05 Бер, 2014

ЩЕ РАЗ ПРО МАТРИЦЮ ЖИТТЯ

 matrix

Матриця фізично проявленого Всесвіту має магнітно-хвилеву природу. І реалізовує свої програми виключно у помислах та вчинках людини. Природа матриці не є однорідною, бо всі ми сущі на Землі, є далекими до єдиного та рідного завдяки тому ж самому паразитичному (матричному) протистоянню, як власних так і суспільних переконань. Ми творимо своє життя з власних уявлень і бачень його змісту в контексті з собі подібними. Ми постійно прагнемо кращого, як собі так і іншим, переймаючись виключно нашими особистими мотиваціями, котрі не завжди лежать у площині чи напрямку до того кращого, а скоріше мають паразитичне походження (благі наміри).

Тому ми найчастіше вчиняємо свої вчинки внаслідок сторонських і навіть зовсім непричетних до нашого життя впливів, мотивуючи свої вчинки виключним правом стосовно тих чи інших процесів, в моменті «Тут і Зараз» у якому робимо черговий свій вибір, з того чи інакшого переконання у власній правоті і справедливості.

Можливо саме ця наша властивість і є тим коренем Зла? Можливо саме ті глибоко закладені мотивації і є причиною перетворення творчого коду життя на паразитичний. І чим глибший, чим замаскованіший мотив, тим сильніший заряд його енергії у творенні вчинку тут і тепер, вчинку, котрий з логіки дійсного важко пояснити не тільки стороннім свідкам, а в першу чергу самому собі, оскільки розум ховається за щитом власної гордині.

Чи не тому відкрита і чиста природа матриці затьмарюється і викривляється у таку, що вже не відкриває новизну дійсного, бо для цього потрібно ініціювати та акумулювати енергетичні  потоки духовного, а лише використовує енергетику душевного (емоційного, рефлекторного) переживання від зіткнень непорозумінь? Чи не тому такі процеси переорганізовують живу, креативну, матрицю у паразитичну, а значить у  мертву? Правда, є над чим задуматися?

Чи не «паразитична матриця» впродовж усіх часів переписувала інформацію про самого Бога у форматах закритої перспективи, тобто як догму, проти якої завжди народжується супротивне обурення? Може саме з ініціативи паразитів (потьмарених паразитичною природою такої матриці людей)  і вчинено переінакшений перепис і «Святого письма» і змісту самих Ісусових слів?  Можливо саме тому і через це стало не просто сьогодні зрозуміти їх зміст? А може все це так навмисне зроблено? Щоб не дати однозначної відповіді і маніпулювати тлумаченнями «Святих текстів»? Правду все одно ніхто не знає. І що таке – ПРАВДА? Адже є правда більшості і правді меншості. А є правда Божа.

Про правду відомо одне – Правда не потребує пояснень, бо її природа зрозуміла кожному з нас. Правда про холод, відчутна усіма, хто в холоді. Правда про ситість – усіма, хто насичується. Правда є силою відкритості й доступності. А от коли правда не зчитується, то виникає підозра, що правду викривлено чи замінено на свою правдоньку, тобто на брехню. Як розпізнати, що є Правда, а що є брехнею? Що є особистою правдою, а що загальносуспільною?

Не все так просто як здається. Як і брехня, що  видана за правду, так  і особисте розуміння своєї правди, потребують тлумачень. А це просто Колондайк для духовних паразитів. Чи не про те ж саме говорив Ісус із книжниками, коли казав їм: «Не здоровим потрібен лікар, а хворим. Отож ідіть і поміркуйте, що означають ці слова: „Я хочу милосердя, а не пожертв”, бо Я прийшов, щоб покликати не праведників, а грішників до покаяння». ( матв. 9:12,13)? Очевидно що грішники і є враженими паразитичною матрицею Люди, котрі мають лише тільки власну правду.

