25 Гру, 2012

БЕСІДИ З МАЙСТРОМ. ЖИВИЙ ТЕАТР.

 

Якось я розпочав з Тобою бесіду сам того не сподіваючись. Просто написав текст про те, що таке «Креаціоніка».

–         А що таке, ця Твоя «Креаціоніка»?

Я завжди відчував, що суть моїх пошуків на Території Творення мають під собою певне, не побоюся цього слова, «філософське» тлумачення дійсності. Оскільки, як не крути, а я все таки те й роблю, що пізнаю цей Світ у цій дійсності, то я спробував скласти текст, що до суті змісту цієї «філософської» думки.

–         Давай для початку нашої бесіди розглянемо її?

                        Давай. Отже, КРЕАЦІОНІКА (я думав, що вигадав, тобто створив це поняття, але у «І-неті» воно вже існує у просторах містобудівництва). Ну що поробиш, слова народжуються щомиті), то ж Креаціоніка, на мою думку є світоглядом і, тепер я так думаю, що стане (якщо вже не стало) моєю наукою про природу збурення й народження процесів творення дійсності усіма сущими об’єктами у Всесвіті. Можна вважати, що зараз ми переживаємо справді історичний момент, народження нової науки, що досліджує творчість, як формулювання дійсності. То ж кажучи прямо, Креаціоніка вказує на те, що: Ворогів та ідолів немає апріорно, є тільки наше відношення і ставлення. Ще на самому початку сприйняття оточуючої нас дійсності, ми вже вчиняємо творення власної картини розуміння вже «свого» зрозумілого нами світу. Ми вчиняємо свою оцінку дійсності, в контексті суспільної думки стосовно того з чим маємо справу, тобто позиціонуємо себе з тим, свідком чого ми є, виключно у проекції власного спільного уявленням про те, що таке добро і зло, наше і чуже і, тому подібне. Ми вчиняємо дію позиціювання, більш зрозуміло скажемо так, – ми вчиняємо вибір, об’єднання або роз’єднання, власного ототожнення чи розототоження з тим, що є чим тут і зараз. Це є першим нашим несвідомим творенням, – вчиненням базової мислі на якій, як піраміду, камінь за каменем, ми вибудовуємо подальшу конструкцію нашого власного трактування дійсності – наш світогляд. Відбувається це завдяки слуху до божественного у собі і у навколишньому, а також через блокування цього божественного слуху. Усі ми є різними з різною чистотою власної природи. Блокування, тобто забруднення нашої природи вчиняють паразитичні ментальні конструкції-лярви, що ми їх самі творимо нашим  власним процесом мислення та котрі створені усіма нашими попередниками (предками) та іншими сутностями (живими організмами), що населяють Землю і Всесвіт. На Землі сміття буває не тільки матеріальне, а й духовне.  Ці брудні ментальні конструкції засмічують нашу підсвідомість тим, що атакують наше біополе своїми паразитичними програмами до них належать і так звані смертні гріхи, (про них ми говорили у збірці СІМ),  котрі в свою чергу провокують нашу не пробуджену свідомість на прийняття тих чи інших рішень, а відтак і на несвідоме вчинення тих чи інших вчинків. Коли ми живемо за не гармонійними божими законами, а за створеними людською вигодою правилами поведінки (по понятію), створеними самотужки чи нав’язаними кожному з нас, як колективною свідомістю суспільства, так і колективним несвідомим (поведінка натовпу). То ж ми тільки те й робимо, що постійно лише тільки граємо в тотожність з божим змістом, в результаті чого творимо всі наші особисті проблеми, з яких утворюються проблеми планетарного характеру, котрі ми вже не в стані розв’язати ні колективно, ні тим більше індивідуально. Саме через нашу саморозототоженість з божественною мудрістю, твориться нами і сама ця пірамідальна структура нашого світогляду, що передусім і блокує наш слух на будь-які інші перспективи нашої реальності та можливості розв’язання одвічних наших проблем. Тому історія вчить нас тому, що нічому нас не вчить. Стати Креаціоністом, значить ступити на путь очищення від усіх цих упереджень що до сприйняття реальності нашого світу, а також різноманітних варіантів всеможливих персоніфікацій Бога, а відтак суспільно визначених перспектив нашого власного розвитку. Бути Креаціоністом, значить, Вірити у божественність Світу і власної природи, усвідомлювати себе сотворцем і брати на себе відповідальність не тільки за своє життя, а й за всю дійсність. Сповідувати Креаціоніку, значить, – свідомо вчиняти сам процес мислення творенням позитивних ментальних конструкцій. Це непросто і головне – незвично оскільки потрібно постійно думати. Слухати те, що чуєш і бачити те, на що ти дивишся через призму Чеснот. Здобути слух на чесноти можна виключно тільки через Любов. Ця Духовна робота відкриває перспективи позитивного мислення, а відтак, пошуку мудрості, котра в свою чергу пробуджує божественну прапам’ять (совість) до того, ЩО і ЯК вчиняти і діяти. З цього ми можемо глибше зрозуміти і місію митців, – творити мистецькі твори, організовувати процеси просвітних заходів, відкривати людям зміст їх божественної природи, одним словом, – служити людству. Творчість не буває без наслідків! Наслідки бувають різними, як конструктивними так і деструктивними. По ділам своїм і проявляється те, чим є чоловік і у що він вірить. Мистецька Творчість є божественним проявом істоти, що носить ім’я Людина, – той що творить. Найвищий прояв творчості – мистецтво. Мистецтво лікує і пробуджує розуміння безмежності варіантів проявів життя, воно завжди несе світло Радості і Гармонію Божественного, мистецтво пробуджує Мудрість.

