10 Чер, 2014

КРЕАТОР

.БЕСІДИ З МАЙСТРОМ.

Лесю Степановичу Танюку присвячую.

 нулевая точка

.БЕСІДА ПЕРША.

Вітаю, Майстре!

–          Доброго ранку. Дякую, що не спиш!

Мені почулося, що ти поруч.

–          Як завжди.

Слова, що чую і що промовляю, і ті котрі пишу, і ті що читаю, як далеко вони від того первинного змісту.

–          Коли Ти мислиш, Ти просуваєшся до центру суті того, що Ти чуєш. Від чистоти Твого помислу, а точніше від СвіДомості і від СоВісті власне й залежить Твоє просування. Людина не є самотньою. Увесь час Ти працюєш з величезною кількістю власнотворених змістів і форм. Ти ж – Креатор. Отже Ти не можеш не творити ані навіть долі секунди. Тому тобі так густо від думок. Тому Тобі так пусто від відсутності думок… Ти чуєш суть не думкою, а відчуттям, назвемо його просто – «телепатичним», тобто ти здатен відчувати певний об’єм тої чи іншої Теми, і в результаті твого чуттєвого схоплення, відбувається твоє мислетворення. Ти збираєш до купочки, а точніше вибудовуєш в логічну структуру зміст. Вибудовуючи його, ти перекладаєш суть змісту з однієї природи на іншу. Скажімо у загальнозрозумілому форматі так: З Божественної на Людську. Адже Ти ще на рівні мислення твориш Людську систему змістоформ. Тобто, таку природу, що її сам, як Людина, сприймаєш, розумієш, формулюєш і, очевидно, що й мусиш бути здатен передати її комусь іншому. Цей результат Ти називаєш Твором. А коли досягаєш певного рівня, то починаєш розуміти, як насправді мало Тобі вдається висловити з того, що тобі дано почути. Ось у цьому і полягає Твій сьогоднішній конфлікт.

Так, Ти це точно висловив у цих словах.

–          Це ТИ висловився, а не я. Я не словлю, я просто є. І мені непотрібно висловлюватися.

Значить це мені потрібно, бо я це роблю.

–          Так, Тобі це потрібно, бо Ти тимчасовий гість у цьому Своєму Світі, і саме тому Тобі так на ньому залежить, бо Ти ж його і твориш. І ось ці самі слова Тобою написані, як і ті інші, Тобою словлені, насправді є Тобою, Твоїм віддзеркаленням, Твоїми дітьми, Твоїми Творами, що вчиняють величезний вплив на дійсність, своєю присутністю, своєю енергією. Адже будь який твір Тобою творений, є дієвим імпульсом. Ніщо на Землі не проходить даремно, і юність Твоя, і старість Твоя, і мудрість Твоя, і глухість Твоя є Безсмерними. Як і Ти сам, зрештою.

Як і Ти сам, зрештою.

–          Твоя Правда!

Як утримати ось це розуміння власного Творення? Адже у мене це відбувається у мить пробудженого стану, що триває всього лише якусь мить. А я так добре розумію, що те, що я почув у цю мить, не до описання, і не до висловлення. І хоч я вперто намагаюся схопити цю миттєвість, і зафіксувати суть того що почув, в мені твориться уже щось інше, щось актуальніше.

–          Тому що Дорогий мій Чоловіче, ти не стоїш на місці. Сама мисль щось піймати чи затримати, є помилковим баченням себе, як стоячого на місці, як такого, що зафіксований, а значить такого, що може щось так само зафіксувати, затримати, схопити, завоювати, привласнити.

А цього, як і сам бачу не може зробити ніхто із нас, тобто, жоден з живих Людей… А як же ж тоді самі Твори, що нами творені? Як картини, скульптури, фільми романи? Взагалі усе, що творить Людина? Хіба це не є свідченням того, що зміст упійманий формою?

–          Такі твори не мають перспективи. Вони насправді є, і їх багато. Але Ти сам відчуваєш, що саме такі твори не мають властивості провокувати у Тобі процеси Духовного пробудження.

Ти говориш про закриті форми. Я їх називаю закритими тому, що вони не випромінюють жодної інформації понад ту, котра закладена у їхній формі. Наводжу приклад; різьблені орли, ведмеді, та різноманітна реміснича штукенція, котра через якийсь час опиняється на антресолях, та у комірчинах, по закутках горищ, як непотріб, що його жаль викинути чи спалити і немає жодної потреби у їх присутності в житті Людини.

–          Можна й так висловити цю змістовність. Головне, що Ти розумієш, що природа Твору має випромінення. Вона Радіоактивна. РА – є випроміненням. РАдіус дії цього випромінення може бути різним і у тих Твоїх орлах та ведмедях Радіус один, а у картині Караваджо чи Рембранта, Шевченка чи Гогена – інший. Так само і зі словом. Одне слово є маленького Радіусу дії, а інше має випромінення великої потужності. Все залежить від Людини, що його творить. Від чистоти стану чуття суті почутого.

Це як у мікроскопа, чи фотоапарата, чи кінокамери – об’єктив, лінза, має бути ідеальної чистоти, тоді лиш матимеш картинку чистою, без сторонніх об’єктів. Блін! Як страшно робиться від усвідомлення власної забрудненості. Почуваєш себе якимось беззахисним.

–          Ой, не жалійся! Тобі вдається прозирати у простір Божественного, а як і чому тобі це вдається?

Кажу ж – мить така приходить от і…

–          Мить… Та ні, дорогенький, цьому не мить виною, а твоя внутрішньо вчинена дія.

Дія? Яка ще там дія. Я просто спав собі, і раптом прокинувся… Замислився над чимось таким, що прийшло до мене само. Це ТИ так приходиш до мене часто густо – Раз! І Здрасьтє! На Тобі!

–          Раз! ЗдРАсьтє! Сказано – стукайте і відчинять Вам! Ти знаєш сам, що нічого не відбувається самого собою. Все має первопричину. Тому, усе можна розглядати, як наслідок, і як результат (не вічний, а тимчасовий), реакцію на щось Тобою ж вчинене. Такий закон Творення: ЯК АУКНЕТЬСЯ, ТАК І ВІДГУКНЕТЬСЯ. Ви, мої дорогі Люди, знаєте це віддавна. І Ти в цьому ж числі. То ж, не дивуйся на те, ЩО до тебе приходить, це лиш наслідок твого аукання. Частіше думай перед тим, як аукнути. Думай перед тим, як думати!

Як тут думати, коли ще до того, як я складаю думку, це саме аукання і вчиняю. Я вже намагаюся як можна обережніше думати.

–          І добре робиш. Це початок пробудження.

А мені здавалося, що пробудження є чимось інакшим, але ні, Ти маєш Рацію! Будда зупиняв мислення і тим самим досягав стану Нірвани. Але ж, знову таки, я не хочу нікого обРАжати, але мені видається такий стан нірвани – уникання творення. Ти просто відмовляєшся від процесу життя, що має свій зміст у творенні, у Творах.

–          Добре, що Ти так почав мислити. Але застерігаю Тебе, що і це не є остаточно вірним і єдиним.

От… Як же ж тут бути мені, коли Ти всякий РАз мені підкидаєш РАзуміння того, що Світ не є таким, яким я його бачу, а таким, яким я його Творю. Це не життя! Це каторга!

–          Знаєш, чим відрізняється робота від Трудів?

Тим, що Труд є трудністю, а РАбота є РАбством. Робота не приносить Радості. А Труд пробуджує Творчість, бо трудитися – є рівноцінним творенню. Перетворенню самої Людини з одної системи світобачення у іншу.

–          Коли Ти трудишся, то знаходиш енергію, а коли працюєш, виконуючи роботу, то ти витрачаєш енергію. Труд не є виконанням, а просуванням у зміст. Тому й ділити чи відділяти Труд від Роботи не треба. Треба лиш втямити, що і робота може стати змістовим пошуком – трударя. Як кажуть військові: Не навчившись виконувати накази, ніколи не зможеш навчитися наказувати. А світ ваш має багатофункціональну природу. Одні наказують, – інші виконують.

А Ти наказуєш?

–          А Ти?

Трапляється, що так.

–          І що тоді? Що ти для себе відкриваєш тоді, коли наказуєш?

Трапляється, що відчуваю відповідальність.

–          О! Відповідальність! Кого і перед ким?

Перед начальством. Перед… Справді, класне запитання. Скажеш так, – матимеш таку картину буття, а скажеш інакше, – тобі буде сяк! Відповідальність, за наказ! Відповідальність за висловлення слова. Відповідальність за вчинену думку. Адже думки я вчиняю. Вони – думки, нізвідки не приходять, це я сам їх складаю у щось, що називаю думками. Часом думки мої не є лиш словами внутрішнього голосу, а відчуттями чи почуттями, тобто емоціями, візіями, різним баченням картин чи об’єктів, що випромінюють той чи інший зміст… То ж… Відповідальність до того, що я відчуваю у мить прозрівання, пробудження. Відповідальність перед самим собою, перед Тобою, що і є мною, перед усіма Людьми і всім сущим на Землі і поза Землею… Відповідальність, як далеко я знаходжуся від розуміння цього поняття.

–          Часом не так вже й далеко. Часом тобі вдається. Тобто відгукується. Частіше замислюйся над словами, над тим, що вони випромінюють. Адже кожне слово є «сложенієм» складанням складів у слово. А кожен склад є змістом, бо кожен звук є змістом. То ж, слідкуй за тим, що говориш, і які слова промовляєш. Це перший етап свідомого творення мови. Другий етап, слідкування за мислетворенням. Третій – слідкування за тим, що Ти чуєш і відчуваєш. Будда мав Рацію, бо навчився сприймати Світ чистим. Ісус мав цю здатність. І Ти маєш цю здатність у мить, коли проБУДжений. Повернення до Себе є лише твоїм просвітленням. Шлях до просвітлення є самостійним, пробудженим торуванням власного крокування. Шлях до пробудження можна подолати тільки самотужки, але піти цим шляхом лише тільки самому, тобто одному, буде невдячністю як перед самим же собою так і перед ближнім. То ж створи робітню, заклич Людину і поділися тим, що маєш Ти і побачиш те, що має Той, котрий є начебто іншим, а насправді…Насправді це твоє відзеркалення у іншому. Спілкування, від слова спільність, від дії до Єднання. Від чуття єдності Цілого й неподільного Я. Творення, є спілкуванням, творчість, є процесом повернення до цільності, і одночасно випроміненням суті цієї цільності – РА-Діа-цією. Я маю Рацію?

О, так! Ти маєш Рацію, Ти ж бо і є РА, Світло, Той, що виПромінює і Той, хто приймає. Ти є диханням Дійсності, Ти є диханням Вічності. Радістю! Дякую тобі за розмову!

–          Радій і сіяй!!!

Амінь!

БЕСІДА ДРУГА

Я постукав, хоча не маю конкретної причини.

 –          А може, це я Тебе закликав?

Добре, коли так. Я відчуваю, що Ти в активній фазі.

–          Це я Тобі мав би таке сказати. Ти в активній фазі. Тому я й кличу Тебе.

Щось відбувається всередині мене. Я переформатовуюся. Мені довелося пройти через багато пасток, деякі з них навіть мною володіли досить переконливо. Це я про збудження почуття ненависті до політичних подій в Україні, до чергових провокацій руйнівних програм з боку шовіністичної політики Росії по відношенню до всього українського. Як руйнують пам’ятники старовини наші доморощені виродки, засліплені бажанням виділитися один перед одним і прислужитися владарям, в той час коли зубожіння населення сягає межі терпіння. Я бачу як планомірно засоби інформації створюють суспільну думку по відношенню до того чи іншого об’єкту уваги і, як політики потім маніпулюють цією думкою. Стає зрозумілим хто за цим усім стоїть.

–          Цікаво. І хто за цим усім, як Ти кажеш, стоїть?

Я б сказав точніше, – висить.

–          Ха-ха-ха! Розсмішив ти мене! Ну, то хто все-таки?

Назвемо цю силу, – «Програмою».

–          Чому саме «Програма»?

Тому що, Людина у своїй природі є Креатором. Всі ми тут сущі на Землі, є Креаторами, і в цьому наша місія.

–          В чому Ваша місія?

Створити цивілізацію, що практикує у матеріальній формі життя. Вірніше, ми її вже створили, але попали під програму деструктивної сили. Ні, чекай, не деструктивної, а такої, що структурує паралельно інший формат, інший варіант цивілізації. Цивілізації рабів. Адже в усі часи найпросвітленіші з нас здирали пелену з очей масам, пророкуючи справжній зміст нашого життя, що є Любов’ю. Бо саме відсутність Любові і народжує рабів, та дозволяє володіти рабовласникам своїми рабами. Тому наша місія, як Ти висловився, полягає у практикуванні ЛЮБОВІ. Ось заради цього ми сюди й приходимо і заради Любові живемо і творимо.

–          Благими намірами…

Так, саме це мене найбільше й хвилює, як ми перемінюємося і що з нами відбувається, що в результаті в ім’я Любові ми вчиняємо зло? Що такого нам заподіяно і ким саме, що ми втрачаємо чуття Любові і захоплюємося ненавистю? Через що я сліпну? Чому глухну?

–          Тому що відділяєш себе від усього і всіх. Відділення Твоє відбувається несвідомо і непомітно для Тебе самого. Твоя свідомість ловиться важністю того чи іншого моменту, або тої чи іншої речі, речей, предметів, а відтак, подій, вчинків, ситуацій. Часто не бачачи виходу з ситуації у яку ти потрапив, ти залипаєш на страхах і вчиняєш речі несвідомі, Ти дієш як інстинктивна істота, а не як Свідома Людина. Ти ховаєшся. Часом Ти протестуєш проти таких ситуацій, але це протестування не має жодної перспективи, Ти не пропрацьовуєш ситуацію свідомістю, а лише шукаєш виходу з цього становища. А виходу немає. Є лише перетворення одної реальності в іншу. Ти ж Креатор? А що робить Креатор? Правильно, ПЕРЕТВОРЮЄ! То ж, що робити у ситуації безвиході? Треба перетворити її на процес ЛЮБОВІ. І тільки тоді лише, викид негативу переміниться на випромінення світла позитиву, і відповідно тоді, і тільки тоді, ти знайдеш себе у іншій реальності. Саме так відбувається, коли запеклі вороги раптом стають найпалкішими друзями, або навіть коханцями. Від ненависті до Любові один крок. Один крок Креатора.

Я приголомшений. І що все насправді так просто? Чого ж ми тут такі всі бовдури, що ніяк не зрозуміємо цієї простоти?

–          Ти, як завжди, розписуєшся за усіх. Хто працює над собою, тому відкривається суть цієї природи перетворення. А хто не працює, тому, значить, потрібен ще час. Терпіння, друже мій, терпіння і витримки. Власне через нетерпіння і чинеться тобою усяке зло.

Так, Ти маєш рацію. Саме на нетерпінні, як на троні, сидить зло. Існує поняття «Успішності», тобто Людина, що встигла у саме потрібний для цього час, тобто, вчасно проявити, той чи інший вчинок, стає успішною Людиною. А хто спізнився, або випередив час, той в прольоті. А ми всі хочемо бути тільки успішними, знаменитими, такими, що відрізняються від інших розміром щастя.

