02 Лис, 2014

Анна Васюткевич

Анна Васюткевич

Втрата

 

(бабуся дрімає, потім раптово прокидається)

-Василю! Ой, здалося, що ти зараз сидів поряд зі мною… Пити, хочеться пити, у роті все пересохло… десь тут ти завжди залишав склянку води… нема. Боже! Яка нестерпна біль, вона пронизує усе тіло каленою головнею.

Коли ти вернешся я тобі відразу скажу те, що ніколи ще не говорила. Вночі, коли ця біль стає особливо нестерпною, коли всі члени мої німіють і хочеться кричати, я ніколи тебе не зову, ні… я тебе не зову, бо, чуєш, я – сильна людина, я можу терпіти.

Господи! Чому увесь цей час стукає оце кляте вікно мені по голові. Ну що так важко закривати його, щоб мама не захворіла! Ось захворію тут і вмру , що тоді?

Слухай, ну чому ти пішов туди, не розумію? Сам навмисно пішов! Ну що тобі було погано з мамою? Мама тобі і наварить і нагодує, і слова зайвого не скаже… ну, якщо і скаже, то це тільки на користь. Тільки я бачу тебе наскрізь, тільки я хочу щоб ти змінився на краще. Ну хто, як не мама скаже усе тобі відверто.

Ну та годі, приходь! Не буду я тобі нічого казати, я не буду тобі читати оці моралі. Ми просто посидимо , поговоримо. Так просто, як в дитинстві, пам’ятаєш?

 

(дзвонить телефон)

 

Ало? Так це дім Шматко… Так я його мама… Кредит?… Я про це нічого не знала… Послухайте мене, не віддасть вам він нічого… Та не кричіть так голосно, у мене вже вуха болять. Слухайте, Василь нічого вам не віддасть… Василь… помер три дні тому. Загинув… покинув мене мій синок.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>