–         Дякую за наведену вище промову. Ти сповідуєш Креаціоніку, назвавши так свій власний світогляд, тому Ти й проводиш майстер-класи «Територія Творення» та «Креативна імпровізація» за своєю методою організації творчого процесу, названу Тобою ж «Методом креативної структурованої імпровізації».

Так це і є моїм життям. Це шлях до розуміння себе як нерозділеного з Богом, з його проявом у природі Людини.

–         А хто є ці Люди, учасники Твоїх майстерень?

Різні Люди, я б сказав – добрі Люди, такі ж шукаючі Бога в собі, як і я. Серед них і такі, що шукають власну реалізацію на театрі у якості актора, режисера і драматурга.

–         Отже Твоя Територія Творення є театральною?

В основі своїй так.

–         Для чого покликані Твої майстер-класи?

Перевести увагу з виконавсько-розважальної функції театру на креативно-пізнавальну. Мистецьку.

–         Про що Тобі тут йдеться? Я розумію, що це не так просто висловити у короткому інтерв’ю, але спробуймо.

Розглядаючи актора в голограмі театру, все чіткіше вирізняється тенденція до відродження. Стара, як світ, місія людини театру і самого театру, як інституції, що покликана створювати живі змістоформи (самобутні вистави), – перероджується у нові форми, котрі не опираються виключно на готову структуру композиції, драматургічний текст (п’єсу чи іншу літературну конструкцію сюжету) у побудові сценічного дійства, а творять цю сценічну подію виключно тут і зараз через імпровізацію організовану на взаємодію з Темою. Такою імпровізацією «На Тему», є і розроблений мною «метод креативної імпровізації» останнім часом я додав ще визначення «структурованої» тобто впорядкованого процесу. Акції такої імпровізації відбуваються у присутності свідків (колег учасників і простого глядача), створюючи тим самим не тільки нове сценічне дійство, а й новий драматургічний твір (текстову структуру, історію, п’єсу) словом, історію. І що найголовніше, фіксація композиції, як одного (сценічного) так і другого (тексту) твору увесь час залишається максимально відкритою до нового структурного компоненту.