jesus de nazaret

Та що змінилося від тих днів у природі людства? Чи не тому й по день сьогоднішній, все стоїть на тому самому місці,- права власності на будь-яку правду. Навіть послідовники Христового вчення є роз’єднаними і тримаються не стільки Майстрового слова (бо мало що розуміють самі), скільки трактуванню слів Його стосовно своїх власних переконань, чи загальноприйнятих переконань що тримаються авторитетом найвищого клерикала тої чи іншої церкви. Можливо саме тому шукачі Христової Правди завжди усамітнювалися, щоб у чистоті тілесного та духовного стану прислухатися серцем до змісту колись висловлених Майстром слів? Може саме тому у печерах вже не знайти затворників? Часи минають…

Так все одно, адже віддавна так повелося на землі, що в пошуках правди Людина опиняється у самотності. Можливо через те, що у самотності можна менше нашкодити іншим, своїми міркуваннями стосовно своєї та Божої правди? Відомо, що у духовному поступі зрушують з місця тільки ті особистості, котрі не тримаються стереотипів та консервативних тлумачень про недосяжність Божої правди (путі Господні, – не сповідимі), тому пояснити непоясниме неможливо.  На цьому і грає паразитична матриця свою мелодію рабського поклоніння Всевишньому, що по суті своїй є відторгненням від природи єдиного і цільного через протиставлення недовершеного довершеному.

На цьому тримається усі ці бізнесові структури, котрі називаються релігіями. Релігії розділяють, щоб владарювати, ставлячи між Людиною і Богом свого священнослужителя, а по суті тлумачника, котрий пояснює те, що не є пояснимим, оскільки це вигідно релігії. Хіба не так? Он скільки їх по всій землі. А у кожній з них скільки підвидів у формі церков, сект та течій? Та чи саме релігії розділяють?

Можливо розділяє скоріше те, що створило і приловчилося керувати самими тими релігіями виключно для своєї користі? І справа тут не в природі віри, як такої, бо віра завжди має конкретну об’єктивну причину, вона зовсім конкретна у предметі вірування – Бог. Коли є об’єкт вірування, значить є процес вірування. Значить є і єдина і нероздільна Правда. Особливо коли ми торкаємося віри у Єдиного Бога.

Християнська Віра тримається гравітацією нероздільності з Триєдиним Цілим – Святою Трійцею. Тримається Світлом, котре висвітлює зміст кожного і всякого з віруючих, знімаючи з нас отой покров прихованих та неусвідомлених мотивацій власного розуміння правди, котрими ми керуємося у вчинках наших тут і зараз! Пізнавати суть цього стану висвітлення, очищення єдиною Божественною Правдою Совісті є болісним. Бо світло Правди Совісті випалює бруд нерозумних та противних помислів наших, вирівнює кривду власних правдочок.

Тому не всяк може витерпіти таку очисну процедуру, якщо не ініціює пошук Правди Совісті у своєму власному житті. А це вже є не просто вибором, а вчинком, до котрого треба ретельно готувати себе протягом певного часу, можливо навіть впродовж усього життя.

Ті, хто ступає крок за кроком шляхом Правди ТогоХтоВказавДорогу, розуміє, що назад дороги немає. Назад тільки є падіння. Так само стояння на місці рано чи пізно, а таки призводить до падіння. Але Вибір у нас завжди є – або Ти ступаєш крок і долаєш свій шлях, або ти стоїш на місці і врешті решт падаєш і гинеш.

Тому «Воїни Світла Правди» увесь час знаходяться у русі. Бо Правда є життям, тобто пізнаванням, рухом, осяянням. Тому й несуть Правду Воїни Світла Правди (як Данко), несуть у Світ. Воїни Світла Правди постійно атакують паразитичну природу матриці мертвечини правдоподібних смертних, відроджуючи омертвілих до вічного життя і тим самим відроджуються самі. «Смертію смерть поправ», – є Христовим свідченням переродження особистої правди у Правдиву Істину!

