30 Сер, 2014

ЛІТНЯ ШКОЛА 2014. ПІДСУМОК РОБОТИ ЗА МЕТОДОМ КРЕАТИВНОЇ СТРУКТУРОВАНОЇ ІМПРОВІЗАЦІЇ

DSC_0114

Робота з темою.

Коли замислюєшся над природою Теми, то знаходиш все більше й більше питань, котрі вказують на те, що це ментальне утворення не має чітких кордонів, і взагалі не вимірюється загально прийнятими мірами виміру, як от наприклад, метричними вимірами довжини, висоти і глибини. Або, наприклад, вимірами часу чи вартості в грошовому еквіваленті.

Та й взагалі питання – що таке тема, є далекосяжним питанням у психології самої людини, бо без людського аспекту, питання Теми взагалі не існує. Природу Теми можна розкласти у пірамідальній проекції, де головною Темою буде визначене поняття Абсолюту, іншими словами – Бога.

Подальша конструкція піраміди буде конструюватися в залежності від переконань конструктора. Очевидно, що в голову піраміди можна поставити замість Бога когось іншого чи щось інше, в цьому праві на вибір ми – люди не є обмеженими.

Адже з позиції реципієнта, можна висловитися таким чином; Той хто сприймає світ, той і його творить. Відповідно людина, як основний реципієнт що творить і визначає що є що у цьому світі і, відповідно, хто є ким і що є навіщо, для чого й пощо.

Тому в стосунку з Темою ми вільні поступати так як нам здається вірним, (по вірі воздасться) і в класифікації Тем будувати будь-яку структуру конструкції довільно. Однак, як не крути, а все одно ми від чогось будемо починати і чимось закінчувати. Це значить, що якась тема буде первинною, а котрась вторинною аж до останньої, завершальної композиційну структуру…

Як не крути, а головною Темою людської творчості є Життя і Смерть. Від цієї Теми в різні сторони розходяться проекції  вічного і тимчасового. І кожна з цих проекцій має свої розділення, а ті свої і, так далі аж до безкінечності…

Адже людина теж є безкінечною у своїй многоликості, хоч кількісно ми всі маємо якусь певну приблизно пораховану квоту чисельності нашого планетарного населення, але імен нам усіх ніколи не бракувало і ніколи не бракне, бо кожне ім’я вже є Темою, у якій є нескінченною кількість підтем.

У своїй многочисельності кожна підтема і підтемочка, очевидно мають свої назви і ці назви лежать у певній площині понять людського сприйняття світу. А сприйняття людиною світу є безмежним процесом довжиною не тільки в життя, бо для кожної людини поняття життя як такого, повстають у персональній системі координат змістів, цінностей, уявлень та переконань.

Коли так, то ми можемо припустити таку природу Теми, в якій людське сприйняття дійсності трансформоване персональними переконаннями, є узалежненим він наслідково-причинної логіки людини і вибудовує лінійні конструкції та структури тематичних утворень, відповідно до власних уявлень про дійсність.

«Але не хлібом єдиним живе людина». Не в однотипності єдиновимірності світу триває наше життя в Темі «Світ». І що вже напевно, життя людське триває не в єдиній лінійній проекції сприйнятого нею і нею ж самою твореного. Буття немає єдино вимірної системи так як не існує єдиновизначенності в природі Теми. Простіше казати; світ є нелінійним і парадоксальним у цій своїй нелінійній нелінійності, передусім з точки погляду тематичності.

Виявляється, що природа Теми є нелінійною. Так свідчить наше відчуття, котре засвідчує, що Тема є многоликим суперобразним утворенням, котре є зітканим зі споріднених змістів найрізноманітніших форм і структур. Тема, хоч і промовляє знаками певної символіки, але за тими самими знаками ми знаходимо безкраї асоціативні обрії, частоти вібрацій котрих корелюють з іншими знаками, часто взагалі протилежними і за природою своєю чужорідними…

І все ж, Тема є Темою… Відчутною кожному з нас, якої національності ми з вами не були б і до яких з відомих культур не належали. Теми, як всесвіти вміщають у собі найзагадковіші галактики зіткані з всеможливих творів, як сюжетних так і безсюжетних, як лінійних і композиційно виструнчених так і нелінійних і позакомпозиціно структурованих, і очевидно ще багато таких, що нам поки ще не є відомими, бо вони все ще не під силу нашому рівню розвитку, але в перспективі своїй з нетерпінням чекають на нас.

