15 Чер, 2014

ГРА Z ПРАВДОЮ

8VuiPUABjAg

.БЕСІДИ З МАЙСТРОМ.

Вітаю майстре!

–         Здоровий живеш! Зібрався нарешті?

Так. Робота проявляє нові питання, що ними хочу поділитися з Тобою.

–         Ти вже поділився. Природа гри, що Тебе цікавить, є предковічним питанням людства. Питанням, котре одночасно притягує вашу уми і так само відштовхує. Страх і цікавість борються всередині кожного з вас, чим би ви не займалися і якою б діяльністю не визначали зміст власного життя.

Я про це, власне, хочу з Тобою поговорити.

–         Вже говориш. Пам`ятаєш, вислів « Ти ще тільки подумаєш ступити крок, як Я вже там чекатиму Тебе?

Так. Правда вже не пам’ятаю ким це було сказано і кому? Здається Дональд Уолш записав цю фразу у своїх «Бесідах з Богом»?

–         Насправді це не так важливо хто з вас першим чи останнім сформулював цю думку чи висловив її, важливо, що вона звучить і її чують, бо зміст цієї фрази, цього висловлення полягає в тому, що між мрією і дійсністю відстані не існує. Інакше кажучи, твір і автор завжди взаємопроникливі в природі своїй. Або, от ще так можна висловитися; Тобі вже все дано, за Тобою тільки справа втілення даного в життя.

А втілення полягає у пошуках методів і шляхів впровадження, пошуку потрібних людей, території приміщення тощо?

–         І це все вже Тобі дано. А те, що Ти називаєш пошуком, є дією перетворення, інакше кажучи – процесом перетворення почутого в дійсне. І, коли ми вже говоримо про Гру, то саме цей процес і є Грою.

Так, життя є Грою… Однак, Гра ця, буває свідомою і несвідомою. Я наприклад, бачу Твою Гру зі мною. І ця твоя гра, є відкритою і вільною, щирою і відвертою, а значить, свідомо твореною.

–         А Твоя Гра? Якою є Твоя Гра?

Моя Гра… Думаю, що я тільки вчуся цій Грі.

–         Всі вчаться, але не всі навчаються. Так само як всі пізнають, але не кожному дається пізнати.

Чому? Невже все тільки в причині людських можливостей? Тобто, у витриванні і втримуванні себе у цьому процесі навчання?

–         Так, кожен з вас має різну основу для того, щоб вчитися, але всім вам дається однакова можливість. Всі мають однакову даність, – вам все вже дано, але не кожен з вас має здатність оце дане взяти, осягнути, усвідомити, і, відповідно застосувати. У кожного свої таланти і кожен чує те, що може почути. Тому всі ви різні у проявах творчих, тому ваше багацтво полягає у змісті ваших творів, бо те, що Ти відкриваєш для себе у процесі творення, ніхто Тобі не продасть і не подарує, навіть якби й дуже цього хотів. Хто скільки візьме, стільки і матиме, бо те, що Ти береш, змінює перспективу усього Твого життя.

Але ж не все що я беру, відкриває мені перспективу до майбутнього.

–         Майбутнього, як такого, взагалі не існує. Це лише таке ваше уявлення про час. Ви поділили дійсність на теперішнє, минуле і на майбутнє. Але це лише ваше переконання. Часу, як такого, в природі немає.

А що є?

–         Є процеси перетворення змістів з одної природи в іншу. Структура перетворення має свою природу. І ця природа полягає у спонтанному прояві перспектив для вчинків. Вчиняючи ті чи інші вчинки, Ти оперуєш власною увагою, котрою схоплюєш мету, віддаєшся їй і котрій підпорядковуєш те, що ви називаєте життям, тобто поведінку, що складається з конкретних вчинків. Комусь це вдається організувати швидше, або висловлюючись позачасовим виміром, – коректніше, точніше, уважніше, без відволікань і без перешкоджань страхами та сумнівами.

Знову все зводиться до Віри?

