

І ще; «Коном на мові наших предків називалося зведення божественних правил. Звідси титул Кон Аз (князь), тобто охоронець заповідей і їх тлумач. «Аз» – перша буква руського (як і украЇнського) алфавіту має глибокий сакральний сенс. На сучасну мову цей сенс можна перевести як «особа», не стільки навіть у фізичному, скільки в духовному розумінні цього слова».

Авторський сайт письменника Сергія Шведова: http://www.schvedov.ru/index73.htm.

А що ж означає сам корінь «КОН»?

Серед українських словників тлумачення мізерні. Радянська пора Матриці вимила все, що могло просіяти в мудрість.

«Загальнодоступний «Словник російської мови» С.І. Ожегова дає таке пояснення: «Кон – місце, куди в грі треба попасти киданим предметом або куди робиться ставка». Володимир Даль в своєму тлумачному словнику приводить наступний роз’яснювальний ряд: «Кон – початок, край, межа. Рубіж, кінець. Ряд, порядок, черга, раз». Узагальнений аналіз всього сказаного про Кон, приводить до виводу про те, що це – організоване по певних правилах конкретне місце, що має свій початок і свою межу, де, підкоряючись нормам природного характеру, відбувається будь-яка дія або процес.  Інакше кажучи, КОН – це конкретна просторово-часова локальна частина Природи, в кордоні якої Прояв Загальних Канонів трансформується в строго індивідуальні і Загальні для всього Кона ПРАВИЛА».

Ось ще; «КОН – це конкретна область Природи, відокремлена від простору, що оточує її, своїм кордоном, усередині якого діє властива лише даної області локальна система Природних Правил, зразків, норм, еталонів. Значить, будь-який КОН ЖИВЕ по своїх локальних Правилах, які є конкретизацією Загальних Канонів. Отже, Жити і Творити в Коні можна ЛИШЕ по Правилах цього КОНу. Тоді все, що виходить за межі Правил КОНу є для нього ЗА-КОНОМ».

«Важливо зрозуміти, що жоден Закон не говорить ЯК потрібно правильно Жити, тобто не вивчає Життя, не керує ним. За законами може існувати лише злодій. Цю істину виявляє нам стійке до цих пір і особливо популярна у наш час російська словосполука – ЗЛОДІЙ В ЗАКОНІ, вживане у наш час чомусь лише до авторитетів так званого кримінального світу».

© Copyright: Индрик, 2010 Свидетельство о публикации №210080400065.

А тепер, мої пропозиції; кілька комбінацій змістовного перетворення, невеличка гра словами;

По-Кон-у – відповідність до суті змісту. Жити (творити) треба По Кону.

Ви-Кон-ання –  процес перетворення ідеї у змістоформу, втілення Твору.

До-Кон-ати – досягнути суті змісту у Творчому акті.

С-Кон-ати – втратити зміст суті Твору.

Пере-Кон-ати – відкрити суть Твору (для себе чи для іншого\інших).

За-Кін-чити – побачити новий варіант Твору у завершеній змістоформі.

Кон-че – правильно, правдиво, вірно,обов’язково.

Кон-такт – вірне, правильне з’єднання.

Кон-тракт – істинна, правдива, щира домовленість.

Пропоную кожному спробувати побавитися у цю гру і ви зможете розпочати своє власне дослідження теми КОН.

А що є Переконанням?  Знаходимо у Вікіпедії таке; «Переконання, –  вірування без жодного відтінку сумніву, але часто з емоційним забарвленням; встановлена думка, прийняте вірування. Як об’єкт, переконання – доктрина чи твердження, в яке хтось твердо вірить».

ПЕРЕКОНАННЯ, як сума фактів дійсно пережитого індивідуумом (переконання, до речі сказати, має сильну програмуючу природу), котра допомагає інтерпретувати власну реальність і перетворювати її в сталість світобачення.

Переконання часто можуть бути помилковими. Це трапляється тоді, коли Людина є неосвіченою чи малограмотною, зомбованою. Чужі переконання теж можуть бути помилковими а то й просто відверто брехливими. Трапляється що переконання створюються у мить, коли людина декларує певні поняття, що вигідні їй самій з тих чи інших причин і не заглиблюється достатньо в їх зміст.

Отже мої переконання є змістами що я відкрив їх для себе. Це не значить що я піймав Бога за бороду, тобто це не є істинними поняттями, але це є кроками до істини. Мої переконання, це є мій поступ до суті змісту того чи іншого питання. Щоб не скамяніти у своїх переконаннях треба сумніватися. Для мене особисто сумнів є важливим інструментом для ведення внутрішніх діалогів на які опирається моя духовна робота. Я інтерпретую факти таким чином як відчуваю і розумію в даний момент власного життя.

Значить мої переконання є тим самим МІФом, адже Людина творить щоб жити і живе постійно творячи нові й нові твори, укріплюючись у своїх переконаннях. Процес цей є дуже подібним до визначення «міфу внутрішнього» Дійсно, це влучно підмічено і створена абревіатура – МІФ, модифікуюча інтерпретація фактів, що творить переконання, дійсно має сильну дію. Можемо погодитися, що Міф є основою процесу гри. Але як кажуть українці ; «Так то воно так, але трішечки не так»…

Поділюся ще, своїми особистими думками, стосовно МІФу: Ми увесь час узалежнені від цього процесу, оскільки створюємо не тільки те, що нас оточує, а й значно більше. Ми творимо і все те, чого навіть не знаємо і не бачимо (несвідомо і підсвідомо). А через те, що наша природа є трансцендентальною, то ми (в позасвідомому) є інтегрованими у всеможливі теми і перспективи їх реалізацій у безліч варіантів їх творів.