Природа Теми, очевидно що є трансцендентальною, бо такою є природа самої людини. Людина творить ту чи іншу Тему, вислуховуючи її в тонкому протопросторі і називаючи чи відзначаючи її, творить новий простір у якому образотворить і образодіє відповідно до широти власного розуміння щойсності (сіємиттєвості) Буття.

Людина, як індивідуум, чує тільки те що притаманне цьому індивідууму, але у притаманності своїй жоден з нас не є приреченим, а навпаки ми маємо природу розкривання, оскільки маємо творчу природу, а творчість вже є визначенням процесів відкриття нового і досі незнаного. Людина є образом і подобою, тому, відповідно до свого образу творить і уподібнює увесь Світ.

Тому і Тема не є виключенням. Бо Тема не є можливою без цього процесу образотворення, оскільки саме образ є тематично орієнтованим згустком асоціативностей, котрі людина творить свідомо і несвідомо. Адже досить просто припустити, що без самої Людини ні Образу, ні Теми взагалі б не було. Їх не існує відірвано від Людської природи, оскільки вони є психічним твореням самої Людини, її випроміненням, природнім віддзеркаленням.

Тема…

У Вікіпедії надибуємо таке визначення теми; «Тема (грецькою – θέμα «положення») — предмет (суть) будь-якого судження або викладу. В літературі — коло проблем, котрі створюють основу художнього твору.»

Або от ще:

Тема (у літературі) — коло подій, життєвих явищ, представлених у творі в органічному зв’язку з проблемою, яка з них постає і потребує осмислення.

Тема художнього твору відрізняється від життєвих подій, явищ дійсності тим, що вона характеризує явище, сприйняте, побачене митцем. Тема іманентно пов’язана з конкретно-чуттєвим, образним мисленням, тяжіє до сюжету як розвитку подій, в яких беруть участь персонажі. Таким чином, тема, сюжет, персонаж, проблема є різними гранями цілісного бачення людиною дійсності, пошуку прихованої сутності, сенсу буття. З цього міцно злютованого об’єкт-суб’єктного відношення народжується естетична ідея твору, яка виражає авторську оцінку зображеного, його розуміння теми як запиту-проблеми. Тому, вважається, що тема та ідея становлять ідейно-тематичну (проблемно-тематичну) основу твору, яка вимагає відповідної жанрової структури, конкретної композиції твору і, врешті, виступає одним із стилетвірних чинників.

З одного боку, розуміння і трактування теми як інспіратора образного мислення, конкретно-чуттєвої плоті проблеми (ідеї) художнього твору зосереджує увагу літературознавця на текстуальній реальності, застерігає від абстрактних розмірковувань з приводу позатекстових реалій, споріднених з темою як естетичним явищем. З іншого, коли письменник йде до теми не під впливом безпосереднього контакту з дійсністю, а виходить з уявного неміметичного світу, то це також означає, що тема стає стимулом до творчості. Автор вибудовує в уяві гротесково-химерний художній світ, структура якого порушує, «досліджує» проблему або принаймні розраховує, що створена ним структура вразить, заінтригує читача. Так виникають візуальна поезія, фігурні вірші, параболічні твори, тексти неоавангардистів, які, власне, пишуть не «твори», а конструюють «тексти», що теж мають певну тему, адже їх назви бодай віддалено на неї вказують.

Таким чином, традиційний термін «тема» наповнюється новим змістом і його не конче треба співвідносити тільки з літературними напрямами міметичного плану.

Джерело: Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007.

Перекладімо це на театральну природу і побачимо, що на відміну від літератури, театр у вираженні Теми, володіє засобами, котрі вчиняються дією фізичного тіла актора, його голосом, словом і головне – емоцією, котра передається глядачеві через канали емоційного, атмосферного (за Михайлом Чеховим) впливу.

До цих засобів  додаються сценічні засоби виразу, такі як сценографія, світло і музико-шумові ефекти. Оскільки театр є синтетичним мистецтвом, то і засоби передачі інформації на театрі синтезовані з засобами виразу всіх використовуваних компонентів (видів мистецтва) зокрема, і разом взятих у процесі єдиної театральної акції – вистави.