–         Отже, – це певного роду революція на театрі?

Я б спробував назвати це відродженням Людини через мистецтво живого театру. Зрозуміло, що ця «новітня» місія театру (я називаю такий театр – одвічним живим процесом, або Живим Театром), потребує нового діяча сцени. Не просто актора, а Креатора, того, хто творить, а не виконує. Акторство, у його звичній природі, є певним процесом копіювання та мавпування. Вихід на вищі рівні неможливий без постійного пошукового процесу і знань того, як взаємодіяти зі штампами, кліше та звичкою прийняття готових (мертвих) рішень у роботі над постановками. У Живому Театрі відсутній той звичний виробничий (фабричний, конвеєрний) формат, який виключно продукує постановки драматичних творів у переведенні їх у сценічну дію – виставу. Продукт старої (мертвої) форми театру завжди має одну функцію – постановка – вистава. У Живому Театрі постановка не є самоціллю через абсолютно інакший підхід у створенні сценічного дійства. Перше і засадничо найважливіше, це те, що Новий Театр не береться за постановку вистави за драматургічним твором – п’єсою чи іншого роду текстовою структурою.

–         А за що береться Новий Театр?

Як я вже висловився вище – ЗА ТЕМУ. Власне це і є тим добре забутим й старим, а нині новітнім і засадничим стовпом суті нового (живого) театрального процесу з новою формою сценічного твору під назвою – Креатива (Твориво), що не виставляється на показ як готова форма, а створюється у присутності глядача і за участі глядача, тобто як самими учасниками – креаторами, так і усіма свідками креативи. Зрозумілим, і цілком правдивим є сумнів, що до гарантованої якості такого театрального твору. Зазвичай, приходячи до театральної зали, ми завжди сподіваємося побачити таку виставу, яка апріорно має свою чітку структуру і форму, а відтак і певну фіксовану якість. Гарантовану якість сприйняття.

–         А що ж тут? Як тут стосовно очікуваної якості у випадку із цим креативом, чи креативою?

Відповісти на подібне запитання можна по-одеськи, тобто  – запитанням на запитання: -А де знаходиться ота гарантія, тої фіксованої якості?

–         Справді? А де вона знаходиться?

Якщо підійти до такої природи театру як вистава, і з усією серйозністю віднайти те місце знаходження вистави з якого її видобувають актори, то ми зійдемося на одному, вистава, як така, знаходиться у просторі пам’яті усіх учасників театру.

–         Тобто вистава знаходиться у чіткій структурованій мислеформі, з якої і народжується спільне сценічне дійство? Тоді виникає наступне питання: – Хіба можлива інакша природа народження сценічного дійства – вистави? Не кажучи вже про питання, що до самого формату театрального дійства – креативи. Чи реально створити оцю саму креативу не маючи чіткої фіксованої структури сценічного дійства?

Ось саме на цьому я хочу зупинитися більш детально. Природа імпровізації має неоднозначну і неодноваріантну перспективу. Річ у тому, що сама імпровізація стає можливою за умови, що імпровізатор (креатор), чітко бачить і чує, словом, відчуває саму суть предмету своєї імпровізації. Відомо, що імпровізація, як дія людини, асоціюється нами, передусім як поведінка, що організовується людиною у взаємодії з чимось конкретним і добре зрозумілим цій самій людині, тобто самому імпровізаторові, а відтак і реципієнту (глядачу, слухачу), тобто, свідку події. Отже мусить бути щось таке, що об’єднує театр і глядачів. У найбільш звичній формі театру цю функцію виконує драматургічний твір – п’єса.

–         А де ж тоді знаходиться п’єса у випадку з креативою?

Відповідь – там само, де і вистава в учасників постановки. Тобто у пам’яті, а точніше, у тому тонкому просторі, що ми звикло називаємо свідомістю з її багатошаровою структурою; підсвідомость, надсвідомість, понадсвідомість і так далі. Річ у тім, що пам’ять, як така, не є чимось сталим, типу комори чи сейфу. Пам’ять людини є процесом, тобто дією. Театр також є полігоном дії, а саме, – дії, що перетворює неіснуюче в дійсне.