Як це може бути? Через єдність цільності нашої природи. Нашу Людську природну інформаційну Цілісність. Всі ми, Люди, маємо спільне інформаційне поле, і незалежно від того, хочемо ми того чи ні, ми чуємо і відчуваємо одне одного на відстані, а також чуємо гармонію і дисгармонію цього інформаційного поля. Ми часто називаємо цю якість нашої природи таким поняттям як СоВість.

На мою думку, Ми всі перебуваємо у спільній многоликості і поліваріантності втіленого Духу. Індивідуальність кожного з нас є лише тільки вершечком «Евересту», але в «долинній» основі своїй, ми є всі рівними і спільно об`єднаними. Наша спільна формула полягає у тому, що ким би ми не були насправді, і до якої б раси не належали, всі ми однаково бачимо і чуємо і відчуваємо і так далі, оточуючий світ. Словом, ми всі однаково рецепіюємо світ у якому живемо, а отже однаковими механізмами творимо його.

Вся різниця полягає тільки у тому, що для себе особисто, ми розкодовуємо цей світ кожен своїми ключами. Але ключі ці вже інтегрованими у колективній свідомості групи, громади, народу, цивілізації.  Тому все до чого я торкаюся своєю свідомістю апріорно є пов’язано з колективною свідомістю. Тому колективні переконання мають на мене величезний вплив, котрому не те що важко, просто неможливо протистояти індивідууму. Єдиний вихід з такого положення це бунт. Ось саме таким бунтівником був Ісус! Його вислів «Істинно кажу вам» – свідчить про його переконання. А переконання спирається на віру. Тому сказано ; «Кожному буде дано по Вірі його» (М. Булгаков Майстер і Маргарита).

Без віри Людина може тільки виконувати автоматичні функції, та й то насправді це ще є відкритим питанням. Людина не може творити без віри в те, що вона творить. Навіть якщо вперто пробувати, то процес або зупиниться, або людина увірує в зміст твореного і вчинить твір. Людина переживає те, у що вірить. Без віри в те, що вчиняєш, неможливо зробити свідомого кроку. Коли ми переживаємо власноруч чинену дію ми відкриваємо для себе новий варіант власної дійсності.

Переживати, значить – творити. Бо саме творення є процесом структурованого й фіксованого народження нового, а також переродженням (перетворенням старих переконань у нові, через проживання проникнення у суть) невідомого у відоме, а відтак переформатовуванням цього відомого з незнаним і невідомим у особисто пізнане і в результаті у форми пізнаваного для інших.

Як бачимо, ми покликані створювати все те, що є довкола нас, як і те, що ми носимо у середині нас (власний досвід), лише тільки у власному форматі світобачення, тобто саме і тільки через наше персональне світосприйняття.

Що ж таке є увесь цей процес? Відповідь може бути дуже простою: – ГРА. Забава. Ігрові структури є пластичними конструкціями Векторних перспектив процесу мислення. Пластичними, значить перспективними, бо вони (ігрові структури) увесь час перетворюються у нові варіанти і нові змістоформи.  Життя, кажуть – триває!

А що, власне є отим триванням? Тривати, значить перетворюватися у безперервному процесі з одної форми у іншу, з простого варіанту у складніший. Так і саме так влаштована наша реальність, вона одночасно є і не є такою якою ми її сприймаємо, бо знаходиться постійно у русі. Життя є рухом.

Але ж ми знаємо також, що існують зовсім протилежні  процеси. Від складного до примітивного. Деградація, зубожіння, чи як тепер часто вживають поняття «Нисходящий тренд (Downtrend)». Чому так відбувається? І де ж тут Вектор і яка його роль?

Природа хвилі віддавна відома Людині. Будь – який рух має природу хвилі. Занепад – Відродження. Злет – падіння. Хвиля гуляє поміж протилежностями; Добре – погано,Тема – контртема. Теза – антитеза. Герой – антигерой. Але у кожному з цих прикладів можемо побачити (а можемо і не побачити, це залежить від того у якому напрямку і як саме дивитися), що Вектор еволюції має таку ж саму природу як і вектор сюжету.

Тут обов’язково буде прослідковуватися наскрізна дія. Змія повзе уперед, але тіло звивається у різні боки. Історія розповідається структурою зиґза́ґів. Інакше історія не відбувається. Хоч один зиґза́ґ, а має бути. Головне триматися вектора руху. Мабуть тому змія і є прадавнім символом мудрості. В цьому, очевидно і є природа вектору, – Мудрість.

Злет і падіння є нормою для розвитку кожної особистості Людини. Все це разом і складає той багаж досвіду, що виструнчується силою волі особистості у векторному променінні. Від цього і завдяки цьому ми виступаємо з насидженого місця, роблячи наші кроки сміливіше і впертіше, впевненіше і, що найголовніше, – щораз то свідоміше.

ЩЕ РАЗ ПРО МАТРИЦЮ

А тепер повернімося знову до теми Матриці. Тема ця, на перший погляд є фантастичною, але коли спробувати проглянути у суть її, то поволі відкривається цільна картина та механізми, що її утримують. Мова піде, про ту саму паразитичну структуру – матрицю, що її так розрекламували у відомому однойменному кіно.