Тема театрального дійства має природу просторову і трансцендентальну. Це значить, що всі компоненти дійства є взаємопросякнутими інформаційними потоками власних підтем у спільній Темі. Всі провокативні «детонаційні» дії здійснювані засобами виразу театрального дійства в природі сценічного простору тематичного формату інформації одразу відкривають простір контртеми і тим самим організовують процес боротьби представників теми і контртеми (протагоніст і антагоніст) граних на сцені акторами. Але…

Процес боротьби теми і контртеми може бути перенесеним зі сцени в середину глядачевої зали, а точніше і внутрішній світ самого глядача, без прямого визначення хто з персонажів на сцені є протагоністом, а хто антагоністом взагалі. Таким чином ми вириваємося з пастки класичного визначення театральної матерії як простору боротьби протилежностей.

Так само з висвітленням  самої природи Теми і Контртеми, як таких. Ми взагалі знімаємо акцент з цього протистояння. Про що тут йдеться? Про нелінійність природи сценічного дійства організованого таким чином, коли звичні орієнтири сюжету не подаються зі сцени і взагалі не пропонуються глядачам як карта ландшафту для орієнтації хто є хто.

Ми пробуємо організовувати дійство таким чином, коли дійові особи, не виставляються на сцені у відкритому протистоянні, а здійснюють свої вчинки, тобто ведуть розмову, взаємодіють одні з одними, а також з предметами котрі їх оточують, не в логічному ключі наслідково-причинної природи поведінки, а взагалі поза цими вимірами.

Таким чином гра акторів на сцені і вся організація сценічної дії має природу не прямого, а асоціативного вчинку, де логіка реалістичних поведінок взагалі не є можливою через вузькість однозначності змістів прямої дії. Натомість зміст того що діється, не є змістом прямої дії, а таким, що провокує асоціативність уяви самого глядача.

Зрозуміло, що така природа театру далека від звичного формату театрального реалізму та його різновидів. Це контрастно інакша форма театрального процесу і для такого формату (якщо так можна висловитися), потрібні абсолютно інакші ключі як для драматурга так і для режисера, а особливо для акторів, оскільки функція останніх тут є визначальною, оскільки саме актори творять гру у відповідній природі.

ЛІТНЯ ШКОЛА.

Пошукам ключів присвячено роботу Літньої школи “Територія Творення – Креативна імпровізація.”

Основа школи полягає у переформатуванні акторської природи з виконавської на креативну. Тут ми застосовуємо набутий впродовж багатьох років досвід СТУДіЯ А.К.Т., а саме тренінг розімкнутого асоціативного мислення «Мерехтлива свідомість», котрий базується на роботі з увагою в утриманні кількох точок уваги одночасно, що відкриває креаторам інакшу природу свідомого утримання уваги не в лінійному наслідково-причинному форматі, а у голограмному чуттєвому зчитуванні активних пунктів уваги.

Образна поведінка тренується в роботі з уявою. Ця робота являє собою перебудову усієї акторської природи на процес образотворення від предмету і об’єкту створених людиною, оскільки в них закладено чітку функцію з якою на початку зручно працювати асоціативно і перетворювати конкретні змістоформи у образові утворення.

Ці образні утворення надалі слугують джерелом інформації для творення поведінки актора-креатора. Надалі з цих «джерел» розвиваються персонажі та їхні сюжетні структури, а відтак і монологи цих персонажів.

Метод Структурованої Креативної Імпровізації створений в роботі з образною поведінкою, знаходиться у постійному процесі накопичення інформації та перетворенням цієї інформації в нові інструменти організації як самої образної поведінки так і відкриттю природи нелінійного композиційного процесу у творенні монологів персонажів на вільну тему, а значить, і на будь-яку вибрану тему. Метод СКІ несподівано став вельми помічним для такої роботи.

По-перше: Тренінг і вправи розвивають образне мислення актора і розширюють його уявлення про творчість взагалі.

По-друге: Відкрита через Метод СКІ природа перетворення з предмету-об’єкту в образ і з образу в поведінку актора, відкриває неповторну особистісну природу кожного індивідуума, а також розвиває його асоціативне мислення не тільки в акторському чині, а й в організації сценічного простору та текстової природи драматургічного матеріалу майбутнього сценічного твору.