Паразитична матриця не спить. Чим сильніший промінь правди, тим сильніший супротив матриці паразитів, бо така її суть, що завжди діє супроти Правди Світла. Тому її слуги не є воїни, а лише рабами, бо вони є пійманими солодкою брехнею, котра видається їм їх власною правдою через потакання їхнім власним забаганкам. У цьому очевидно і полягає суть розуміння такого явища, як Спокуса.

Правда не може бути спокусливою, бо світло не спокушає, а відкриває. А спокушає нас неправдиве і брехливе, котре є облудним і тільки видає себе за істинне. Спокушений, є пійманим облудними переконаннями у власній правоті і тому найчастіше не бачить, що вже навіть не стоїть, а падає.

 Здавалося б все досить зрозуміло. Але саме тут і виникає цікава драматична ситуація, котра може відкрити нам глибші пласти для дослідження природи Правди.

 Чи не такими падаючими є і всі ті, хто переконані у поверненні Вчителя, як судді та рятівника, тобто у  «Друге пришестя»? Чую, як відразу завирували протести у вигляді запитань; Як так можна думати?! Хіба це можливо?! Це святотацтво і єресь!!! Погоджуся, це несподіваний погляд на здавалося б цілком установлену правду. Це спроба торкнутися тих переконань, котрі для християнина  повинні бути недоторканними. Повинні, чи є? Ото ж то!

Адже, ми бачимо, що в нашому житті зараз відбуваються глобальні переміни та заміни колись монументально встановлених переконань не просто окремо взятих соціальних груп, а цілих народів й всього людства на нові, на так звані прогресивні. Зникають цілі імперії. Падають ідоли. Закриваються культові центри. Будуються нові. Відмирають традиції. Започатковуються звичаї, котрі у майбутньому переростуть у традиції… Словом відмирають старі ідеї, а на їхнє місце приходять нові. Чому?

Тому що старі вже не працюють. Час невмолимо заявляє про себе, як про правдивого і терпеливого, а разом з цим і невмолимого господаря дійсності…  Виникає питання, – Хто? Що? Через що і завдяки кому з’являються нові звички у Людей, нові потреби, нові поняття і що головне, – нові переконання? Невже усе це відбувається само собою? Чи може хтось таки керує цими процесами?

SatanAndTheSnake

Знову виникає питання  – Хто? Можна відповісти одним давно відомим іменем – Сатана.  Хто є тим лялькарем, що бавиться цим театром? Якщо відповісти, – значить засвідчити свої власні переконання. Небезпечна справа, правда? Небезпечна, ще й невдячна, бо ламати суспільні переконання власними – даремна трата та часу та енергії. Але ось що цікаво, – суспільні переконання, це – ЩО?

Для цього варто кинути поглядом на відому історію людства. Зрозуміло, адже пройшовши такий величезний путь становлення цивілізації, людство напрацювало безліч мотивацій, що походять від тих первісних розумінь правди про себе. А відтак і від первісних переконань стосовно того, що з нами відбувається і що відбувається у середині кожного з нас. Спроби застовпити своє особисте право на істину вимагало правдивих доказів цієї істини і простіше було вбити опонента аніж його переконати.

Отже у цій бойні і виродилися колективні й суспільні переконання. І одне на чому всі члени спільнот швидко зійшлися, – припущення, що усім у світі керує Хтось або щось, котрий має Єдину Істинну Правду. Тому зійшлися на думці про Креаторів. Про Богів. Люди створили своє переконання у котрому зійшлися усім суспільним помислом племені, народності, народу.

Люди зійшлися на мислі, про найголовнішого пана господаря, котрий, котра, котрі (залежно від культури народів), є над нами усіма і всім сущим у світі. Такі переконання гуртували люд до купи. А в купі, як відомо, легше і батька поцілувати. Це всього лиш загальне припущення про зародження переконання про Того головного режисера у цьому театрі Земля. (перекручене припущення Шекспіра прм., автора).