Але, сподіваюся, що наш погляд на предмет буде тверезий і уважний. Наперед смію зазначити, що це не є якийсь прикол, чи глюк, чи як там ще сьогодні модно називати такі несподівані аспекти життя, на котрі ми звертаємо нашу увагу як на щось надзвичайно оригінальне. Це моє особисте розуміння природи інформаційного простору Всесвіту. Розуміння це є оперте на практичні факти взаємодії Людини з Образом, сюжетом, темою. Зрештою, з будь-чим.

Отже ще раз вернімося до відомої вже нам абревіатури МІФ. Так, це та сама абревіатура той самий МІФ і, але зміст його інакший: – Матрична Інтерпретація Фактів. Що це таке?

Якщо просто йти за міфом, то це володар Землі і наш рабовласник. Не дивуйтеся, я цілком серйозно. Якщо ближче до суті, то Матрицею є непросто інформаційне поле Землі, а складний організм, котрий складається з усього сущого на планеті, такий, що є матеріально проявленим на фізичному плані і такий, що не є проявленим, але існує як конкретна інформація, що є інтегрованою в усі процеси життя на планеті. Тому у взаємодії з Людиною цей інформаційний організм одразу ж відчуваючи перспективу до руху, оживає і стає активним. Так Матриця вмикається у нашій дійсності.

Оскільки життя є процесом творчим, то всі ці інформаційні потоки, що їх випромінює все, що є  фізично проявленим в матеріальному форматі Всесвіту, у більшості випадків є чітко керованими Матрицею і контрольованими нею ж. Матриця утримує замки на каналах до мудрості і дозує інформацію в доцільно дозволених дозах стосовно кожного процесу життя. Матриця одночасно працює як фільтр і як система оптимізації перетікання інформації у всіх керунках і всеможливих форматах.

Однак інформація, якою користується Матриця є лише інформацією пережитого досвіду нашої цивілізації, тобто вторинною. Матриця не має доступу до чистої первинної інформації, вона просто її не здатна сприймати, бо отримує так звану нову інформацію у перетвореному форматі через сутності фізично проявлених форм життя «на видиху». Тобто будь-яка інформація отримана на виході з інформаційного поля того чи іншого індивідууму (живої інформаційної структури).

Ця, завжди вторинна природа інформації зафарбована у сутнісний спектр того з Людей, хто пережив оригінальне живлення. В цій інформації вже не має інтеграції з абсолютом, оскільки вона є продуктом перетворення невідомого із знаним і результат такого перетворення, завжди один  – знане, логічно структуроване і пережите. Ось цим багажем і є багата Матриця, це її Альфа і Омега.

Але ж Ми ведемо розмову про творчість. Звертаємо увагу на речі нові, неочікувані, спонтанні і, головне – живі. Це стосується діяльності Людини живої. Це прерогатива божественного організму, у якому діє Бог, убравшись у личину особистості Людини. Не сама людина, а Той, хто керує отим центральним апаратом ЦУП (Центр Управління Поведінкою) Людини – Дух.

Так от, оцей власне ЦУП має безпосереднє відношення до всього мотлоху, що його волочить за собою та сторона Людської особистості, котра є підневільною програмам Матриці. Котра є рабом матриці. Наголошую, не рабом Божим, оскільки Бог не потребує рабів, як таких взагалі, бо Людина має вибір, а раб ніколи його не має. Тому тут є над чим замислитися глибше, сказав би навіть, фундаментальніше  стосовно розуміння Людиною своєї Божественної суті природи.

Тому, тут доречно тут буде сказати про Людину, як про дитя Боже. Наділене від природи якостями, що ми їх знаємо як чесноти. Знаходячись у чеснотах, Людина є не тільки захищена від пороків матриці, а що найголовніше, – Людина чеснот здатна творити лише тільки Мудрість і запалювати у темряві світло, котре просвітлює і освітлює інших та їхні путі – дороги.

Отже, Матриця є тим головним ворогом божественній природі Людини як такої?

Я би уточнив; – не стільки ворогом, скільки опонентом (контр темою)  Людині і всім її ділам. Усі ці кліше, штампи, «риби», квадрати, коліна, графіки, плани та все решта пійманих у «сталість» післячасся, є «живими трупами», котрі відмерли, але ексгумуються щоразу, коли Людина-Креатор звертається до них по допомогу у мить власної зневіри у собі, а точніше, в зневірі до безмежності варіантів перспектив, що родяться у божественному ЦУПі.

Думаю особливо глибоко вдаватися для наведення прикладів не варто, зовсім достатньо нагадати про той самий «Нисходящий тренд (downtrend)» сьогоднішньої цивілізації. Очевидно, що він, власне і відбувається через послаблену віру в Божу присутність у персоні нашій, тому ми впадаємо у зневіру і ловлячись на мертві приманки, самі мертвіємо.

 «Нисходящий тренд (Downtrend)» це танець, в якому ми всі укупі кружляючи тонемо. Танець, що кожен з нас і всі ми разом у купі, танцюємо з Матрицею. А музичним твором, чи точніше сказати акопониментом буде тут обов`язково шось на кшталт а ля «сім-сорок» під оригінальною  назвою «Хотіли як краще»…

Гра з Матрицею відбувається однаково, як у прояві Висходящого (uptrend) так і нисходящого (dountrend) трендів. І не грати з Матрицею тут просто неможливо. Чому?

Зважаючи на те, як і наскільки задіяна маса нашого мозку у процесах мислення, то хочеш-не хочеш починаєш замислюватися над природою самої свідомості Людини. Що є свідомим процесом, а що ні. Під отим НІ криється не просто несвідомий процес. Там значно більше як простору, так і потоків інформації, що протікають через нього.