По-третє: Метод тренує здатність відстороненого погляду на власний творчий процес, що допомагає самим акторам-креаторам пізнавати особливості власних творчих пошуків, та відкривати незнані сторони власного таланту і розвивати їх нові грані.

По-четверте: Територія Творення, як віросповідання мистецького чину, перевиховує свідомість учасника майстерні, відкриваючи розуміння відповідальності за Твір, Процес і сам Зміст наміру творення. Переформатовує особистість театрального актора з виконавської природи сценічного існування в креативну, що відповідно, відкриває нові перспективи росту особистості людини.

Доказом цим визначенням (тут можна віднайти ще дуже цікавих моментів і перспектив) є динамічний розвиток групи за час роботи  десятиденного класу у Криворівні та тижневого класу у Києві в літку 2014 року.

У Криворівні було створено дванадцять персонажів, монологи котрих, створили композицію вистави «Дванадцять», що її було зіграно у сільському клубі 19 липня перед глядачем, серед якого були як мешканці Криворівні так і гості. Монологів було створено щонайменше по три кожним креатором з яких було відібрано по одному і створено просторову композицію-виставу.

У Києві за тиждень було створено виставу «НАВІЙНА» котра була представлена у Центрі Курбаса 20 Серпня 2014 року.

Вистава не була самоціллю, оскільки майстерня зосереджувалася на новій темі – «Нелінійності» в творенні персонажа і монологу персонажа.

Робота велася інтенсивно по вісім – дванадцять годин щоденно. Було створено по кілька персонажів кожним креатором і процес створення монологів персонажів вийшов на новий досі невідомий рівень організації образної поведінки «на тему». Нашою темою стала ВІЙНА.

Тема війни вміщає в собі безмірне перспективне творення. А образна поведінка, котра спрямована на пошук парадоксального компонування, поєднання непоєднувального, відкрила несподівані грані талантів кожного учасника.

Метод СКІ набув нового досвіду і перетворився на неочікуваний інструмент придатний для створення нелінійних структур у імпровізаційних креативах персонажа на задану тему. Фактично знайдено механізм створення сценічного дійства через переорганізацію креативної імпровізації з лінійної реалістичної сюжетної площини у площину нелінійного образного перетворення, в результаті якого народжується персонаж котрий моноложить (словом і ділом) провокативну матерію, що викликає креативні процеси у свідомості глядача через його особистісну асоціативну уяву.

В результаті такої роботи ми створюємо твір, що має розімкнену структуру в темі, котра тримає цю структуру в цільній гравітації єдиного дійства, сприйняття якого, відкривається кожному свідку (глядачеві) відповідно рівня його (глядача) асоціативного мислення. Зрозуміло, що це незвична форма сценічного дійства, але, думається, що на початку незвичність завжди має місце, особливо коли йдеться про масове мистецтво, котрим все ще є театр як такий…

НЕВИМУШЕНЕ ІНТЕРВ’Ю.

Що головного відбулося під час Київської Літньої школи?

Знайшлися інструменти організації образної нелінійної поведінки креатора і створення ним текстової структури; від гри – до тексту.

Що це значить?

Це значить, що народження сценічного твору відбувається саме на сцені, а не на папері. Головним ініціатором народження сценічного твору є образна поведінка актора-креатора. Тексти, що їх промовляють персонажі, як власне і самі персонажі грані на сцені акторами, створюється тими ж самими акторами через образну поведінку на вільну, або задані теми.

Власне від поведінки, а точніше від мислі вираженої тілом у просторі сцени і народжується слово. Така особливість процесу дає можливість розототожнювати зміст, що передається поведінкою (дією, рухом, звуком) актора, від змісту котрий є вкладеним у слово, що його промовляє персонаж.

Тим самим ми здобуваємо внутрішню позицію споглядання за кожним своїм рухом і діями чиненими від образу і словами мовленими під час цієї дії, а не навпаки, як це притаманне для лінійного театрального процесу. (Варто зазначити, що метод КСІ дає можливість створювати і лінійні текстові структури, а відтак і компонувати їх у лінійну сюжетну побудову – історію сценічного твору).

