31 Січ, 2013

ХТО Я, ЗВІДКИ І КУДИ ПРЯМУЮ?

article-1221665-06E581B0000005DC-139_306x444

 

Згадати все! Подібну назву мав один фільм за участю Арнольда Шварценегера. Події відбуваються на Марсі.  Персонаж, що був колись однією Людиною, в наслідок певних обставин став іншим. Сюжет розповідає про те, як він згадав свою справжню подобизну і вернувся до себе колишнього…

Коли замислюєшся над питаннями – ХТО Я? ЗВІКИ Я ВЗЯВСЯ? КУДИ ПРЯМУЮ? Розум намагається розпочати процес згадування, начебто відмотувати плівку пам’яті на сам початок твого життя геть далеко у саме дитинство. Ти згадуєш так багато епізодів, фрагментів пережитого, відчуття і навіть думки, котрі тоді виринали в твоїй голові. Та все ж пам’ять має свої кордони.

Це кордони логіки, що їх ти собі подумки виокремлюєш у слова і фрази намагаючись назвати ті чи інші деталі, предмети, обставини і так далі, аж до найнепомітніших порухів свідомості. Ти помічаєш, а може і не помічаєш, коли реально пережите змішується із щойно уявленим тобою. Так-так… Різницю між згаданим і вигаданим помітити інколи надзвичайно важко, оскільки ми всі живемо у вигаданій дійсності.

Як це може бути? Трапляється це за принципом суб’єктивного сприйняття того, що ми  називаємо дійсністю. Так-так, саме дійсність, яку ми так цінуємо і до якої ми всі прив’язуємося логікою і пам’яттю, є сукупністю суб’єктивних досвідів кожного з нас. Тому ми кажемо про об’єктивність, як про сукупність суб’єктивностей. Але від того, що усі суб’єктивності складаються у купі, ця сама суб’єктивність так і залишається сумою субєктивностей, незважаючи на те, що ми домовилися називати це об’єктивністю.

Однак все не так просто і дійсність, що так незаперечно свідчить нам через усі наші рецептори сприйняття навколишнього середовища, насправді можливо зовсім і не є дійсністю. Як так? А так, лише подумай, що все те, що ми називаємо дійсністю, можливо і навіть скоріше за все є плодом нашої синтезованої творчої уяви.

Простіше кажучи, – дійсність є результатом складання пазлів відомого з пазлами невідомого, коли утворюються нові змістовні компоненти так званого дійсного. Це трапляється, коли старі шаблони пережитого досвіду просто і впевнено замінюють реальний процес чистого сприйняття вже готовими відповідями (адже сприйняття у природі своїй є запитуванням). Можливо саме тому, і тільки тому, ти вже не можеш сприймати дійсне як чисте випромінення змістів, свідком котрих ти є, а бачиш все навкруги через окуляри шаблонів традиційного знання про оточуючий світ?

 Так виникають переконання і упередження того, що те, що ти відчуваєш, почуваєш, чуєш і бачиш, тобі вже є добре відомим. Як домівка, як рідний край, родина, чоловік, жінка, дитина… Ми в цьому всі завжди добре переконані і переконання наші настільки міцні, що ми приносимо в жертву навіть власне життя, щоб втриматися у цих координатах дійсності, координатах, котрі насправді не є дійсністю, тому, що все, що ми сприймаємо як сталість, насправді є потоком.

Ріка не стоїть і ти в неї двічі не увійдеш. Хоча при цьому ти відчуєш воду, її температуру і навіть запах, таким яким він був минулого разу. Але насправді це буде вже друга ріка. Інша, як інша мить є неподібною до попередньої. Все тече і все міняється… Тому питання – ХТО Я? – Безглузде за своїм наміром. Тому ніхто з нас по справжньому і не знає відповіді на це питання. Чому?