–          От бачиш, Ти називаєш суть усіх речей, щастям. Але для щастя треба мало, – гармонії, як сказав Богдан Ігор Антонич. Мало, – значить, ось саме цей самий КРОК перетворення реального в ЛЮБОВ. Як тільки Ти навчишся цьому мистецтву, Ти стаєш і успішним, і щасливим, а відтак і всі довкола тебе стають сповнені любові. Не відповідай на зло злом. Що стоїть у корені цього змісту?

Перетвори зло на любов. У серці своєму перетвори. В цьому суть вислову: «Коли вдарили тебе по щоці, – підстав іншу»! А я так довго не міг цього зрозуміти!!! Все так просто! Але страждання!? Страждання моє від цього хіба зникне?

–          Якщо будеш слухати суть цього перетворення, то страждання Твоє переросте у щастя Твоє.

В цьому і полягає непротивлення насильству? Я не противлюся, а мене вбивають. Вбивають моїх рідних і близьких… Ми не противимося тут в Україні століттями і нас винищують, як останніх лохів!

–          Не все так просто, як Ти зараз викладаєш. Місія кожної нації має свої завдання.

Тобто – програми?

–          Ні, не програми, а завдання. Програми і завдання не є одним і тим самим. Програма не потребує особистості лише маси. А завдання віддається у руки особистостям. Тому завдання мають мету направлену на розвиток особистостей, а програма направлена на зомбування і знищення особистості. Завдання містить у собі перспективу особистісного підходу до рішення, а програма не терпить особистісного підходу і вимагає робити й чинити так, як усі. Ця різниця зрозуміла?

Так. То яка ж суть у тих завданнях, що їх виконують різні нації?

–          Пройти свій шлях. І тільки свій шлях. Кесарю – кесареве, а Богу – боже. Ось так, дорога моя Людино. А Тобі відповідно – Твоє, і тільки ТВОЄ! Сукупність пробуджених практиків – Креаторів, змінює природу усієї суспільності, переводить її на іншу колективну модель реальності. І один у полі воїн. Ти вже давно знаєш, що справжній воїн не воює з іншим, а із самим собою. Перемога над собою піднімає Тебе над Твоєю реальністю, перемога над іншим – над його трупом. Тому, Меч в Твоїх руках, а куди Ти ним вдариш, залежить виключно від Тебе. Одне лише нагадаю: йдучи по трупах, щастя не здобудеш.

Саме це мав на увазі Ісус, коли сказав… «Прийшов я з мечем до Вас»… Адже ж так? Прийшов до ВАС, тобто, в середину кожного?

–          У цьому і є суть Ісусової місії. Якщо Він не у Тобі, то яка користь від нього? Тоді Ти будеш йому заздрити, а відтак – поклонятися, а відтак – сперечатися у серці своєму, а відтак – Ти зненавидиш його, а разом і себе самого. Так працює «ПРОГРАМА», – зовнішньою дією, а ЗАВДАННЯ, є тим, що проникає у суть твою. Д-А-Є-Т-Ь-С-Я. Люди часто кажуть, просячи підняти важкого мішка на плече – «Завдай мені»!

Ну і задачу Ти завдав мені! Тепер мені усе життя з цим треба бути жити?

–          А іншої задачі немає, дорогий мій ЧолоВіче! Така твоя місія тут на Землі. І вона не може бути невиконаною. Не Ти, то інший. У цьому і вся суть висловлення: «Підштовхни падаючого»! Той хто впав, змушений буде розпочинати все з самого початку, і в решті решт, він здійметься над собою і здійснить те, задля чого прийшов на Землю. Як що не в цьому втілення, то в наступному. Шанси дано рівні всім, умови ви творите собі самотужки власною творчою природою, а виконання задачі дається лише тим, хто здатен перероджуватися. Тому вас так багато зараз на планеті. Коли Ти збагнеш, що ти всього лиш один з мільярдів, кому дано змінитися і змінити Світ, Ти здобуваєш мить усвідомлення того Хто Ти Є. Лише мить! Що Ти вчиниш далі, залежить тільки від Тебе. І по ділах Твоїх… Правильно, – воздасться Тобі. То ж, «Не журися про тіло» Журба, є відмова від власної природи Бога. Жур (сварити) – Ба (Бог).

Тому й кажуть: «Бідність не порок, а ось нужда»…

–          Так, нуждаються ті, що не бачать того, що мають і від того вся круговерть. Побач, що Ти маєш і нужда твоя пропаде, як вранішній туман. Бідність твоя лише вказує тобі на те, що Ти можеш робити і куди направляти свої кроки. Бідність не є пороком, бо має у собі величезний потенціал. З бідності виросли такі Титани Культури Твого Народу, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Григорій Сковорода. З бідності виріс Ісус. І безліч Мудрих Людей… Бідний чує те, що має, а нужденний те, чого не має. Бідність, як пружина містить у собі вибух мудрості, а про Нужденність – пустку, нічого й казати, вихід один – смерть. Нужда є пустопорожністю розуму, а бідність лише матеріальною скрутою. Але все скручене колись та розкручується!

В нужденності пирує лінь.

–          Гординя, як цариця усіх пороків Людських. Вона і призводить до нужденності і «винужденої» смерті. Можна народитися у нужді та вирости з неї можна тільки трудами рук своїх, тобто духовним переродженням.

Для цього потрібні вчителі.

–          Кожен з вас має у собі Майстра. Ми вже про це говорили не раз із Тобою. Можливість чути Майстра у собі дана кожному від народження. Усі Ви маєте цю здатність, а от ПОЧУТИ, – значить проглянути у глиб своєї суті. Це Ти мусиш зробити сам, і ніхто інший тобі в цьому не допоможе.

Але ж, як я пам’ятаю себе в дитинстві… Ти маєш рацію! Я згадав! В дитинстві, ще навіть у дуже ранньому віці, мені було вже відкрито чуття того, що є справжньою Любов’ю, а що фальшивою. Я відрізняв тих, хто є і може бути мені другом, а хто ні. Зрештою, нічого з тих часів у цьому плані і не змінилося, все таким і залишилося і так само відрізняються люди, хтось з них належить до мого світу, а хтось далекий мені… Незалежно від степеня рідності по крові… Значить, я не міняюся?

–          У відчуттях своїх так. А от у ділах твоїх? Ти змінився?

Мої діла… Як багато зла…

–          Бачиш? І Що Ти бачиш? Якщо бачиш Зло, то воно і надалі буде в тобі і з тобою. А Ти прозирни крізь Зло, розітни його мечем власного світла і прозри добро. Зло множить Зло, а Добро Творить Добро. Добро є творенням, тобто, трудом. Так і будь-хто з Людей, у трудах своїх Ви знаходите Себе. У цьому ти бачиш суть різниці між бідністю і нуждою?

Так! Супер! Так просто ти мені все це вияснив! Вернімося до питання призначення націй на Землі. В чому все таки їх призначення?

–          Доповнювати одні одних.

А як же з глобалізацією і всією тою фігньою, що пропагує Захід, з цією «демократією», що призвела до повного занепаду моралі і культури, з усіма цими сексуальними меншинами, які диктують правила і закони більшості нормальних Людей? Що робити і як тут бути з усім цим людоненависним сіонізмом, фашизмом і всіма іншими «ізмами»?

–          А що Ти думаєш?

Я не думаю, я ось, – труджуся. Пишу і веду розмови про чистоту Людської природи. МИ що, справді знаходимося під впливом інопланетної цивілізації, що смокче з нас енергію життя і корисні копалини?

–          Є речі на які так просто неможна дати відповідь. Адже сам розумієш, якщо Я відповім – ТАК, то Ти станеш заручником цієї відповіді. Скажу НІ, так само. Ти просто перекладеш відповідальність на Мене і будеш проповідувати ту перспективу, котра за цими відповідями скрита. Скажу інакше, – все не так просто як Тобі, і таким, як Ти хотілося б пояснити собі та вияснити для решти. На певному рівні свідомості існує і такий Світ, де Ви є заручниками вищої цивілізації. Але ця дійсність є, повторюю тільки на певному рівні, тобто у одному з безлічі варіантів варіанті. Варто пам’ятати, що і сам Варіант не є чимось сталим, а увесь час міниться, залежно від Креаторської діяльності (адже все суще на Землі творить свою реальність). Я бачу, що Тобі все ще важко сприйняти Світ як не однорідну й не одноваріантну дійсність? Тому Ти увесь час і тупцюєш на місці.

Я сумніваюся. Я маю право на сумніви?

–          Звичайно, той хто сумнівається – живе. Адже сумнів, є розумовим трудом над тим, що чуєш серцем.

Я запитався просто в Тебе, – Що МИ тут робимо, перебуваючи у формах суспільних утворень, що називаються НАЦІЯМИ?

–          ВИ ненавидите інших.

Це що, така відповідь?

–          Так, така відповідь, а хіба Я сказав неправду? Ти що, справді? Ти що, так і не розумієш, що насправді діється на Землі, після усіх наших з тобою розмов?

Насправді я тільки те й роблю, що дивуюся з усього, що діється довкола.

–          А чи не шукаєш Ти винних у тому що діється?

Так. Я шукаю. Я скажу більше, я їх вже навіть бачу.

–          І меч Твій у Твоїх руках червоний від крові Ближнього?

«Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу… отойді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога Молитися… а до того

Я не знаю Бога.»…

(Т.Г.Шевченко Заповіт пр. авт.)

–          Того Бога, якого ВИ так вимріяно й мальовничо змоделювали за власним образом і подобою, – немає в однозначності дійсності, як і самої дійсності немає в однозначності змістів. Розумієш? Це лише варіант такої моделі, як варіант моделі дикунської цивілізації, де поклоняються кам’яним ідолам, чи об’єктам природи (гори, ріки, моря, Сонце, Місяць етцетера…) І потім, вслухайся у слова Кобзаря, там не тільки той зміст, що Ти його ось тутечки притягуєш, а більше і глибше переживання Людини, що шукає в Собі Себе.

Я розумію, що Ти увесь час мене хочеш переконати у тому, що я не в стані просто так сліпо прийняти. Я розумію, що це і є моя проблема, мій рівень свідомості, на якому я бачу і чую тільки те що бачу і чую, як, наприклад, летюча миша чує ультразвук, якого я взагалі не чую, блін!!! І меч мій червоний від моєї крові! Бо кров Ближнього, як Ти кажеш, є моєю кров’ю!!! МИ знищуємо себе, виключно через свою власну дурість і власну сліпоту. Ми творимо всю цю муйню, пробач іншого слова немає, щоб так голографічно висловитися, і страждаємо, страждаємо, страждаємо… Чому я чую, що все, що Ти кажеш мені, має зміст лише до певної міри, а далі відчуваю, що Ти не договорюєш, не відкриваєшся мені. ЧОМУ???

–          Тому, що Ти ще не готовий… Це що, моя вина, що Ти ще не готовий? На Твій рівень Ти одержав досить. Тепер Марш до роботи і нічого тут бавитися у проповідника! Лупнися головою до одвірка, може трохи твої мозки зрушаться з орбіти повсякденності. Знаєш що Тобі заважає? Ти хочеш одразу на Олімп! Ні мій друже, «З грязі в Князі» – і призвело до того, що Ви усі тут переживаєте. Гординя Ваша сліпить вас і Ви вимахуючи своїми мечами стинаєте голови одні одним. Доки це триватиме? І на питання Я маю Тобі відповісти? Тоді на якого лисого ВИ тут? Агов! Шановна експедиція! Місіонери мої задрипані!!!

Я тут!

–          Ото ж то! Як непросто з Тобою… Насправді, в Мене немає емоційності, тобто мене це не торкається в емоційному плані так, як це торкається Тебе. Але, Я чую Твою емоційність і промовляю з до Тебе і через неї.

Мені часом здається що емоційність утримує мене у певних путах. Емоційність, не дозволяє мені пробиватися у глибші простори змістів життя. Це як інстинкти, що слугують тваринам і дозволяють їм знаходити поживу та затишок. Це напевно так дається мені взнаки моя акторська природа?

–          Емоційність збурюється через відчуття безсилля осягнути розумом те, що діється з тобою. Тому в усі часи, в усіх усюдах, шукачі мудрості шукали спокою і усамітнювалися. Усамітнювалися не в окремих квартирах чи будинках, а подалі від очей Людських, в печерах, на деревах, на верхів’ях гір, острівцях… Інформація, що Ти одержуєш з Інтернету та інших джерел, вже є інформацією заангажованою тою чи іншою Людською формацією, що знаходиться у конфлікті з іншою чи іншими. Зрозуміло, що і протилежні викиди інформації не мають чистоти, бо несуть удар у відповідь. Все це є отим вимахуванням мечами і списами. «Війна Безумних». Так, у цій війні Ви накопичуєте негативну енергію і врешті-решт, комусь та дістається по голові. Хтось опиняється крайнім і на нього сипляться усі горіхи. Відбувається ефект громовідводу. Будь яка енергія має схожі властивості. Так само й емоціональна. Скиданням емоціональної енергетичної компресії займаються церква, мистецтво та спорт. Але водночас відбувається перезавантаження і випростовується нова перспектива для емоціонального конфлікту. Святе місце пустим не буває. Те, що з Тебе знято, притягує наступне ще в більшій і потужнішій іпостасі. Тому, впродовж тисячоліть Ви блукаєте по Землі, будуєте капища, храми, та інші культурні споруди, де Ви знімаєте із себе зайвий енергетичний потенціал. Одначе, це не є рятівним і має ефект схожий з ефектом донора, чим більше крові здаєш, тим більше продукується в тобі цієї крові твоїм же організмом. І як правило, усі донори страждають від надмірного тиску. Усі святі вважають себе найбільшими грішниками, тому що прозрівають у корінь гріховності, у дочасність породження гріха. А хто шукає, той завжди знайде.

Тому усі найперші керівники найчастіше виявляються останніми скотиняками?

–          Як і навпаки. Хто безгрішний, нехай кине у мене каменем! Все, що Я щойно тобі розповів, Я зробив лише для того, щоб Ти ДУМАВ. Д’Умання, є Дією, що направлена на розвиток Ума. Ум не є просто розумом у звичному тобі форматі понять. Ум є центром і периферією Всесвіту, тому умний, або роз-умний, тобто той, хто разом з Умом, (не відділений, бо відділений є Без-умним), має здатність чути безмежність. Безмежність, значить необмежену ніякими догмами, упередженнями, традиціями, законами, правилами, і всілякою всячиною, що форматує Людину, ІНФОРМАЦІЮ. Ти зараз чуєш інформацію ось такого характеру і об’єму. Але ж це не є Твоїм приреченням. Ти маєш перспективу рости і розвиватися, тобто змінюватися. Змінившись, ти дивитимешся на звичні речі по-інакшому і зовсім інші будуть твої думки по відношенню як до оточуючого так і до внутрішнього Світів. І в цю саму мить Ти Творитимеш свою нову реальність! Розумієш? ТВОРИТИ! Будь уважним до того що вчиняєш, а найперше будь уважним до того, про що думаєш. Слухай, слухай і пробуй почути. Ключі Ти вже маєш, не бійся, що відчинивши нові двері, ти там побачиш не те чого сподівався побачити. Тут і Зараз, – є ключем до всього твого світу. Ось чому Я кажу Тобі будь уважним! Уважай на себе і поважай іншого. Навіть коли тобі зовсім не хочеться поважати того іншого, все одно поважай. Випромінюючи повагу, ти змінюєш вібрацію випромінення власної істоти, ця вібрація відчувається опонентом і ви вгармонізовуєтесь в спільній вібрації, таким чином ви знаходитесь у одному варіанті дійсності і тому здатні побачити і почути один одного. Почути не те що промовляєте, а почути суть того, чого насправді бажаєте. Зрозуміло?