–         Можна і так сказати, але точніше про процес можна застосувати власне поняття УВАГА. Будь-який процес потребує Твоєї Уваги. І від того, наскільки Ти уважний, настільки Твій процес Творення є густим і динамічним. Зрозуміло, що в результаті такого творення Твоя свідомість вивібровується увагою і саме увагою до найдрібнішого елементу структури процесу і так само до найдрібнішого елементу структури Твору, Тобою твореного.

Розумом, я все це розумію… Але, як організовувати свою увагу? Як взагалі виховувати власну уважність? Я помічаю за собою, що я часто буваю неуважним як до того, що відбувається навколо мене так і до того, що відбувається в мені.

–         А коли Ти відчуваєш, що Ти є уважним?

Коли? Хм… Тоді коли… Це звучатиме дивно… Тоді, коли я спокійний і не заангажований тим, що мене захоплює… Словом, коли я маю, свободу вибору.

–         А коли Ти маєш свободу вибору?

Коли я тримаюся на відстані до того, що мене захоплює, точніше, притягує до себе мою увагу, того що я своєю увагою врешті решт і вибираю. 

–         Тобто, Ти кажеш про відстань між Тобою і предметом Твого твору?

Ну… Так, щось в цьому сенсі… Це парадокс, що моя увага тоді має силу, коли я спокійний, вільний, не заангажований. Але азарт?

–         Азарт Гри?

Так! Азарт гри присутній. Я не можу його позбутися…

–         Але можеш відкрити інакшу природу азарту.

Яку? Ти про що саме кажеш?

–         Я про азарт, як про енергетичне поле, котре утримує твою Увагу в процесі творення. Азарт, є почуттям захоплення від відкриття того, що Тобі щойно відкривається, в контексті відомого і знаного, в контексті дійсного, котре твориться різноманітними творцями-гравцями.

Значить, творчість є Грою?

–         І ТІЛЬКИ!

Але ж є дуже серйозні процеси творення, як от операція на мозок, хімічні досліди, космічні… Це все є надзвичайно серйозно і вимагає надзвичайних талантів і умінь.

–         Ти говориш зараз як такий, що торкнувся цієї теми уперше.

Я…

–         Так, Ти чомусь постійно відступаєш… Крок назад і два уперед?

Можна і так це назвати… Пробач, я хочу пробитися до головного.

–         Знаю, але головне вже у твоїх руках. А за цим головним, або у цьому головному, знайдеться ще головніше і так далі і нескінченно! Будь-який зміст має природу капусти, знімаючи листя одне за одним, Ти відкриваєш нове листя…

Але так ніколи до качана і не доберуся?

–         Ти сам знаєш, що ідеальне тіло твору має природу поліваріантну за перспективою форм, і глибиною змісту. Будь-який зміст, будь-якої форми, це всього лише листя «Капустини Мудрості». Пригадуєш фільм Абуладзе «Покаяння»?

Ти про стареньку, що запиталася чоловіка, чи ця дорога веде до Храму, а той відповів їй, що ця дорога не веде до Храму. Тоді старенька сказала сакральне – Навіщо будувати дорогу, котра не веде до Храму? Ти про це?

–         Так. Це звичайно символічний епізод – метафора, зміст котрого в тому, що усвідомлення людиною того, що будь-яка дорога, а таки веде до Храму, відкриває розуміння самого життя людського, як крокування до Храму вищого змісту буття.

А крокування це є життям. А життя є грою? Це мене, чесно кажучи лякає…

–         Що життя є грою? А чим тоді є життя? Роботою?

Або cлужінням.

–         Або каторгою.

Або блаженством.

–         Або Глупотою.

Мудрістю.

–         Радістю.

Мукою. Сто-стоп-стоп! Я розумію про що Ти, тобто, ми з Тобою…

–         І що, вже не лякає? Як бачиш сам, Гра не є тим, що Ти собі думаєш чи знаєш, Гра є процесом, котрий не має однозначного визначення, але так хочеться це визначення знайти і причепити як бирку, як лейбл, як цінник… Гра не є чимось сталим. Гра є рухом!

Бунтом!

–         Відкриттям!

Проникненням!

–         Заплідненням!

Ого! Значить Гра є Життям!