Попробуємо розділити нашу свідомість на складові і подивимося яка постає перед нами картина.

СВІЙ В ДОМІ. СВІДОМІСТЬ.

Ось кілька цитат з різних електронних джерел:

 «Свідомість – це одне з основних понять філософії, соціології і психології, що означає здатність людини до ідеального відтворення дійсності за допомогою мислення; це вища форма психічного відображення і саморегуляції, що властива людині як суспільно-історичній істоті, пов’язана з мовою ідеальна сторона цілеспрямованої діяльності».

(http://studentam.net.ua/content/view/10753/86/).

«Геракліт основу свідомої діяльності пов’язував з поняттям «логос», що означав слово, думку і сутність самих речей. Ступенем прилучення до логосу (об’єктивного світопорядку) визначався якісний рівень розвитку людської свідомості. Точно також і в працях інших давньогрецьких авторів психічні, розумові процеси ототожнювалися з матеріальними (рух повітря, матеріальних частинок, атомів і т.д.)».

«У середньовічній філософії свідома людська діяльність розглядається як «відблиск» всемогутнього божественного розуму, що було переконливим доказом створення людини. Видатні мислителі середньовіччя Августин Блаженний і Тома Аквінський, що представляють різні етапи розвитку філософсько-теологічної думки, послідовно і грунтовно розглядали питання внутрішнього досвіду особистості у свідомій і психічної діяльності у зв’язку з самозаглибленим осягненням зв’язку душі і божественного одкровення».

«Найбільший вплив на розробку проблем свідомості в Новий час надав Декарт, який головну увагу акцентував на вищій формі свідомої діяльності – самосвідомості. Свідомість філософ розглядав як споглядання суб’єктом свого внутрішнього світу як безпосередню субстанцію, яка протистоїть зовнішнім просторовому світу. Свідомість ототожнювалося зі здатністю суб’єкта мати знання про власні психічні процеси. Існували й інші точки зору. Лейбніц, наприклад, розробляв положення про несвідомої психіці»

«Французькі матеріалісти XVIII століття (Ламетрі, Кабаніс) обгрунтовували положення про те, що свідомість є особливою функцією мозку, завдяки якій він здатний набувати знання про природу і себе самого. У цілому матеріалісти Нового часу розглядали свідомість як різновид матерії, рух “тонких” атомів. Свідома діяльність безпосередньо пов’язувалася з механікою мозку, виділенням мозку або з загальним властивістю матерії (“І камінь мислить”).

«Німецький класичний ідеалізм склав особливий етап у розвитку уявлень про свідомої діяльності. Основним принципом розвитку свідомості був за Гегелем історичний процес становлення Світового духу. Розвиваючи ідеї своїх попередників Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегель розглядав такі проблеми, як різні форми і рівні свідомості, історизм, вчення про діалектику, діяльнісна природа свідомості та інші.

У XIX столітті виникають різні теорії, що обмежують свідому діяльність, що наполягають на природженому безсиллі розуму, що проповідують иррационалистические підходи до оцінки людської духовної діяльності (Шопенгауер, Ніцше, фрейдизм, біхевіоризм та інші).

К. Маркс і Ф. Енгельс продовжили матеріалістичні традиції у філософії, сформулювали ідею вторинності свідомості, його обумовленістю зовнішніми факторами і насамперед економічними. Марксизм активно використовував різні погляди і особливо діалектичні ідеї німецької класичної філософії.»

(http://ua-referat.com/)

А. Г. Спіркін визначає свідомість наступним чином: «Свідомість – це вища, властива тільки людині і зв’язана з мовою функція мозку, що полягає в узагальненому, оцінному і цілеспрямованому відображенні і конструктивно-творчому перетворенні дійсності, в попередньому уявному побудові дій і передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтролірованіі поведінки людини ». (Спіркін А.Г. Філософія: Підручник. – М., 2001. – Глава 11.).

Таким чином, свідомість – це ідеальна форма діяльності, спрямована на відображення і перетворення дійсності. Наголошую – ПЕРЕТВОРЕННЯ.

Під час практичних занять у СТУДіЯ А.К.Т. я часто роблю лекційні виклади, котрі є активною асоціативною роботою свідомості з Темою майстеркласу. В такі хвилини відкривається багато чого нового як для мене особисто, так і для загалу. Якось я запропонував розглянути свідомість Людини під таким кутом зору:

Якщо в центрі умовної площини простору помістити свідомість, то матимемо принаймні дві перспективні проекції в протилежні сторони

 Візьмемо для кращого наочного прикладу кисть нашої руки. Розмістімо її перед собою таким чином, щоб Великий палець був зверху а Мізинчик знизу. Тепер погляньмо на Середній палець, як на План Свідомості. Оце і буде для нас отим наочним прикладом.

п'ять планів свідомості Людини

п’ять планів свідомості Людини

Отже Середній палець – Свідомість.

Вказівний палець – Надсвідомість.

Великий палець – Понадсвідомість.

Тепер підемо вниз.

Безіменний палець – підсвідомість.

Мізинець – Несвідомість.

 Ось така модель наглядного прикладу подарована нам від народження. А чи ми бачимо її?  Бачити, то ми  бачимо постійно, але не усвідомлюємо. А чому? Тому, що в більшості своїй ми свідомо мислимо лише тільки на 5 %.