Зрозуміло. Дякую за урок, Майстре!

–          Амінь!

БЕСІДА ТРЕТЯ

Христос Воскрес!

–          Во Істину Воскрес!

Чудеса потрібні Людям, я розумію чому.

–          І чому? Що ти розумієш?

Чудо, збуджує уяву. Чудо змушує замислитися над небуденністю нашого існування у цьому житті. День прожитий без чуда, стає недійсним і надаремно пропущеним крізь себе часом. Ні, без чудес неможливо жити. Що тоді дивуватиме Людину? Адже чудесним є цей Світ! Куди не кинь оком, побачиш який дивовижний наповнений чудасіями триває процес творення. Адже чудо, це передусім народження і переродження чогось у щось. Або з нічого у щось. З нічого… А чи існує оте ніщо? Я переконаний, що нічого не буває з нічого. Бо що ж таке є оте ніщо? Що? – запитується Людина коли зустрічається з чимось чого не розуміє, або ніколи до цього не бачила, або коли не може усвідомити, сприйняти, повірити. ЩО??? – Запитуюся я щомиті озираючись і вслухаючись, відчуваючи, смакуючи та нюхаючи. І отримую відповідь – ЩОСЬ!!! Щось таке чого ти досі ще не знав. Бо оте щось і насправді є новим і не таким яким воно було ось щойно мить тому назад… Ось де чудо! Ось саме у цьому най непомітнішому проявленні новоствореного Світу.

–          Новоствореного? А ким це він той Твій Світ є створений?

А от, Нами з Тобою і є Створений. Ось така чудасія! Навіть саме розуміння того, що цей Світ твориться не кимось сторонським і віддаленим від мене, тим далеким і недосяжним Богом, якого ми тут на Землі великі і малі народи так натхненно творимо, а Твориться цей Світ кожним з нас сущих на Землі і поза Землею, поза реальністю цього Світу, цього виміру, цього просторового проявлення і, що найголовніше, як я це розумію і як я сповідую, на чому і стою у цім житті, твориться цей Світ Мною і Тобою одночасно.

–          Як так?

Тому, що те що твориться, обов’язково твориться у часі і просторі. Простір ми сприймаємо, як щось конкретно проявлене, в предметності фізичної присутності, простір населений об’єктами; галактики, зірки, планети, матерія, одним словом – Річ, чітко видимий і відчутний предмет. Час невидимий і не відчутний, а заодно і не проявлений і не пійманий. Годинник, був створений Людиною, щоб упіймати час, але упіймалася сама Людина на власну старість. А час є неупійманним. Але, час є все проникливим і все проявленим у всьому, до чого я здатен торкнутися власною свідомістю. Можна визнати, що саме Час і є отим Богом (Хронос), але це означало б, що Я все теж саме і чиню, – хочу піймати Бога за Бороду, тобто за час. (Бо-Рода= бог роду, древні трималися Роду щоб утримати час, який і вважали Богом). Та мало що можна тут наговорити, тобто наперетворювати. Людина, як і Бог, є тотожністю, бо саме Людина і є Богом у проявленні цього виміру і саме цього Світу. Але ось саме це, щойно проявлене мною, саме оці слова звучать як єресь для більшості таких самих як і я Людей, що тримаються думки, що Бог є десь на небі, десь у центрі галактики, чи центрі Всесвіту. Це діється тому, що ми маємо централізований світогляд. Ми завжди ставимо найголовніше у центрі уваги. Ми так дивимося на Світ. Ми центруємо об’єкти, і відповідно від центрування вибудовуємо логіку поведінки. Ось я бачу, наприклад, щось конкретне, або когось конкретно, і від цього центрованого сприйняття і відбувається уся побудова мого процесу мислення. Так само і навпаки , коли я усвідомлюю щось тобто отримую якусь мисль або ідею, то я центруюся довкола цієї мислі, ідеї і, відповідно вибудовую, тобто, розвиваю власну поведінку, РОЗ ВИ ВАЮ. З центру до окраїн. З Центру до переферій. Ось така у нас централізована свідомість, і у всьому – від самого сотворення Людини, аж до керування державами, від простої життєдіяльності індивідуума, до економіки і політики. Ось тому, і саме тому нам так важко жити! Ми сперечаємося нашим сприйняттям Світу, нашим розумінням, того, що є найцентральнішим і який із усіх існуючих Центрових є найценрованішим. Тому, – війна, війна, війна… Тому, – Бог, Бог, Бог… Тому, – Раби, раби, раби… І щоб вирватись з цього порочного кола центральності, як наголовнішого проявлення божественної суті, треба дійсно з’їхати з розуму, тобто відмовитися від розуму, відкинути розумове, а отже центроване світосприйняття, як таке, як формуюче світобачення, і тоді, я в цьому переконаний, ось САМЕ ТОДІ, Людина зможе побачити найбільше Чудо з усіх Чудес! (Хотів прописати, що саме Людина побачить, але хіба можливо це описати чи вимовити). Ні Словом сказати, ні пером описати… Тому Чудо, і є Чудо, бо пояснити, що це таке і чому, на рівні звичайного світосприйняття просто неможливо. Тому, як тільки Ти поясниш суть Чуда, то вже Чуда не буде, а буде просто – фокус. Ось моє розуміння Чуда, і скажу усім, хто шукає чудес, – шукайте та не пояснюйте іншим. Чудо потребує не пояснення, а відкриття. І зробити Відкриття повинна Сама Людина. Тобто кожен з Нас! Для цього власне нам і даються Чудеса!!!

–          Захоплююче. І як Ти це робиш?

Що саме?

–          Ну ось, так пишеш?

Ось це і є моє маленьке Чудо. Власне ось такою і є моя вранішні молитва. Молитва, в моєму розумінні цього слова є розмовою. Розмова, в моєму розумінні цього слова, є розвиванням змісту ідеї того, що чую. Тому, в будь якій розмові, будь з ким, навіть з самим собою, слухай присутність Бога, і тоді розмова стане молитвою, а молитва подарує тобі відкриття чуда. Якщо точніше, сказати, більш конкретніше, чіткіше висловитися – молитви, як такої немає, бо саме життя моє і є Молитвою, тобто розмовою з Богом, діалогом з Вічним. Цей діалог і стає Часом. Цей діалог і стає Простором, Твором. Людина не може не творити. Бо творення і є змістом її існування. Саме життя, як процес, є і Творенням, і Молитвою водночас, і воднопростір! Ось чому Молитва є постійним процесом. Тепер, коли вдуматися у це поняття, стає зрозуміло, чому ми потребуємо Молитви.

–          І чому?

Щоб хоч трішки наблизитися до розуміння процесу Творення. І Молитва дається кожному Своя. По Образу і за Подобою. Молитва відкриває Людині розуміння того, що Бог одвічно і вічно є в Тобі і тобою, Він нероздільний з Тобою. Що відділяючись від Бога, ти вбиваєш себе. Вбиваєш тим, що випадаєш з спільного і Цільного божественного процесу творення Дійсного, і перетворення цього Дійсного у Нове, досі неіснуюче, складніше за суттю своєю, вище за замислом і завданнями для його втілення. Людина вмирає тоді, коли місія виконана, і тоді, коли вона відмовляється її виконувати. Одначе вмирання тут різне. Можна вмерти фізично і перейти у нову проекцію творення, у новий рівень реалізації. А можна , відмовившись, застрягти при цьому житті на довго, подекуди і понад століття мучиться Людина, що втеряла зміст свого існування. Фізично так, – Людина начебто і жива, але вона мертва, як творець. І молитва її є бридкою. О, Боже, як мало Людей живих…

–          Ти справді так переживаєш? Навіщо тобі це? Кожному Своє. Для того Ви і приходите у Цей Світ! ТИ можеш допомогти ближньому тим, що вкажеш напрямок шляху. Але піти цим шляхом доведеться ближньому самому. Якщо Ти вкажеш на свій шлях, як на єдиний, то станеш прокляттям всякому, хто ступить на Твій шлях хоча б тільки ногою. Ти ж сам бачиш, як Ти вчиняєш у власному житті. Щоб піти своїм шляхом, треба відважитися і попрощатися з усім тим, і усіма тими, кого Ти досі тримався. Коли Ти не в стані розпрощатися з минулим, Тобі ніколи нікуди не прийти. Ти просто вмираєш. Ось чому існує Смерть! Ось чому Ви вмираєте! Воскресіння Христове лиш вказівка на зміст Переродження. І Смерть тут теж є неоднозначною. Фізична Смерть є закінченням Місії Життя Людини. А по суті Смерть є просто ПРОБУДЖЕННЯМ з Цієї реальності Буття в іншу реальність Буття. Ваше розуміння смерті є звульгаризованим, оповите страхом, що його породжує Ваш інстинкт самозбереження та зомбуванням тими, що користають з Вашого життя, тобто паразитичними програмами. Ось тут саме і заховано зміст програми, як такої. Пам’ятаєш, ми говорили про програму і завдання. Бог у Людині чує завдання. Бог не є, і не може бути програмою, бо сама програма апріорно і є смертю. Будь яка програма має кінець. А завдання кінця немає, бо реалізовуючись, завдання відкриває наступне, і так без кінця. Духовна смерть, як ти це виклав вище, власне, і є результатом впливу отих паразитуючих чинників – програм на Людину. Ось тут і криється найголовніша загадка для Тебе Людино, – розрізняти, що для тебе є завданням за життя, і що тебе програмує у робота, в раба. І відкрити це мусиш Ти сам, ЧолоВіче! Не покладайся на іншого, бо інший має свою дорогу і своє завдання.

Значить я приречений на самотність?

–          На індивідуальний Труд Ти є призначеним, а не приреченим. Призначений є признаним за того, хто знає що робить. Приречений є тим, хто не має волі. Ти приходиш у цей Світ, як індивідуальний прояв Бога. Адже ти індивідуум! В трудах твоїх – знайдеш своє призначення, тобто згадаєш, що є твоїм завданням, і хто Ти Є. У Завданні своєму – здобудеш Особисту дорогу, і тільки тоді Ти станеш Особистістю. А те, що Ти переживаєш, що буцімто випадеш з кола однодумців, – пусте переживання. Ти вирвешся з порочного кола однозначностей. Другом твоїм, є той, хто так само як і Ти йде своєю дорогою, тому він і цінує Твій шлях, і Твій труд. Друг завжди поруч, і в потрібний момент завжди підтримає тебе мудрим словом, бо Він його має. Товариш є той, з ким ти обмінюєшся досвідом (товаром) тобто той, хто тебе потребує і котрий є потрібний Тобі для Твого Труду. Друг не є потрібним, Він просто Є, тому що Є! Ось така картина – товаришів багато, а Друзів одиниці. І, ще одне: ТИ ніколи не можеш бути самотнім. Ніколи. Запам’ятай Це!

Я Це вже знаю. Я ніколи не можу бути самотнім, бо Ти зі мною, де б я не був і, що б я не робив і, що б зі мною не ставалося, Я і ТИ є МИ, або інакше кажучи і дуже популярно «ТИ не один»

–          ТИ і Я, і є – Я.

Я і ти, є – ТИ!

–          Амінь!

Амінь! Дякую за молитву!

–          Живи, не вмирай!

Дякую. ЖИВУ!

БЕСІДА ЧЕТВЕРТА

То хто Ти є?

–          А хто Ти є?

Людина, ЧолоВік… Дитина Божа. Якщо я Твоя дитина, то я успадкував Твій Рід. Рід Твій має Творчу природу, а творчість буває різною. Один визначає творчість як проявлення ідеї у творі, інший безперервний процес народження нового досі невідомого, а третій наголошує на перетворенні однієї природи на іншу… А там четвертий, п’ятий і… Мені важливо зрозуміти, що є програмою. Ми часто вживаємо це слово «Програма» у різних визначеннях та у різноманітних застосуваннях. Тому і виникає питання до Тебе; Ти є Креатор, а чи не є Креатор програмістом? І, Яка тут різниця?

–          Різниця велика. В різниці цій і полягає суть конфлікту на Землі. Креатор водночас є і не є програмістом.

Як це розуміти?

–                     Давай розглянемо сам процес Творення. Він народжується від певної та конкретної ініціації та реалізації Ідеї у Твір. Творення неможливе без слуху на те, що саме є предметом творення. Будь який об’єкт створений у дійсності Вашого виміру, має свій зміст і свою форму. Але це ще не все. Зміст не є чимось таким, що має тільки особливу конкретику та чіткі кордони. Зміст має природу РАдіактивну. Тобто таке, що увесь час випромінює себе у просторі. Випромінення це має різні діапазони. Кожен з діапазонів має властивість бути сприйнятим, тобто почутим, спійманим і, зрозумілим відповідною природою Людини. Може бути і не зрозумілим усьому загалу. Від цього сам зміст не стає ні біднішим ні багатішим. Як Сонце, комусь від його проміння приємно, а комусь боляче, а комусь ні так ні сяк… Розглянемо Зміст Твору у взаємодії з його формою. Як би ми з Тобою не крутили, але зміст і форма – єдині лише тільки у взаємодії, тобто у процесі. Це, як ми з тобою; Ти – форма, а Я – Зміст. Тому, коли Ти мене не чуєш, тоді Ти задовольняєшся тільки своїм власним рівнем свідомості Твій процес зупиняється, Твоя форма чує виключно тільки Твій зміст (Гординя), Ти тоді стаєш закритим, і як правило, Ти обов’язково приходиш до того, що протестуєш проти Мене і, послідовно та впевнено деградуєш. Коли ж Ти проробляєш внутрішню роботу направлену на чуття Мене в Тобі, тоді якраз і відбувається Твоє перетворення. Був один, а за мить став іншим. Не просто інакшим, а тим самим, але таким, що випромінює вже Новий свій Зміст і випромінює його точніше і потужніше. І що найголовніше, – разом з тим, Ти випромінюєш і сам процес нашого з Тобою діалогу, (перетворення). Ти увесь час перетворюєшся у нового, Ти розвиваєшся і оновлюєшся в Цілості, і це стає зримим для інших, і відповідно впливає на інших. Отже, можна відмітити, що тільки в взаємодії Зміст та Форма знаходяться у пошуку спільної гармоні Творуї, і на кожному рівні свідомості ця гармонія є іншою. Що глибший Зміст, то відповідно вРАжаюча і Форма, що яскРАвіша Форма, то глибшою і насиченішою звучить симфонія їхньої зі Змістом гармонії, тим багатший оркестр грає Твір. Зміст і Форма не є заручниками один одного, а тому, коли виникає конфлікт форми і змісту, то цей самий конфлікт сигналізує, що немає єдності у самому творі, що Твір не є цілісним, тому його і розривають різні відцентрові сили. Такий Твір є безсильним, бо випромінення його є слабким і не чітким. Радіація випромінення такого твору є малою тому і Радіус дії такого твору є маленьким, а то і зовсім незначним, і процес згасає і твір розчиняється.

Що ж потрібно робити, щоб Твір мав якнайбільш потужне випромінення?

–          Передусім Ти мусиш знати, що Ти, як автор, як ініціатор Ідеї, хочеш вчинити цим Твором. Іншими словами, навіщо Ти його твориш і для чого Ти це вчиняєш.

Але ж дуже часто я ні сном, ні духом… Творю, бо твориться. Лиш би творилося і ніхто не заважав.

