20 Кві, 2013

ЧАС-ПАРАЗИТ

падший ангел Далі.

.БЕСІДИ З МАЙСТРОМ.

Привіт!

–         Щось трапилося, що Ти озвався!

Трапилося те, що я багато працюю і мало творю. Скучив за Тобою!

–         Я теж скучив. В тебе робота добре просувається. Я спостерігаючи за Тобою помічаю Твою невтомність. Відчуваєш як Ти змінився?

О, так! Зміна велика! Але, пробач, досить про мене! Тут є справи цікавіші за мене.

–         Добре, давай поділися цікавинками!

Я останнім часом спостерігаю певне дрейфування моєї свідомості у бік споглядання за своїми переконаннями. Знаєш, вони все менше і менше працюють, ці мої переконання. Насправді я відчуваю, що те чим я є, насправді не є переконаннями. У переконаннях знаходиться смерть кожного з нас. До чого я веду? А до того, що усі мої переконання так швидко тануть, як ось цей великий сніг, що випав сеї зими. Було так багато і ось дивися сьогодні вже літо і я купив собі сандалети. Зняв черевики-чоботи і відразу в сандалі… Смішно! Але в тому і справа, що те, що я називаю переконаннями, так само є смішними у мить, коли вони вже перестають бути переконаннями.

–         І що Ти робиш тепер з цими роз переконаними переконаннями?

Що? А нічого! Просто забуваю їх! І знаєш? Це дійсно прекрасно забувати те, що вже не працює! Я власне про головне хочу Тобі сказати. Сьогодні проводячи роботу з однією групою, я раптом відкрив для себе, що Людина не є сталістю, тобто, кожен з нас Людей є безперервним трансформером, що постійно поновлюється і перероджується у мить усвідомлення будь-якої нової інформації пійманої з зовнішнього, або із внутрішнього простору. Найголовніше, що мова на занятті пішла про комплекси і страхи, про блокування свідомості переконаннями стосовно власного уявлення про себе самого.

–         І що Ти для себе відкрив?

«Искушении святого Антония» (1946) Дали

Я зрозумів, що все що я про себе знаю, є моїм головним тормозом. Це як той плуг, що ти мусиш його перти невідомо за що і через які провини, а найголовніше не знати для чого і пощо? Той тормоз – стале знання про себе рідного, робить мене монолітом, через який не може протікати ніяка інформація, жодна енергія, і саме тому той залишок енергії, що є моєю сталістю постійно вичерпується і врешті-решт приходить мить, коли ти «даєш дуба» і все!

У кожного з нас є щось таке, що болить. Щось пережите нами колись і котре постійно пригадується, треба чи не треба, а повсякчас і в найнепідходящі моменти життя, а таки приходить до тебе і кусає за найболючіше місце! Тому я такий перестрашений і тому я такий закритий,і такий переконаний, що я недостойний кращого, що я грішний і пропащий! Я знаю, що мій комплекс пожирає мене, постійно, методично і вперто відкушуючи шмат за шматом  від мого енергетичного тіла, аж допоки мене перестане живити енергія, тобто коли вампір – комплекс вип’є все життя з мене.

–         Щось дуже печально Ти ведеш свою розповідь…

Печально? Та, що Ти? Печаль… Тут не печаль, тут розпач за бездарно прожитими днями і роками! Як все-таки нас форматують ці кляті програми. Я ж бо не дивлюся телевізор уже кілька років. Вже кілька років (понад десять), я живу не просто розмовами  про відродження Людини, а роблю конкретну роботу. Увесь цей час моя діяльність є направленою до простих Людей з метою перезарядки їхньої самосвідомості стосовно власної природи. І через те і тому, я сам теж перезавантажуюся і відроджуюся.

Знаєш? Я відкрив для себе Людину, як провідника, що має зміст саме у своїй проводимості. Як, наприклад, проста труба, яка весь свій зміст має у тому, що через неї, а точніше, нею перетікає вода чи газ. Труба, суть котрої у найбезперешкодному пропусканню самодостатніх змістів, без жодної потреби у її  (трубному) втручанні у ці змісти.

–         Отже Людина є провідником, що пропускає через себе інформацію, і тим кращим провідником Ти є, чим чистішим змістом ти транспортуєш?

Так! Суть моя у тому, щоб життя моє було прозорим передаванням істинного змісту.

–         А звідки цей істинний зміст народжується?

Ти знав, що запитатися! Власне це найголовніше моє відкриття. Зміст не є сторонським. Я як труба не є прокладений від когось до когось. Скоріше тут треба шукати іншу аналогію, як от від прадавнього кореня мого роду до сьогодення сучасників моїх. Істина не у позавимірному просторі, а у позачассі. Як казала все таж сама Параска Плитка-Горицвіт: – “З дочасності”. Адже саме “дочасність” була тою чистою і відкритою природою безсмертного Чоловіка.

Відколи стався ЧАС, ми стали вмирати і таким чином розпочалася найбільша брехня, що ми її називаємо – ІСТОРІЯ. Так – так історія і є тим фантомом комплексів та переконань, що крають наші серця. Знаю, що мало хто мене зараз може зрозуміти, і що те, про що ось зараз сповіщаю Тебе, може викликати хвилю протесту, але мені насправді прозоро до всіх і до будь-кого окремо взятого, навіть до Тебе! Ти на образився?