Однак є й інакші припущення і треба визнати, що їх насправді є безліч. Тому, якщо спробувати знову розпочати сперечатися стосовно того, котре з таких припущень є найбільш правдоподібним, то поламаємо геть усі списи і стріли, не залишивши жодних шансів для виживання жодному з нас.

Одне зауваження варто зазначити, і це цікава точка погляду саме в призмі світла митецької природи Людини. На усіх цих наших переконаннях, одні з нас навчилися гріти руки. І треба сказати, що їм це вдається досить легко і з превеликим успіхом впродовж тисячоліть. Мова йде про паразитів, як окремих особистостей, так і цілих соціальних груп у цілому.

Про що йдеться? Будь-яка соціальна праця, чи то фізична робота, чи інтелектуальна, чи духовна служба (мистецтво), завжди мають при собі конкретику ось таких паразитичних проявів природи людської. А у великих масштабах тут можна говорити про цілі структури організованого паразитичного існування. І справа не в одному криміналітеті. Берімо вище.

Суть природи такого паразитичного зараження полягає передусім у креативній природі самої Людини. Але люди бувають різними. Серед більшості завжди знайдеться меншість, котра знайде свій момент і використає виключно з вигодою передусім для себе (у призмі власної правди). Пірамідальна структура суспільств виражена у пірамідах, як будівлях і водночас символах, котрі слугують утриманню матричного коду світового порядку. Така вже їхня правда.

Значить світовий порядок, навіть за умови самоорганізації, збудований за цією формулою; – один за всіх, а всі за одного. Правда, таке формулювання не викликає відчуття відторгнення, бо випромінює правду закону композиції будь-якого довершеного твору. Але, кривда (викривлена правда), виражається ось таким тлумаченням тої самої формули; – один над усіма і всі для одного. Як бачимо все тут нам знайоме і зрозуміле, як кажуть – ба! Всі старі й знайомі обличчя!!! Правда лежить на поверхні.

Але чомусь світ живе за оцим останнім викривленим варіантом. Світ живе не в правді, а у кривді. Хоч постійно декларує про протилежні наміри і цілі. Як так сталося? Відповідь як припущення; все та сама людська природа і наша здатність пристосовуватися, як риба прилипала, до будь якої ситуації з використанням свого положення є причиною цьому.

Так званий «Закон вахтера» (самозакоханість у власну вивищеність над узалежненим), є яскравим прикладом паразитичної бацили, котра здатна потрапити у будь кого з нас і розвинутися до гіпервеликих розмірів (приклад української влади за президента В. Януковича і його особистої кар’єри та інших йому подібних).

Паразитична природа Людини не є панівною і головною рисою характеру Людини, як індивідуума. Це викривлення стану психіки відбувається несвідомо, а скоріше підсвідомо, а той взагалі не у форматі свідомості, як такої, взагалі. Через незнання своєї власної природи, а разом з тим через відсутність тяглості у вивченні власної природи через соціальні катаклізми (війни) та катаклізми природи, (самовиживання) планетарного характеру, а також речей що не мають пояснення і тому визначаються, як рок, чи доля (зникнення цілих етнічних культур, народів, цивілізацій як от Єгиптяни, Майя, Інки, Австралійські аборигени і так далі у географічному та історичному зрізі).

Людство застрягло у процесах боротьби суспільних та культурних переконань, що уповільнюють розвиток цивілізації в цілому, виключно завдяки маніпуляції свідомістю мас через засоби інформації. Пам’ятаємо, що перша і найголовніша газета більшовиків називалася «Правда». Очевидно, що на даному етапі розвитку, це є закономірністю для нашої з вами спільноти тут на Землі.

Та все ж  ми чуємо, що в людській природі закладено мудрість. Ми ж трактуємо себе і свої вчинки з позиції внутрішнього цензора, котрого ми звикло називаємо СоВістю. Со з Ким? З чим?