На 5 %!!!! Генії на 7-9%. На більше нас чомусь не вистачає. Втомлюємося. Впадаємо у ментальну лінь. Власне кажучи, ми рідко вміємо триматися осторонь ліні і зазвичай ми просто не вилазимо з неї. Нам тут добре, бо ми так звикли.

Що ж тоді виходить? Виходить, що ми керовані маріонетки в руках кого?

Ото ж то і воно! Нами «ковбасить» Матриця. Саме вона – матриця керує нами і маніпулює так як їй вигідно. А що їй вигідно? Що потрібно? Ясно що, ЕНЕРГІЯ. Матриця постійно нами керує і спиває нашу енергію (як мурашка живиться крапельками фруктози, що виділяється тлею), напевно саме тому ми і вмираємо, бо наша енергія (фруктоза) колись та вичерпується.

Але не все так просто і не все так однозначно, – скажете ви. І матимете рацію, бо володіння Людською енергією не є прерогативою Матриці на право власності. Вона нею користується в без нашої попередньої згоди на це, як паразит. Або ми ж самі дозволяємо це їй робити. Яким чином? Всіма можливими і навіть не можливими чинами і способами. Конкретно?

Ми відпускаємо вольовий м`яз, і зіскакуємо з свідомого процесу життя.   Ми віддаємо себе на «волю пана Бога» і заспокоюємося. Ось це «покладання на бозю» і є нашою основною помилкою. Ми знімаємо з себе відповідальність за чинене нами життя. Думаємо, що це «божа справа» нами керувати і нас бавити, як ненька маленьке немовлятко.

Так, був період в нашому житті, коли це дійсно саме так і відбувалося, – нас вели інші (а разом і батьки, родичі, школа), але завжди приходить момент, коли старі батарейки сідають. І пора щось самому думати і робити. А це, виявляється, не кожному відразу дається.

Перехід на свідомий формат життя не значить, що Людина увесь час усвідомлює себе і все що з нею діється?

 Ні. Свідомий формат життя, це стан пробудженості. Стан чуття і відчуття, передчуття у призмі знаного і зрозумілого того, що знаходиться по за реаліями дійсного. Це як стояти на пагорбі чи горі і мати можливість бачити довкола себе на десятки, а той сотні кілометрів. В такому стані Людина почуває себе вільною. Креатором. Відчуває у собі Бога, що пізнаючи реалії дійсності, творить нову реальнясть у якій вчиняє кроки до мудрості. Ці кроки не є легкими, часом вони на грані життя і смерті, але в такі миттєвості Людина живе справжнім творчим життям! Життям несхожим на жодне інше.

То що ж все-таки вчиняє з нами Матриця, щоб ссати з нас енергію життя?

Матриця спокушає нас. І спокуси її не мають меж. Принцип її простий; «Розділяй і владарюй». Матриця загрожує нашому існуванню і водночас пропонує легкий вихід з ситуації, але у перспективі вигідній їй. Так живе 95% Людей. Три відсотки знаходяться в постійній боротьбі з Матрицею за право жити так, як того хоче виключно індивідуум, а два відсотки здобули свободу, і вже є незалежними від гравітаційного поля Матриці. Такі люди є прозорими до всіх «благ» цивілізації, тому що відкрили у собі Бога.

Решта, навіть вже й не борсається. Впасти легко, а здійнятися важко, це всі знають. Протистояти чому б там не було є роботою духу. А Матриця пропонує комфорт і спокій. Треба тільки відмовитися від самосвідомості і повністю здатися під програму Матриці. І, якщо ми погоджуємося на такий компроміс за ради життя, то при цьому з нами відбувається найсуттєвіша переміна, будь-яка думка про спробу повернення у свідомий формат буде блокуватися матричною програмою. Блокування це вистрілює нестерпним болем совісті у серці. Ось така дресура – «Кнут и пряник».

І це ще не все. Кожний, хто раптом захоче відвернутися від програм Матриці і повернутися до себе чекають справжні тортури повязані з сильним почуттям страху. Від нестерпного страху Людина шукає вихід у різноманітних «знеболюючих» засобах. Тут все годиться від алкоголю до наркотичних речовин, а ще, постійні пошуки яскравих спалахів ерзац-позитивних емоцій  для відволікання уваги від страху. Ось така пастка на втікача. Але гра є гра і для кожного гравця своя гра. Для найбільш азартних ставки вищі за життя. Увесь світ – театр… І що грає той театр, яку драму переживає герой нашого часу?

Спостерігається залипання на певному оточенні таких самих страждущих однодумців у пошуку найкращого «авторитета – знавця – анестезіолога», одним словом – середовище. У цьому середовищі розігруються ігри-змагання; «хто більш витривалий і терпимий до страху і болю совісті». Одиницям на деякий час вдається навіть відчути себе найкращим і найсильнішим. Та амортизація організму в таких умовах життя непомірно велика і швидка. Тому це одноактівки з швидким фіналом.

Є довші процеси, повнометражні сюжети. Такі ігри мають вже зовсім інакшу природу. Це ігри мертвих. Черствість стає вищою ознакою елітарності. Така еліта вже не є живою, а лиш думає що живе. Вона знаходиться у програмі Матриці і виконує такі функції, котрі Матриця визначає для тої еліти, як приорітетні. Коли ж функції міняються, або стають непотрібними, відбувається скидання «баласту» і разом з ним списання відпрацьованих донорів енергії життя.