Як саме здійснюється процес народження сценічної поведінки актора-креатора у творенні персонажа і його монологу?

Як уже зазначалося вище, методом КСІ, а простіше кажучи, – образотворчим процесом з подальшим перетворенням образного в персонажну структуру.

Як саме це відбувається?

Передусім через підготовку свідомості акторів для їхньої подальшої креативної роботи. А також за допомогою вже перевірених інструментів КСІ таких, як образотворення від предметів та  об’єктів створених цивілізацією, від об’єктів та явищ природи, від будь-якого руху тіла людини, від будь-якої емоції, від будь-якого слова.

Така взаємодія через образотворення розвиває абстрактне мислення актора-креатора, а в роботі над створенням монологу персонажа вимагають від особистості актора широкого кругозору, знань і постійного тренування в напрямку образного мислення. Це значить, що актор-креатор постійно взаємодіє з навколишнім середовищем через образне асоціативне мислення. Це насправді інакша природа існування, котра відрізняється від звичайного життя пересічного землянина. Так живуть тільки художники.

Яким чином предмет перетворюється в образ?

Людським. Через уяву і асоціативне мислення. Це досить просто на самому початку, достатньо уявити собі будь-який предмет створений цивілізацією  і усвідомити, що уява є суттю творення, оскільки організовує процеси фантазування. Фантазія дозволяє нам перетворювати уявлене у будь-що і в будь-якій перспективі тої чи іншої природи. Ми це робимо постійно, але не завжди усвідомлено.

Тому нічого такого особливого тут немає. Уявляєш предмет і дофантазовуєш у ньому якусь особливість, якийсь нюанс чи деталь і вслуховуєшся у суть, котра відкривається тобі від тривання у контакті з цим предметом. Потім асоціюєш через дію власним кроком і перетворюєш свою звичну ходу на стилізовану ходу відповідно до асоціацій з цим предметом.

А далі рух усього тіла, – жестикуляція, міміка, спостереження за емоційним станом, за думками, що виникають в процесі такого асоціативного мислення. І, через певний час, в нашій уяві, цей конкретний уявний предмет перетворюється на те, що ми називаємо – Образ. Бо суть цього предмету вже є опромінена твоїми асоціаціями, а значить зв’язана з цілим світоглядом твоєї особистості.

Кожен з нас бачить світ по своєму. У кожного з нас, свій особистий досвід котрий відрізняється від досвіду інших. Є, звичайно, так званий колективний досвід, у якому ми знаходимо подібні поняття і розуміння та порозуміння одні з одними, оскільки керуємося загально цивілізаційними визначеннями і поняттями того, що є життям, але саме індивідуальна природа кожного з нас є особливою і неповторною, тому саме завдяки індивідуальному існує таке поняття як Авторський Твір.

Авторський Твір може бути і колективно твореним, але все одно у колективній творчості визначальними завжди будуть особистісна поведінка і особисте бачення світу та власне розуміння цінностей життя індивідуумом. Тому створення образу є особистим чином кожного з акторів-креаторів у роботі з темою.

Значить, тема задається?

Зроблю невеличкий відступ: Тема завжди є попереду, (сказано ж – «Ти ще тільки наміришся зробити крок, а Я вже там чекатиму на тебе»). Бог завжди попереду людини. Так само і тема твору, бо тема є божественною енергією, оскільки божественне ніколи не є розділене з людиною.

Ділить людина, вірніше її традиційна звичка, оскільки все що торкається людини, має для неї дві перспективи – добра або зла. Знову ж таки, це є лише такою ментальною конструкцією, або переконанням, з яким живе кожен з нас сущий на Землі. Всі соціальні інституції працюють в цій парадигмі і тим самим підтверджують це переконання.

Так виникло поняття Теми, котрій протистоїть контртема, а відтак протагоніст і антагоність. Бог і антибог. Добро і Зло, як основа будь-якого руху і дії. Людина тисячоліттями знаходиться під цим пресом умовностей, котрі виробили наші предки.

Чому так сталося, – питання філософське, але театр оперує саме цими поняттями протилежностей і саме ця парадигма є основою театрального мистецтва. Підкреслюю – поки що…  А на даному етапі роботи, ми визначилися з темою війни і користуємося нею, як гравітаційним інструментом, яким ловимо процес творення і суть змістів наших творів.