–          Та ні, я навпаки вельми зацікавився твоїм відкриттям себе. Продовжуй!

Значить, я все-таки недаремно розпочав цю розмову! Істина лежить у мені самому. Тобто, моя істина знаходиться у мені і тільки у мені самому. І коли я не чую її, то шукаю її у кожному іншому, тобто назовні світу в якому живу. Це головна помилка кожного з нас. Не просто помилка, а величезна неправда, що її ми самі створюємо і якої тримаємося все життя аж до смерті.

Венера Де Мило. Сальвадор Далі.

Істина не є предметом чи річчю, не є також чимось формально і формованоцільноєдиним у сталій формі, що її ми можемо впіймати руками, чи розумом. Істина  має нелінійну природу, і що знову ж таки важливо зазначити, істина не дається, вона лише тільки чується.

Людина, як провідник, здатна чути істину у собі, як труба чує далекий відгук змісту, що мчить нею і штовхає “щойсність” усією довжиною тіла труби. Так і Людина чує істину тут і зараз з далекого прасутнього присутнення її суті з позачасся, з дочасся, бо саме час і є тим фільтром, тою завісою, що заслоняє істину від нас сущих тут і зараз.

Саме висловлення «тут і зараз» ще раз і вкотре, підтверджує мої слова про те, що час став для Людства тим головним паразитом, від якого ми смертельно залежні. Час створив відстань у просторі, бо саме час перетворив нашу природу з вічної у тимчасову, тобто ми впали в узалежнення від цього паразита ЧАСу!

хронос

–         А Ти молодець! Круто Ти прозрів у суть проблеми! А я вже боявся, що Ти загрузнеш у гордині, коли став вказувати, що істина у Тобі в середині! Та ні, Ти таки вірно дивишся у корінь справи! Цікаво, а як Ти до цього дійшов?

Я не дійшов, це воно саме прийшло. Якась дивовижна річ трапляється зі мною, я вмію переноситися вперед у часі і ловити зміст. Як труба, що прорізає простір і робить далекі змісти єдиним цілим. Провідник утримує відстань у єдиній точці координат. Власне суть будь-якого провідника у тому, що він далеке і різне робить єдиним у часопросторі і змістоформі. Думаєш мене хто-небудь зрозуміє?

–         Думаю що так. Ти досить прозоро висловлюєш свої думки. Найголовніше в них те, що істина насправді завжди у тому, що є, бо те, що є, знаходиться тут і зараз. А те,  чого немає, тому і немає, бо воно десь там далеко. Тому, «маємо те що маємо» і є законом істини. Істина у шойсності.

Скажу Тобі тепер найголовніше, саме ця істина і є енергією Бога. Вам треба було створити Бога за образом і подобою часовонезалежного прообразу Чоловіка. Для Вас смерних суть безсмертності і безчасовості є поняттям божественним, бо Ви є смертними. Я б ще й так сказав; – ви є тимчасовими у часі і покищомісцевими у прострі, тому ваш Бог є позачасовість і всюдисущність.

Ваш Бог є суть ваша,  – вільна від гравітації природа матеріально втіленого Чоловіка, що оприсутнився у часі і знайшовся у просторі цієї матеріальної форми Всесвіту і конкретно на планеті, що зветься Земля. Ваш Бог, – це ваша праам’ять про вічність вашої дочасової природи.

Саме тому Месія та інші форми Божественної матеріалізації приходять з дочасся і відходять у вічність вічну, вільну від часу. Так, Ти маєш рацію, коли називаєш час найголовнішим паразитом. Це правильне визначення його природи. Час тому є паразитом, бо висмоктує соки життя з усього сущого у фізичному Всесвіті, навіть з таких впертих стоїків, як піраміди, чи мегаліти Стоунхендж, чи з будь-яких інших відомих Вам пам’ятників Вашої історії.  «Ті далекі часи, – Ви кажете, – відділяють нас від тих подій». Що є цим відділенням?

raphaelesque-head-exploding

Я думаю, це є структурою природи часу. Природа цього монстра має ритмову структуру, тому підтвердженням є також природа сюжету твору в мистецтві. А гравітація Композиції, є ніщо іншим, як тілом часу. Бо власне сам фізичний простір і є породженням часу. Тому композиція є гравітацією часопросторового утворення, ім’я якому ТВІР.

Природа будь-якого твору неможлива поза часом і поза простором. Це проекція природи самої Людини, її віддзеркалення. Тому ми і кажемо, що кожен наш твір є нашим портретом. Порталом відтворення нашої позачасовопросторової суті, нашої істинної природи, що безперечно живе у кожному з нас. Тому, пошуки істини поза форматом нашого часопросторового тіла, ніколи не матимуть жодного успіху. Ми приречені тривати і тримати «трубу щойсності», як гуцул трембіту, щоб дочасся співало у кожному нашому творі свою божественну пісню вічності.

–         Добре сказано!

Ось така моя сьогоднішня мить. Я чув її ще раніше, а висловитися зумів сьогодні. Завдячую цьому моїм студійцям. Дякую і Тобі, Мастре, за терпіння.

–         Це моя суть. Не спи. Вірніше піди поспи, щоб прокинутися вчасно і змістовно.

Добраніч.

–         Гарних снів.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>