Ми можемо помітити ці дії на прикладі політиків, чиновників, військових, церковних чинів та різноманітних ремісників, ба, навіть театральних діячів. Під дією програм Матриці,  Людське Життя вивітрюється з безвольного організму Людини. А безвольне тіло не можна називати живим. Для цього є поняття – існування, проста біологічна функціональність. І така Людина вже не є Людиною, а просто людиноподібною істотою, котрою керує цей монстр – Матриця.

АЛЕ!!! Навіть при всьому цьому, зміст Божественної Суті ніколи не вивітрюється з Людської істоти докорінно. Бог є надзвичайно терпеливим. І у кожному загубленому, завжди все ще бринить іскра життя. Правда, навертати до свідомого стану таких істот, дуже невдячна і навіть небезпечна робота. Але робота благородна, бо спирається на святе діло рятування «рядового Райяна». І для цієї місії здатен кожен з нас, а особливо той, хто як особистість є пробуджений.

Така гра є Божественною Грою – Священодійством. І грають в неї особливі Люди, котрі свідомо вибирають шлях мистця. Котрі не тільки вміють жити і творити, а ще й пробуджувати інших. Кожен з нас сущих на Землі Людей чує таку свою перспективу, але вчиняє лишень так, як може вчинити. Тому не суди і несудимий будеш. Терпи і працюй, вчися священодіяти у всьому, що ти сам робиш.

ЖИВИЙ ТЕАТР.  ДОБРО І ЗЛО.

Для такого пробудженого митця, найкращою територією священодійства є Живий Театр, з його ігровою природою, відкритою парадигмою, де не має готових форм-відповідей, де дійство є відкриттям і народжується у присутності глядачів тут і зараз на чистий лист і в порожньому просторі. Це територія перфомансу. Дійства, що збувається, а не лише відбувається в повторенні!

Зрозуміло, що для такого театру потрібні особливі актори. Актори – жреці. Я б навіть прибрав слово актор, бо як поняття, це слово не вміщає того контенту, що ним являє собою Креатор-Жрець. Можна погодитися з тим, що таких Креаторів-жерців  сьогодні днем з вогнем не знайдеш, але ж надія все таки залишається.  Грати треба до кінця.

Що ж це за гра така – священнодійство?

Гра, вектор якої прямує до світла чеснот. Гра, що не тільки розважає, але й навчає. У такій грі Людина відкриває для себе простір позацивілізаційного формату, о отже зазирає за межі гравітації Матриці. Гра, що відживлює Людину і пробуджує в ній Бога.

Виходить з усього вищесказаного, що Матриця і є те що ми називаємо цивілізацією?

Цивілізація є результатом роботи кожного індивідуума з Матрицею. Які особистості – такий і колектив. Все залежить від Людини. Усвідомлення Людиною власної відповідальності за ГРУ з Матрицею відкриває перспективу утворення векторного руху до Світла.

Отже, протилежна дія веде у дебрі тьми?

Зрозуміло, що неусвідомлена відповідальність, а разом і свідоме нехтування відповідальністю є падінням у вектор руху в протилежний бік, від Світла, тобто у тьму чи темряву порожнечі. Але, Всесвіт не є лише тільки матеріально проявленим.

Можливо і у так званій Пітьмі чи Тьмі на рівнях інакшої природи, є потужне насичення змістами інформації, до яких ми тут в нашому вимірі зараз ще не маємо доторку, або взагалі не можемо його мати, як риба з ріки немає доторку з компютерними програмами.

Тому при несвідомому ставленні до життя з Людиною трапляється «лохотрон». Людина несвідомо, автоматично ловиться на свої ж власні пороки і в результаті біжить по колу допоки не загине.

Взаємодію з Матрицею не варто розглядати лише тільки як взаємодію з антибогом. Це також є пасткою, причому пасткою, що ї створила матрична природа самої Людини. В дуальному світі, що ми у ньому перебуваємо, це поняття протилежностей є панівним передусім завдячуючи такому нашому сприйняттю дійсності.

Якщо спробувати абстрагуватися від цієї парадигми, то відбувається розмагнічення цього, старого як світ, стереотипу і нам починає відкривається суть конфлікту  між добром і злом. Ми бачимо, що ці поняття добра і зла чомусь перестають впливати на психіку Людини, як основний конфлікт життя. Нам відкривається зміст того, що те, що для одного є добром, для іншого є злом і навпаки, тобто ми бачимо умовну природу цих понять, а отже без Людини таких сутностей як Добро і Зло взагалі не існує. Це наші віруси. Наші «риби прилипали»…

Але якщо немає ні добра ні зла… То з’являється хаос.  Людство не може вижити у хаосі, воно потребує структури, що чітко вирізняє добро від зла. Хіба є можливим жити без полярності добра і зла?

Ми вже торкалися цього трохи вище. Матриця підкидає задачі, котрі легко вирішуються у парадигмі світу, що лежить у площині добро – зло. Це стається увесь час з нами Людьми. І ми ніяк не можемо вирватися з цих пут у які самі себе заплутали. Коли ми пробуємо вирватися з цієї системи добро-зло, то нам видається. що інакшого варіанту світогляду не існує. Це жидівська старозаповідська програма «Зуб за зуб, – око за око».

Повертаючись до вчення, що його приніс Людям Ісус, котре основане виключно на ЛЮБОВІ, то може варто замислитися над цим поняттям і заповіддю Вчителя не з площини добро-зло, а з вільної території. Тут потрібно вчинити самовилучення з гравітації конфлікту Добро-Зло. Для цього і проводяться спроби уреальнення Людиною себе у просторі чистоти. Тобто в пустоті. Пустий простір, порожній простір, нульова точка. Це потрібно для того, щоб бути вільним від оцінки і не впадати у «програму добро-зло».