Це організовує творчість у певному ракурсі, хоча ми визначили для себе, що поняття війни не є лише поняттям мілітарним, – військовим, армійським пов’язаним так чи інакше зі стріляниною баталій і всього, що з цим асоціюється.

Як же ж все-таки створюється нелінійність природи персонажа і особливо його монологу?

Як я вже сказав, від образності мислення, вчинку і поведінки. Від предмету креатор розпочинає перетворення власної поведінки. Ми використовуємо правило – СІМ. Це значить, що ми створюємо сім образних поведінок на тему предмета, об’єкта створених цивілізацією та природніх об’єктів, явищ, чи людських понять емоції мислі, руху, слова і всього з чим зустрінеться увага креатора.

У взаємодії з цим ми  створюємо образні поведінки, ініціюємо персонажотворчі процеси. Фіксуємо ці образні поведінки як «стилізації» для подальшого процесу спонтанного контакту з ними в імпровізаційній природі поведінки. Таким чином ми маємо багато інструментів для творення многоликості персонажу, а відтак, і його монологу.

А визначена наперед Тема тримає гравітацією увесь цей хаос, котрий структурується тут і зараз перед очима глядача. Зрозуміло, що до такого рівня вільного спонтанного імпровізаційного процесу треба ще дорости (це не дні і не місяці роботи), але принцип можна зрозуміти впродовж тижневого процесу.

Далі все залежатиме від самої особистості людини. Креативна імпровізація не потребує Карабаса-Барабаса оскільки є вільним творчим процесом самоорганізованої особистості митця.

А хто будує виставу?

У нашому випадку виставу будує майстер.

Тобто, особисто ви?

Так. Це моя місія, – школа і все що в ній твориться. Тому розпрацювати кожну особистість в методології КСІ (креативна структурована імпровізація), а потім організувати їхні творчі процеси у потрібному (визначеному наперед темою) керунку, – є моїм завданням. А  на далі…   справа кожного вчиняти свою волю.

Той, хто відкриє у собі здібності організатора процесів, зможе створювати своє діло. А це значить, що будуть створюватися нові театральні осередки, в котрих навчатимуться нові особистості, що прагнуть реалізуватися у творчості.

Театр має пірамідальну структуру, вершиною якої є особистість організатора всього процесу, котрий бере на себе відповідальність за все і всіх. Але священнодійство твориться всіма разом і театром і присутніми у залі глядачами і цю природу треба добре розуміти, щоб творити саме священнодійство.

Завдання кожного креатора полягає у особистому вчиненні творчого процесу його організації та відповідальності за вчинене саме в перспективі творення священодійства. Ми всі однаково рівні, як у творчому пориві так і у відповідальності один перед одним і, перед глядачем за вчинене і, творене нами у акті вистави, а відтак і за тривання такого процесу в житті громади, суспільства у цілому.

Чи структура вистави є непорушною?

Не думаю, що саме так можна визначати природу структури такої вистави. Щось є центральним і фіксованим, а щось має перспективу до перетворення. На вищих рівнях креаторської взаємодії вдається організувати відкриту форму дійства кожного креаторського твору, а відтак і знаходити форму спільнотвореного дійства. Тримає цю «галактику» дійства гравітація Теми Твору у якій рівно розчинені і креатори дійства і глядачі.

Значить, кожна вистава може  бути інакшою?

Не спеціально. Але і такою може бути перспектива, що ми її визначимо, як таку, що нас цікавить. Правда до цього стану рівня ансамблю треба ще дорости. Ніщо не дається одразу, все потребує поступового поетапного крокування у навчанні та пізнані предмету твореного. Взагалі то вистава є напрацюванням певного рівня свідомості колективу в темі, а  виставляється матеріал тоді, коли є що виставляти і, коли нам зрозуміло навіщо і для чого ми його виставляємо.

І для кого?

Той, для кого виставляємо твір, завжди присутній як у залі глядача так і в серці кожного з нас. Саме таке визначення, «для кого твориться твір», відкриває перспективу росту від окремо взятої особистості, і до ансамблю театральної групи, а відтак і мистецтва в цілому.