–         В цьому його чарівність і несподіваність.

То ж ми тепер можемо припустити, що як вистава так і креатива, все одно як це назвати (хоча нам відома різниця між дією виставляння і творення), проявляється на сцені виключно акторами, або креаторами свідомим перетворенням об’єктивної суті твору з того простору з яким працює пам’ять у простір дійсного, тобто реальної тілесної поведінки учасників даного дійства.

–         Отже ми бачимо, що театральне дійство рід назвою «Креатива», має ту ж саму природу проявлення (народження), що і постановка (вистава)?

З тою лише різницею, що креатива, перед її проявленням у сценічному дійстві знаходиться не просто в просторі дії пам’яті креаторів у вигляді вже готової, змонтованої та структурованої усіма компонентами образної мислеформи, а значно в інакшій, відмінній природі, передусім саме тим, що тут мова йде про процес, у якому ми зустрічаємося з голограмною природою свідомості людини, тобто ми маємо реально інакший принцип взаємодії творчої природи креатора з об’єктом (проектом) дійства як такого, а саме – з образом, що його випромінює Тема.

–         В чому суть цього принципу?

У природі свідомості креатора, де найважливішим аспектом є, як індивідуальна так і колективна взаємодія передусім з Темою майбутнього Твору, а не з п’єсою, чи з готовою моделлю відрепетируваного за п’єсою і зафіксованого постановкою дійства. В роботі креаторів з темою, в процесі усіх проб напрацьовується найголовніше – персонажний матеріал (персонажі–характери), які через взаємодію між собою, тобто власною поведінкою, народжують несподівані драматичні ситуації, в яких розкриваючи власні внутрішні конфлікти, формується зовнішнє дійство, цілісний сценічний твір – креативу. Головною дією тут визначається гра, як процес народження самої поведінки креаторів-персонажів, через що, властиво, і проявляється сюжет, історія, наратив, як такий, котрий стає можливим до відчитання спостерігачами лише тільки у процесі самого дійства і лише по завершенні якого, може бути зафіксованим у текстовій формі, драматургічному творі – п’єсі.

–         Ким зафіксованим?

Гарне запитання. Можна відповісти так – будь ким з учасників дійства креативи. Будь ким з присутніх.

–         Тобто будь хто з учасників чи свідків може стати драматургом?

А чому б і ні? Хто заважає? Якщо креатор активно і ціленаправлено практикує ще й драматургічну територію, то це просто логічно.

–         Значить ми матимемо справу з принципово інакшим способом організації й протікання сценічного дійства під назвою креатива. А що є тим найважливішим компонентом такого процесу?

Знання законів взаємодії партнерів і персонажів.

–         Що ж це за закони?

Вони давно відомі, лише призабуті. Тут я нічого нового не відкриваю, все вже давно відкрито:

1.Віра у запропоновані обставини.

2.Організація власної поведінки креатора виключно від партнера-креатора, те ж саме «пристосування» від партнера.

3.Образна поведінка у створенні персонажа організовується від чіткого розуміння образу (об’єкту, предмету, явища, а також емоційних та фізичних відчуттів людини, її рухів, дії, вчинків тощо).

4.Взаємодія персонажів опирається на чуття зовнішнього і внутрішнього конфліктів авторами дійства партнерами-креаторами.

5.Конфлікти між персонажами народжують їхню боротьбу.

6.Зовнішні конфлікти – ситуації пробуджують і проявляють внутрішні конфлікти персонажів.

7.Персонаж може не знати чого він хоче, але креатор, повинен це відкрити, знати і розуміти, що він хоче сказати своїм твором – персонажем. Та сама «Наскрізна дія»

8.Внутрішній монолог креатора – організатор поведінки персонажа.