Очевидно, що відповісти на це питання і означає прожити життя. Тому відповідь на таке питання є смертю. Смертю в прямому і в переносному значенні. Коли я ставлю собі таке запитання, то бачу як моє старе уявлення про себе самого перестає бути тим, що було мить тому назад. У сам момент запитання, раптом відбувається щось таке, від чого стається переміна суті мого єства. Того єства, що я увесь час намагаюся логічно зібрати у єдине визначення – Який Я.

Чому? Гарне питання… Тому, що визначення ЯКИЙ, є кригою значення. Поставленою крапкою, фішкою, печаткою, тоді, як запитання – ХТО Я?, відкриває потік ріки свідомості. Дивовижна річ, моє єство, має дві природи: сталість і потік. Життя, як кажуть, – триває. Це значить, що ріка тече. Тече відносно берегів, і так само відносно власного дна, неба, повітря, світла, часу… І якою б не була морозною зима, вона нездатна піймати ріку у сталість, бо крига, є лише знанням про сталість і фактичною своєю твердістю лише підкреслює істинну природу ріки – текучість.

ХТО Я? Відповідей багато: Той, хто тече крізь час. Той, через кого протікає час і простір. Той, з ким трапляється життя. Трапляється життя… Можна подумати… Можна уявити, що життя трапляється зі мною ось тільки щойно, тобто оце тільки в даний час. Час…

Час не є чимось однорідним і вилитим з єдинородного сплаву. Як не крути, а час має лише миттєвості, що не повторюються. Час має природу «стокато», як голки, що ними зацв’яховано ложе йога. Як пікселі матриці електронного об’єктиву. Як колбочки універсального об’єктиву – людського ока, що ловлять дійсне, котре зчитується нашим розумом, який вкрай як не хоче бачити цю дійсність, бо не є в змозі це зробити через залежність від асоціативності та пам’яті вкупі з переконаннями. Виходить, що розум наш є таким узалежненим як вічний раб? Отже тому то розум не може бути вільним і завжди є тільки суб’єктивним…

ХТО Я!!!? Кричи скільки схочеш і скільки зможеш… Криком справі не поможеш. А ось тишею? Так-так! Тс-с-с-с! Тиша – є мовою, що нею розмовляє з людиною Бог, – сказав колись Богданко Антонич. Послухай. Тільки послухай і край. Жодних думок. Жодних слів. Закрий очі. Відпружся. Забудь про все на світі. І слухай. Слухай. Слуха-а-а-ай.

Як бачимо, це зовсім інша пара калош! В тиші тобі відкривається сокровенне чуття того, що ти звикло іменуєш собою. В тиші цій, раптом зникає все, що є тобі відомим; нагромадження значень, визначення та зазначені призначення. Все це перестає мати будь який зміст, бо ТИ щезаєш.. Тебе не стає. Тебе катма. Натомість тобі відкривається нове твоє Я. Ти розпочинаєш вивчати себе неіснуючого і водночас справжнього.

Ось так, несподівано ти починаєш одержувати відповідь на питання ХТО Я? І що цікаво, відповідь ця не є для тебе новизною. Ти просто згадуєш себе НІКИМ. Ти розпізнаєш, що ти не є персоніфікованим суб’єктом. Бо в цій новій (старій) якості ти, як не дивно це звучить, впізнаєш себе, бо стрічаєшся з власною одвічністю.  Ось так… А ти думав як? Ні, ти думав – Що? Думав – Що? А одержав, Як…

Виникає питання – Як я себе так сильно забув? Чому? Тому, що в ту саму мить, коли я розпочав слухати себе, мені відкрилася істина того, що насправді все, що зазвичай і моє переконання у цьому житті є мною, насправді мною не є. Все це є лише плодом моєї творчої уяви. Нагромадженням моїх і всіх наших спільних уявлень про себе і про кожного. Про кожне і кожну. І звичайно, що і про «безкожну» природу людської душі, як про щось духовне персоніфіковане у особистість.