–          На певному етапі розвитку, так і є, Ти маєш рацію. Але ж Ти не стоїш на місці. Ти увесь час рухаєшся, як і все, що присутнє у цьому Світі. А через певну кількість спроб творення, Тобі відкривається щось таке, що знаходиться… Як би це точніше висловитися, знаходиться у дочасності проявлення того, чи іншого Твору.

Тобто, Ти хочеш сказати, що будь який Твір має своє призначення і причину з якої він і був створений?

–          Точно так!

Це стосується усіх творів?

–          Усього сущого у Світі. А якщо глибше, то і всього ще не сущого, і всього ще далеко до свого «осушествлення», бачиш, Я мушу витворювати слова, або переінакшовувати відомі слова з іншого мовного формату. Ось це власне і є тим, про що оце щойно мовлю. І часто у призначенні Твору вкладається думка, яка є інакшою, тобто відмінною від самого Змісту Твору. Це відбувається серед Вас чи не постійно. Зміст Твору один, а подача цього Твору дає результат зовсім інакшого характеру, бо подавався Твір для чогось конкретного. Тому й кажете; «Думаю одне, роблю друге, а хочу третього». Що відбувається? Може Ти поясниш мені краще?

Відбувається маніпуляція свідомістю.

–          Можна і так сказати. Отже, ми маємо перед собою цікаве явище, коли якийсь конкретний зміст запакований у конкретну форму відповідну його природі що і є Твором, то цей Твір може бути свідомо застосований у протилежному намірі?

Ну так, як брикет динаміту, ним можна щось зруйнувати, (якусь споруду), а можна і щось звільнити (води ріки від криги, вугілля, руду), як бачимо, один Твір – має різне призначення. Зміст один – БУМ! Але оце «бум» є різним за наміром і призначенням, що його призвели до реалізації свого Змісту.

–          Отже Ми бачимо, що є Зміст Твору проявляється у Змісті його (Твору) застосування.

Так…

–          І між ним кардинальна різниця.

Так, це і так зрозуміло, навіщо Ти мені про це говориш?

–          Тому, що тебе цікавить природа програм? Хіба не так?

Так, але…

–          Щоб зрозуміти, що є програмою і яка природа програми, треба вийти за межі Змісту Змістів.

Тоді можна побачити ще й зміст намірів!

–          Отож! Наміри мають свої мотиви, а мотиви мають свої причини, а причини виростають у наслідок певних подій, вірніше конфліктів.

А конфлікти є ніщо інше, як накладання хвиль одного збудника на хвилі іншого. Це мені відомо. Хвилі, дифракції, резонанси… При чому тут програма?

–          А при тому, що Намір, з яким твориться та чи інша дія, вчинок, має в собі так звану «Підводну частину айсбергу». Вона не видима, але реально присутня, і найважливіша, бо вирішальна, оскільки є фундаментом, базисом.

Отже будь який Твір окрім власної ідеї, має в суті своїй ще й це прихований намір? А що є тим наміром?

–          Досягнути такого результату, що бажає Той, хто цей Твір творить. А також; хто продає чи купує (ось тобі й причина торгівлі), замовляє чи застосовує. Як бачимо, Зміст Твору сам по собі, тобто – один, а зміст взаємодії з цим і самим цим твором – інакший.

Щось схоже до одвічної суперечки; що було першим курка чи яйце?

–          Відповідь одна – причина.

Отже, оскільки усе суще має свої причини проявлення і створення, то ми можемо припуститися думки, що те, заради чого творився чи твориться твір і є… Програмою?

–          Браво!

Чекай! Якось так воно… Але насправді так… Ти маєш рацію. Твір, яким би він не був, є потрібним завдяки тому, що цим твором здобувається, чи вірніше досягається, якоїсь певної мети… І ту немає різниці на кого направлена програма на себе чи на інших. Якщо я знаходжуся у постійному процесі творення, а я знаходжуся у постійному процесі творення?

–          Інакше б тебе не було на Світі.

То значить, що я постійно програмую свій Світ і себе рідненького через свої твори…

–          І не тільки себе рідненького… Ти програмуєш кожного сущого у цьому Світі. Вірніше, скажімо більш м’якіше, ти впливаєш своїми програмами на іншого, на інших, на ВСЕ. І, як ти вже можеш зрозуміти, зміст твоїх намірів і зміст твоїх творів не є тотожними.

От блін! Тепер я розумію, чому так довго зависаю на одному і тому ж самому… Але ж так трапляється з усіма Людьми?

–          Вірно, таке трапляється часто і з кожним. Як гукнеться – так і відлунює. Копаючи яму іншому, сам туди потрапляєш. Ось що таке програма – мисле форма, що апріорно імплантована у структуру тіла твору і має за мету досягти конкретних змін у дійсному. За природою ця мислеформа може, ( наголошую на це слово) може бути інакшою аніж сам Зміст Твору і у певному сенсі виконує лиш роль ракети-носія, але з окремим і самостійним визначенням і наведенням на конкретну ціль.

Отже, програма має латентну природу?

–          Більшість програм, тобто такі, котрі не є проголошені чи маніфестовані, пророковані, і тому подібними…

Але ж, виглядає так, що геть усі програми, що їх свідомо запускають Люди, мають ще й таку підвальну частину якої ніхто і не підозріває і, ось ця сама підводна частина айсбергу і дарує нам сюрпризи. Думали одне, робили інше, а одержали по голові… Але. Я не про це! Мене цікавить як природа програми працює?

–          Ну, нарешті! Як Ми вже з Тобою розмірковували раніше у бесідах стосовно гріхів і чеснот, уся природа перебуває у постійному процесі творення. Творення чого, – спитаєшся? Правильно, запитання виникає, бо існує на нього відповідь. Інакше навіщо запитуватися? Кожна відповідь має своє призначення і значення у житті креативної природи. Саме слово «Природа» – означає щось таке, що є «при», тобто, «біля», тобто, залучене і долучене до Роду. А Рід, – є голограмою Всесвіту, незалежно від різновидностей діяльності різних членів його, іншими словами – компонентів його структури. З чого ці компоненти складаються? Припустимо, що з мислеформ і складаються. Що таке мислеформи? Це такі тонкі гравітаційні згустки, котрі мають властивості випромінення і поглинання. Всесвіт «дихає» і дихання це – безперестанне. У диханні цьому щось з’являється а щось зникає, але… Такого поняття як «Зникає» У природі немає. Виникає і зникає – і є диханням. Никати, значить шукати, тому виникнення і зникнення є знаходженням у тому чи іншому просторовому аспекті голограми дійсності. Оскільки Ти не Один, тобто ти не є самотнім у цьому Світі, то всі твої думки насправді є чутними оточуючими. Усі твої найпотаємніші найнесвідоміші бажання і прагнення є реально відкритими і явними. Як так? – запитаєшся? Відповім; – Часова формула «минуле теперішнє і майбутнє», є формулою Твоєї реальності. Твоєї, тобто, Земної форми реальності, бо тільки ця Земна форма є формою реальності Людського світогляду, тому що вона може лише триматися завдяки триєдиної формули «минуле-теперішнє-майбутнє». Для Змісту, на відміну від форми, існує тільки теперішнє, а значить одвічне. Оскільки будь-який зміст випромінюється і сприймається Людиною, то відповідно, Людина здатна одночасно чути різну кількість Змістів і переплітати їх, «закосичувати», у різноманітні структури різноманітних композицій, котрі в свою чергу здатні випромінювати не лише вкладений у них Зміст, а самостійно провокувати іншу Людину чи Людей до взаємодії з цими Змістами. Так зустрічаються сподівання і мрії, бажання і жадання, обов’язки і винагороди, відкриття і визнання так відбувається скупчення пилу і газів у зорі та планети, а відтак, створюються цілі системи зірок та галактик. І кожна система вже є носієм тої чи іншої, але обов’язкової програми. То що ж таке програма?

Програма є складна, композиційно структурована мислеформа, що має свою оригінальну природу, конкретну задачу і чітку мету. Програма направлена на перетворення чогось у щось і якщо мислити з позиції Людської психології, то будь-яка програма є таким невидимим неводом – сіттю, що накидається на відповідну кількість індивідуумів з метою піймати їх у одну спільну гравітаційну пастку. Тому ми кажемо: запрограмовані на щось, або для чогось, або чимось. Одним словом, програма має в собі якийсь неприємний присмак примусового тиску на волю як однієї Людини так і на ціле суспільство планети. Програм є безліч і всі вони рекламуються і саморекламуються та взаємопропагуються «пастухами-пастирями», – ініціаторами та провідниками ідей, задля яких ці програми створювалися і творяться. І, здається мені, немає спасу від цих програм, оскільки саме життя і є програмою, бо має Ідею, Зміст і Мету. Принаймні тут, на Землі.

–          Ха-ха-ха! О! Так! Спасу, кажеш немає… Ну що ж. Якщо мислити відокремлено і осібно, то може так воно і є. Куди ж тобі до всього цього гармидеру все проникливих програм? Осібно Ти лише можеш споглядати, а співтворити осібно неможливо. Так що, Креаторе мій милий, щось ти загинаєш відносно неможливості протистояти програмам… Перше, що можна зробити, так це вилучити себе з поля впливів програм на Тебе. Просто вимкни телевізор, мережу Інтернату, телефон і радіо. Замкнися у своїй хатчині як равлик, або заляж на дно і не відсвічуй.

А як же тоді жити?

–          Ото ж то!!! Життя і є робота з різними програмами, перетворення їх у нові змісти, а також, творення і впровадження у це саме життя своїх власних програм. Нічого негативного у цьому процесі тут немає. Тебе життя запрошує до гри до участі у творенні, то навіщо уникати і ховатися. Треба навпаки відважно йти на зустріч, в цьому зміст життя – трудитися, особливо, коли Ти знаєш, що від тебе щось у цьому світі залежить. Програміст виростає з Креатора, як Драматург виростає з режисера чи актора тільки тоді, коли він усвідомлює що саме він хоче вчинити своїм твором, який вплив і на що саме направити, що і на що змінити чи перетворити. Творчість і є програмуванням, так само, як програмуванням є будь-яке навчання.

А пізнання? У пізнанні теж закладено програму?

–          Ну що тобі, Людино, сказати? Пізнання, є вдиханням інформації, а творення є її видихом. Для чого дихаємо? Якщо ні для чого, то дихання Твоє стає просто перекачуванням газів. Свідомість Твоя переводить тебе з позиції «холостого» циклу двигуна у робочий, а хто перемикає Твою Свідомість? Правильно Ти сам і перемикаєш. Тоді чого боятися? Ти автор свого Світу і водночас Ти є програмістом усього, що відбувається у Твоєму Світі. Досить повзати пора встати на ноги! Твори, програмуй Свій Світ і тримай відповідальність за те що вчиняєш. Програміст – вищий рівень Креатора, бо креативить не тільки твори, а й впливає на середовище у якому ці твори творяться. У Тебе завжди є два шляхи: перший до Сіяння, і цей шлях потребує не просто активності життєвої позиції та творчого натхнення, він потребує магічного ( маг, як сила), впливу на середовище – програмування. Другий шлях, це постійна відмова від цього і втікання у пущі. Це відмова від ініціативи від лідерства і сприйняття себе таким, що тебе хтось, кудись, колись та заведе. Нехай навіть сам Господь Бог. Одним словом Актив і Пасив. Ці два шляхи не конкурують і немає такого, що один кращий за іншого, просто –Туди, або Туди. Вибирати тобі. Як у першому є зміст для життя, так і в другому. До чого лежить твоя душа, чого Ти сам прагнеш, таке і вибереш. Не гризися, – бліх немає. Але… Оскільки Ти вже визначився куди чого і навіщо, то нічого витрачати на всі оці балачки час. Ти – Креатор, і цим все сказано. Лише додам зі свого боку, від нині Ти ще й Програміст.

Чому від нині?

–          Тому що Ти сьогодні пропрацював цю тему: – «ПРОГРАМА»

Дякую, тепер мені зрозуміліше моє власне діло і призначення моє.

–          Амінь.

Амінь.

 

БЕСІДА ПЯТА

Вітаю, Майстре!

–          Вітаю, Креаторе!

Якось незвично мені від того як Ти мене назвав…

–          Справді? А чому? Ти все ще ніяк не зупинишся і не приймеш своєї суті?

Просто звучить це… Якось надмірно. Пробач, це певно, через те, що моя реальність, тобто дійсність, що я перебуваю в ній, так мене ловить і відвертає від знань, що їх отримую від Тебе. Все це якось магічно і чудесно водночас.

–          Магічно, бо незвично для звичного розуму, захопленого в пастку звички сприймати реальність як даність, а не як створене тіло твору. Ти просто засинаєш по кожній нашій розмові… Нічого, на початку завжди важко. Наука вимагає зусилля від учня. Даремно нічого не приходить, а тим більше не дається. Усе треба взяти самому. Тому не соромся себе і вперед!

Дякую. Ось так завжди Ти мене вводиш у цей транс спілкування і я, вже за пару перекинутих з тобою фраз, пробуджуюся і наче повертаюся до себе.

–          А так воно і є насправді.

Я навіть трохи розгублений, і ось тепер намагаюся пригадати навіщо все таки я до Тебе звернувся… Ага, я ось про що: Впродовж останніх днів розмірковуючи над темою Креатора особливо його програмуючої природи, в мене виникають гострі внутрішні дебати, а чи справді програмування, як Ти висловлювався у минулій нашій бесіді, є вищим проявом природи Креатора, чи не пастка це для мене? От, блін, знайшов кому про це говорити,Ти ж все це сам знаєш, то навіщо витрачати час на слова?

–          На слова варто, а на вчинки слід вважати і завважувати, що народжується тобою, і саме чому та через що. Ти ж сам себе програмуєш на все те, що твориш. Така природа Твоя. Перш ніж ти відкриєш свій розум для формування думки, Тобою вже випромінюється програма. Як це можливо? Можливо це тому, що Ти маєш набагато більший діапазон світосприйняття і впливу на цей Світ. Інструменти цього діапазону тобі невідомі, точніше, майже не відомі, бо Ти щойно тільки йдеш до цих знань. Шлях не простий, але не йти Тобі уже не вдасться. Ступив крок, тримай відповідальність за всю ходу. Отже, Програма, що Ти її випромінюєш, є насправді і водночас Твоєю, і не Твоєю. Не дивуйся. Я в тому розумінні, що Ти все ще ніяк не звикнеш до двоїни у собі, і залипаєш на індивідуальність як відокремленість. Так от, Ти не один. Твоя програма, це лише тобою перетворена божественна програма, у якій Ти сам існуєш, якою Ти творений і яку знову таки сам сотвориш. Як я уже тобі говорив, нічого у цім космосі немає відірваного і відокремленого, бо усе є єдиним і цільним. Немає такого Зла, щоб на Добро не вийшло. Тут навіть не варто розводити дискусію. Програмування відбувається увесь час, навіть, коли Тебе уже не буде серед Живих. Бо програма є одвічною Грою. Про-Гра-Ма. Саме слово вже вказує на те хто і що грає, і про що саме ця гра.

А чи не виходить це зачарованим колом? Сам собі для себе і про себе?

–          Саме так. Але кожного разу Сам є іншим; з іншим талантом, силою волі, натхненням, знаннями, уміннями, вірою та любов’ю. Тому, коли мислити програмно, то й відчуваєш спільноту усіх креаторів, включаючи і Людей. Віруючі кажуть про Волю Божу. І ось саме ця Воля Божа і є програмою. Тому кожен індивідуум може відчувати радість спільного творення і роздратування та протест від відчуття несвободи.