Отже для того щоб осягнути зміст Хрестового вчення треба вийти з власного простору буття. З позиції заангажованої програмами Матриці, заповідь Хрестова завжди буде викликати конфлікт, нерозуміння, або неясне, засмічене сприйняття її суті. Зрештою свідченням цього і є сама Біблія і організації збудовані на ній – Церкви. Як бачимо їх багато, бо все ще не позбавилися старого світобачення. Увесь час тлумляться і ворогують з милими ( милість=любов) усмішками на устах. Тобто вся історія Християнства = війна. Варто згадати що для хрещення Русі Київської треба було фізично знищити масу народу ( до 9 мільйонів з 11 ), що залишалося тим хто вижив?

Дві тисячі років стояння на місці… Перебування в ілюзії еволюції… Постійне питання; Що робити? Мільярди годин молитов, жертвоприношення, месіанство на кістках…

А що сталося з воїнами Русі – України, котрих винищили на безглуздих громадянських та імперських війнах… А довершили голодоморами тридцятих… В результаті – поголовна рабська свідомість. Через те і уряд і президент і економіка і політика і національна ідея і багато ще чого необхідного для здорового фукнкціювання держави не працюють, бо не мають Мудрості. Немає в нас мудрості, немає ні мертвим, ні живим, ні ненародженим… І ще довго її нам усім бракуватиме…

Чому? Та все ж з тих самих причин, котрі спонукають шукати Любов у площині добра і зла. Тому драматична ситуація і тримається цієї координати, бо без них (добро і зло) її просто не існує. А як же театр, як же ж кіно і вся драматургія з літературою, все мистецтво, історія, вся наша цивілізація без цих координат і цієї драматичної ситуації?

Ото ж то і воно! Далі вже нікуди пхатися з цим возом, з цією «кравчучкою».  Формула сюжету вже амортизувалася (морт = смерть) і Матриця запрягає все ще живих людей возити її мертвою ( як Леніна в мавзолеї) і програмувати натовп сонних істот, котрі ще начебто пам’ятають, що вони Люди, але вже не знають навіщо це їм потрібно.  Як наслідок, маємо Нисходящий тренд усієї цивілізації.

Тому пора подивитися на себе і на світ у якому живемо з Нульової позиції. З території незаангажованої ні злом ні добром. Виникає питання – Потрібна нова релігія?

Боже борони! Досить вже релігій! Всі релігії є перетворені Матрицею на одну і ту ж саму програму «Розділяй і владарюй» В цьому суть будь-якої релігії. Переінакшення, реформатування знаного Добра і Зла під новий парадигмічний устрій, тобто виключно під себе, свого кумира, свого правителя, своїх устремлінь, свого світобачення. Ось, що таке релігія. Ось тому все і стало, зупинилося, завмерло згасло і затвердло так само просто і несподівано, як став Вічний Гольфстрім через людську захланність і глупість (Катастрофа у Мексиканській затоці спричинена добуванням нафти з дна морського англійською «ВР» Брітіш Петролеум 2012 рік).

Потрібна Мудрість. А для Мудрості потрібно звільнити увесь простір. Потрібне тотальне перезавантаження програм? Потрібно вимкнути програмуючі механізми.

Треба викинути все старе лахміття, щоб побачити все безглуздя старих прив’язок і догм, традицій і культурних цінностей, котрими спекулюють Добро і зло. Адже багато з того, що колись штовхало Людину до нових звершень, тепер не працює. Не працюють традиції, закони, церкви. Розгублені наука і мистецтво. Загублена Людина, що немов поміж «трьох беріз»  держава-сімя-професія роками блукає сновидою посеред білого дня шукаючи Мудрості і не знаходячи її гине у матричних тенетах і пастках. Ось тобі дядечку і театр…

Про театр питання одвічне,  – Бути чи не бути?

Увесь секрет цього питання у тому, що воно взагалі то є зайвим. Це програмка Матриці, котра ловить нас усіх з однаковим успіхом, як дурнів так і мудрих, для того, щоб зупинити і втримати у ярмі «дійних корів» про це зрештою і говориться у самому  «Гамлеті» прозрінням Гамлета у фіналі – « … а далі тиша…». Ось Тиші якраз зараз потрібно якомога більше. Бо саме в тиші народжується справжнє мистецтво життя.

Бо, “… Тиша є мовою, якою промовляє до Людини Бог” (  Б. І. Антоничем). Тому в тиші тримай серце своє, бо в тиші ніщо тебе не може зачепити, підюдити, спровокувати, налякати. Тиша, як і Пустота є Божественним простором, а то й самим Господом, Цільним і Єдиним. Бо тільки Тиша здатна умістити в собі все те, що створено,  твориться і буде створено у всіх Всесвітах.

Людина здатна сама творити цю Божественну Тишу. Ми постійно потребуємо її. Тому ми приходимо в Храм, де панує тиша, в музей, а також ідемо до лісу, в поля, пірнаємо в глибини океану, летимо в космічні простори. Нас вабить Тиша, бо саме в Тишині ми найкраще чуємо Себе. Чуємо Суть Свою. Замислюємося над тим, Хто Я і Чого Я тут?!

Згадати все, і розпочати свою місію, ось сьогоденне завдання Людини! Хто не згадує, той не використовує свій шанс пізнати Бога в собі і тим самим стає все більше узалежненим від програм Матриці, бо пізнавати Бога в собі, значить здобувати Свободу і Волю. Тільки свобідна і вольова Людина може Творити Вічні Твори. Найголовніший вічний твір, – Ти сам, а точніше – Твоя Душа.