–         І смертю!

Смертю? Ні! Смерть є кінцем!

–         Смерть є і початком! Переходом у іншу природу. Перетворенням!

Звільненням…

–         Поверненням!

Поверненням?

–         Так! Можна сказати, що все Твоє життя, є поверненням до Себе.

Моє життя є грою з поверненням до себе! До себе до якого себе?

–         До свого праобразу, до своєї найвищої суті. Зрозуміло, що не кожному це вдається зробити у межах одного життя, тому Ти матимеш рівно стільки перероджень і народжень скільки Тобі буде необхідно.

Значить, моє життя є грою з моїм власним вищим змістом?

–         Власне! Грою і тільки грою!

О мати рідна! Це одночасно прекрасно і страшно усвідомлювати!

–         Так, скидати з себе пута переконань завжди страшно і водночас радісно. Це і є азартом гри. Азарт збурює Твою біохімію і організм виробляє адреналін, котрий напоює Тебе відчуттями кайфу. Що теж є грою, бо гра має природу діалогу.

Взаємодії…

–         Боротьби.

Змагання.

–         У першості, що до відкриття нового.

Почекай! Ми з Тобою загралися! Власне що я хочу Тебе запитатися?

–         Відповідаю: Запитуючись, Ти створюєш вакуумне поле.

В якому все вже є? Всі відповіді на моє запитання?

–         Так, ще до того, як Ти сформулював і висловився своїм запитанням. Навіть ще раніше. Пам’ятаєш, що часу немає?

Так. Пам’ятаю! То що? Що з цим полем? З вакуумом?

–         Вакуум є повнотою всього. Так само, як смерть є повнотою нового народження. Як структура композиції твору, що починається з кінця попередньої структури композиції твору у своєму закінченні обов’язково є початком наступного і так далі і без кінця.

Як Мавка сказала; – «Стане початком тоді мій кінець!»

–         Як бачиш, все вже сказано не раз.

Але сказано вчасно! Ой! Пробач,  Ти ж кажеш, що часу не існує…

–         Так я кажу, що часу немає, а є тільки гра в час, так само як і гра в простір.

Мені знову страшно.

–         Я знаю тому так і кажу.

Тому так і граєш зі мною?

–         Так. Я з Тобою граю.

А я… Я  ж…

–         Що? Ти думаєш, що Ти не граєш?

Так я думаю що я… О Господи! Це що, насправді так відбувається? Це насправді така природа Твоя? Це мене наводить на мисль, що може це сам нечистий є отим гравцем, котрий зі мною зараз бавиться!

–         «Нечистий» так само є гравцем, Ти маєш рацію. Але він грає з Тобою в Руїну! А я граю з Тобою в Храм! Чуєш різницю? Дивно, Ти прикидаєшся, чи серйозно?

Ти про що?

–         Адже, коли Ти впадаєш у ось такий стан, у якому ось так волаєш до неба, невже Ти не бачиш, що це є лише Твоєю грою?

Тепер бачу. А в мить «волання» ні. Сліпну від страху, незгоди, впертості… А  чого Ти питаєшся в мене про це? Ти ж сам все це наперед знаєш? Чи тільки прикидаєшся, що знаєш? Граєш?

–         Граю! А що Ти відкриваєш для себе у цій грі?

Що я все ще сильно заліплююсь на стереотипи суспільних переконань. Що втрачаю увагу з того, що відбувається в нашій розмові і переключаюся на рефлексії, котрі в’яжуть мою увагу упередженнями та переконаннями, котрі є суспільними, колективними, такими, що тримають загальну думку. Але я розумію, що загальна думка може бути помилковою, що насправді знаходить своє підтвердження у новітніх бунтарських відкриттях тих,  кого суспільство не сприймає одразу, але кого, знову ж таки «з часом», визнає за такого, що відкрив істинне розуміння природи того чи іншого питання, і саме на цьому новому відкритті суспільство збудує своє нове переконання і триматиметься цього переконання до тих пір, допоки хтось вперто не вирветься з цих «пут переконань» і не сповістить світу про нове відкриття, а за ним наступне переконання і наступні відкриття бунтівників і революціонерів. І що цікаво усі відкриття людства зроблені індивідуумами, тобто персонами, або кількома партнерами чи групами відкривачів, а загал, суспільна думка, на цих відкриттях будує і будує, як терміти, свої чергові переконання за переконаннями. Звичайно, щось таки залишається на роки, а то й на тисячоліття незмінним, фундаментальним, класичним знанням, а щось заміщується більш точними поняттями, формулами. Але переконання, все одно множаться, кріпнуть, розбиваються, щоб на руїнах їхніх були воздвигнуті нові й наступні…