Не просте запитання. Дуже легко заблудитися, бо знову ж таки конкретної відповіді немає, а є лише різні трактування, свідчення, одкровення, котрі не мають фактажу для доказів і потребують саму лише віру, оперту на СоВість кожного з нас індивідуально і разом у купі. Ось тут і має початок суть проблеми. Ось тут, на цьому першому рубежі виграє, або правда, тоді все ясно і чесно, або кривда, тоді все туманно і містично. До правди не причепишся. Правда пекуча і не терпить тлумачень. А от кривда… Скільки тут містики, скільки припущень… Просто флора для посіву паразитичних ментально духовних структур.

Там беруть свій початок такі виродження людської раси, як Соціальні Паразити. Зрозуміло, що вони не стоять і не сплять, а дуже і дуже навіть активні у боротьбі за місце «присосу до корита». Паразит насправді є дуже ініціативним. Принцип впровадження паразита у суть будь якої справи, чи діла, є один і той самий – через гординю. Недарма цей гріх є головним гріхопадінням особистості Людини.

Очевидно, що ця ментальна конструкція є найсильнішою у своїй гравітації і утримує всі інші; заздрість, жадібність, обжерливість, гнів, хтивість, лінощі. Чи не через ці «канали» пороків впроваджуються паразитичні програми? Питання небезпечне, бо можна потрапити під владу нового переконання. Знову і знову ми маємо справу з переконаннями. Переконання теж бувають креативними і руйнівними.

Переконання, що ними маніпулюють соціальні паразити, (ті, хто нічого не виробляє, а лиш кормиться за рахунок маніпуляції з людською свідомістю для власної наживи), котрі вміло блокують свідомість Людини страхом і почуттям одвічної вини за гріхопадіння її предків якими вони є?  Так само, про це не скажеш однозначно, адже процеси будівництва певних структур, можуть мати і руйнівні функції, оскільки креативна природа Людини під дією паразитичної матриці, творить паразитичні процеси, котрі у свою чергу і будують ту ж саму паразитичну матрицю.

GustaveDoreParadiseLostSatanProfile

Варто також зазначити, що і самі ці люди-паразити, також є жертвами власних маніпуляцій, це як не дивно, є закономірністю. Переконання свідчить, що Добро завжди перемагає Зло. Але паразити, (як антилопи Гну, котрі під час посухи, самі невпинно і добровільно йдуть до ріки Лімпопо на корм крокодилам) роблять те, що роблять, тому що знаходяться у програмах вищестоящих паразитів, котрі в свою чергу живлять ще вище стоячих у пірамідальній структурі паразитичної матриці. Мотивація всіх паразитів так само тримається на почутті страху і вони самі є складовою маніпулятивних схем, і так само бояться побачити правдиву картину стосовно власного єства, як і нижче стоячі маси паразитів… І все це триває у постійному процесі самознищення.

Знову виникає питання; чому Людина з найчистішими поривами душі, розпочинаючи праве діло, ризикує впасти у благі наміри? Але трапляється так, що Людина часто впадає і через потьмарення розуму від страху нав’язаного  знову ж таки паразитами, що у недостойності бути одним цілим з Єдиним. А також і у протилежному, – у щасливій обраності стояти поруч з «Богообраними братами» у підніжжя престолу Божого. Ця маніпуляція «батогом і пряником» завжди була, і надалі продовжує бути найдієвішим інструментом ментального підкорення людей і перетворення їх у рабів божих.

промова

Згадаймо, що Ісус не навчав своїх учнів тому, що вони є рабами Божими, а говорив Він до них так: «Ви – друзі Мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам. Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я називав вас друзями, тому, що сказав вам усе, що чув від Отця Мого.» (Ін. 15, 14-15). Тому той, хто приймає серцем Ісусову науку, ніколи не буде рабом.