 

НЕЛІНІЙНА СТРУКТУРА ТВОРУ

Твір є структурованим організмом, навіть тоді коли складається з елементів, що практично не є однорідними чи взаємопов’язаними логічними мотивами. Як так відбувається? Однозначно відповісти на це питання є нелегкою справою, та й чи так уже й потрібно знаходити усьому пояснення? Чи не саме оце бажання все пояснити спрощує і узалежнює життя людини від вже визначених пояснень і тим самим робить людину перестрашеним невільником?

Мистецтво потребує жертв, – це заяложене визначення класика (?) передусім вказує на те, що в мистецтві не можна жити за одними і тими самими переконаннями. Саме переконання і треба приносити в жертву, щоб відкривати нові обрії того, що ми називаємо життям. Адже життя, – це поступ, а поступ, – це відхід від попередніх переконань у пізнання нових з тим, щоб колись і ті нові переконання можна було б з легкістю принести в жертву тому моменту, що його проживатимемо.

Очевидно, що саме в цьому і полягає природа руху Людського Духу… А рух організований у чітко визначеній темі, потребує свободи і відваги ще більше, інакше ми увесь час будемо ходити по колу, як в’язні каземату.

Що до нелінійності в роботі  театральної лабораторії «Територія Творення», то важливо відмітити засадничу особливість: Театральний твір тут твориться від творчого імпульсу особистості актора. Головне правило нашої роботи звучить дуже лінійно: – Від партнера і назустріч партнерові.

Саме оце позиціювання ВІД ПАРТНЕРА є основоположним в організації всього образотворчого процесу: Від предмета, до образу, і далі, – від образу до персонажа, а потім від персонажа до його монологу, від монологу до сцени, а відтак і до цілого театрального дійства-вистави.

Здавалося б, все вже давно є зрозумілим і закономірним. Але оце ВІД, обов’язково має в собі ДО. Як гукнеться так і відлунює. Як постелиш так і виспишся. І в роботі ми зауважили, що ця лінійна взаємодія раптом спрацьовує нелінійно, коли відлунюється перетворений зміст, або зміст, котрий асоціативно похідно структурує зовсім інакший асоціативний ряд; наприклад «Як постелиш, те й пожнеш!». Зрозуміло, що це грубий приклад, але суть його промовляє досить наочно.

Треба сказати, що напрацьовані образні поведінки, та ескізи персонажів на попередньо визначену тему, відкривають безмежний простір для імпровізації актора-креатора у творенні як самого персонажа так і в створенні (висловленні) цим персонажем свого монологу, котрий так само складається з речей лінійно непоєднуваних, але тематично і образно споріднених, і взаємодоповнювальних.

В такій ситуації монолог вибудовується у вертикальній тематичній проекції змісту, не завалюється у горизонтальну плоску побутовість і, тим самим здійснює провокацію уяви глядачів, спонукаючи їх до власного асоціативного процесу пошуку відповідей на власні запитання котрі виникають під час сприйняття цього сценічного дійства.

Така природа образної взаємодії відрізняється від звичної побутової гри. Адже саме побутовий формат не терпить нелінійності. У побутовому форматі театрального твору все має бути легко зрозумілим, сюжет має складатися з простих людських вчинків, зрозумілих мотивацій до вчинків з чітко розставленими логічними акцентами, про що саме йдеться і що саме діється, щоб реципієнт (глядач) без зайвих напружень міг легко проковтнути однозначність пропонованого продукту.

В такому форматі є лише тільки один-єдиний сюжет, котрий виставляється на сцені театральною трупою. Тому публічні театри найчастіше ловляться на очікування глядача в щирому бажанні йому догодити і тим самим несвідомо опускаються до рівня на якому найширше коло глядачів здатне сприймати і зміст і форму твору.

Можливо саме тому театральний твір втратив своє елітарне призначення як форма молитви. Священнодійство не в моді не тому, що мода його не розуміє, а скоріше через те, що священників катма…

Робота нашої лабораторії (робітні) «Території Творення» є направленою саме на виховання священництва на театрі. Це велика і копітка праця людського духу. Це свідома пожертва своїми звичками і переконаннями за для здійснення кроку в нове завтра. Дай нам Боже сили втриматися на цім шляху!

О.Д.  Варшава – Криворівня 26.08. – 29. 08. 2014.

 

Мітки:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>