–         Коли Ти так розмірковуєш, то де Ти  себе  маєш? Де Ти стоїш?

Я знаходжу себе на усім цим. Так якби був дивився з далекої відстані. Велике, як кажуть бачиться здаля…

–         Тобто, Тобі є необхідною якась умовна відстань?

Так.

–         І відстань ця, що є? Простір чи час?

Одне і друге… От же ж! Я розумію Тебе! Адже цей простір чи час є умовними? Так?

–         Так, а чому?

Тому, що вони не є реальністю.

–         Хіба? Оце твоє бачення не є реальністю для тебе?

Ні, це всього лише моя уява, фантазія. Так воно є актуальним для мене, оскільки я про це думаю і тримаю на цьому свою увагу.

–         Отже актуальне не є для тебе реальністю? А що тоді є реальним для тебе?

Те, що матеріально, фізично проявлено.

–         Фізично… А думка Твоя є реальністю чи уявою?

Думка – реальність, це ж я її думаю… От блін, гол! Добре, тоді скажи мені, ота вакуумна пастка, що я її створюю ставлячи запитання, де вона була до моменту створення мною тим чи іншим запитанням?

–         Там де і є. Вона там вже була, навіть ще до твого фізичного народження на світ.

Але ж я її створюю!

–         Ти її акцентуєш своїм мисленням. Ти вчиняєш внутрішньо гру з об’єктом власної думки. І цим самим робиш цей об’єкт актуальним для себе. В мить, коли Ти про це розповідаєш, чи записуєш, Ти вчиняєш зовнішню гру цим об’єктом із реально присутніми свідками (гравцями) співбесідниками, а також і з такими, що є віртуальними, як от читачі. То скажи мені, чи є ця гра реальністю?

От як Ти сказав про це, а я в цьому сенсі подумав, то це все стає для мене реальним.

–         Воно стало для Тебе усвідомленим. А якщо б не стало усвідомленим? То було б це для тебе реальним?

Значить життя моє спирається на усвідомлену реальність? Але ж є багато чого неусвідомленого мною, але реальним і таким до чого я маю дотик думкою, словом, тілом…

–         Так, але саме для Тебе воно стає реальним у мить свідомої взаємодії. Зрозуміло, що Місяць є реальним у космосі об’єктом. Але для Тебе він стає реальним у мить, коли Ти дивишся на нього, чи коли думаєш про нього, чи коли говориш, або слухаєш розповідь чи лекцію, або бачиш фото малюнок і т.п. і т.д. Ти створюєш свою реальність свідомістю. Розумієш?

Розумію. Моя реальність постає в процесі усвідомлення, тому вона і є «моя» реальність. А сукупність реальностей різних людей складають спільну реальність, в результаті котрої і народжуються колективні переконання. Та-а-ак. Глибоченько ми з Тобою пірнули… Тому існує моя правда, Твоя правда, їхня правда…

–         А правда чим є?

Переконаннями. В середині кожного суспільного утворення є своя правда і дуже часто виникають конфлікти через те, що ці колективні правди бувають діаметрально протилежними, як от правди ворогів, що воюють.

–         Воюють за свою правду. Чия переможе.

Ну так, адже відоме гасло; – «Наше дело правое, мы победим!» Або; «З нами Бог», або…

         –        Ото ж то. загально людська правда є переконанням людей в тому, що існує Бог. Той, хто знає всіх і про всіх дбає і дає кожному те, що той заслужив. Так?

В загальному так…

–        А не в загальному?