А як же інакше? Ми інакше не можемо мислити, бо ми все персоніфікуємо. Все і вся. Тому родяться міфи і казки, тому ми розмовляємо з предметами і речами, не кажу про тварин домашніх і диких, ми персоніфікуємо явища природи і ми персоніфікуємо Бога. Як же нам прожити без персоніфіканта – Бога. Ось така наша безконечна творчість крізь довжелезну вареницю усього нашого роду людського…

Очевидячки, тому життя наше і є творчістю. Творенням персон і персонажів. Тому Шекспір і висловився про життя як про театр, бо це насправді так і є, якби ми з вами цього не хотіли визнавати і признавати.

Багатий той, хто бачить власну перспективу власної творчості. Багатий не той, хто має скарби чи маєтки, а той, хто бачить як і для чого застосувати ці скарби і маєтки. Бідний той, хто не бачить власної перспективи творчості, тому, що нічого не робить для того, щоб пізнавати себе і відкривати у собі таланти.

Бідний завжди йде до багатого, щоб найнятися на будь-яку роботу. Багатий не тільки бачить свої власні творчі перспективи, а ще й бачить творчі перспективи у іншому. Оскільки людина перш за все думає про свою власну вигоду (перспективу), то пересічна багата людина застосовує бідних виключно у своїх власних перспективах.

Але, багатий може застосувати бідного у баченій ним для того перспективі, а може застосувати бідного у баченій тільки для своєї перспективи, але ще є третій варіант, і це чи не наймудріше рішення, застосувати перспективу бідного для його і своєї власної користі в ім’я спільного діла на користь всіх разом. Та не завжди той, хто бідний чує і бачить мудрість багатого… Тому найчастіше відбувається так, що багаті стануть багатшими, а бідні ще біднішими. Сказано ж – «Бо кожному, хто має, дасться і примножиться; а в того, хто не має, відніметься і те, що має».

І справа тут не стільки в несправедливості, скільки у інтенсивності роботи людського духу в пізнанні власних перспектив творчості. Відома народна мудрість так і каже; – Чому бідний, бо дурний, а чому дурний, – бо бідний. Звідси можемо вивести наступну мудрість. Життя, – є постійним пошуком власних талантів  та їх вчасного застосування в реальності моменту. Тому, той хто має пробуджений талант, тому дасться і примножиться, а в того, хто не має, відніметься і те, що має.

Для цього і саме для цього ми й приходимо у цей світ. Тому кожному – своє. А тому, хто знає своє, дається знання того, як здобувати або залучати й застосовувати ще й чуже для власних творчих перспектив. Можливо, що так колись народився режисер у театрі, так колись народився і менеджер і продюсер. Так народжуються керівники і правителі. Один тільки нюанс, Можна все це творити миром і доброчинністю, а можна війною і злочинністю. А це вже питання іншого порядку.

Ось чому так важливо шукати і розпізнавати суть власної особистості. У пізнанні себе, Людина визначається у векторному чутті своїх творчих перспектив. Саме там і тоді Людина відкриває для себе, що саме є для неї перспективою і що саме спричиняє її робити свій головний вибір; Добро чи зло.

Бачити ситуацію, значить бути поінформованим, а бути вчасно поінформованим, значить бути озброєним проти ворога. А головний наш ворог відомий – це ЗЛО. У злі процеси творення працюють навиворіт  – роз’їдають і руйнують Людську природу,  тим самим гублять найголовніше – Людську місію.

В мистецтві головне завдання митця  – творити КРАСУ. Коли ж подивитися на життя Людини як на мистецтво, то перед нами постають такі ж самі критерії. Жити – творити красу. Краса є носієм мудрості, а мудрість відкриває перспективи до нових вершин творчості, вивібровуючи Людську суть у вібрації тоншого порядку, переводячи практику Душі Людини на вищі щаблі інформаційного простору та відповідно організовуючи вищі рівні творчої роботи.

 Процес такого життя безмежний у своїх проявах і перспективах. Таке життя є величним і прекрасним. За такої орієнтації відкривається не тільки сама перспектива нашого життя, відкривається зміст життя всього сущого на Землі і у Всесвіті. Для цього варто було народжуватися і за щастя жити!

О.Д.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>