Ось, власне про цей протест і несвободу я і хочу почути від Тебе правду!

–          Ти вже почув, тепер лиш пропиши.

Я пробую, прибудь при мені.

–          Я завжди поруч. То ж слухай. Тобі нічого хвилюватися за твою свободу, бо її в тебе ніхто не відніме. Ніколи й ніде. Ти вільний і свобідний єси, оскільки Ти не проминаєш і, творячи ось саме цю свою реальність, Ти все таки твориш її сам і самовільно без принуки.

Як так?

–          А так, Ти є невід’ємним і не замінимим, бо єси цільним. Розділяє Тебе знову таки лише Твоє самосприйняття, як однини, узалежненої від чогось вищого, тобто від якогось бога, тобою ж сприйнятого і перейнятого від таких, як і Ти сам, ближніх твоїх. Навіть якщо б Ти був повним і цілковитим атеїстом, то все одно був би під тим самим впливом. Бо Твій протест проти чого б то не було творить те щось, проти чого Ти протестуєш. Розумієш?

Так. От…

–          Блін! І тебе це ще й досі дивує? Враження таке, що розмовляю з кривим дзеркалом. Не сердься, Ти сам це розумієш, а раз розумієш, то чого не йдеш сміливо уперед? Ніхто тебе не програмує, так як ніхто тебе не змушує жити. Ти сам живеш і вмираєш виключно тоді, коли сам цього бажаєш. Просто в одному з мільярду випадків це може відбуватися свідомо, тобто, усвідомлено, при свідомості. Втяв?

Втяв!

–          Ну, тоді пробуй сам далі розвинути цю тему програмування, як суть креативної природи Людини.

Вау! Дякую! Я чесно, трохи хвилююся, хоч мені водночас навіть смішно з себе самого. Я ж все одно все це пишу сам. Адже так? Так! Ну то… Ось! Програма. Ще до появи в мені мислі, вже випромінюється таке поле, що ми називаємо – програма. Мені часто мислилося, що програма є чимось негативним і поганим для мене як і для кожного з Людей. Але тепер я бачу, що програма утримує мудрість у всьому, що ми тут творимо і витворяємо, інакше відбувся б колапс і все б зірвалося з процесів творення. Ой, про що це я? Чого ж думати у бік тупику? Правда? Отже, життя – є програмованою творчістю. Назвемо цю програму Мудрістю. Адже творячи не в мудрості, ми примножуємо сміття. Сміття навколо багато і воно необхідне нам для того, щоб зрозуміти як можна опинитися у сміттєзвалищі всесвіту, є і такий варіант нашої цивілізації. Адже варіантів безліч, тож творити без програми, все одно що утримуватися у броунівському русі, іншими словами у тому розумінні хаосу, що його найчастіше ми Люди маємо на увазі, коли говоримо про безлад. Хаос у своїй потенціальній суті є лише матеріалом для програми. Пробач, програма не є щось таке просте і однолінійне. Програма має голографічну природу, вона безконечна у своєму потенціалі і варіативності. Мені тепер вільніше думати і про божественну природу, проявлену у форматах існуючих релігій. Адже кожна релігія має в собі креативну суть всесвіту, і кожна з існуючих релігій, є носієм структурованої програми у відповідному просторі і часі. Релігії виникають і зникають, перероджуються у інші форми, але програма не змінна. Воля Божа – програма живого духу Людини, її проявлення у суті цієї істоти, цього животного (жива), як суть, що несе життя. Скільки не протестуй, Ти тільки утверджуєшся у вірі. Тому усі ці міжрелігійні та міжконфесійні змагання та протиставлення одного формату віри супроти іншої, є нормальним проявленням програми. Як от Добро і Зло, котрі не можуть одне без одного, і тільки разом дають Людині розуміння суті божественної природи, зміст цільного у особистісному. На прикладі мистецтва театру, ми можемо це прослідкувати у випадку з персонажами. Персонажі можуть любити одне одного, або ненавидіти, можуть битися і навіть вбивати і гинути, та програма, котра є Ідеєю твору не зникає і не змалюється, як би артисти не грали добре чи зле, аби лише знали, що вони роблять, чому і навіщо. Адже сама театральна вистава, теж є прогамуванням глядача відповідно до суті ідеї вкладеної у твір. І так у всьому. У будь якому творчому акті Людини, незалежно від роду її занять чи фаху. Життя, є випроміненням програми у всеможливих варіантах дійсного. А тепер я згадав про що, власне, я слухаю Тебе! Програма відбувається незалежно від волі Людини, а чи може вона взагалі залежати від моєї, або чиєїсь волі і виключно від такої індивідуальної волі?

–          Знову? Ну ясно що може, адже все так і відбувається. Нічого не може статися допоки ти цього на захочеш. Є правда одна різниця.

Яка?

–          Ти знаєш, – свідоме програмування життя.

То все ж воно можливе? Я знаю і чую як зараз багато про це говорять як пропонують шляхи навчання цьому свідомому програмуванню. В мене виникає певний страх, що тим самим навчанням мене можуть завербувати і я вже буду виконувати не стільки свою свідому програму, як виконуватиму чужу підсаджену волю.

–          Ну? І що? Ну знаєш, то не виконуй. Все тут просто і головне відкрито. Адже Ти це сам чуєш. То чого тут переживати? Не хочеш? Значить чуєш те, чого Ти не хочеш. А не хочеш, то хто тебе змушує?

Воно то так, але трапляється, що моя воля слабне і хтось, той, хто має сильніше випромінення волі, заволодіває моєю і ось, я вже раб.

–          Раб. Ясно, що раб. Але той, хто тебе змушує, той тебе перевіряє на міцність. Хто тебе поневолює, той тебе виховує. Адже все є відкритим май тільки сміливість дивитися і бачити. Слабодухі гинуть і пропадають для того, щоб інші вчилися і ставали сильнішими духом і перемагали. Перемагати – значить оволодівати магією програми і перетворювати одну силу на іншу, а відтак, творити свій світ. Ти сам кажеш – Мій Світ. А що таке є той-Твій Світ? Чому він Твій, а не наш чи ваш?

Тому, що я перетворюю те, що проявляється тут і зараз на такий варіант, який мені вбачається є для мене і для оточуючих мене істот важливішим, значимішим, кращим та мудрішим. Я, значить, беру на себе відповідальність за власне життя і за увесь Світ, що у ньому творюся і творю. Ух ти, ну й темочка у нас з обою тут випростувалася! Дякую Тобі за присутність.

–          Рано дякувати, ще ж не все!

А що ще?

–          А те… Скажи, що Ти будеш тепер робити з цим знанням?

Буду вчити інших.

–          Це ясно, але інші мають своє уявлення про світ у якому живуть. Як Ти будеш з ними вести бесіду, коли вони триматимуться свого?

Ну, кожному – своє, по Савці і свитка. Що тут скажеш, Ти ж сам знаєш, що усе так і відбувається. Насильно милим не станеш. Обманювати якимись чудесами я не вмію і не хочу.

–          Навіщо обманювати? Чудесами? Кожен момент творення вже є чудом, годі шукати чудес! Пора їх творити і в творенні ставати вище себе попереднього, триматися свого нового рівня і тримати у ньому не тільки себе, а й Світ. Тримати Світ, – значить бути Магом. Бути Магом, значить мати силу, волю, віру і любов. Якщо Ти не є таким, тоді в Тебе нічого не вийде з того, про що ти просто триндиш. Триндьож – холості оберти програми у проявленні творчого потенціалу в дії. Тому, стати, значить – Бути. От тобі і відповідь на таке популярне питання; – «Що то за таке питання гамлетівське; Бути, чи не бути? – Бути – значить Діяти». А от, що Ти вчиняєш, якою є Твоя дія, такою і є Твоя гра в програмі життя. Чудові часи тепер настали, вимоги до креаторів стають все складнішими і відповідальність за діла ваші зростає параболічно, вертикально до росту свідомості. Так чиниться розвиток. Як бачиш, перед тобою тільки оптимістична перспектива.

Знаєш, мені інколи страшно за все те, про що ми з Тобою тут розмовляємо… Я відчуваю деколи навіть роздратування, що мене мало хто зрозуміє і що мій труд, окрім мене самого, нікому насправді не є потрібним взагалі.

–          А так воно і є! От, розсмішив Ти мене, пацан! Ха-ха-ха! Ха-ха-ха!!! Давно так не сміявся! Як до стіни горохом! Ха-ха-ха! І Ти так само!!!

Що тут смішного? Що я такого тут сказав? Перестань! Ти мене ображаєш!

–          А Ти мене хіба не ображаєш? Боїться Він, що Його не сприймуть! А то ж! Така твоя Гра. Ось, так Ти і програмуєш Свій Світ! Дитино! Ну Що? Второпав у чому вся Твоя проблема?

Ну тебе! Я тільки дивуюся, як це в мене трапляється, так завалюватися у піке?

–          Вчишся ходити, тоді не хникай коли впадеш! Це нормально, падати. У падінні є своя перевага – Тебе болить і цей біль вказує Тобі напрямок твоїх думок. А як ще тебе виховувати. Ось саме тому Ви і маєте больові відчуття, фізичні, емоційні, духовні. Так мій друже, вчитися – важка робота. Тому і вдячність твоя має свою ціну, коли Ти усвідомлюєш себе у процесі цього навчання. Тоді і тільки тоді Ти ростеш, і відповідно росте і Програма, і якість та рівень Твоєї Творчості!

Я хочу подякувати Тобі за мудрість даровану у процесі цієї розмови. Прошу мені лише підказати, що мені вчиняти і як програмувати свою реальність.

–          Ти вже знаєш як.

Тоді, що робити мені, коли мене проситимуть дати це знання?

–          Якщо ти житимеш за цими знаннями, то ті, що проситимуть, самі їх через Тебе і отримають. Без всякого дозволу. Якщо Ти просто пробуватимеш їх передати словами, а на ділі триматимешся свого старого варіанту життя, то це буде просто триндьож. Таких горлопанів – триндюків серед вас тьма. Користі від такої роботи ніякої, скоріше навпаки. Знання потрібні для того, щоб їх втілювати у життя, тоді вони стають інтегрованими у програму і дістають підкріплення енергії з усієї голограми Всесвіту. Роби роботу практичну. Практикуй сам і практикуй з іншими. Менше говори, більше дій. Програмуй у медитації, у чутті дійсного перетворюй дійсне на твір. Тут і зараз вчиняючи дію, Ти перетворюєш Свій Світ на Нову реальність. Тоді Ти не просто Програміст, тоді Ти стаєш Магом. Не думай, що це важко і дорога далека. Все вже є здійсненним і реалізованим. Пробудися! Ти є!

Так не хочеться закінчувати цю нашу розмову… Я дякую Тобі Майстре! Слава тобі у всепросторах всесвіту!!!

–          Дякую. Не забувай, що Я скромний. Побережи пафос для роботи.

Амінь.

–          Амінь!

 

 

БЕСІДА ШОСТА

Вітаю, Майстре!

–          Радий тебе чути!

Кожна наша зустріч покликана дати відповіді запитанням, що пробуджуються в моїй свідомості та відкрити новий простір моїм думкам. Я відчуваю велике щастя, що це відбувається зі мною і в мені. Дякую тобі, Майстре! Думки мої народжуються від взаємодії моєї свідомості з тими чи іншими поняттями, що їх проявляють життєві ситуації, в яких я знаходжуся. Тобто обставини мого життя самі відкривають теми для роздумів. Роздуми мої… Вони неможливі без мого власного позиціювання стосовно тої чи іншої системи координат життя, яке я за звичаєм просто називаю Людським життям. Коли я задумуюся над тим, а що власне є те Людське життя, то бачу як проявляється природа Людини у її світобаченні. Сьогодні я хочу поговорити з тобою про Кумира і Ворога. Поговорити про те, чи існують якісь інші координати Людської креативної природи понад ту модель загально проявлену в історії (часі) та визнану загальнолюдською і незмінною моделлю бачення світу, так званою реальною дійсністю.

–          Добре. Давай тоді все по порядку. Що ми маємо на даний момент дійсності? Чим є життя Людини? Ти згодний, що життя твоє у цій реальності, в якій Ти знаходишся, від тебе не залежить?

Ні, з цим я не погоджуюся.

–          Чому?

Тому, що тоді я знаходжу себе у чужій мені реальності, у якій я є тотально узалежнений від усього, що стається саме собою, не з моєї волі, а в наслідок певних причин обумовлених обставинами до яких я не маю жодного відношення. Тобто, тоді я знаходжу себе виключно тим, хто переживає те, що сам не творив і немає ні до чого відношення.

–          Добре тобі. А що тоді по твоєму є твоєю реальністю?

Моя реальність. Моя, а не чиясь чи когось іншого. Розумієш? Моя реальність є процесом виключно мого сприйняття цього Світу. Цей процес є ініційований мною і мною організований у взаємодію з навколишнім відносно мого уявлення про те, що є що і хто є хто.

–          Тобто, відповідно твоїм знанням, оцінкам, та переконанням?

Саме так.

–          Отже Ти погоджуєшся, що та реальність у якій Ти, оце щойно себе усвідомлюєш, не є випадковою і тим більше не є навмисно кимось організованою і пропонованою тобі для проживання?

Так, я з цим погоджуюся.

–          Отже Ти розумієш, що те, що Ти є, і те ким Ти є, насправді не є наслідком чийогось сторонського впливу, проекту, плану, розпорядку і тому подібному форматуванню твоєї особистості?

Сторонських впливів не можливо уникнути, бо вони, ці впливи постійно впливають на мене як і на кожного. Я розумію, що рух саме мого життя, моєї реальності (реальність є сприйнятою дійсністю), іде від мене, бо саме я сприймаю цю реальність такою, якою я її сприймаю і розумію. Тому моє життя залежить від того, як я розумію цю реальність і що хочу, чого прагну, чого бажаю і що вчиняю, а не просто лише тільки від якоїсь та чиєїсь сторонської програми. Інакше кажучи, я творю своє життя і відповідно творю свій світ таким, яким він в результаті і є. Тому, всі помилки і невдачі є моїми і тільки моїми, як і всі здобутки та відкриття. Відповідальність за цей світ, як і за моє власне життя лежить на мені, бо я таким його сотворяю, бо відповідним чином сприймаю і тому саме те переживаю, що проживаю і через що живу.

–          Чи всі Люди такої думки?

Ой! Боюся що не всі.

–          А якої думки дотримується більшість?

Знаєш, мені не варто було відповідати Тобі стосовно того, що є моїм світом…

–          Чому?

Тому, що я таким чином протиставляю себе іншим Людям, а це вже вчинення дії, що можна назвати розділенням, або віділенням себе від загалу.

–          Ну й що? Що тобі до загалу, я ж в тебе запитувався, от ти й відповів за себе.

Але ж, коли Ти питаєш мене про інших… А я, вже протиставлений до інших, пробуватиму тобі відповісти, то вийде так, що я упереджений до їхнього розуміння світу і себе у ньому.

–          Добре, коли Ти так хвилюєшся за інших, то спробуй не протиставити, а засвідчити те, що бачиш.

Як посторонній?

–          Так. Без захоплення і зневаги, без оцінки, одним словом.