 І на завершення, смію сказати наступне:

БОЖЕСТВЕННЕ СВЯЩЕНОДІЙСТВО

Я тут багато посилаюся до Бога і дозволяю собі бути з Ним за панібрата. Це не значить, що я зневажаю Того, кого вважаю Богом. Ні навпаки. Адже ми завжди на ти з найближчими. Це, передусім, прояв моєї вдячності Йому за те, що мені подаровано і що мені відкрито шлях до пізнавання Божественного начала у собі і себе у Ньому. А головне, що вчиняючи конкретні вчинки, я здобуваю знання, котрі складаються в єдину Мудрість Цілого і Єдиного. Знання – не віра, але без Віри знань не одержиш.

Віра не дається, Віра, як і влада, здобувається щоденною духовною роботою. Віра ще не є знанням. Віра є предтечею знанням. Віра ініціює інтуїцію, а Знання вмикають розум. Віра підтримує мене в передчутті перспектив до реалізації в дії і в поведінці того, що я знаю, а Знання укріпляють мене у пізнаваному.

Пасивна Віра в Бога є лише ілюзією присутності Бога. Така віра може бути навіть пагубною (анекдот про Потоп, дядька на даху хати і три човни з рятувальниками). Від того, що я тільки вірую, моє пізнання і знання Бога не зрушується з місця стояння (дурень думкою багатіє), аж допоки я не вчинятиму певних конкретних вчинків. Тобто перейду від уяви до дії. Через дію, через поведінку я відкриваю для себе суть Бога і пізнаю Його так, як тільки я можу і здатен Його пізнавати. Бог не є сталістю. Бог є процесом, – дією. Бог є життям. Життям кожного конкретного організму, незалежно від того, чи це органічна форма життя, чи не органічна.

Тому пізнавання Бога, є процесом усвідомлення того, що ти ніколи не буваєш відірваним від Нього, бо ти живеш. Живеш ти тому, що зміст твого життя є змістом Божественного досвіду через тебе і тобою. Один плюс один =  Один зв’язок, одне Ціле.

Тому Знати Бога в собі, значить свідомо жити. Знати Бога, значить бачити вищі змісти для власної практики. Знати Бога в собі, значить бачити Його в кожному іншому та інакшому. Значить, брати на себе відповідальність за увесь Всесвіт.

Мені  зрозуміло, що все це є лише моїм суб’єктивним баченням і розумінням такого питання як Життя Людини. Моє життя в мистецтві не ділиться на життя в побуті і мистецтві. Життя не є розділеним і ділимим.  Життя є одне єдине. Чи не тому, коли ми починаємо ділити власне життя на різноманітні зони, ми губимо власну суть? Саме таку дію вчиняє з нами Матриця. Ділить і панує над нами.

І хоч поняття спільної людської реальності є загальноприйнятою умовністю цивілізації, та все ж, як би там не було, ми бачимо на власному прикладі, що Людина, як індивідуум, творить свою власну реальність через актуалізацію процесів взаємодії з цими ігровими структурами життя. То ж від Людини залежить те, яке життя вона творить і проживає. На скільки вона стійка, що до спокус Матриці. А це вже питання духовного рівня свідомості. Від рівня свідомості Людини залежить і рівень Ігрових структур, а відтак і рівень (мистецько-духовний) творів, творених людиною.

От, власне виходячи з цього, Ігрові структури мені передусім бачаться, як  механізми взаємодії (ГРИ) Людини і Бога у творенні з одного боку Людиною її власної реальності (життя), а з другого – нового Божого досвіду (мистецтва). І важливо ще раз зазначити, що ці два процеси є неподільними і складають одне Ціле.

То ж вернімося тепер до Ігрового театру. Що нового ми можемо запримітити, почути, відчути і на що звертаємо нашу увагу?

На Актора – креатора, що творить нову реальність тут і зараз. На нові змісти, котрі відкриваються як самим актором так і глядачам. На те нове, що є творене театром. На нове життя персонажів. На власне наше життя, що його ми живемо. На рівень свідомості, у якому твориться театральний твір і на те, на якому рівні свідомості проживаємо своє життя ми. Кожен з нас. Особисто Я сам.

Ігровий театр ті Ігрові структури, є темою моїх подальших досліджень. Креатор, природу якого я сповідую і досліджую, оперує цими інструментами – ігровими структурами,  у творенні персонажів, їхніх сюжетних поліваріантних структур, а головне, – ми пересвідчуємося в тому, що ігрові структури самі мають власну гравітацію, як і закон композиції, і самі пропонують креатору вищі і глибші голограми взаємодії і ГРИ.

Таким чином  я знову і знову приходжу до висновку, що Метод креативної структурованої імпровізації, створений мною в робітні СТУДіЯ А.К.Т., являється дієвим і безпосереднім інструментом у пізнанні природи Ігрових структур. Оскільки принципи взаємодії з образним світом, з досвідом креатора, з темою, з композицією і триванням в спонтанному потоці імпровізації, наочно свідчать, (презентаційні покази СТУДіЯ А.К.Т. в Центрі Курбаса), що даний метод є оригінальним процесом пізнання і навчання, а разом, і творенням самого Ігрового Театру, то мені залишається тільки анонсувати наступну тему моєї робітні на 2014 рік. Нею буде саме Ігровий театр та Ігрові структури.

О.Д.

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>