9.Психологічний жест – образна поведінка креатора у ролі.

10.Мізансцена – думка виражена у просторі.

11.Композиція і структура, як складові архітектури сюжетних варіантів.

12.Розуміння природи розвитку сюжету (формула сюжету) та його різновиди.

13.Поліваріантна природа імпровізації – гра з чуттям різних варіантів дійсного прояву суті змісту.

Все вище перелічене не є остаточними заповідями креатора, власне кожен з креаторів створює ще й свою шкалу законів організації акту креативи. Особливо треба наголосити, що визначальною і обов’язковою, вихідною точкою є Тема. Точніше, розуміння того, що таке тема і як до неї підступитися. Ці знання відкривають креатору канали сприйняття потоків інформації для інтуїтивного схоплення кожного з імпульсів варіантів змістів, котрими оперуючи тут і зараз, креатор формулює власну поведінку, а разом з тим і структурні куски щойно твореного тіла (варіанту) твору.

 

–         Але ж, це надзвичайно великий обсяг інформації, тобто знань та умінь. Навіщо так складно чи не простіше як сказано; кожному своє, тобто драматург, режисер, актор, кожен працює на своєму полі і разом створюють виставу?

Кесарю-кесареве, а Богу-Богове. Тоді не трапиться ніякої креативи, а все таж сама театральна вистава (постанова). А ми говоримо про живий момент істини до якого певним чином і за відомих тільки учасникам креативи умов та принципів, підключаються креатори у спільному акті поведінки (Ось тут саме і місце назвати таку поведінку священнодійством) споглядаючи яке, глядач не матиме жодних попередніх заготовлених порівняльних засобів, оскільки відсутній готовий текст і не передбачена поведінка персонажів. Такий театральний твір грається тільки один раз. Його неможна повторити тим більше запустити у серійне виробництво.

–         Фантастика!

І це Ти кажеш мені? Не фантастика, а справжнє художнє творення нового невідомого світові твору. Наведу приклад з симфонічною музикою виконуваною оркестром під диригуванням диригента, і камерним виконанням, де диригента немає, а звідси і джазову імпровізацію групою музик, де немає ні нот, ні композитора з його твором, ані диригента, а є лише, – тема, все решта трапляється тут і зараз і виключно неповторно.

–         Театр джазу…

Можна і так назвати.

–         А в чому новизна?

Та ні в чому. Бо, все нове – добре забуте старе. Циклічність руху галактики, а відтак сонячної системи, і нашого з вами життя, є, як не крути, єдиним процесом многогранного і безконечного дихання, – повторювання проявлення себе у новому.

–         Отже Креатива, є- виставою нового типу театру?

Дійством! Це імпровізація на тему. І як сказав хтось з відомих світу цього: та імпровізація добра, яка є добре підготовленою. Цим тут все сказано.

–         Отже сама робота ЖИВОГО ТЕАТРУ організована абсолютно інакше, аніж це діється у звичних public theaters?

Власне! Тут ми маємо організацію сотворчості, – сукупність творчих актів особистостей (насправді дуже рідкісна форма організації), що називають себе креаторами і котрі знаходять один одного у процесі спільного проникнення у спільну тему. Особливою є тут територія персонажів з яким креатори взаємодіють, а вірніше сказати; – котрих креатори народжують. Партнерська взаємодія креаторів побудована на відкритості і щирості, тому триматися така структура може тільки на усвідомленні свого особистого кроку, власного вибору пізнання себе як Людини – божественного твору. Зробити,це можна за умови певного рівня свідомості, котрий розкриває креатору зміст його власного життя як місії, тобто, не просто пізнавання природи мистецького, а передусім служіння вищим ідеалам Людства, у вірі в дотичність до Божественного. По суті ми тут маємо справу з живою (не хочу називати це релігією, але на даному рівні передачі інформації це є чи не найточнішим визначенням), духовною практикою (а по-суті це всього лише сотворчість вільних душ) на театрі.