Отже, світ у якому живуть люди, можна розглядати принаймні з двох позицій; Перша – світ створений Богом і у ньому живуть (змушені жити) Люди. Друга – світ творений кожною Людиною і всім сущим (мінерали, рослини, простіші, комахи, риби, птахи, тварини, люди), і у цьому світі живуть ті, що його творять. Живуть, бо творять і творять, бо живуть. Виходячи з цього чи попереднього розуміння, ми з тобою можемо відзначити наступне; світосприйняття базується на власному Людському розумінні того, як влаштований (організований) світ і що є Людським життям. У першому випадку, «Світ створений Богом і в ньому змушені жити Люди», трактує Людину як певного роду заручником, невільником, отже, відповідно – РАБОМ. Тоді Людина, як така, є розділеною і з природою творення. Відділеною від єдиного Цілісного, а натомість узалежненою виключно від волі того відділеного бога – творця, пана господа, пастора та їм подібних авторитетів. Людина, в такому випадку, змушена терпіти те, життя яке з нею трапляється, і задовольнятися тим, що має, про що і свідчить гасло: «Маємо те що маємо». А свідчить воно про те, що Людське життя є наслідком чиєїсь забави, чиєїсь війни, чийогось егоїзму, параної та маразму. Людина, в такому випадку, є нещасною істотою, що переживає не кращі часи, які чомусь ніколи так і не минуться. І хто б не пророкував і які б боги не прилітали на Грішну Землю, нам все тягти свою лямку і перти свого плуга…

–          І на кого уповати?

Як на кого, очевидно, що на того ж самого Бога! Молити його про ласки і просити милості. І так це триває тисячоліттями… От яка програма! Матриця раболепської психології та світосприйняття. І що важливо зазначити забігаючи уперед, саме раб і творить свого рабовласника, як той, що дає хабар, творить хабарника. Ось тому від самої Людини бере свій початок Світ. Світ рабів та панів.

–          Це світ «Вони і я – Я і вони». Світ протиставлення оточуючого собі і себе оточуючому. Матриця у якій дві крайності; з одного боку – Кумир, а з другого – Ворог.

А Я посередині, тобто між молотом і наковальнею… Словом – я крайній, так?

–          Так!?

Ні, для мене не так!

–          А як для тебе?

Для мене, світ є творенням усього навколишнього разом і спільно зі мною. І моє розуміння цього процесу і є визначальним, – я творю і несу відповідальність за цей Світ! Чому, – спитаєш? А тому, що моє сприйняття і є творенням. Я не можу бути не дотичним до того, що я спостерігаю. Квантова фізика це давно довела, (електрон, коли за ним спостерігають набуває природи частки на відміну від хвильової, коли спостерігач не є присутнім), а ми все ще б’ємо поклони кумирам і вишукуємо собі ворогів.

–          Отже Ти твориш свій Світ? А інший творить свій Світ, а тамтой, – свій, а всі решта, кожен, – свого?

Ну, так! А що тут не ясно? Всі разом. Один за всіх, як всі за одного! Життя Людей є співтворчістю!

–          І у сприйнятті своєму Ти і бачиш свою творчість?

А як же? Саме так! Адже я творю, тобто вчиняю певну ментальну конструкцію (думку) стосовно питань до того, що є Те і що є Це. Як тільки я собі склав у голові визначення «Що є Що», світ мій, відповідно повернувся і перетворився на такий світ, де є присутніми ЦЕ і ТЕ, а разом з ними і саме моє розуміння та сприйняття того, що є ЦЕ, або ТЕ. І все, нічого іншого мені не вдається вчинити, як тільки творити і сприймати те, що я натворив. Як корабель назвеш, – так він і потоне. Як гунеш – так і виспишся, або, як посієш-так і поїси. Словом, одним словом! Адже на початку було Слово. На початку чого? На початку творення!!!

–          Отже, Ти таким чином пояснюєш свій Світ?

Таким чином я пробую зрозуміти Хто Я Такий! Якщо я – Креатор, то значить, що я креативлю не тільки тоді, коли вчиняю якусь конструктивну дію, а й тоді, коли сприймаю реальність такою, якою її сприймаю. Адже саме тоді я і можу вчиняти якусь конструктивну дію. А що, Ти, наче, стоїш на іншій моделі?

–          Я взагалі ні на чому не стою, бо по-перше, мене поза тобою немає, по-друге, я не маю чим і на чому стояти. Це Твій світ і твоя творчість творить мене таким, що Ти можеш вести цю бесіду і відповідно щось відкривати у собі. Наголошую – у СОБІ. А те, що Ти стоїш на цій позиції, не робить Тебе якимось особливим чи важливим. Ти, просто є Ти, зі своїм власним розумінням Світу, як такого. Але Ти цікавишся питаннями стосовно того, що є Світ і що є Життя, а це вже є вчинена дія, як сам Ти висловився. Отже Ти твориш цю свою реальність разом з усіма сущими на Землі? Отже ось така голограма цієї дійсності, коли поглянути на неї з Твоєї точки координат?

Так, а коли поглянути на дійсність з точки координат тьоті Мусі, Світ буде іншою голограмою. Але Голограмою, тобто, якщо я захочу якось змінити свій Світ, то відповідно я змінюю Світ тьоті Мусі, а вона відповідно у свою чергу також. Ось і маємо те, що маємо. Але… Як кажуть українці: – Так то воно так, але трішечки не так. У моменті самого сприйняття мною реальності дійсного (того, що діється), я можу робити певні корективи стосовно того, що є що і хто є ким. Тобто, ця фаза творення – СПРИЙНЯТТЯ є пластичною територією, на якій я вчиняю корекцію, що до мого власного Світу. Сприймаючи, я називаю те, що сприймаю і, тут, і саме тут, я можу змінювати цю свою реальність у відповідності з моїм світоглядом з моїм рівнем свідомості, а відтак, я тоді і приймаю рішення, що до моєї поведінки у цих «обставинах» та моїх діях, вчинках, словах і рухах.

–          А чим Ти доведеш, що саме так все і відбувається? А може це Твоя хвора уява так змальовує Твій Світ і Твою природу творення?

Ось, дивися… Наприклад, сидять не березі ріки три хлопці. Двоє сидять разом, а один осторонь. Я дивлюся на них, і на рівні сприйняття вчиняю творення, я, припустимо, передбачаю, що один, той, що осторонь тому й осторонь, бо посварився з тими двома котрі разом. Як тільки я ось так подумав, неважливо, що подумав я машинально, тобто несвідомо, як в моєму Світі вже склалася ось така реальність. Два і Один. Між ними конфлікт. Я можу надалі залишатися спостерігачем, тобто, чекати і дивитися, що відбуватиметься між ними, і якщо далі реальність буде розвиватися так як вона розвиватиметься, тобто, так як це насправді є між ними, незалежно від мого надуманого уявлення про якийсь конфлікт, то все одно моє сприйняття цієї реальності буде якийсь час узалежненим від того мого уявлення про посварених хлопців. І щоб ці хлопці не діяли, моя свідомість буде утримувати ту уявлену реальність доти, допоки якийсь вчинок з боку одних, або іншого не перевернуть все навпаки. Допустимо, що якийсь вчинок таки перевернув усе з ніг на голову і моє сприйняття було помилковим, добре коли так, але той увесь час до вчинку, я був у владі власного уявлення про дійсність і в цій «моїй» дійсності були два проти одного… Розумієш? Добре, що я просто тримався спостереження, а не втручався з бажанням вияснити що і як, чи з благосним наміром їх примирити. А ми Люди так часто і вчиняємо. Навіть не усвідомлюючи, що самі створюємо свою реальність такою, якою її сприймаємо. Якою сприймаємо, так відповідно і вчиняємо. Як вчиняємо, так і позиціонуємося серед інших. Як позиціонуємося, так і вибудовуємо структуру дійсності. Тому, від сприйняття найбільше залежить, яким шляхом піде Людина. Створить свою реальність де будуть свої і чужі, чи створить реальність, де будуть тільки свої. Ось тут саме і народжується різниця світоглядів, а точніше світогляд, що я називаю «Пірамідальною Матрицею» і світогляд «Голографічної Матриці».

–          А що з Голографічною Матрицею? Що Ти скажеш? Що таке, – Голографічна Матриця?

Спочатку я поясню Пірамідальну Матрицю.

–          Бобре, валяй!

Валяй, ну й вислови в Тебе? Ото ж бо! Пірамідальна Матриця має дію направлену у протилежні сторони, як стріли, направлені в протилежні боки, як Зірка Давида, де два трикутники пронизають спільний простір у протилежних проекціях. З одного боку те, що не сприймається і відчужується, тобто – Ворог, а з другого те, до чого прагнеться і жадається, тобто – Кумир. Одним словом, – протиставлення: Бог і Сатана, Земля і небо, пан і раб. В результаті, маємо формулу; Я і ТИ, де Я не є ТИ , а ТИ не є Я! Розділяй і Владарюй! Зрозуміло, що ця формула вироблена колективною свідомістю і утримується свідомістю кожного з індивідуумів спільноти у відповідності до спільної формули – програми. Змінити програму, а значить формулу силою не вдається. Бо в даному випадку суспільне виглядає сильнішим за індивідуальне. Але парадокс ситуації полягає в тому, що змінити цю реальність можна, і змінити її може тільки сам індивіду собі самому, тож і дія повинна йти від самого індивідуума. Як? Змінивши думку у момент сприйняття цієї дійсності. А для цього треба мати неабияку відвагу. Бо програма має сильний інструмент впливу – Страх. Можна сказати, що Пірамідальна Матриця тримається на Страху. Нас увесь час лякають Всевидячим Оком та Страхом Господнім. Як тільки Людині вдається подолати Страх, то стає можливим її пробудження, і тоді є реальним перехід з однієї матриці в іншу. Усі колективні спроби переконати одними інших призводить до нагнітання конфлікту і війни. Тому Світ в основному тримається цієї Пірамідальної Матриці впродовж писаної історії. Тому увесь час війни і протиставлення типу: Наш бог кращий за вашого чи наш спільний лад цивілізованіший за ваш дикунський, наша демократія справжня, а у вас чорт-зна що! Одвічний, так нам кажуть «правильні історики», розподіл на «Наші і Ваші».

–          То чому ж Ти назвав її Пірамідальною?

А тому, що у цій матриці структура централізована від «Голови» аж до низу. Низів багато, бо потреба у рабах завжди велика і безперестанна у всі часи. Тому, нас Людей зараз розплодилося так багато. І Голова на всіх одна, яка безперестанно твердить нам, що є Один Єдиний Бог під яким усі ходимо, і від якого усі узалежнені і, якого боїмося, ой, як боїмося! Чому боїмося? Бо страшно!!! Страх! Тому що боїмося начальника, пана, господаря, вахтера, – один одного боїмося. В страху роджені, в страху виховані, в страху народжуємо і дітей своїх, лякаючи їх якимись «Бабайками» та «Аяяйками», в страху браття й помремо! Тому й творимо те, що творимо! Тих кого боїмося і кому поклоняємося, творимо собі ворогів і кумирів. Творимо, бо не можемо без них.

–          Чому не можете?

Бо така програма наша!!! Тому, ми інакше собі й не уявляємо свого життя. Так звикли і так вчимо своїх дітей і внуків. Таким творимо Свій Світ, Свого Бога. І від того все по колу. «Порочне коло» – Старе уявлення Людиною Бога, як коло, має закриту природу, а відтак, такий бог смердить затхлістю. Мені власне хотілося б сказати більше, що Бог, як такий існує тільки у Пірамідальній Матриці, бо є символічним вершком піраміди – головним Кутом. У голографічній Матриці Бог є усім і не ділиться на головнішого і другорядного перворідного і двоюрідного. У такій системі, Бог (вірніше його, як такого там взагалі немає), є усім одночасно і всемірно, без протиставлянь на Кумира і ворогів, і відповідно тут ми завважуємо головну річ – Добро, яке не протистоїть Злу. Чому? – запитуєш? А тому що Добро і Зло нероздільні і не протистоять одне одному, а направляють свою взаємодію у спільному напрямку – Еволюцію. З усього сущого на Землі, тільки Людина ділить дійсність на Добро і Зло, цього немає серед животних (тварин), рослин, бактерій та мінералів. Це є прерогативою тільки Пірамідальної Матриці – розділяй і владарюй! У Голографічній Матриці, – один за всіх, а всі за одного, тому у ній відбувається взаємодія перспектив, де розвиток дістає те, що має на даний момент перспективу, що є найлегшим, найзапотребуванішим та самодостатнім. Зрозуміло, що наша сьогоднішня модель цивілізації належить не до Голографічної, а до Пірамідальної системи світогляду, але це – поки що ще…

–          А ти віриш в те, що ваша цивілізація переміниться на інакшу у якої буде, як Ти кажеш, Голографічна природа.

От, чомусь вірю! Бачу, що причин вірити не багато, але якщо я розумію, що від мене все тут починається, тому мені бачиться така перспектива реальною. І якщо взяти до уваги те, що реальність не є єдиною, а багатоваріантною (див. хоча б «Трансерфінг реальності» В. Зєланда), то віриться впевненіше.

–          Віра вірою, а факти? Що Ти можеш пред’явити, чим підтвердити свої роздуми та Віру, зрештою.

Віру, – дуже просто, ось цим письмом. Як сам Ти бачиш, Ти є зараз реальним, лише завдячуючи моїй вірі. Далі, в роботі, що веду я в дослідженнях Території Творення і здобутий на ній Метод Креативної імпровізації, відкриваються мені нові й нові перспективи розуміння глибоких об’ємних систем Голографічної Матриці реальності з її багатоваріантністю творів а отже, – многодійсністю реальності. Але, це не є найголовнішим на даний момент. Головно сказати, своє розуміння підкріплюю тим, що у голографічній реальності свідомості немає потреби у брехні, оскільки стає зрозумілим принцип: Як від тебе, так і до Тебе. Як Ти твориш так і проживаєш. Тому творити брехню стає просто невигідно. Правда, якою б вона не була жорстокою і болючою і, як би не сприймалася злом для життя котрогось з індивідуумів, у свідомості останнього вона (правда), перетворюється на гірке лікарство, що повертає здоров’я і робить життя Людини перспективним і змістовним. І тут ми не творимо собі більше Кумирів та ворогів, бо сприймаємо кожного сущого як себе рідного, тому ми не ворогуємо, не ламаємо, не руйнуємо і не смітимо, а відтак, не запаскуджуємо Планету, бо не розділяємо і не відділяємо себе від іншого живого життя, – планети Земля.

–          Цікаво, невже Ти справді так мислиш, чи це просто Твоя літературна спроба самопроявитися і відповідно самоутвердитися?

А що в тому поганого, що я саме так самоутверджуюся і проявляюся у цій дійсності. В мирі і злагоді з простором Людей.

–          А Ти гадаєш твої твори не матимуть негативного впливу на інших, на суспільство?

О, так! Я розумію, про що Ти! Коли Людина чує зміст і боїться його явити Світу, така Людина є немічною істотою, що живе у страху за своє життя. Навіть, якщо те, що я пишу матиме тотальне неприйняття Людьми, громадою, суспільством в цілому, то все одно, у письмі цьому є зернини мудрості, які будуть почуті і сприйняті, і котрі обов’язково проростуть у комусь іншому, більш сильному талантом і вірою. За це я не переживаю. Що до слави чи визнання, якщо трапиться таке, сприйму як належне і не більше. Я ж бо знаю, що я не є Богом, просто вчуся бути Людиною з не Пірамідальної Матричної Реальності. Та й нічого такого вже надзвичайно нового і оригінального я не відкриваю. Все вже давно відкрито і подаровано нам, я лиш пригадую, що воно таке. Тому і звертаюся до Тебе, Голограмо Всесвіту по допомогу, і Голограма відгукується до мене персоніфікованим образом Майстра. Дякую Тобі за цей надзвичайної краси і глибини досвід мудрості. Бо саме Тобою Твориться цей мій Світ.