О…  В незагальному, це буде тільки чиясь конкретна правда. Як от моя.

         –        А твоя правда, що Тобі промовляє? Вона якось спілкується з Тобою?

 Це я з нею спілкуюся. а вона відгукується на мої звертання до неї…

         –        Правда?

Правда.

         –        І Ти з правдою своєю спілкуєшся?

Так.

         –        А про що?

Про все.

         –        А Ти можеш розпізнати, що та Твоя правда, можливо і не Твоєю є? Можливо вона є чиєюсь іще?

Твоєю? Хм… Звичайно, що коли я про це думаю, то бачу. Але правда має таку властивість, що вона чується і підсвідомо. Всі свої дії і всі свої вчинки я несвідомо прикладаю до своєї правди.

         –        І в той же самий час Ти твориш новий варіант тої своєї правди, адже трапляється так, що твоя правда поступається і трансформується під впливом більш переконливіших фактів чи доказів, що спираються на не твою, а на чиюсь чужу правду?

Так трапляється часто. Ми, люди у спілкуванні прикладаємо свої правди до предмету спілкування і перезавантажуємо свої власні правди відповідно до своїх бажань, чи правил, законів, чи табу. Тому ми маємо вчителів і учнів, тому серед нас є ті, до думки котрих прислуховується більшість чи меншість.

         –        І не завжди відомо чия правда є правдивішою, правда більшості чи меншості… Правда?

Правда. Твоя правда. А що є Божою правдою?

         –        Божа правда завжди зверху. Усі ваші правди опираються на власні переконання, а ті на переконання суспільні, а ті на переконання цивілізаційні, а всі переконання цивілізаційні є початком і кінцем усіх ваших персональних переконань.

Чому?

         –        Тому що суспільні переконання впливають на ваші особисті і разом з тим суспільними переконаннями маніпулюють ті, хто власне і творить та формулює ці ваші суспільні переконання. А роблять це ті, хто має можливість це маніпулювання робити. А можливість вони мають тому, що ставлять собі відповідні запитання і відповідні цілі і, тримаються процесу свідомого досягнення цих своїх цілей. Але не все так просто, як би Ти хотів це бачити. Адже все знаходиться у русі і дія є безперервною боротьбою. І знаєщ чому?

Тому, що це є така гра?

         –        Правда.

І в цій боротьбі перемагає сильніший. І тоді його правда стає домінуючою.

         –        Не завжди його правда стає зверху. Трапляється що правда того, хто програв є зверху наперекір переможцю… Тоді переможець може відмовитися від своєї правди і пристати до тої що зверху… Так може тривати довго, аж поки нова перемога сильнішого не поставить на п’єдестал памятник новій і сильнішій правді. І так живе увесь світ…

Ти так і не відповів мені, що є Божою правдою.

         –        Я сказав Тобі – правда, що зверху всіх ваших правд. Як би ви не крутили своїми переконаннями і не відстоювали свої правди, Божа правда завжди перемагає. Тому що Божа правда будує гармонію, що в ній розквітають всеможливі мелодії  правдивої краси. І що важливо зазначити, кожен з вас має доторк духовний до Божої правди, бо кожен з вас є часткою Божої природи, котра не розділяє, щоб владарювати, а з’єднує щоб дарувати вам волю. Бо на волі кожен пізнає себе і свій світ. Творячи таким чином мозаїчну картину буття, а не моноїчну одноваріантну правду, котра одразу ж стає казематом для кожного з вас. Тому можна завершити  цю думку визначенням Божої правди як такої, що завжди дає перспективу для помилок, таким чином відкриває кожному з вас можливість творити свій власний творчий процес життя, в якому кожен з вас знаходить свій зміст і завжди має шанс віднайти його більш точніший варіант. Тому так важливо бачити і чути що діється у Тобі і довкола Тебе. Життя є грою на тему мудрості і твори цієї гри відкривають нові горизонти перспектив і нові змісти дійсності буття.

Дякую Тобі Майстре, за увагу до мене.

         –        А я Тобі дякую за безчасся у спілкуванні.

змій та лев

14.06.14. київ.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>