–         Зрозуміло, що такий Живий Театр потребує насамперед особливої методи, яка може зв’язати ансамбль.

Я, власне, наголошую на методі, а не на системі. Система вихолощує процес тим, що на кожному новому етапі вже апріорно проявляється її результат, як матричний відбиток відомого.

–         І це чи не найскладніше питання у житті такого організму?

Метод який відкриває шлях такому театральному утворенню є. Це Метод креативної структурованої імпровізації «Територія Творення» розроблена і впроваджувана мною в життя впродовж кількох останніх років.

–         Як будь яка містична практика, а театр є територією містичного, метод креативної структурованої імпровізації має перспективу при певних умовах організації процесу?

О, так. Це є важливим питанням – організація. На даному етапі мною пророблені різні спроби спровокувати процеси організації від креаторів. Сказати правду, не кожному це вдається осягнути. Окрім акторського таланту, креатору потрібні задатки режисера і драматурга (письменника), мені самому не завжди це вдається. А що вже говорити про керівництво таким процесом! Потрібна неабияка сила волі для випромінювання ініціативи у організації процесу. Це небезпечна роль і передусім небезпека її полягає у тому, що керівник, іншими словами – лідер, взявши на себе відповідальність за організацію такого організму, залишається на матричному коді колективної свідомості першою і останньою інстанцією у вирішенні геть усіх питань, від творчих, аж до господарських, включаючи і приватні.

–         А як би мало бути?

Органічне утворення незалежних і самостійних однодумців усіх рівнів і функціональностей. Органічне, повторюю, не насильницьке. Інакше все це губить свій зміст.

–         Але, може це взагалі не є можливим, таке утворення? Можливо ця ідея є утопічною?

Кожна утопічна ідея, рано чи пізно є виходом із затхлого лабіринту буденності. Я вірю, що це є можливим, необхідно напрацювати поле гравітації у якому зійдуться однодумці і створити структуру організації, важливо чітко визначитися з тим, якою буде ця організація, тобто чітка структура адміністрування і керівництва, що базується на засадничих началах самого явища – Креатора.

–         І коло замкнулося?

Я б сказав, композиція склалася.

–         І з чого розпочинати?

З основного. З самого Методу. А для утворення театральної компанії потрібні умови, що відкриють перспективу організації такого процесу. Ось вони:

Умова перша:       Живий Театр є незалежним утворенням вільних майстрів – креаторів.

 Умова друга:        Простір організації процесу має бути виведеним з поля мегаполісів, ізольованим від мирського шуму.

  Умова третя:       Всі учасники відбираються з акторів та творчо проявлених особистостей на конкурсній основі і виховуються виключно у методології креативної структурованої імпровізації.

 Умова четверта:       Учасники співпрацюють у заздалегідь визначеному і спільно прийнятому терміні – сезоні. Середній термін контракту навчання – три роки з правом розриву відносин і пролонгації по взаємній угоді.

   Умова п’ята:    Приміщення незалежне і спеціально облаштоване, у якому немає розподілу на сцену і залу глядачів.

Умова шоста:        Живий Театр не є комуною, а вільною територією мистецької практики рівних однодумців під керівництвом лідера, художнього керівника.

Умова сьома:        Живий Театр є громадською організацією, що існує на кошти зароблені проведенням навчальних майстерень, міжнародних проектів, грантів міжнародних фондів і меценатських пожертвувань.

Решта умов належить до різних питань творчої функціональності, господарської діяльності самої організації Живий Театр і направлені як на взаємодію зі структурами фінансування та інформації, так і на взаємодію з територіями споріднених процесів.

–         Що ж, будемо сподіватися, що Живий Театр таки народиться.

Сподіватися мало, треба вірити! А головне, треба діяти.

–         Дякую за розмову.

Це мені слід Тобі подякувати. Щиросердно вдячний!

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>