–          Але ми відійшли від теми…

У процесі творення власної реальності, або точніше у творенні варіанту власної реальності, Людина випромінює вібрації своєї природи і ще навіть не помисливши, інформує про себе те, що є що і чим вона на даний момент являється. Так, ми – Люди, впливаємо несвідомо на оточуючий простір і час. Відповідно до випроміненого і формується оточуючий простір і все, що нас оточує. Хвиля на хвилю проявляє енергії тих, що їх породили. Виникають конфлікти і це закономірне явище, а от, що вчиняють Люди? Якщо Ти не можеш пробачити, тобто пропустити через свідомий фільтр, який відрізняє навмисну дію від ненавмисної, тоді ти сам вступаєш у процес загострення конфлікту і творення власного ворога. Ти не називаєш так його відразу, але чуттєво позиціонуєш себе, як по відношенню з ворогом, і ось через мить, – Ти вже називаєш його Ворогом. Як тільки так сталося, Ти сам першим і попадаєш у пастку «Розділяй і владарюй», і пішло і поїхало…

–          А що робити, коли хтось з тих, інших, реально вчиняє щось вороже по відношенню до тебе?

Той, хто так вчиняє, випромінює певну енергію, якою тебе наповнює.

–          А що Ти зробиш із цією енергією?

Залежить від рівня моєї свідомості.

–          Правда?

Ну, от! Ти можеш відплатити тим самим, а можеш не відплачувати і взагалі не відповідати, тобто, Ти просто не противишся і енергія послана проти тебе не відгукується твоєю спровокованою відповіддю, відбувається «провал» і маятник не народжується, бо відбулася анігіляція збурення випромінення направленого на тебе. Ти не спокусився на провокацію і тим самим не розігнав енергію провокатора до більших обертів, до більш руйнівних наслідків. Що в результаті? Не відбулося народження ворога. А значить немає війни і крові. Всі кого ми, Люди, ненавидимо, тому й існують і стають тими, що несуть смерть і руйнацію, народилися нами самими. Ми творимо ворогів наших і робимо це з надзвичайним завзяттям та якимось впертим відчаєм. Губимо осмисленість і в результаті… Гординя та її порочні сестри-лярви пробуджуються і понеслося. Як правило, результат однаковий – нещастя і смерть, одні вороги, а другі ще гірші вороги… Як там у Шекспіра про історію Ромео і Джульєти? Нема сумнішої на світі…

–          Але щось тримає, утримує цю Пірамідальну Матрицю при владі над цілим людством?

Я думаю, що утримує цю ситуацію програма. Поодинокі випадки повторюючись формують так званий рецидивний ефект, що переростає у хронічну повторюваність, а це, відповідно, вже є програмою. Зупинити програму не просто. Щось треба вчинити таке, щоб перервати потік живлення енергіям. Груба дія не допомагає, а навпаки провокує ще більші спалахи. Ось тут і приходить на розум те, що чує серце. Зупинити можна тільки самого себе і тільки силою власної волі. Тобто свідомо перетворюючи енергію одної природи на іншу, з руйнівної на креативну.

–          А якщо і це не вдається?

Тоді, не реагувати взагалі. Зробити так, ніби тебе немає, а отже нікому реагувати на вчинене супроти тебе. Стань прозорий. Не реагуй. Тебе немає, то й немає відповіді. Коли хвиля, що випромінена не знаходить тіла об яке вдаряється, то не породжуються контрхвилі, а значить, що нічого не противиться і імпульс згасає. У правилі «Як гукнеться»… прибираємо «так і відгукнеться» і, той хто гукає не діждавшись відповіді, заспокоїться. Так часто відбувається з гавкаючими собаками, якщо не відповідати, – замовкають. Тому, коли це трапиться кілька разів підряд, то зникне і саме бажання розпочинати гукати, знай «гавкати», а з цим з’явиться розуміння і глибші. Ось так із нами у протистояннях ідеологічних, релігійних, політичних. У всіх конфліктах шукаймо мир і не спротив, а з чим не погоджуємося – просто не реагуймо. Тоді виграють дві сторони. Інакше, сторони просто міняються місцями, а конфлікт залишається яким і був.

–          То як не відповідати? Як Ти собі це уявляєш?

Перш, що важливо, треба практикувати власну поведінку, що не опирається на конфлікти. Тут важливо розуміти момент, коли Ти сам вже готовий чинити у відповідь подібне, Ти вже твориш противника з перспективою переробити його у ворога. Я прислухаюся до кожного, хто мені перечить і хто мене провокує своєю агресивністю. З часом стає навіть неважко здійматися над ситуацією і бачити все як на долоні, як самі причини поведінки, так і перспективу її наслідків. Перетворювати Світ. Ось місія Людини! А разом з тим, – шлях до мудрості і Любові. В цій роботі, а це реально дуже важкий труд, шукаймо однодумців і одновірців. Чим більше Людей практикуватиме непротивлення злу, тим більше пробудиться з ворожих протистоянь і тим міцнішим буде мир, тим більше народиться друзів. Від ненависті до Любові – один крок. Мудрість у тому, коли і як зробити цей крок.

–          З ворогами більш менш зрозуміло, а що з кумиром?

Не сотвори собі його! І все!

–          Ні це не відповідь, я ж Тобі відповідаю якомога докладніше? Ну? То Що з кумирами?

Ох! Кумири! Погибель Людська. Христос заповідав – Не сотворіть собі кумира! І саме з нього кумира й сотворили. Як я вже казав Тобі, ми Люди творимо своє дійсне у поліваріантності буття. Творимо силою від народження – божественною творчістю. Тому ми – Креатори, а не «хрін собачий». А це відповідально, усвідомлювати себе і бути Креатором. Шалено відповідально. Креатори тримають Небо над нашими головами. Не просто Титани, а саме Креатори, бо творять цю спільну дійсність постійно перетворюючи її у Мудрість. Тому й Титани, бо Титани Духу! Щось я вдарився у пафос.. Так ось, кумир є пасткою твоєї творчості, а перш за все твоєї волі і свободи. Всі ми маємо у своєму житті зустрічі з кумирами. Кумир живить Тебе своєю енергією, сліпить тебе і Ти вже не бачиш нічого окрім того, що робить твій кумир. Кумир блокує дух і розум і, Ти закільцьовуєшся, як білка у колі і, впадаєш в ілюзію. Солодку ілюзію дотичності до того, що вчиняє твій кумир. Ти по суті твориш його, кумирівську матрицю, підпадаючи під її програму (маятник у В. Зєланда) і, працюєш на «папу карло»! А де Ти сам? Тебе немає. Є тільки твій кумир. То як, потрібен Тобі кумир?

–          А що, кумир так нічого Тобі не дав і не дасть?

Дасть, так само як ворог, він дасть енергію, яку я використаю на власну творчість. Тут знову треба зрозуміти природу перетворення енергії захоплення від кумира, на енергію натхнення до власної творчості. Хто хоч раз творив сам, той розуміє, що таке стан творчості і як приклади високої культури та високих ґатунків творів, надихають, а значить, живлять енергією! Ото ж, кумир може бути натхненником, а може стати вампіром. Вибирати все ті ж самій Людині, що знайшла собі кумира. І… О, диво! Кумир, що став для мене натхненником, стає мені рідним другом, товаришем, а що найголовніше, – УЧИТЕЛЕМ. Отже, як бачимо, уся справа у енергіях і вміння їх використовувати мудро і правильно. Коли ми це навчимося і коли так вчиняємо, ми тоді здобуваємо, тобто духовно збагачуємо себе і, головно інших. Ми самі зростаємо і твори наші стають вчасні і мудрі, а значить, – ПОТРІБНІ!

–          Ну, Ти сьогодні досхочу наговорився. Чи щось затрималося у голові?

Знаєш, дякуючи нашій сьогоднішній розмові, мені стало зрозумілим те, що справжня Людська природа була й раніше, від початку віків у Голографічній Матриці. Зміна програми на Пірамідальну матрицю відбулася за якихось поки ще невияснених і невідомих людству обставин. Але я певен, що ми повернемося до себе. І це відбудеться незабаром. Це вже відбувається.

–          Амінь!

Амінь!

БЕСІДА СЬОМА

Вітаю Майстре!

–          Приємно почутися.

Якось я розпочав з тобою бесіду, сам того не сподіваючись. Просто написав текст про те, що таке креаціоніка.

–          А що таке ця твоя креаціоніка?

Я завжди відчував, що суть моїх пошуків на Території Твореня мають під собою певне, не побоюся цього слова, «філософське», тлумачення дійсності. Оскільки, як не крути, а я все таки те й роблю, що пізнаю цей Світ у цій дійсності, то я спробував скласти текст, що до змісту цієї «філософської» думки.

–          Давай для початку нашої бесіди розглянемо її?

Давай. Отже, КРЕАЦІОНІКА (я думав, що вигадав, тобто створив це поняття, але у «неті» воно вже існує у просторах містобудівництва. Ну що поробиш, коли слова народжуються щомиті), то ж Креаціоніка, на мою думку, є світоглядом і, тепер я так думаю, що стане (якщо вже не стало), моєю наукою про природу збурення й народження процесів творення дійсності усіма сущими об’єктами у Всесвіті. Можна вважати, що зараз ми переживаємо справді історичний момент, народження нової науки, що досліджує творчість, як формулювання дійсності. То ж кажучи прямо, Кеаціоніка вказує на те, що: Ворогів та ідолів немає апріорно, є тільки наше відношення і ставлення. Як так? А ось: Ще на етапі сприйняття оточуючого, ми вже вчиняємо акцію творення. Ми творимо власну картину розуміння «свого» світу тим, що ми вчиняємо оцінку, тобто позиціонуємо себе з тим, свідком чого ми є, виключно у проекції власного уявленням про те, що таке добро і зло, наше і чуже і, тому подібне. Ми вчиняємо дію позиціювання, більш зрозуміло скажемо так, – ми вчиняємо вибір, об’єднання або роз’єднання, власного ототожнення чи розототоження з тим, що є тут і зараз, і як тісно це повя’зано зімною. Це є першим нашим творенням, – вчинення базової мислі на якій, як піраміду, камінь за каменем, ми вибудовуємо подальшу конструкцію нашого власного трактування дійсності – наш світогляд. Відбувається це завдяки слуху божественного у собі і у навколишньому, а також через блокування божественного слуху. Усі ми є різними з різною чистотою власної природи. Блокування, тобто забруднення нашої природи вчиняють паразитичні ментальні конструкції-лярви, що їх ми творимо самі власним процесом мислення та котрі створені усіма іншими сутностями, що населяють всесвіт. Ці ментальні конструкції атакують наше біополе своїми програмами (до них належать так звані смертні гріхи), котрі в свою чергу провокують нашу не пробуджену свідомість на прийняття тих чи інших рішень, а відтак і на несвідоме вчинення тих чи інших вчинків. Коли ми живемо за не божими законами, а за людськими правилами поведінки (по понятію), створеними самотужки чи нав’язаними кожному з нас, як колективною свідомістю суспільства, так і колективним несвідомим (поведінка натовпу), то ми тільки те й робимо, що постійно граємо в тотожність і в результаті творимо власні проблеми, з яких утворюються проблеми планетарного характеру, котрі ми вже не в стані розв’язати ні колективно, ні тим більше індивідуально. Саме через нашу розототоженість з божественним, оперту на несвідоме упереджене ставлення до всіх проявів людської дійсності, створена нами ж самими ота піраміда світогляду, що блокує наш слух на перспективи й можливості розв’язання цих проблем. Тому історія вчить нас тому, що нічому нас не вчить. Стати Креаціоністом, значить зупинити власні упередження, що до сприйняття реальності світу, варіантів персоніфікації Бога, та перспектив власного розвитку за життя. Бути Креаціоністом, значить, Вірити у божественність Світу і власної природи, усвідомлювати себе сотворцем і брати на себе відповідальність не тільки за своє життя, а й за всю дійсність. Сповідувати Креаціоніку, значить, – свідомо вчиняти сам процес мислення творенням позитивних ментальних конструкцій. Це непросто і головне – незвично оскільки потрібно постійно думати. Слухати те, що чуєш і бачити те, на що ти дивишся через призму Чеснот. Здобути слух на чесноти можна виключно тільки через Любов. Ця Духовна робота відкриває перспективи позитивного мислення, а відтак, пошуку мудрості, котра в свою чергу пробуджує божественну прапам’ять (совість) до того, ЩО і ЯК вчиняти і діяти. З цього ми можемо глибше зрозуміти і місію митців, – творити мистецькі твори, організовувати процеси просвітних заходів, відкривати людям зміст їх божественної природи, одним словом, – служити людству. Творчість не буває без наслідків! Наслідки бувають різними, як конструктивними так і деструктивними. По ділам своїм і проявляється те, чим є чоловік і у що він вірить. Мистецька Творчість є божественним проявом істоти, що носить ім’я Людина, – той що творить. Найвищий прояв творчості – мистецтво. Мистецтво лікує і пробуджує розуміння безмежності варіантів проявів життя, воно завжди несе світло Радості і Гармонію Божественного, мистецтво пробуджує Мудрість.

–          Дякую за наведену вище промову. Ти сповідуєш Креаціоніку, назвавши так свій власний світогляд, тому ти й проводиш майстер-класи «Територія Творення» та «Креативна імпровізація» за своєю методою організації творчого процесу, названу тобою  ж, «Методом креативної структурованої імпровізації».

Так це і є моїм життям. Це шлях до розуміння себе як нерозділеного з Богом, з його проявом у природі Людини.

–          А хто є ці Люди, учасники твоїх майстерень?

Різні Люди, я б сказав – добрі Люди, такі ж шукаючі Бога в собі, як і я. Серед них і такі, що шукають власну реалізацію на театрі у якості актора, режисера і драматурга.

–          Отже твоя Територія Творення є театральною?

В основі своїй, – так.

–          Для чого покликані твої майстер-класи?

Перевести увагу з виконавсько-розважальної функції театру на креативно-пізнавальну. Мистецьку

–          Про що тобі тут йдеться? Я розумію, що це не так просто висловити у короткому інтерв’ю, але спробуймо.

Розглядаючи актора в голограмі театру, все чіткіше вирізняється тенденція до відродження. Стара, як світ, місія людини театру і самого театру, як інституції, що покликана створювати живі змістоформи (самобутні вистави), – перероджується у нові форми, котрі не опираються виключно на готову структуру композиції, драматургічний текст (п’єсу чи іншу літературну конструкцію сюжету) у побудові сценічного дійства, а творять цю сценічну подію виключно тут і зараз через імпровізацію організовану на взаємодію з Темою. Такою імпровізацією «На Тему», є і розроблений мною «метод креативної імпровізації» останнім часом я додав ще визначення «структурованої» тобто впорядкованого процесу. Акції такої імпровізації відбуваються у присутності свідків (колег учасників і простого глядача), створюючи тим самим не тільки нове сценічне дійство, а й новий драматургічний твір – текстову структуру, історію, п’єсу. І що найголовніше, фіксація композиції, як одного (сценічного)так і другого (тексту) твору увесь час залишається максимально відкритою до нового структурного компоненту.

–          Отже, – це певного роду революція на театрі?