У купі з переконаннями про вроджену гріховність, зацикленість на фанатичному поклонінню, нав’язаному паразитами уявленню про бога, як рабовласника ( головного паразита), а разом з цим мала обізнаність Людини у питаннях світової культури, і творить оту відірваність Людини від Живого, з підміною на поклоніння мертвечині. Таким чином, ми потрапляємо у психічні тенета переконань, котрі не мають нічого спільного з Правдою та Істинною природою самої Людини, як вічно живого (ЧолоВік) твору Всевишнього Світлого Цілого Єдиного, з котрим ми перебуваємо у постійному зв’язку нашою Совістю!

Накинуті паразитами психічні сіті поневолюють розум, роблячи його слабким і переляканим рабом зовнішніх програм і разом з цим, податливим до внутрішніх переконань, відповідно потребам паразитичної матриці. Наприклад;  Переконання в тому, що Месія обов’язково повернеться до нас, щоб нас  судити і врятувати праведників. Скільки століть прочекали християни цього чуда?

Що це, як не пастка для нерозумних, котрі відповідальність за власне життя звикли перекладати виключно на зовнішній чинник. А цим власне і живиться паразитична матриця. Живиться енергією страху, енергією любові, енергією грошей в кінці кінців. Кидаючи одуреним як кість, обіцянку, та надію на Друге Пришестя Христа, що як велика чудесна зовнішня подія, врятує всіх праведних від смерті (Шевченкове – «Чи діждемо коли ми Вашингтона з новим і праведним законом?»), паразити створили ідеальну систему поневолення та керування рабами, – програмування релігійними догматами. Зрозуміло, що всім хочеться бути праведником, щоб жити вічно. Інше питання – навіщо? Про це чомусь ніхто особливо не замислюється. Отже, –  жити вічно! Яка чудова пастка для наївних душ!

Кожен з нас розуміє свою недовершеність і здатен погодитися з думкою, що до власної гріховності. Це можна сказати майже про кожного сущого з нас. Але кожен з нас, що є пійманий паразитичною матрицею на блешню облуди обіцянкою життя вічного,  вважає себе таким, що має шанс на врятування. Зрозуміло, що більшість з грішників хоче бути праведниками, це є нормальним людським прагненням бути кращим від інших, тим більше, коли тобі обіцяють життя вічне і ці обіцянки дають не хто не будь, а  найвищого духовного сану авторитети, намісники самого Бога на землі.

Тому опинившись перед питанням; – А що саме треба робити для того, щоб стати праведником? Найчастіше у відповідь грішник почує стільки солодких обіцянок загорнутих у духмяний саван любові, що хоч-не-хоч, а задумається над тим, як йому жити далі. Тому рано чи пізно грішник спробує стати на путь істинний. Комусь вдасться знайти для себе відповіді на всі питання, а комусь цих відповідей буде замало, а ще комусь усі ці відповіді здаватимуться просто дурницями і обманом.

Але як у першому випадку так і в останньому, Людина не завжди в силі самостійно протистояти силі паразитичної матриці. І в результаті маємо, або зомбування фанатика, або відторгнення безбожника. Ось так відбувається розділення на одних і других на святих і грішних на божих і диявольських дітей…

Щось тут не так! Щось за дуже примітивно, як для космічного всесвітнього Розуму. Це одразу впадає у вічі, коли вдається опритомніти чи відсторонитися від впливу паразитів. Але утриматися у цьому відстороненому стані вдається не кожному. Природа Людини є чутливою до інформаційних променів, котрі відгукуються внутрішніми процесами особистості і  в залежності від того наскільки людина є сильною особистістю, відбуваються її подальші кроки. Сильна особистість бере своє життя в руки і сама творить свою долю, а слабка людина обов’язково шукатиме на кого б то  перекласти свої проблеми. А той хто шукає – обов’язково знайде.

Слабкому простіше чекати на чудо, аніж самому вчитися творити чуда. Простіше тривати у паразитичних тенетах, аніж боротися за життя. Оце «простіше» і стало звичним і нормальним для багатьох. Тому в основній своїй масі такі чудові створіння – Люди, котрі народжуються для того,  аби творити мудрість, в основній своїй масі перебувають у глухості самовідокремлення, і задовольняються примарою начебто обіцяного Вчителем порятунком.

Кожен хоче мати те, до чого не доклав зусиль… Така природа паразитичних помислів наших. Тому чекаємо чуда. А воно з кожним століттям і кожним роком, з кожним днем вже традиційно не відбувається…  Зрозуміло чому. Бо чекання на Друге Пришестя, (створена паразитами обіцянка – цяцянка) і Суд Божий (так само паразитична страшилка для біомаси), насправді знімають увагу Людини з себе самої і власної відповідальності за своє життя, оскільки Людині притаманно уникати агресивних докорів і перекладати вину на іншого. В пошуках того «іншого» і знаходимо того, кому можемо докорити, а це значить, що знаходимо свого ворога!

В цих докорах і криється суть впливу матриці на свідомість Людини. Очевидно, що це і є зміст самої матриці, як контртеми, що протистоїть Людині Мудрості. Ісус навчав противного, не протиставлення, а скоріше прийняття дійсного і перетворення його любов’ю у гармонійні перспективи творчі. Адже будучи Креатором, він навчає нас і по сей день прикладом свого життя і власним подвигом.

Працюючи духовно з прикладом, подарованим Вчителем, Людина еволюціонує, і рано чи пізно, а таки стається обіцяна Зустріч, так зване Друге Пришестя. «Через Мене увійдете в Царство Господнє» – тобто через пізнання в собі перспективи пробудження слуху до Ісусової істини.  Це звучить як запрошення увійти у БРАМУ, що нею є серце Ісуса, тобто суть Ісусова. Нова перспектива – «Творитимете чудеса ще більші, аніж я творю». Це не обіцянка, це той стан і та якість, котрі чекають на кожного з нас, хто спроможеться ступати твердо і вперто, аби не схибити з дороги, вказаної Вчителем і зустрітися з Вищим варіантом власної персони у  Його рівні свідомості.

Саме тому чекати, і сподіватися, значить стояти на місці і надаремне витрачати своє життя, перебуваючи в ілюзії дотичності до Вчителевих навчань. Крокуючи ж уперед, у світло Ісусового прикладу, (Прийдіть до Мене, як Я до вас прийшов) ми змінюємося самі і змінюємо довколишній світ. Значить таким чином ми перетворюємо свою реальність у вищі змістоформи.

Історія Ісуса – Вектор в центр – Хрест, і вектор назовні – Зірка. Образом цього Божественного діалогу залишається Ісус з Назарету, Хрестос, Христос, син Божий, син Людський, Людина – Бог. ТойХтоПройшовКрізьСмерть. Векторна суть цього Майстра є очевидною і віра в нього є свідченням вчинення кроків у напрямку (ВЕКТОРІ), вказаному цим Майстром.

Отже, Людина, ступаючи крок у Векторному напрямку вказаному Вчителем, вчиняє свій подвиг. У вчинку цьому вона стає Креатором. Творячи «труд духовний», Креатор здіймається над собою, просвітлюється, і таким чином переходить зі свого попередньо проявленого варіанту у варіант вищого ґатунку, в оновленні і вознесінні над собою попереднім і тим «ландшафтом», у якому він практикував.

Твори ним творені, відповідно так само змінюються за змістом своїм і суттю, бо несуть у собі месидж про вічну мудрість і нескінченність життя як такого. І найголовніше; відбувається переродження матричного коду з руйнівного на конструктивний. Така матриця стає реальною дійсністю для самого креатора і для інших креативних особистостей. Подібне притягується подібним. Чи не про це навчав Великий Вчитель з Назарету?

Хрестос

Мітки:,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>