Я б спробував назвати це відродженням Людини через мистецтво живого театру. Зрозуміло, що ця «новітня» місія театру (я називаю такий театр – одвічним живим процесом, або Живим Театром), потребує нового діяча сцени. Не просто актора, а Креатора, того хто творить, а не виконує. Акторство, у його звичній природі, є певним процесом копіювання та мавпування. Вихід на вищі рівні неможливий без постійного пошукового процесу і знань того, як взаємодіяти зі штампами, кліше та звичкою прийняття готових (мертвих) рішень у роботі над постановками. У Живому Театрі відсутній той звичний виробничий (фабричний, конвеєрний) формат, який виключно продукує постановки драматичних творів у переведенні їх у сценічну дію – виставу. Продукт старої (мертвої) форми театру завжди має одну функцію – постановка – вистава. У Живому Театрі постановка не є самоціллю через абсолютно інакший підхід у створенні сценічного дійства. Перше і засадничо найважливіше, це те, що Живий Театр не береться за постановку вистави лише тільки за драматургічним твором – п’єсою чи іншого роду текстовою структурою.

–          А за що береться Живий Театр?

Як я вже висловився вище – ЗА ТЕМУ. Власне це і є тим добре забутим й старим, а нині новітнім і засадничим стовпом суті нового (живого) театрального процесу з новою формою сценічного твору під назвою – Креатива (Твориво), що не виставляється на показ як готова форма, а створюється у присутності глядача і за участі глядача, тобто як самими учасниками – креаторами, так і усіма свідками креативи. Зрозумілим, і цілком правдивим є сумнів, що до гарантованої якості такого театрального твору. Зазвичай, приходячи до театральної зали, ми завжди сподіваємося побачити таку виставу, яка апріорно має свою чітку структуру і форму, а відтак і певну фіксовану якість. Гарантовану якість сприйняття.

–          А що ж тут? Як тут стосовно очікуваної якості у випадку із цим креативом, чи креативою?

Відповісти на подібне запитання можна по-одеськи, тобто – запитанням на запитання: – А де знаходиться ота гарантія, тої фіксованої якості?

–          Справді. А де вона знаходиться?

Якщо підійти до такої природи театру як вистава, і з усією серйозністю віднайти те місце знаходження вистави з якого її видобувають актори, то ми зійдемося на одному, вистава, як така, знаходиться у просторі пам’яті усіх учасників театру.

–          Тобто вистава знаходиться у чіткій структурованій мислеформі, з якої і народжується спільне сценічне дійство? Тоді виникає наступне питання: – Хіба можлива інакша природа народження сценічного дійства – вистави? Не кажучи вже про питання, що до самого формату театрального дійства – креативи. Чи реально створити оцю саму креативу не маючи чіткої фіксованої структури сценічного дійства?

Ось саме на цьому я хочу зупинитися більш детально. Природа імпровізації має неоднозначну і неодноваріантну перспективу. Річ у тому, що сама імпровізація стає можливою за умови, що імпровізатор (креатор), чітко бачить і чує, словом, відчуває саму суть предмету своєї імпровізації. Відомо, що імпровізація, як дія людини, асоціюється нами, передусім як поведінка, що організовується людиною у взаємодії з чимось конкретним і добре зрозумілим цій самій людині, тобто самому імпровізаторові, а відтак і реципієнту (глядачу, слухачу), тобто, свідку події. Отже мусить бути щось таке, що об’єднує театр і глядачів. У найбільш звичній і доступній формі театру цю функцію виконує драматургічний твір – п’єса, а у значно ширшому значенні, об’єднуючим фактором є ТЕМА.

–   А де ж тоді знаходиться п’єса у випадку з креативою?

Відповідь – там само, де і вистава в учасників постановки. Тобто у пам’яті, а точніше, у тому тонкому просторі, що ми звикло називаємо свідомістю з її багатошаровою структурою; підсвідомость, надсвідомість, понадсвідомість і так далі. Річ у тім, що пам’ять, як така, не є чимось сталим, типу комори чи сейфу. Пам’ять людини є процесом, тобто дією. Театр також є полігоном дії, а саме, – дії, що перетворює неіснуюче в дійсне.

–          В цьому його чарівність і несподіваність.

То ж ми тепер можемо припустити, що як вистава так і креатива, все одно як це назвати (хоча нам відома різниця між дією виставляння і творення), проявляється на сцені виключно акторами, або креаторами свідомим перетворенням об’єктивної суті твору з того простору з яким працює пам’ять у простір дійсного, тобто реальної тілесної поведінки учасників даного дійства.

–          Отже ми бачимо, що театральне дійство під назвою «Креатива», має ту ж саму природу проявлення (народження), що і постановка (вистава)?

З тою лише різницею, що креатива, перед її проявленням у сценічному дійстві знаходиться не просто в просторі дії пам’яті креаторів у вигляді вже готової, змонтованої та структурованої усіма компонентами образної мислеформи – вистави, а значно в інакшій, відмінній природі, передусім саме тим, що тут мова йде про процес, у якому ми зустрічаємося з голограмною природою свідомості людини, тобто ми маємо реально інакший принцип взаємодії творчої природи креатора з об’єктом (проектом) дійства як такого, а саме – з образом, що його випромінює Тема.

–          В чому суть цього принципу?

У природі свідомості креатора, де найважливішим аспектом є, як індивідуальна так і колективна взаємодія передусім з Темою майбутнього Твору, а не з п’єсою, чи з готовою моделлю відрепетируваного за п’єсою і зафіксованого постановкою дійства. В роботі креаторів з темою, в процесі усіх проб напрацьовується найголовніше – персонажний матеріал (персонажі–характери), які через взаємодію між собою, тобто власною поведінкою, народжують несподівані драматичні ситуації, в яких розкриваючи власні внутрішні конфлікти, формується зовнішнє дійство, цілісний сценічний твір – креативу. Головною дією тут визначається гра, як процес народження самої поведінки креаторів-персонажів, через що, властиво, і проявляється сюжет, історія, наратив, як такий, котрий стає можливим до відчитання спостерігачами лише тільки у процесі самого дійства і лише по завершенні якого, може бути зафіксованим у текстовій формі, драматургічному творі – п’єсі.

–          Ким зафіксованим?

Гарне запитання. Можна відповісти так – будь ким з учасників дійства креативи. Будь ким з присутніх.

–          Тобто, будь хто з учасників чи свідків може стати драматургом?

А чому б і ні? Хто заважає? Якщо креатор активно і ціленаправлено практикує ще й драматургічну територію, то це просто логічно.

–          Значить ми матимемо справу з принципово інакшим способом організації й протікання сценічного дійства під назвою креатива. А що є тим найважливішим компонентом такого процесу?

Знання законів взаємодії партнерів і персонажів.

–          Що ж це за закони?

Вони давно відомі, лише призабуті. Тут я нічого нового не відкриваю, все вже давно відкрито:

1. Віра у запропоновані обставини.

2. Організація власної поведінки креатора виключно від партнера-креатора, те ж саме «пристосування» від партнера.

3. Образна поведінка у створенні персонажа організовується від чіткого розуміння образу (об’єкту, предмету, явища, а також емоційних та фізичних відчуттів людини, її рухів, дії, вчинків, тощо).

4. Взаємодія персонажів опирається на чуття зовнішнього і внутрішнього конфліктів авторами дійства, партнерами – креаторами.

5. Конфлікти між персонажами народжують їхню боротьбу.

6. Зовнішні конфлікти-ситуації, що пробуджують і проявляють внутрішні конфлікти персонажів.

7. Персонаж може не знати чого він хоче, але креатор, повинен це відкрити, знати і розуміти, що він хоче сказати своїм твором – персонажем. Та сама «Наскрізна дія»

8. Внутрішній монолог персонажа – організатор поведінки.

9. Психологічний жест – образна поведінка креатора у ролі.

10. Мізансцена – думка (Креатора через персонаж), виражена у просторі.

11. Композиція і структура, як цільність тіла сюжетних варіантів.

12. Розуміння природи народження та розвитку сюжету (формула сюжету) і його різновиди.

13. Поліваріантна природа імпровізації – гра з чуттям різних варіантів дійсного прояву суті змісту.

Все вище перелічене не є остаточними заповідями креатора, власне кожен з креаторів створює ще й свою шкалу законів організації акту креативи. Особливо треба наголосити, що визначальною і обов’язковою, вихідною точкою є саме Тема і тільки Тема. Точніше, розуміння того, що таке є Темою і як до неї підступитися. Ці знання відкривають креатору канали сприйняття потоків інформації для інтуїтивного схоплення кожного з імпульсів варіантів змістів, котрими оперуючи тут і зараз, креатор формулює власну поведінку, а разом з тим і структурні куски щойно твореного тіла (варіанту) твору.

–          Але ж, це надзвичайно великий обсяг інформації, тобто знань та умінь. Навіщо так складно? Чи не простіше так, як сказано; кожному своє, тобто драматург, режисер, актор, кожен працює на своєму полі і разом створюють виставу?

Кесарю-кесареве, а Богу-богове… Тоді не трапиться ніякої креативи, а буде все таж сама театральна вистава (постанова). А ми говоримо про живий момент істини до якого певним чином, і за відомих тільки учасникам креативи умов та принципів, підключаються креатори у спільному акті поведінки (Ось тут саме і місце назвати таку поведінку священнодійством), споглядаючи яке, глядач не матиме жодних попередніх заготовлених порівняльних засобів, оскільки відсутній готовий текст і не передбачена поведінка персонажів. Такий театральний твір грається тільки один раз. Його неможна повторити тим більше запустити у серійне виробництво.

–          Фантастика!

Та ні, не фантастика, а справжнє художнє творення нового й невідомого світові твору. Наведу приклад з симфонічною музикою виконуваною оркестром під диригуванням, і камерним виконанням, де диригента немає, а звідси і джазову імпровізацію групою музик, де немає ні нот, ні композитора з його твором, ані диригента, а є лише, – тема, все решта трапляється тут і зараз і виключно неповторно.

–          Театр джазу…

Можна і так назвати.

–          А в чому новизна?

Все нове – добре забуте старе. Циклічнсть руху галактики, а відтак сонячної системи, і нашого з вами життя, є, як не крути, єдиним процесом многогранного і безконечного дихання, – повторювання проявлення себе у новому.

–          Отже Креатива, є- виставою нового типу театру?

Дійством! Це – імпровізація На Тему. І як сказав хтось з відомих світу цього: та імпровізація добра, яка є добре підготовленою. Цим тут все сказано.

–          Отже сама робота ЖИВОГО ТЕАТРУ організована абсолютно інакше, аніж це діється у звичних „public theater’s?”

Власне! Тут ми маємо організацію сотворчості, – сукупність творчих актів особистостей (насправді дуже рідкісна форма організації), що називають себе креаторами і котрі знаходять один одного у процесі спільного проникнення у спільну тему. Особливою є тут територія персонажів, з якими креатори взаємодіють, а вірніше сказати; – котрих креатори народжують. Партнерська взаємодія креаторів побудована на відкритості і щирості, тому триматися така структура може тільки на усвідомленні свого особистого кроку, власного вибору пізнання себе як Людини – божественного твору. Зробити це можна за умови певного рівня свідомості, котрий розкриває креатору зміст його власного життя як місії, тобто, не просто пізнавання природи мистецького, а передусім служіння вищим ідеалам Людства, у вірі в дотичність до Божественного. По суті ми тут маємо справу з живою (не хочу називати це релігією, але на даному рівні передачі інформації це є чи не найточнішим визначенням), духовною практикою (по-суті це всього лише сотворчість вільних душ) на театрі.

–          Зрозуміло, що такий Живий Театр потребує насамперед особливої методи, яка може зв’язати ансамбль.

Я, власне, наголошую на методі, а не на системі. Система вихолощує процес тим, що на кожному новому етапі вже апріорно проявляється її результат, як матричний відбиток відомого.

–          І це чи не найскладніше питання у житті такого організму?

Метод, який відкриває шлях такому театральному утворенню є. Це Метод креативної структурованої імпровізації «Територія Творення» розроблений і впроваджуваний мною в життя впродовж кількох останніх років.

–          Як будь яка містична практика, а театр є територією містичного, метод креативної структурованої імпровізації має перспективу при певних умовах організації процесу?

О, так. Це є важливим питанням – організація. На даному етапі мною пророблені різні спроби спровокувати процеси організації від самих креаторів. Сказати правду, не кожному це вдається осягнути. Окрім акторського таланту, креатору потрібні задатки режисера і драматурга (письменника), а також і менеджера. Мені самому не завжди це легко вдається. А що вже говорити про керівництво таким процесом! Потрібна неабияка сила волі для випромінювання ініціативи у організації процесу. Це небезпечна роль, бути організатором такого процесу, і передусім небезпека її полягає у тому, що керівник, іншими словами – лідер, взявши на себе відповідальність за організацію такого організму як театр, залишається на матричному коді колективної свідомості першою і останньою інстанцією у вирішенні геть усіх питань, від творчих, аж до господарських, включаючи і приватні. У випадку з Живим Театром треба підходити інакше.

–          І як би це мало бути?

Органічне утворення незалежних і самостійних однодумців усіх рівнів і функціональностей. Органічне, повторюю, не насильницьке. Інакше все це губить свій зміст.

–          Але, може це взагалі не є можливим, таке утворення? Можливо ця ідея є утопічною?

Кожна утопічна ідея, рано чи пізно є виходом із затхлого лабіринту буденності. Я вірю, що це є можливим, необхідно напрацювати поле гравітації у якому зійдуться однодумці і створити структуру організації, важливо чітко визначитися з тим, якою буде ця організація, тобто чітка структура адміністрування і керівництва, що базується на засадничих началах самого явища – Креатора.

–          І коло замкнулося?

Я б сказав, композиція склалася.

–          І з чого розпочинати?

З основного. З самого Методу. Ось приміром основні умови для організації такого процесу:

Умова перша:  Живий Театр є незалежним утворенням вільних майстрів – креаторів.

Умова друга:    Простір організації процесу має бути виведеним з поля мегаполісів, ізольованим від мирського шуму.

Умова третя:    Всі учасники, що пробуватимуть організуватися в креаторів, відбираються передусім з акторів і на конкурсній основі та виховуються виключно у методології креативної структурованої імпровізації.

Умова четверта: Учасники співпрацюють у заздалегідь визначеному і спільно прийнятому терміні – сезоні. Середній термін контракту навчання – три роки з правом розриву відносин і пролонгації по взаємній угоді.

Умова п’ята:     Приміщення незалежне і спеціально облаштоване, у якому немає розподілу на сцену і залу глядачів.

Умова шоста:   Живий Театр не є комуною, а вільною територією мистецької практики рівних однодумців під керівництвом лідера, художнього керівника, носія методу.

Умова сьома:   Живий Театр є громадською організацією, що існує на кошти зароблені проведенням навчальних майстерень, міжнародних проектів, грантів міжнародних фондів і меценатських пожертвувань.

Решта умов належить до різних питань творчої функціональності, господарської діяльності самої організації Живий Театр і направлені, як на взаємодію зі структурами фінансування та інформації, так і на взаємодію з територіями споріднених процесів.

–          Що ж, будемо сподіватися, що Живий Театр таки народиться.

Сподіватися мало, треба вірити! А головне, треба діяти!

–          Дякую за розмову.

Це мені слід Тобі подякувати. Щиросердно вдячний!

Тексти записані у січні – квітні 2012 року в Одесі під час проведення майстеркласів.

янгол

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>